Нововведення. Поняття і види інновацій

Всю сукупність процесів і явищ, які відбуваються на підприємствах, можна умовно розділити на дві групи – традиційні й інноваційні. Традиційні – характеризують звичайну виробничо-господарську діяльність підприємства, а інноваційні – розвиток підприємств на якісно новому рівні.

Протягом тривалого періоду, коли економіка функціонувала й розвивалася переважно за рахунок екстенсивних факторів (використання постійно зростаючого обсягу суспільних ресурсів), у виробництві домінували традиційні еволюційні процеси. Оскільки екстенсивні фактори практично себе вичерпали або стали економічно невигідними, розвиток і інтенсифікація сучасного виробництва повинні базуватися переважно на нових рішеннях у галузях технології, техніки, організаційних форм і методів господарювання. Розробка, прийняття й реалізація таких рішень і становлять зміст інноваційних процесів.

Інноваційна діяльність – це діяльність, спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок, випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг.

Згідно з міжнародними стандартами, інновація визначається як кінцевий результат інноваційної діяльності, що одержав втілення у вигляді нового або вдосконаленого продукту або технологічного процесу, який використовується в практичній діяльності або в новому підході до соціальних послуг.

В Україні офіційне визначення цього терміна дано в статті 1 Закону України „Про інноваційну діяльності” (2002 р.), відповідно до якого інновація – знову утворені (застосовані) і (або) удосконалені конкурентоспроможні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, істотно поліпшуючі структуру і якість виробництва й (або) соціальної сфери.

Розрізняють також поняття:

Новація (новина) – продукт інтелектуальної діяльності людей, оформлений результат фундаментальних, прикладних чи експериментальних досліджень у будь-якій сфері людської діяльності, спрямований на підвищення ефективності виконання робіт.

Новації постають як відкриття, винаходи, нові або вдосконалені процеси, структури, методики, стандарти, результати маркетингових досліджень тощо. Однак усвідомлення цінності новації, а значить, доцільності її впровадження, не приходить одразу після її появи. Має минути певний час, перш ніж хтось побачить потенційну вигоду від упровадження новинки та ініціює її виведення на ринок. Тобто існує так званий інноваційний лаг.

Нововведення – це результат практичного освоєння новації. Результат може бути позитивний негативний і нейтральний.

Не всяке нововведення є інновацією, а лише успішне нововведення, причому згідно з законодавством України до інновації можна віднести тільки нововведення+ (практичне використання з істотним поліпшенням), а по закордонних підходах як нововведення+, так і нововведення (практичне використання).

Нововведення – це негативний результат інноваційної діяльності. Як показує практика, такий результат далеко не виключення, а за деяким даними він, скоріше правило, чим виключення.

Класифікація інновацій.

Перша класифікація інновацій, яка стала класичною і використовувалася до кінця 60-х років ХХ ст., належить Й. Шумпетеру. Він виокремив п’ять типів інновацій:

· виробництво невідомого споживачам нового продукту або продукту з якісно новими властивостями;

· впровадження нового засобу виробництва, в основу якого покладено нове наукове відкриття або новий підхід щодо комерційного використання продукції;

· освоєння нового ринку збуту певною галуззю промисловості країни, незалежно від того, існував цей ринок раніше чи ні;

· залучення нових джерел сировини та напівфабрикатів, незалежно від того, існували ці джерела раніше чи ні;

· впровадження нових організаційних форм.

На сучасному етапі інновації класифікують за різними ознаками.

1. За змістом й сферою застосування інновації групуються в такий спосіб:

· техніко-технологічні – нові технології, джерела енергії, конструкційні матеріали, технологічне устаткування;

· продуктові – нові товари, використовувані в сфері виробництва (засоби виробництва) або в сфері споживання (предмети споживання);

· економічні – нові методи управління виробництвом, нововведення в плануванні, ціноутворенні, фінансуванні й обліку, мотивації й оплаті праці, оцінці результатів діяльності;

· організаційні – нові методи й форми організації всіх видів діяльності (організаційні структури управління, форми організації різних типів виробництва й колективної праці);

· інфраструктурні – інновації, що виникають в інфраструктурних галузях: транспорті, зв’язку, інституційних формах поєднання науки і виробництва, освіти та ін. сферах діяльності;

· соціальні – нові форми активізації людського фактора, професійна підготовка й підвищення кваліфікації персоналу, зміни умов і культури праці й відпочинку, підвищення якості життя в цілому;

· юридичні – нові нормативно-правові документи, які регламентують різні види діяльності підприємств, організацій і фізичних осіб.

Діючі міжнародні норми збирання даних про інновації розповсюджуються тільки на технологічні інновації, тобто охоплюють нові продукти і процеси, а також їх суттєві технологічні удосконалення. Вони базуються на рекомендаціях, прийнятих в Осло в 1992 р. (Керівництво Осло).

Керівництво Осло виділяє в складі технологічних інновацій:

Інновації, спрямовані на створення нових видів продукції – це комерціалізація продукції, що пройшла технологічні вдосконалення різного ступеня. Під технологічними вдосконаленнями при цьому розуміються зміни в конструкторсько-технологічних характеристиках продукції, в результаті чого споживач отримує можливість задовольняти як нові, так і традиційні потреби, але вже на суттєво вищому рівні.

Інновації, спрямовані на створення нових процесів, які мають місце у випадку зміни технології виробництва певного виду продукції, у випадку створення нового технологічного обладнання і нових засобів технологічного оснащення. До цієї групи включаються інновації, які стосуються виробничих, енергозабезпечуючих, транспортних та інших процесів, що протікають на підприємстві.

2. За ступенем новизни розрізняють такі інновації:

· базисні (радикальні) – інновації на основі нових знань, тобто принципово нові продукти, послуги, технології тощо;

· поліпшуючі – нововведення, створені на основі наявних знань і спрямовані на вдосконалення вже існуючих продуктів і технологій;

· псевдоінновації – нововведення, які лише здаються інноваціями (зовні виглядають як інновації), насправді ж не будучи ними.

3. За причинами виникнення виділяють такі інновації:

· реактивні – інновації, що забезпечують виживання та конкурентоспроможність фірми на ринку, виникаючи як реакція на нові перетворення, здійснювані основними конкурентами;

· стратегічні – інновації, впровадження яких має випереджальний характер з метою отримання вирішальних конкурентних переваг у перспективі.

4. За рівнем сприйняття новизни розрізняють такі інновації:

· абсолютна новизна – фіксується за відсутності аналогів даної новації;

· відносна новизна – інновацію було застосовано на інших об’єктах або ж здійснено оновлення одного з елементів вибору системи в процесі поточної модернізації;

· умовна новизна – виникає внаслідок незвичного сполучення раніше відомих елементів.

Інноваційний процес – це процес перетворення наукового знання в інновацію, яка задовольняє нові суспільні потреби; послідовний ланцюг дій, що охоплює всі стадії створення новинки та її практичного використання.

Основними етапами інноваційного процесу на підприємстві є:

· генерація ідей щодо способів задоволення нових суспільних потреб;

· розробка задуму та попереднє оцінювання його ринкової привабливості;

· аналіз інституційних умов реалізації задуму і супроводжувальних витрат, їх зіставлення з фінансовими можливостями підприємства;

· конструкторська та технологічна розробка нового продукту;

· пробний маркетинг – прогнозування попиту і оцінювання майбутніх вигод;

· планування та організація процесу виробництва нового продукту;

· комерційна реалізація новинки.

Ці етапи є сутністю інноваційної діяльності на підприємстві і обов’язкові для кожного суб’єкту ринку. Водночас для підприємств, що не мають необхідного науково-технічного потенціалу, деякі з перелічених етапів можуть бути відсутніми або мати інший зміст.