Поняття та напрями діяльності підприємства

В умовах ринкових відносин підприємство виступає основною ланкою всієї економіки, оскільки саме на цьому рівні створюється потрібна суспільству продукція, надаються необхідні послуги.

Підприємство – це організаційно відокремлений та економічно самостійний господарюючий суб’єкт виробничої сфери народного господарства, який виробляє та реалізує продукцію, виконує роботи промислового характеру або надає платні послуги.

Підприємства можуть створюватися як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

До основних критеріїв, що визначають суб’єкта господарювання як підприємство, відносяться:

· закінчений цикл відтворення, тобто продукція набуває форми товару;

· володіння правом юридичної особи;

· наявність трудового колективу;

· самостійне ведення виробничо-господарської діяльності;

· використання в виробничій діяльності відповідного майна;

· відсутність в організаційній структурі інших суб’єктів господарювання, які володіють правом юридичної особи;

· ведення справ на принципах господарського та комерційного розрахунку.

Важливою відмінною рисою підприємства як суб’єкта господарювання є його виробничо-технічна, організаційна й економічна єдність.

Виробничо-технічнаєдність виражається в єдності всіх структурних підрозділів підприємства, включених у єдиний процес виробництва продукції. При цьому підприємство може складатися як з технологічно однорідних виробництв, цехів і ділянок, які характеризуються технологічною сумісністю, однорідністю сировини, матеріалів і енергії, єдністю методів організації виробництва й управління, так і з технологічно різнорідних виробництв, які завдяки спільній діяльності забезпечують випуск відповідної продукції.

Організаційна єдність передбачає наявність постійного трудового колективу, організаційної структури й апарата управління, регламентів, стандартів, інформаційної бази.

Економічна єдність проявляється в єдності методів господарювання, системи обліку та звітності, оцінки діяльності структурних підрозділів.

Кожне підприємство має історично сформовану конкретну назву – завод, фабрика, шахта, майстерня, ательє тощо; може включати кілька виробничих одиниць – заводів або фабрик. У більшості країн з ринковою економікою такі виробничі одиниці називають фірмами. Під словом „фірма” розуміють підприємства, які здійснюють господарську діяльність у галузях промисловості, будівництва, сільського господарства, транспорту, торгівлі тощо з метою одержання кінцевого фінансового результату – прибутку. Кожна з них визначає для себе повну фірмову назву, під якою вона значиться в державному реєстрі країни. Фірмове найменування, як правило, включає ім'я й прізвище одного або декількох власників фірми, відбиває характер її діяльності, правовий статус і форму господарювання. В окремих країнах досить поширені конкретні найменування суб’єктів господарювання. Наприклад, в США вони називаються корпораціями, в Англії – компаніями, в Німеччині – фірмами, у інших європейських країнах – товариствами.

Кожне підприємство є юридичною особою, має замкнуту систему обліку й звітності, самостійний бухгалтерський баланс, рахунки в банківських установах, печатку із власним найменуванням і ідентифікаційним кодом, власний або тимчасово використовуваний товарний знак (марку) – у вигляді певного терміну, символу, малюнку або їхньої комбінації.

Підприємство не може у своєму складі мати інших юридичних осіб.

Кожне підприємство здійснює багато конкретних видів діяльності, які за ознакою однорідності можна об'єднати в окремі головні напрямки (відповідно до логіки й послідовності стадій відтворювального процесу):

1. Маркетингова діяльність – комплексне вивчення ринку, рівня конкурентоспроможності й цін на продукцію, зовнішнього й внутрішнього середовища підприємства. Результати вивчення ринку товарів служать вихідним моментом для обґрунтування конкретних шляхів розвитку інноваційної діяльності.

2. Інноваційна діяльність – науково-дослідницькі й дослідно-конструкторські розробки, технічна підготовка виробництва, впровадження нововведень, формування інвестиційної політики.

3. Виробнича діяльність – виготовлення продукції, виконання робіт і надання послуг. Для цього необхідно обґрунтувати обсяги виготовлення продукції певного асортименту і номенклатури; сформувати маркетингові програми для окремих ринків і кожного виду продукції; оптимізувати їх щодо виробничих можливостей підприємства, збалансувати виробничі потужності й програми випуску, забезпечити виробництво необхідними матеріально-технічними ресурсами, розробити й погодити в часі оперативно-календарні графіки випуску продукції.

4. Комерційна діяльність – організація й стимулювання збуту виробленої продукції, реклама. Значення цього виду в ринкових умовах істотно зросло, тому що саме від цього напрямку діяльності багато в чому залежить фінансова результативність виробництва.

5. Матеріально-технічне забезпечення виробництва – постачання сировини, матеріалів, комплектуючих виробів; забезпечення підприємства всіма видами енергії, технікою, устаткуванням, тарою, послугами виробничого й невиробничого характеру тощо.

6. Економічна діяльність – планування, ціноутворення, облік і звітність, зовнішньоекономічна й фінансова діяльність, організація, нормування й оплата праці тощо.

7. Післяпродажний сервіс продукції виробничо-технічного та споживчого призначення – пусконалагоджувальні роботи, гарантійне обслуговування, забезпечення запчастинами для ремонту.

8. Соціальна діяльність – забезпечення нормальних умов праці й життя персоналу підприємства, створення та підтримка власної соціальної інфраструктури підприємства.