Типи виробництва та їх техніко-економічна характеристика

- на робочих місцях обробляються різні за конструкцією і технологією виготовлення предмети праці, бо кількість кожного з таких є невеликою й недостатньою для нормального завантаження устаткування;

- робочі місця розміщуються за однотипними технологічними групами без певного зв'язку з послідовністю виконання операцій, наприклад групи токарних, фрезерних, свердлильних та інших верстатів;

- предмети праці переміщуються у процесі обробки за складними маршрутами, унаслідок чого є великі перерви між операціями.

Непотоковий метод застосовується переважно в одиничному і серійному виробництвах. За умов одиничного виробництва непотоковий метод здійснюється переважно у формі одинично-технологічного, коли окремі предмети праці одиницями або невеликими партіями, які не повторюються, проходять обробку.

Устаткування в непотоковому виробництві є переважно універсальним, а робітники - високої кваліфікації.

Для непотокових методів характерне послідовне поєднання операцій, що поряд зі складними маршрутами обробки збільшує тривалість виробничого циклу. За невеликих обсягів виготовлення окремих виробів непотоковий метод забезпечує ліпше використання устаткування, більш, повне його завантаження в часі та за потужністю, оскільки обробку предметів можна розподіляти між верстатами групи з урахуванням їхніх параметрів.

Потокове виробництво - високоефективний метод організації виробничого процесу.

Потоковому виробництву властиві такі ознаки:

- за групою робочих місць закріплюється обробка або складання предмета одного найменування або обмеженої кількості найменувань конструктивно та технологічно подібних предметів;

- робочі місця розміщуються послідовно за ходом технологічного процесу;

- технологічний процес має високу поопераційну диференціацію, на кожному робочому місці виконується одна або кілька схожих операцій;

- предмети праці передаються з операції на операцію поштучно або невеликими транспортними партіями згідно з ритмом роботи, що забезпечує високий ступінь паралельності та безперервності процесу.

Потокові методи застосовуються для виготовлення продукції у значних обсягах і протягом тривалого часу, тобто у масовому й великосерійному виробництві.

Основною структурною ланкою потокового виробництва є потокова лінія — технологічно та організаційно виокремлена група робочих місць, яка виготовляє один або кілька подібних типорозмірів виробів.

Потокові лінії класифікують за такими ознаками:

За номенклатурою виробів потокові лінії поділяють на:

- однопредметні - лінії, на яких обробляється або складається виріб одного типорозміру протягом тривалого часу;

- багатопредметні - лінії, на яких одночасно або послідовно виготовляється кілька виробів, схожих за конструкцією й технологією виробництва. Застосувуються в серійному виробництві.

За ступенем безперервності процесу:

- безперервні - лінії, на яких предмети праці переміщуються по операціях безперервно, тобто без міжопераційного чекання (паралельне поєднання операцій);

- перервні - між операціями з різною продуктивністю предмети праці чекають своєї черги на обробку, утворюючи періодично оборотні запаси,

За способом підтримування ритму:

- лінії з регламентованим ритмом - предмети праці передаються з операції на операцію через точно фіксований час, тобто за заданим ритмом;

- лінії з вільним ритмом - предмети з операції на операцію можуть передаватися з відхиленням від розрахункового ритму.

За способом переміщення:

- конвеєри з безперервним рухом - має постійну швидкість і під час роботи
не зупиняється;

- конвеєр з пульсуючим рухом - під час виконання операцій стоїть нерухомо. Вій приводиться в дію періодично через проміжок часу, що дорівнює такту лінії. Такі конвеєри застосовуються тоді, коли за технологічними умовами виконання операції потребує нерухомого стану предмета праці.

4. Виробнича потужність підприємства, її види

Виробнича потужність підприємства - це показник, який характеризує максимально можливий річний обсяг випуску продукції (робіт, послуг) запланованої номенклатури та асортименту за умови повного використання всіх економічних ресурсів на основі застосування прогресивної технології, передових форм організації виробництва і праці. Вона визначається у натуральних одиницях.

Розрізняють: теоретичну, проектну, діючу (поточну) та резервну виробничі потужності.

Теоретична виробнича потужність - це обсяг випуску продукції, якого можна досягнути за ідеальних умов роботи, т.б. максимально можливий випуск продукції.

Проектна виробнича потужність - це величина можливого випуску продукції умовної номенклатури за одиницю часу, задана при проектуванні або реконструкції виробничого об'єкта. Вона є фіксованою, бо розрахована на постійну номенклатуру і постійний режим роботи і з часом перестає відображати дійсні можливості підприємства.

Діюча (поточна) виробнича потужність підприємства відображає його потенційну можливість виробити протягом календарного періоду часу максимальну кількість продукції згідно з номенклатурним планом. Вона має динамічний характер і змінюється відповідно до організаційно-технічного розвитку виробництва.

її характеризують такі показники:

- потужність на початок планового періоду (вхідна);

- потужність на кінець планового періоду (вихідна);

- середньорічна потужність.

При визначенні вхідної виробничої потужності враховується максимально можливий обсяг виробництва продукції, розрахований на наявну технічну базу і плановий режим роботи та очікувані параметри продукції, можливість збільшення планової змінності роботи устаткування, яка лімітує випуск продукції.

Вихідна виробнича потужність визначається з врахуванням введення в дію нових потужностей, в т.ч. за рахунок розширення, реконструкції, модернізації, автоматизації та вибуття потужностей протягом планового періоду у зв'язку із фізичним старінням, невикористанням, структурними зрушеннями продукції та іншими причинами.

П_вих = П_вх + ПП_введ - ПП_виб

Середньорічна потужність визначається з врахуванням фактора приросту та вибуття потужностей протягом року:

П_сер = П_вх + П_введ ∙ t_введ/12 - П_виб ∙ t_виб/12

де t_введ - кількість повних місяців використання потужності до кінця року;

t_виб - кількість повних місяців до кінця року з моменту вибуття потужностей.

Виробнича потужність цеху визначається на основі потужностей окремих одиниць та груп устаткування, дільниць.

Річна виробнича потужність дільниці визначається за формулою:

П_річ = К_м ∙ Т_осн ∙К_вн / t_шт

щт

де К_м - кількість однотипних машин;

Т_осн - річний час основної роботи одиниці устаткування в годинах;

К_вн - коефіцієнт виконання норм часу для даної групи устаткування;

t_шт - норма часу на виготовлення облікової одиниці продукції.

Резервна виробнича потужність передбачається у виробництвах, які можуть мати додаткове завантаження, зумовлене об'єктивними обставинами.

В процесі планування виробничої потужності визначається пропускна здатність підприємства - максимально можливий обсяг випуску продукції заданих номенклатури та асортименту.

Процес планування виробничої потужності закінчується визначенням коефіцієнта її використання.

Коефіцієнт використання виробничої потужності промислового підприємства визначається окремо по номенклатурних групах продукції, типах устаткування, в окремих випадках - по кожній одиниці устаткування:

К_вн = ВП_нат / П_сер

Різниця між виробничою потужністю і випуском продукції утворює резерв потужності. В умовах ринкового господарювання для забезпечення стабільного і стійкого економічного стану підприємства вважають оптимальним 70-80% рівень використання виробничих потужностей.

Питання на самостійне вивчення:

1. Форми організації виробництва.

2. Виробничий цикл і його структура.

3. Шляхи підвищення рівня використання виробничих потужностей.

Реферати:

1. Техніко-тсхнологічна база підприємства, її складники та ефективні способи формування на підприємстві.

2. Лізинг як форма оновлення технічної бази виробництва.

3. Суспільні форми організації виробництва.

ТЕМА 10. ПРОДУКЦІЯ: СУТНІСТЬ, РІЗНОВИДИ І КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ

Зміст лекції

1. Сутність і види продукції.

2. Показники та методи оцінювання якості продукції.

3.Конкурентоспроможність продукції.

І. Сутність і види продукції

У процесі виробництва людина взаємодіє з певними засобами виробництва і створює конкретні матеріальні блага.

Результат праці здебільшого матеріалізується у вигляді конкретного продукту (продукції, виробу).

Продукція, що виготовляється протягом певного часу перебуває на різних стадіях технологічного процесу і відповідно до даних стадій називається незавершеним виробництвом, напівфабрикатом чи готовим для споживання продуктом (виробом).

Виробнича програма - це обсяг виготовлення продукції за номенклатурою, асортиментом і якістю в натуральному і вартісному вираженні.

Номенклатура продукції - це перелік найменувань виробів, завдання з випуску яких передбачено планом виробництва продукції.

Асортимент - це сукупність різновидів продукції кожного найменування, що різняться за відповідними техніко-економічними показниками (за типорозмірами, потужністю, продуктивністю, дизайном тощо).

Вимірниками обсягу продукції в натуральному виразі є конкретні фізичні одиниці - штуки, тонни, метри тощо.

Для розрахунку виробничої програми у вартісному вираженні обчислюють показники;

- валової продукції (ВП);

- товарної продукції (ТП);

- реалізованої продукції (РП).

Бітова продукція - являє собою вартість готових виробів і напівфабрикатів (0^) з урахуванням встановлених на них цін (Ці). До валової продукції також включають вартість робіт промислового характеру (Рпх), але вираховують вартість продукції власного виробництва (ВПвл), яка йде на промислово-виробничі потреби всередині конкретного підприємства:

ВП = ΣQ_і ∙ Ц_і + РПХ - ВП_вл

Товарною вважають продукцію, яка призначена для відпуску споживачам.

До неї відноситься:

- готова продукція, призначена для постачання споживачам, а також для різних
невиробничих потреб підприємства (ГП);

- продукція допоміжних цехів, в т.ч. електроенергія, пара і вода, вироблені на конкретному підприємстві і призначені для відпуску споживачам, а також для різних невиробничих потреб підприємства (П_лц);

- продукція промислового характеру, виготовлена на замовлення споживача (П_з);

- напівфабрикати, заплановані до відпуску споживачам (НФ_Р);

- продукція учбових майстерень, що реалізується підприємством на сторону (П_ум);

- тара власного виробництва, якщо у відпускній ціні не врахована її вартість (Т_вл)

Товарна продукція обчислюється за формулою:

ТП = ГП + П_дц + П_з + НФ_р + П_ум + Т_вл

Реалізована продукція являє собою вартість усіх відвантажених матеріалів, які були оплачені споживачами:

РП = ТП – (ЗГП_кін – ЗГП_поч)

де ЗГП_кін, ЗГП_поч - залишки готової нереалізованої продукції на кінець і початок звітного періоду.

Взаємозв'язок між валовою і товарною продукцією відображається формулою:

ВП = ТП + (НФ_кін – НФ_поч)

де НФ_кін, НФ_поч - залишки напівфабрикатів відповідно на кінець і початок звітного періоду.

2. Показники та методи оцінювання якості продукції

Важливими показниками ефективності виробництва є показники якості та конкурентноспроможності продукції, яка випускається.

Якість - це сукупність властивостей і характеристик продукції, які дають їх можливість задовольняти потреби споживачів.

Показники якості поділяються на:

- функціональні - показники, які відображають споживчі властивості виробу (технічний ефект, надійність, ергономічність, естетичність);

- ресурсозберігаючі - показники, які відображають рівень споживання ресурсів при виробництві (технологічні - матеріалоємність, енергоємність, трудомісткість; коефіцієнти споживання ресурсів у процесі експлуатації);

- природоохоронні показники якості - це показники екологічності і безпеки.

У практиці господарювання важливо знати не лише якість окремих виробів, а й загальний рівень якості всієї сукупності продукції, що її виготовляє підприємство. З цією метою застосовують певну систему загальних показників, а саме:

- частка принципово нових (прогресивних) виробів у загальному їхньому обсязі;

- коефіцієнт оновлення асортименту;

- частка продукції, на яку одержано сертифікати якості;

- частка продукції для експорту в загальному її обсязі на підприємстві;

- частка виробничого браку (бракованих виробів);

- відносний обсяг сезонних товарів, реалізованих за зниженими цінами.

Для визначення рівня якості виробів, що виготовляються (освоюються) виробництвом, застосовують кілька методів: об'єктивний, органолептичний, диференційований, комплексний.

Об'єктивним і органолептичним методами користуються для визначення абсолютного рівня якості, а диференційованим і комплексним - відносного рівня якості окремих видів продукції.

Об'єктивний метод полягає в оцінюванні рівня якості продукції за допомогою випробувань та контрольних вимірювань, а також лабораторного аналізу,

Органолептичний метод грунтується на сприйманні властивостей продукту з допомогою органів чуття людини (зір, слух, смак, нюх, дотик) без застосування технічних вимірювальних та реєстраційних засобів. Користуючись цим методом, застосовують балову систему оцінки показників якості, виходячи зі стандартного переліку ознак (властивостей), які найповніше охоплюють основні якісні характеристики виробу. Кожній оцінці («відмінно», «добре», «задовільно», «погано») відповідає певна кількість балів (наприклад 5, 4, 3, 0).

Диференційований метод оцінки рівня якості передбачає порівнювання одиничних показників виробів із відповідними показниками виробів-еталонів або базовими показниками стандартів (технічних умов). Оцінка рівня якості за цим методом полягає в обчисленні значень відносних показників, які порівнюються з еталонними {стандартними), що їх беруть за одиницю.

Комплексний метод полягає у визначенні узагальнюючого показника якості оцінюваного виробу, таких може бути інтегральний показник, який обчислюється через порівнювання корисного ефекту від споживання (експлуатації) певного виробу і загальної величини витрат на його створення й використання. Іноді для комплексної оцінки якості застосовують середньозважену арифметичну величину з використанням за її обчислення коефіцієнтів вагомості всіх розрахункових показників.

Основними факторами, які впливають на якість продукції є:

1) фактори технічного характеру (конструктивні, технологічні, метрологічні тощо);

2) фактори соціального характеру (організаційні, правові, кадрові тощо);

3)фактори економічного характеру (фінансові, нормативні, матеріальні тощо).

Економічне управління якістю продукції засноване на застосуванні системи стандартів - документів, що регулюють діяльність кожного виробничого процесу.

Об'єктами державної стандартизації є конкретна продукція, норми, правила, вимоги, методи, терміни, призначені для застосування в різних сферах. Державні стандарти встановлюють показники, що відповідають провідному рівню науки, техніки і виробництва. Відповідно до вимог стандартів продукція (майже усі види) підлягають сертифікації незалежними сертифікаційними центрами, яка здійснюється періодично. Після сертифікації продукція може бути продана на ринку,

3. Конкурентоспроможність продукції

Конкурентоспроможність - це показник, який відображає спроможність окремого об'єкту (товару, підприємства, галузі, країни) займати визначену ринкову нішу і відповідати ринковим потребам.

Факторами, які вшивають та визначають конкурентоспроможність товару є:

- властивості даного товару, показник його якості;

- властивості конкуруючих товарів;

- особливості споживачів;

- загроза появи нових конкурентів;

- незалежність постачальників;

- конкурентною боротьбою за ринок збуту,за споживача.

Оцінка конкурентоспроможності товару здійснюється шляхом зіставлення (порівняння) технічних та економічних параметрів аналізованої продукції з параметрами бази порівняння (потреби покупців, величина корисного ефекту, конкуруючий товар, група аналогів).

Для визначення конкурентоспроможності продукції необхідно знати:

- конкретні вимоги потенційних покупців (споживачів) до пропонованого на ринку товару;

- можливі розміри та динаміку попиту на продукцію;

- розрахунковий рівень ринкової ціни товару;

- очікуваний рівень конкуренції на ринку відповідних товарів;

- визначальні параметри продукції основних конкурентів;

- найбільш перспективні ринки для відповідного товару та етапи закріплення на них;

- термін окупності сукупних витрат, зв'язаних із проектуванням, продукуванням і просуванням на ринок нового товару.

На конкурентоспроможність товару впливають такі фактори:

- якість та вартість сировини, з якої виготовлено товар;

- прогресивність технології виробництва;

- стан матеріально-технічної бази підприємства;

- ефективна цінова політика підприємства на ринку;

- технічні характеристики товару (дизайн, корисний ефект, довговічність, практичність інші);

- маркетингова політика підприємства та інші.

Соціально-економічна ефективність підвищення рівня якості та конкурентоспроможності продукції, що виробляється підприємствами, полягає, в;

1) високоякісна й конкурентоспроможна продукція завжди повніше та ліпше задовольняє суспільно-соціальні потреби в ній;

2) підвищення якості продукції є специфічною формою виявлення закону економії робочого часу: загальна сума витрат суспільної праці на виготовлення й використання продукції більш високої якості, навіть якщо досягнення такої зв'язане з додатковими витратами, істотно зменшується;

3) конкурентоспроможна продукція забезпечує постійну фінансову стійкість фірми, а також одержання нею максимально можливого прибутку;

4) багатоаспектний вплив підвищення якості та, як наслідок, конкурентоспроможності продукції не тільки на виробництво та ефективність господарювання, а й на імідж і конкурентоспроможність підприємства в цілому

Питання для самостійного опрацювання:

1 Стандартизація та сертифікація продукції.

2.Державний нагляд за якістю та внутрішньовиробничий технічний контроль.

Реферати:

1. Технічні організаційні та соціальні заходи підвищення якості та конкурентоспроможність продукції,

2. Міжнародні системи сертифікації та національні системи якості.

3.Система управління якістю продукції.