Суть попиту та фактори, що на нього впливають. Закон попиту

Попит — платоспроможна потреба, яку споживачі можуть задовольнити, придбавши певні блага.

Попит пов'язує кількість благ, що купуються, з тими варіантами, від яких треба відмовитись заради придбання цих благ.

Математичним виразом закону попиту є функція попиту: QD=f(P),

де QD – обсяг попиту на товар, D – попит, P– ціна товару.

Між кількістю матеріального блага, яке споживач хоче придбати, і ціною, сплаченою за його придбання, існує зворотний зв'язок. За високу ціну можна купити менше матеріальних благ, а за нижчу — більше. Така залежність становить суть закону попиту.

Закон попиту:між ціною і обсягом попиту існує обернений зв’язок: обсяг попиту скорочується зі зростанням ціни і зростає зі зниженням ціни

Попит складається з індивідуального попиту (окремого споживача) та ринкового попиту (сума індивідуальних попитів).

Фактори що впливають на попит

1. Смаки і уподобання споживачів (визначаються звичаями, рекламою, модою)

2. Доходи споживачів (зі зростання доходів попит зростає і навпаки)

3. Ціни сполучених товарів:

• товари-субститути (взаємозамінні товари) - зростання ціни одного викликає зростання попиту на інший товар, і навпаки;

• товари-комплементи (взаємодоповнюючі товари) - зростання ціни одного призводить до зменшення попиту на інший товар, і навпаки.

4. Кількість споживачів на ринку – зі збільшенням числа покупців попит зростає, крива попиту зміщується праворуч, зі зменшенням – ліворуч за інших рівних умов.

5. Очікування споживачів (очікування зміни цін є фактором попиту, який набуває особливої актуальності в умовах інфляції. Очікування підвищення цін у майбутньому спричиняють зростання попиту у поточному періоді за інших рівних умов, крива попиту зміщується праворуч, і навпаки – за умови очікування майбутнього зниження цін. Аналогічною є реакція споживачів в очікуванні підвищення або зниження доходу)

43. Суть пропозиції та фактори, що на неї впливають. Закон пропозиції.

Пропозиція – це кількість товарів, яка перебуває на ринку або може бути доставлена на ринок; визначається виробництвом, але не тотожне йому.

Конкретна кількість товару, яку продавці бажають та можуть продати на ринку за деякий період часу за певного значення ціни називається обсягом пропозиції.

Закон пропозиції твердить, що між ціною та обсягом пропозиції існує прямий зв’язок: обсяг пропозиції зростає з підвищенням ціни і скорочується зі зниженням ціни.

Закон пропозиції, по суті, змушує виробників привести пропозицію (обсяг товарів, що пропонуються для продажу) у відповідність з реально існуючим попитом або знизити витрати виробництва, узгодити їх з новою ринковою ціною.

Математичним виразом закону пропозиція є функція пропозиці: QS=f(P), де QS – обсяг пропозиції товару, S - пропозиція.

Графічним відображенням функції пропозиції є крива пропозиції (рис. 2.1). Зміни ціни спричиняють зміни в обсязі пропозиція, що графічно відповідає руху між точками на даній кривій пропозиція (рис. 2.2).

Фактори що впливають на пропозицію

• Ціни ресурсів (Зниження цін ресурсів дозволяє виробляти більше продукції)

• Більш досконалі технології виробництва (дозволяють фірмі виробляти більше з тими ж самим ресурсами)

• Число продівців на ринку(Збільшення числа продавців на ринку призводить до зростання пропозиції і навпаки)

• Фіскальна політика держави (Податки скорочують пропозицію, а субсидії, навпаки, покривають частину витрат виробника, внаслідок чого пропозиція зростає).

• В очікуванні зміни цін поведінка продавців є прямо протилежною поведінці споживачів. Якщо виробники очікують зростання цін у майбутньому, вони вже сьогодні скоротять пропозицію, розраховуючи продати свій товар згодом дорожче. Крива пропозиції зміститься ліворуч.

44. Взаємодія попиту і пропозиції. Ціна рівноваги.

Ринкова рівновага – це стан ринку, за якого обсяг попиту дорівнює пропозиції. (QD=QS). Графічно обидві криві перетинаються

Ціна рівноваги – це ринкова ціна (P*), за якої обсяг попиту дорівнює пропозиції.

Зміни параметрів ринкової рівноваги можуть відбуватись в результаті втручання держави, коли вона встановлює податок на виробників або надає їм субсидію. Виробники розглядають податки як збільшення витрат виробництва, що за інших рівних умов означає скорочення пропонування, крива пропонування зміщується ліворуч. Зміщення кривої пропонування залежить не тільки від величини податку, але й від способу його стягнення.

При наявності конкуренції на ринку існує велика кількість як покупців, так і продавців, і кожен з них планує свою діяльність незалежно від інших суб'єктів ринку. Коли ж вони зустрічаються для купівлі-продажу, то може виявитися, що багато з них не в станіреалізувати свої бажання. Наприклад, якщо кількість благ, які споживачі планують купити, перевищує кількість благ, котрі виробники бажають продати за існуючою ціною, то частина покупців' змушена буде змінювати свої плани.

Звичайно, можлива така ситуація, коли при певній ціні кількість благ, запропонованих виробниками для продажу, дорівнює тій кількості благ, яку споживачі бажають купити за певною ціною, тобто плани виробників та споживачів співпадають і їх не потрібнозмінювати. В цьому випадку економісти кажуть, що ринок перебуває в стані рівноваги.Ціну, при якій величина пропозиції дорівнює величині попиту, називають рівноважною ціною, або ціною рівноваги.

Для детальнішого розгляду вищезазначених положень візьмемо дані про попит і пропозицію на олію, використані у попередніх пунктах, і зведемо їх в одну таблицю та в одну систему координат (таблиця 2.3, рис. 2.4).

Ціна, грн./ кг. 1 2 4 7

Величинапопиту, тис.тон. 7 4 2 1

Величинапропозиції, тис.тон. 1 4 6 7

Надлишок (+), або нестача (-) -6 0 + 4 + 7

Можна легко встановити, що існує лише одна ціна, при якій плани покупців та продавців співпадають, і нікому не потрібно

їх змінювати. Рівноважна ціна на олію в нашому випадку дорівнює 2 грн./кг. При цій ціні продавці бажають продати, а покупці купити одну і ту ж кількість олії- 4000 тонн за тиждень.

Припустимо, що ціна олії наринку на даний момент складає 1000 грн./кг. Рис.2.4 показує, що при цій ціні споживачі бажають купити 7000 тонн олії, проте виробники нададуть для продажу лише 1000 тонн. Коли величина попиту перевищує величину пропозиції, то Різницю між ними називаютьнестачею, або дефіцитом. У нашому випадку дефіцит складає 6 тисяч тонн за тиждень.

На більшості ринків першою ознакою появи нестачі є різке зменшення товарних запасів, тобто тих товарів, які уже вироблені і готові до продажу або споживання. Продавці (чи виробники) часто тримають певну кількість товарів у запасі, щоб оперативно реагувати на зміни попиту. При різкому зменшенні цих запасів їх власники, очевидно, намагатимуться повернути обсяг запасів до нормативного. Цієї мети вони можуть досягнути, нарощуючи випуск продукції, або, якщо вони є лише продавцями, збільшивши замовлення виробникам. Паралельно з цим вони збільшуватимуть ціну, бо знають, що покупці, очевидно, готові заплатити більше. У результаті цих дій відбуватиметься рух по кривій пропозиції вверх і вправо (ціна і обсяг пропозиції зростатимуть).

Варто зазначити, що існують галузі, де створення товарних запасів неможливе. Це, зокрема, сфера послуг, а також виготовлення певних товарів на замовлення (будинки, спеціальні машини та обладнання, сувеніри). Продавці в цих галузях починають виробництво товару чи послуги лише після укладання відповідної угоди (усної або письмової) із споживачем. На таких ринках нестача набуває форми черги. Черга може існувати як у вигляді групи людей, очікуючих на те, щоб спожити послугу, так і у вигляді списку споживачів у книзі замовлень. У даному випадку продавці так само отримуватимуть вигоду з такої ситуації, збільшуючи ціну за наданий товар або послугу.

Та оскільки дефіцит здійснює тиск на ціну знизу, покупці також змушені будуть змінювати свої плани. Щоб уникнути черги і мати можливість постійно споживати даний товар, деякі споживачі будуть готовими заплатити більшу ціну, інші ж скоротять споживання даного товару або взагалі відмовляться від нього через високу ціну. Всі ці дії спричинять рух по кривій попиту вверх і вліво.

Внаслідок вищезазначених змін планів покупців і продавців ринок знову повернеться до стану рівноваги: коли ринкова ціна досягне 2000 грн. за тонну, дефіцит зникне.

Проаналізувавши взаємодію попиту і пропозиції при існуванні нестачі, перейдемо до розгляду протилежної ситуації. Припустимо, що на даний момент ціна олії наринку складає 2 грн./кг. При даній ціні покупці згідні за тиждень купити 2000 тонн олії, проте виробники нададуть для продажу аж 6000 тонн (рис. 2.4.). Величину, на яку обсяг пропозиції перевищує обсяг попиту, називають надлишком, зокрема, в нашому випадку він дорівнює 4000 тонн за тиждень.

У такій ситуації продавці не можуть продати весь обсяг товарів, який вони запропонували до продажу за даною ціною, в результаті • чого їхні товарні запаси різко зростатимуть. Для припинення цього процесу продавці скорочуватимуть обсяг виробництва даного товару і знижуватимуть його ціну, щоб заохотити споживачів збільшувати свої закупки. В галузях, де створення товарних запасів неможливе, надлишок приводить до формування черг продавців, які шукають покупця (наприклад, черги таксі біля автобусних і тролейбусних зупинок). Продавці, які перебувають у кінці черги, з метою залучення покупців будуть знижувати ціну. В результаті вищезазначених дій відбуватиметься рух по кривій пропозиції - вниз і вліво, що знайде своє відображення у зниженні ціни і величини пропозиції.

Споживачі ж, у свою чергу, внаслідок зменшення ціни збільшуватимуть величину попиту, тобто відбуватиметься рух і по кривій попиту вниз і вправо до досягнення ситуації рівноваги. Проаналізувавши реакцію ринку на існування надлишку або нестачі, необхідно з'ясувати також механізм виникнення цих явищ, причин. Очевидно, що порушення ринкової рівноваги відбувається внаслідок зміни попиту або пропозиції. Як ми знаємо з попередніх пунктів, зміна нецінових факторів попиту або пропозиції приводить до того, що покупці (продавці) бажають купити (продати) іншу кількість товарів за тією ж ціною, що приводить до порушення ринкової рівноваги і виникає дефіцит або надлишок. Причиною виникнення дефіциту є зростання попиту, або зменшення пропозиції, а надлишку — зменшення попиту, або зростання пропозиції. Після цього механізм ринкового регулювання зразу ж вступає в дію і відновлює рівновагу на ринку, як це було показано вище. Тому на ринку досконалої конкуренції дефіцити і надлишки носять миттєвий характер, тобто ліквідуються майже зразу ж після їхнього виникнення.

Проте втручання в дію ринкового механізму зовнішніх сил (держава - за допомогою різноманітних адміністративних важелів, монопольні утворення - за допомогою системи так званих „зв'язаних продажів" тощо) приводить до того, що конкуренція стає все менш Досконалою. Таке втручання має дві основні форми:

- регулювання ринкової ціни, яке здійснюється через так звані „цінові стелі" чи „цінові пороги", внаслідок чого на ринку утворюються штучно занижені або завищені ціни, обов'язкові для всіх учасників купівлі-продажу;

- регулювання обсягу продажів (купівель), яке здійснюється шляхом встановлення певних обмежень величини пропозиції (наприклад, через встановлення квот, які фіксують максимальну величину пропозиції, або видачу державних патентів і ліцензій, які надають виняткове право займатися певним видом діяльності лише окремим суб'єктам ринку) чи попиту (наприклад, обов'язковий продаж за талонами, або за паспортними даними). Внаслідок цього дефіцити і надлишки перестають бути миттєвими явищами і набувають хронічного характеру.

Здатність ринків рухатись, реагуючи на різноманітні зміни, до нової рівноваги - це приклад стихійної економічної координації. Рівновага - це не компроміс, досягнутий на засіданні комітету виробників і споживачів. Ринки рухаються до рівноваги стихійно, через невеликі, локальні зміни, здійснювані людьми в їх особистих інтересах.

45. Поняття інфраструктури ринку її основні елементи.

46. Суть підприємства та механізм його функціонування. Спільні риси

всіх підприємств та їх аналіз.

47. Функції підприємств та їхня характеристика

48. Класифікація підприємств за різними ознаками.

49. Внутрішнє середовище підприємства і характеристика його складо-

вих елементів.

49. Внутрішнє середовище підприємства і характеристика його складових елементів.

Внутрішнє середовище підприємства формується залежно від його місії і мети, яка багато в чому визначається зовнішнім середовищем. Внутрішнє середовище підприємства складається з людей, техніки, технології, інформації, організації виробництва і управління тощо і з таких основних підсистем:

- соціальної;

- технологічної;

- виробничо-технічної;

- економічної;

- інформаційної;

- організаційної;

- фінансової;

- маркетингової, комерційної;

- науково-інноваційної тощо.

Внутрішнє середовище підприємства або мікросередовище організації містить п'ять складових: цілі, структуру, завдання, технологію та персонал організації, тобто те, що характеризує виробничий цикл і

потребує уваги керівництва.

Ціль - це конкретний кінцевий стан, або бажаний результат, якого прагне досягти група, працюючи разом.

Структура організації - це логічні взаємовідносини рівнів управління та функціональних областей, побудовані у формі, яка дозволяє ефективно досягати цілей організації.

Завдання - це предписана робота, серія робіт або частина роботи, що повинна бути виконана заздалегідь встановленим способом у визначений термін.

Технологія розглядається, як засіб трансформування сировини (люди, інформація чи фізичні матеріали) в продукти чи послуги, заздалегідь заплановані.

50. Капітал і прибуток. Їхня характеристика.

50. Капітал і прибуток. Їхня характеристика.

Капіта́л — за визначенням класичної економічної теорії один із факторів виробництва, усе те, що використовується для виробництва, але безпосередньо не споживається в ньому.

Характеристика капіталу:

1.За належністю підприємству розрізняють власний і залучений капітал. Власний капітал визначається як підсумок першого розділу пасиву балансу. Власний капітал – це частка активів підприємства, яка формується за рахунок внесків засновників та власних коштів суб’єктів господарювання. Позичковий капітал – це кошти, які залучаються для фінансування господарської діяльності підприємства на принципах строковості, поверненості та платності. Основними видами позичкового капіталу є:банківські кредити,емісія облігацій, фінансовий лізинг.

2.За національною належністю власників капіталу, що надають його в господарське користування п-ву, розрізняють національний та іноземний капітал, інвестований у п-во.

3. За формою власності розрізняють капітал приватний і державний.

За організаційно - правовою формою залучення капіталу виділяють акціонерний, пайовий та індивідуальний. Акціонерний капітал формується підприємствами, що створені у формі акціонерних товариств відкритого та закритого типу. Пайовий капітал формується при створенні товариств з обмеж.відповід. Індивідуальний капітал формується під час створення індивідуальних п-в(сімейних).Залежно від строку,на який залучається капітал:довгостроковий та короткостроковий. Довгострок. капітал п-ва складається із власного капіталу, а також із позичкового капіталу зі строком використання більше одного року.

4.За формою перебування в процесі кругообігу капітал підприємства реального сектору поділяється на капітал у грошовій, виробничій та товарній формі.

5.Залежно від об’єкта інвестування розрізняють основний і оборотний капітал.

6.Залежно від рівня ризику капітал поділяють на 3 групи: безризиковий, середньо ризиковий, високо ризиковий.

7.Відповідно до правових норм розрізняють легальний і «тіньовий» капітал.

8.За характером використання капіталу розрізняють працюючий, непрацюючий капітал.

9. За цілями використання капіталу виділяють: продуктивний – це кошти, які інвестовані в операційні активи підприємства для здійснення операційної діяльності; позичковий-та частина капіталу, що використовується в процесі інвестування в грошові інструменти; спекулятивний капітал – капітал,який використовується в процесі здійснення спекулятивних фінансових операцій, основаних на різниці в цінах.

10.За характером використання власниками виділяють: споживчий - пов’язаний з виплатою дивідендів, процентів;на покриття соціальних потреб підприємства і його працівників. Накопичений – нерозподілений прибуток звітного і минулих років.

Прибуток — сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати.

Прибуток також визначають як суму, на яку зріс власний капітал компанії за даний період у результаті діяльності цієї компанії.

Характеристика прибутку

Загальний прибуток — кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства, що включає в себе фінансові результати від різних видів його діяльності (продаж продукції, послуги, прибуток від звичайної діяльності, надзвичайних подій);

Валовий прибуток — прибуток, розрахований на реалізованій продукції у вигляді різниці між чистим доходом (виручка без ПДВ та акцизів) від реалізації продукції і собівартістю реалізованої продукції.

Прибуток від операційної діяльності витрати — оренда.

Адміністративні витрати (пов'язані з обслуговуванням та управлінням підприємством) = основна та додаткова з/п управлінського персоналу, витрати на відрядження управлінського персоналу. Витрати на збут — оплата праці продавців (від збуту), пакування, транспортування. Інші операційні витрати — собівартість реалізованих виробництвом запасів, сумнівні та безнадійні борги, оцінка запасів

51. Поняття підприємництва і бізнесу.

Підприємництво (підприємницька діяльність) — це основний вид самостійної господарської діяльності, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, яких називають підприємцями, від свого імені і на свій ризик на постійній основі. Ця діяльність спрямована на досягнення запланованого результату (одержання прибутку або підприємницького доходу) шляхом найкращого використання капіталу і ресурсів економічно відокремленими суб'єктами ринкового господарства. Вони несуть повну матеріальну відповідальність за результати своєї діяльності і підпорядковуються правовим нормам (законодавству) країни. Основними складовими цього поняття є:

Підприємництво як особливий вид діяльності вимагає від суб'єктів цієї діяльності певного способу мислення, особливого стилю і типу господарської поведінки.

Підприємництво як самостійна діяльність передбачає свободу і самостійність суб'єктів цієї діяльності в різних напрямках.

Підприємництво як господарська діяльність передбачає організацію та управління господарським процесом незалежно від виду і сфери діяльності фірми або індивідуального підприємництва.

Підприємницька діяльність здійснюється фізичними та юридичними особами.

Бізнес — це справа, ділова активність, спрямована на вирішення завдань, пов'язаних у кінцевому підсумку із здійсненням на ринку операцій обміну товарів і послуг між економічними суб'єктами ринку, з використанням форм та методів конкретної діяльності, які склалися в ринковій практиці.

Бізнес робиться заради одержання доходу (прибутку) від результатів діяльності у найрізноманітніших сферах — виробництві і торгівлі товарами та послугами, банківській та страховій справах, при проведенні транспортних, орендних і багато інших операцій як видів діяльності.

Бізнес — поняття більш широке, ніж підприємницька діяльність, оскільки до бізнесу належить здійснення будь-яких одноразових комерційних угод у будь-якій сфері діяльності, які направлені на одержання доходу.

52. Види бізнесу

За характером підприємницької діяльності бізнес ділиться на види. Ось одні з найпоширеніших видів бізнесу:

Виробничий. Це вид бізнесу, спрямований на створення кінцевого продукту або послуги. Наприклад, виробництво продуктів харчування, одягу, автомобілів, та інших благ суспільства.

Торгово-комерційний. Це бізнес, спрямований на реалізацію товарів і послуг, як кінцевому споживачеві, так і посередникам. Даний вид бізнесу досить легко організувати, в порівнянні з виробничим він простіше. До нього відносяться як різні торговельні мережі дистриб’юторів, так і торгівельні біржі.

Фінансовий. Даний вид діяльності спрямований на створення і перебільшення фінансових активів. Наочними прикладами фінансових організацій є банки.

Консалтинговий або консультаційний.

Даний вид бізнесу спрямований на надання консультаційних послуг приватним клієнтам та цілим організаціям. Найчастіше багатьом організаціям не по кишені мати юридичну, фінансову службу, та й не має сенсу, але виникає необхідність скористатися їх послугами, і тут на допомогу приходять консалтингові організації. Прикладом є: аудиторські компанії, юридичні організації та інші.

Це далеко не всі види бізнесу, крім того, необхідно розуміти, що в реальності всі ці види бізнесу тісно взаємопов’язані і переплітаються між собою. Так, наприклад, виробниче підприємство, також є і комерційною організацією, так як воно реалізує вироблені їм товари.

53. Підприємницький простір та характеристика його складових.

Підприємницький простір — це суспільно-економічна ситуація, яка містить в собі:

• ступінь економічної свободи;

• наявність (чи можливість появи) підприємницького корпусу;

• домінування ринкового типу економічних зв'язків;

• можливість формування підприємницького капіталу та використання необхідних ресурсів. Простір, у якому здійснюється підприємницька діяльність, можна уявити у вигляді економічної системи, де відбувається активний кругообіг між її складовими елементами — природними ресурсами, державою, домашніми господарствами, підприємництвом. Це основні елементи зовнішнього простора бізнесу, між якими постійно здійснюється товарний та фінансовий кругообіг, формуються тісні зв'язки та проводяться обмінні операції для забезпечення нормального економічного розвитку системи в цілому.

Підприємницький простір можна поділити на внутрішній та зовнішній.

Внутрішній простір підприємства — це механізм життєздатності підприємства, що забезпечує його самовиживання.

Зовнішній простір підприєм ства — це структурно-просторове оточення, яке становить сукупність факторів прямого та непрямого впливу на функціонування підприємства.

Фактори простора підприємства можна класифікувати за такими ознаками:

1.3а сферою оточення: фактори мікросередовища (внутрішні), мак- ро середовища (зовнішні).

2. Залежно від ступеня впливу: прямий та непрямий (побічний) вплив.

3.3а характером дії: фінансово-економічні, організаційно-правові, соціально-психологічні.

4.3алежно від ролі факторів у створенні підприємницького клімату: стимулюючі та стримуючі.

54. Зовнішній і внутрішній фактори впливу на підприємницьку діяльність.

Зовнішні та внутрішні фактори, що впливають на діяльність підприємства, формують його бізнес-середовище, яке фактично визначає становище підприємства на ринку, його економічний потенціал та фінансове благополуччя.

Так, до зовнішніх відносять фактори:

1) міжнародного рівня, які поєднують у собі загальноекономічні чинники, вплив міжнародної політики та конкуренції;

2) національні, що включають політичні, економічні, демографічні чинники;

3) ринкові, до яких належать конкурентні, науково-технічні та споживчі чинники.

Враховуючи їх велику кількість, зазначимо, що в процесі аналізу ділової активності підприємства слід виділяти ті, які мають максимальний вплив на діяльність підприємства. У зв’язку з тим, що вплинути на характер їх дії саме підприємство не в змозі, завданням аналізу є відпрацювання варіантів реагування на зміни зовнішнього середовища на випадок, якщо така ситуація стане актуальною.

До внутрішніх факторів відносять:

1) конкурентну позицію підприємства;

2) принципи діяльності;

3) ресурси та їх використання;

4) маркетингову ситуацію й політику;

5) фінансовий менеджмент.

Значення всебічного аналізу внутрішніх чинників для прийняття зважених управлінських рішень переоцінити важко. Такий аналіз дає змогу визначити межі виробничих і збутових можливостей підприємства та обрати ті напрями перетворень, розвиток яких дасть максимальний господарський ефект у довгостроковій перспективі.

55. Суб’єкти підприємницької діяльності та їхня характеристика.

Підприємець може займатися будь-якими видами діяльності, якщо вони не заборонені законом, включаючи господарсько-виробничу, торгово-закупівельну, інноваційну, консультаційну тощо, комерційне посередництво, а також операції з цінними паперами.

Суб'єктами підприємництва можуть бути:

1. громадяни країни (України), інших держав, особи без громадянства не обмежені законом у правоздатності або дієздатності;

2. юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом;

3. об'єднання юридичних осіб, які здійснюють діяльність в країни (Україні) на умовах угоди про розподіл продукції.

Підприємницька діяльність не пов'язана з будь-якою формою власності і здійснюється:

1. самим власником засобів виробництва на свій страх і ризик та під свою майнову відповідальність;

2. керівником підприємства: від імені власника тощо.

56. Циклічність розвитку суспільства. Причина виникнення циклів та їх ласифікація.

Хвилеподібний розвиток економіки зумовлює циклічність

Багатьох суспільних процесів історичного, наукового, соціокультурного.

З К – циклом безпосередньо пов’язують інтенсивність

Державного втручання в економіку, зміни у зовнішньоекономічній політиці. При переході від одного довгого циклу до іншого суттєво поліпшуються умови життя людини. Матеріальною основою К – циклу є заміщення технологічних укладів.

Відбуваються соціально – економічні трансформації, які підвищують ступінь готовності суспільства до нової технологічної реальності.

Зазначимо основні з них:

• Трансформація відносин власності, зміна порівняльної значущості (відносної вагомості) її окремих форм. По – перше, з ’ явилися чинники виробництва, існування яких має сенс тільки за умов їх колективного використання. По – друге, специфіка інтелектуальної Праці передбачає, що працівник володіє усіма необхідними навичками для створення готового інформаційного продукту та можливостями придбання у власність необхідних засобів виробництва.

• Поява нових форм організації виробництва. Нові умови діяльності (важкість трансферу неформалізованих знань, залежність ринкової вартості сучасної компанії від інтелектуального капіталу працівників) викликають суттєві зміни у соціальному Статусі зайнятих: робітник стає більш самостійним, виходить з – під контролю керівництва, унеможливлюючи традиційні способи примусу

• Зміна характеру розподілу та обміну. Зайнятість в інтелектуальному виробництві дає можливість претендувати на частину додаткового продукту — своєрідну інтелекутальну ренту, джерелом якої є використання знань та навичок працюючих.

• Глибока індивідуалізація споживання, зміна його структури. Споживаючи, людина стає об ’ єктом Застосування технологій high-hume, спрямованих на вдосконалення її природи та здібностей. У структурі споживання зростає питома вага нематеріальних благ та послуг.

• Зміна соціальної структури суспільства. Зростає питома вага «нових власників» — власників не уречевлених, невідчутних благ — кваліфікації та знань, оволодіння якими принципово не передбачає їх відчуження від інших суб ’ єктів; знижується частка пролетаріату, натомість підвищується частка висококваліфікованих працівників. Однак проблема соціального розшарування залишається,зміщуючись у площину нерівного доступу до знань та інфор мації, посилення інтелектуальної залежності;

Розширення процесів перерозподілу в глобальному масштабі з’являються нові канали перерозподілу, формуються потужні світові фінансові центри. Концентруючи значну фінансову міць, вони виступають кредиторами біль шості національних та корпоративних суб’єктів господарювання