Стратегія структурної перебудови національної економіки: цілі, основні завдання та інструменти структурних перетворень

Основне завдання структурної перебудови економіки – формування сучасної, ефективної, раціональної структури економіки та створення конкурентноздатного вітчизняного виробництва на основі реалізації конкурентних переваг країни.

Цілі:

§ Формування інноваційної моделі розвитку економіки;

§ Технологічне оновлення виробництва;

§ Посилення соціальної орієнтації економіки;

§ Підвищення конкурентоспроможності виробництва, збільшення експортного потенціалу;

§ Створення розвиненого національного ринку.

Для удосконалення відтворювальної структури необхідні:

- Модернізація виробництва, його технологічне оновлення;

- Зниження ресурсомісткості виробництва;

- Створення умов для розширеного відтворення (інвестування);

Формування ефективної галузевої структури передбачає:

- переважний розвиток галузей, що задовольняють потреби людей;

- широкий розвиток сфери послуг;

- розвиток високотехнологічних та наукоємних галузей і виробництв;

- розвиток експортних та імпортозамінних виробництв.

Територіальної:

- забезпечення комплексного і пропорційного розвитку всіх регіонів на основі раціонального використання конкретних умов та наявних ресурсів;

- усунення диспропорцій у розвитку окремих територій;

Зовнішньоекономічна потребує:

- збільшення експортного потенціалу країни;

- збільшення в експорті частки сировини та матеріалів та збільшення частки продукції переробних галузей;

Соціальна структура потребує:

- подальших змін у системі власності (роздержавлення, приватизація, розвиток малого і середнього бізнесу);

- регулювання доходів населення, усунення великої диференціації доходів та захист вразливих верств населення.

Інструменти:

Прямий вплив:

державні плани і програми,

система держконтрактів і держзамовлень, дотації та субсидії,

цільове фінансування сфер і суб’єктів діяльності.

Опосередкований вплив:

правове та податкове регулювання, пільгові кредити, митна політика.

Структурна перебудова економіки здійснюється державою через інноваційну (сприяння впровадженню досягнень науки і техніки у виробництво) та інвестиційну політику. Особливу роль відіграє при цьому й активна науково-технічна політика, яка охоплює не лише стимулювання державою наукових досліджень та їх впровадження у виробництво, але й підготовку висококваліфікованих кадрів, рівень яких відповідав би сучасному виробництву.

Важливими інструментами структурного регулювання в короткостроковому періоді є: політика прискореної амортизації, субсидії, державна допомога окремим фірмам чи галузям, державне регулювання норми процента, державна закупівля продукції, податкова політика тощо. Зокрема, стимулюючу роль податкових пільг можна розглядати як особливий вид субсидій у підприємництво. У країнах заохочення інвестицій у відсталі галузі і регіони стимулюється через неоподаткування частини інвестиційних фондів.