Концепція сталого розвитку як основна теорія соціальної політики в умовах глобалізації

У 1992 р. міжнародна конференція країн—членів ООН в Ріо-де-Жанейро рекомендувала, як основу для розвитку світової спіль­ноти, концепцію сталого поступу, що визначає принцип еволюції всієї природи, як його розуміє сучасна наука. На початок економічних реформ українська економіка виявилася структурно деформованою й неефективною. Її негативний вплив на навколишнє середовище (з розрахунку на одиницю продукту, що виробляється) істотно вищий, ніж у технологічно передових країнах. Значна частина основних виробничих фондів України не від­повідає сучасним екологічним вимогам.

Перехід до сталого розвитку повинен забезпечити збалансоване розв’язання проблем соціально-економічного розвитку і збереження сприятливого навколишнього середовища і природно-ресурсного потенціалу, задоволення потреб теперішнього часу й майбутніх поколінь людей. При цьому мається на увазі послідовне розв’язання принципових проблем:

— забезпечити стабілізацію екологічної ситуації;

— домогтися докорінного поліпшення стану довкілля за рахунок екологізації економічної діяльності в межах інституціональних і структурних перетворень, що дасть змогу забезпечити становлення нової моделі господарювання і поширення екологічно орієнтованих методів управління;

— увести господарську діяльність у межі місткості екосистем на основі масового впровадження енерго- і ресурсоощадних технологій, цілеспрямованих змін структури економіки, структури особистого й суспільного споживання.

Основними напрямами переходу України до сталого розвитку є:

— створення правової основи переходу до сталого розвитку, включаючи вдосконалення чинного законодавства, що визначає, зокрема, економічні механізми регулювання природокористування й охорони навколишнього середовища;

— розробка системи стимулювання господарської діяльності та встановлення меж відповідальності за її екологічні наслідки, при цьому біосфера сприймається вже не тільки як постачальник ресурсів, а як підмурівок життя, збереження якого мусить бути неодмінною умовою функціонування соціально-економічної системи та її окремих елементів;

— оцінка господарської місткості локальних і регіональних екосистем країни, визначення допустимого на них антропогенного впливу;

— формування ефективної системи пропаганди ідей сталого розвитку і створення відповідної системи виховання й навчання.

Перехід до сталого розвитку зажадає скоординованих дій у всіх сферах життя суспільства, адекватної переорієнтації соціаль­них, економічних і екологічних інститутів держави, регулятивна роль яких в окреслених перетвореннях — основоположна. Найважливіше значення в створенні методологічної і технологічної основи цих перетворень належатиме науці.

Відповідно до принципів сталого розвитку, виробленого на Конференції ООН стосовно довкілля, та вдосконалення подальших міжнародних форм співпраці має передбачатися реалізація комплексу заходів, спрямованих на збереження життя і здоров’я людини, розв’язання демографічних проблем, боротьбу зі злочинністю, викорінювання бідності, зміну структури споживання і зменшення диференціації в прибутках населення. Невід’ємною частиною концепції стійкого розвитку є система індикаторів, розроблена Комісією ООН зі сталого розвитку. На основі багатьох національних і міжнародних пропозицій з розробки й застосування індикаторів Комісія зі стійкого розвитку в 1995 р. прийняла робочу програму введення індикаторів, що охоплює
первинний набір зі 130 індикаторів. Для полегшення застосування цих індикаторів і в той же час для перевірки їх прийнятності були розроблені методологічні вказівки щодо кожного з них.

Індикатори розрізнюються за належністю до рушійної сили стану й реагування, тобто за реакцією відповідних структур. Індикатори рушійної сили представляють людську діяльність, процеси й моделі, які впливають на стійкий розвиток. Індикатори стану вказують на «стан» сталого розвитку, а індикатори реагування — на право вибору політики чи певної реакції для зміни стану стійкого розвитку.

§1. Економічне мислення: поняття, місце
в економічній структурі суспільства

У даній темі вивчається найважливіша грань соціальної економіки — економічна діяльність суб’єктів господарювання, узята з боку формування таких параметрів, як економічне мислення, економічна свідомість, економічна дійсність і т. ін. Природно, що в першу чергу варто визначитися із самим поняттям «економічне мислення», його змістом і взаємозв’язком з іншими явищами та процесами.

Економічне мислення — явище суб’єктивного порядку, безпосередньо пов’язане з економічним життям суспільства як його органічна частина. З одного боку, економічне мислення є процесом відтворення людською свідомістю, у визначеній логічній послідовності, економічних взаємин із відповідними їм економічними законами. З іншого ж — це процес осмислення і переосмис­лення, засвоєння людьми нагромаджених суспільством економіч­них знань. Економічну свідомість при цьому можна розуміти як наслідок відтворення суб’єктами господарювання економічних умов життя у вигляді економічних ідей, поглядів, теорії, концепцій, що визначають суспільну стратифікацію і виражають своє ставлення до економічної діяльності в кожен конкретний історичний момент.

У першому наближенні економічне мислення можна визначити як відображення в економічній свідомості явищ і процесів економічного життя й формування адекватних практичних дій, спрямованих на його перетворення. Економічне мислення виникає в процесі безупинної взаємодії об’єктів і суб’єктів економічного життя, а економічна дійсність — органічне переплетення взаємодії системи об’єктів і системи суб’єктів.

Л. І. Абалкін розмежовує економічну теорію й масове, типове економічне мислення, що визначає поведінку мас, підготовку і прийняття управлінських рішень. Економічна теорія формує теоретичні основи науки, аналіз досліджуваних закономірностей, фундаментальні принципи і підходи. У цьому віддзеркалюється змістова частина самої науки. Інша грань пов’язана з розумінням економічного мислення як масово поширеного, що має вплив на суспільну свідомість через систему освіти й засоби масової інфор­мації, таку, що визначає дії представників владних структур, розробку стратегічних і тактичних рішень. Природно, що вирішальну відповідальність при цьому несуть ті структури, через які впроваджуються елементи масового економічного мислення.

Основним об’єктом відображення у свідомості людей виступає система економічних взаємин у їхній складній діалектичній єдності з продуктивними силами, економічні закони, що їх виражають. Основним суб’єктом же є суспільство в цілому, в особі держави. Важливість такого зв’язку посилюється в перехідній економіці, особливо на стадії «якісного визрівання» ринкових взаємин. Але важливо підкреслити й інше: відзначена обставина — не єдиний критерій, що характеризує економічне мислення в сучасному житті. Воно властиве кожному суб’єкту і виступає як відображення в його економічній свідомості власного сприйняття економічних явищ і процесів. Економічна індивідуальна свідомість — це й той «економічний світ» даної конкретної особистості, що виражає її (особистості) ставлення до економічної діяльності. Економічна індивідуальна свідомість визначається економічними обставинами життя людини, її місцем у системі економічних взаємин (як їх суб’єктом), освітою, вихованням, життєвим виробничим досвідом. Але індивідуальна економічна свідомість за своїм характером соціальна, тому що суб’єкт виробничих взаємин — «продукт» суспільно-економічних умов. Отже, економічна свідомість працівника є відображення суспільної економічної свідомості. Суспільна економічна свідомість відноситься до індивідуального, як загальне до одиничного. Їхнє співвідношення визначається діалектикою одиничного і загального, різнобічним зв’язком особистості і суспільства, насамперед в економічному житті.

Але діалектична єдність індивідуальної і суспільної економічної свідомості не виключає, а навпаки, обумовлює відмінності між ними, що, своєю чергою, припускає і відмінності в економіч­ному мисленні. Індивідуальне економічне мислення і свідомість набагато конкретніші й розмаїтіші, ніж суспільне. Водночас, суспільну економічну свідомість і мислення не можна уявити як «суму» всіх індивідуальних свідомостей і мислень. Суспільна економічна свідомість і мислення є новою якістю.

Крім суспільного й індивідуального мислення, залежно від специфіки структури економічних взаємин, рівнів їхньої дії та використання, існують і різні інші аспекти економічної свідомості й мислення (колективні, територіальні, галузеві і т. д.). У цьому разі йдеться, звичайно, про стратифікацію економічного мислення.

Економічна свідомість, економічне мислення пов’язані і з таким поняттям, як пізнання. Мислення в дії — сам процес пізнання, тож, економічне пізнання — це процес відтворення економіч­них знань за допомогою й у процесі економічного мислення. Відповідно до цього змістовою гранню економічного мислення є рух у ньому економічних знань у вигляді економічних категорій, понять, узагальнень і т. ін., тобто економічне знання — основна форма існування економічного пізнання. Інакше кажучи, поняття «економічне мислення» і «економічні знання» співвідносяться між собою, як різні боки однієї медалі. Чим насиченіші і глибші економічні знання суб’єкта господарювання, тим повнішою є потенційна можливість розкриття економічного мислення.

Економічне мислення опосередковане багатьма суспільними факторами, але первинним складовим його об’єктом є економічний. Воно формується під безпосереднім впливом (і в той же час усвідомленням) цілого ланцюжка елементів економічної структури суспільства. По-перше, на ступені зрілості економічного мислення позначається безпосередньо наявна система економічних законів з відповідним механізмом дії і використання. Саме система економічних законів з їхнім об’єктивним характером і суб’єктивним механізмом прояву, як і їхнє пізнання, і свідоме використання в управлінні соціально-економічними процесами, виступає тією глибинною основою, що визначає економічне мислення. Чим повніші знання про економічні закони, у їхній складній суперечливій взаємодії, співвідношенні, тим повноціннішим
є економічне мислення. У цьому й полягає один з аспектів діалектичної єдності об’єктивного і суб’єктивного в економічному житті.

По-друге, економічне мислення опосередковане всією системою економічних взаємин, що виступає свого роду наступним рів­нем усвідомлення економічних процесів і явищ. Економічні закони, як відомо, виражають глибинну суть виробничих стосунків і з цього погляду формують загальні, найабстрактніші уявлення в економічному мисленні про економічний устрій суспільства.

Наступною ланкою формування економічного мислення логіч­но виступає система економічних взаємин, її пізнання і відображення у вигляді відповідних категорій і понять у їхній єдності і взаємозумовленості. По-третє, факторами, що безпосередньо фор­мують економічне мислення, є потреби, їх усвідомлення у формі інтересів, цілей, бажань тощо. По-четверте, поверховим платам, з якими «стикається» економічне мислення в реальному економічному житті, — це форми прояву виробничих відносин з усіма економічними законами, тобто цілий господарський механізм.

Зрозуміло, що таке структурування взаємозв’язку економічного мислення з елементами економічної системи можливе лише на певній стадії наукового пізнання. Насправді ж усі форми прояву, у тому числі й організаційно-економічні форми господарювання, виступають відображенням (хоча і не в дзеркальному вигляді) усіх причиново-наслідкових зв’язків і залежностей. З цього випливає, що як не можна пізнати раз і назавжди глибинну суть економічної структури і співвіднести її з формами прояву, так не можна сформувати раз і назавжди механізм господарювання. Економічне мислення, як таке, є відображенням зв’язку між суб’єктом і об’єктом, а формується саме за рахунок «перегляду» і визначення залежностей в усій економічній структурі.

Економічне мислення, розкрите як економічне пізнання економічного життя, формується подвійно. З одного боку, його варто аналізувати на рівні формування економічної свідомості теоретичним шляхом, тобто засвоєння, обґрунтування законів і категорій економічної теорії, понять усієї сукупності економічних дисциплін за рахунок різних форм руху економічної інформації (засоби масової пропаганди, різні освітні форми). З іншого боку — на рівні повсякденної свідомості, тобто відтворення економічної структури емпіричним шляхом, із практики економічного життя. Між цими двома рівнями формування економічного мислення маємо те спільне, що зумовлює їхню єдність і не дає змоги жорстко протиставляти одне одному, але маємо і специфіку, що визначає певні грані економічного мислення — теоретичного аспекту й повсякденного прояву.

Єдність теоретичного й емпіричного рівнів економічного мислення визначається взаємозалежним рухом конкретного й абстрактного в пізнанні, зумовленим взаємозв’язком суб’єкта з об’єктом пізнання. Цей процес уявляємо з такою логічною по-
слідовністю: об’єкт пізнання — відтворення його суб’єктом за допомогою мислення у формі елементарних понять — засвоєння їх — відтворення на новій основі об’єкта пізнання — формування розвиненішої системи понять і категорій. Обґрунтована логічна послідовність постійно відтворюється на якісно новій основі, визначаючи й розвиток економічного мислення. Специфіка ж пов’язана з тим, що суб’єкт ніколи не може відобразити об’єкт цілком, отже, не може цілком і впливати на нього. Його вплив обмежується не тільки ступенем теоретичного пізнання об’єкта, а й складністю останнього, унаслідок чого суб’єкт може діяти шляхом спроб і помилок. Останнє можливе й тоді, коли економіч­не мислення формується, в основному, за рахунок емпіричного напряму.

Економічне мислення, будучи «продуктом» взаємодії суб’єкта й об’єкта, діалектично пов’язане з механізмом господарювання. Воно виступає стосовно останнього і як передумова, і як умова, і як результат його функціонування й удосконалення. З цього погляду економічне мислення являє собою не тільки засіб пізнання економічної дійсності, а й засіб її перетворення. Саме на основі пізнання економічної структури, органічною частиною якої
виступає механізм господарювання, формуються такі фактори перетворюючої діяльності суб’єкта: мотивація до дії, рішення
діяти, настанова як внутрішня мобілізація, готовність до дії, дія, реалізація настанови, задоволення потреби, досягнення мети. Тут, зрозуміло, ідеться про властивості, що визначають економіч­ну поведінку, під якою варто розуміти систему логічних і послідовних заходів впливу суб’єкта на економіку з метою її зміни. Взаємозв’язок економічного мислення й економічної поведінки вивчається теорією економічної поведінки, яка називається праксеологією (загальна теорія людської діяльності). Більше того, класик теорії економічної поведінки Людвіг Фон Мізес стверджував, що економіка є частиною праксеології як значно універсальнішої науки.

Вибір моделі економічної поведінки визначається умовами життєдіяльності людини: рівнем освіти, виховання, культури; соціальним оточенням; економічним досвідом, індивідуальними нахилами й симпатіями тощо. Величезний вплив на економічну поведінку мають економічні інстинкти, внутрішньо притаманні людині (контрольовані і неконтрольовані суспільством). Виокрем­люють кілька груп таких інстинктів: інстинкти «індивідуалізму» (наприклад, заощадження, продовження роду і т. ін.); інстинкти «розвитку» (наприклад, волі, творчості тощо); інстинкти «соціаль­ності» (справедливості, співчуття і т. ін.).

Ринкові взаємини формують раціональну модель поведінки, де основний фактор — правдива інформація, а основним супереч­ливим началом виступає співвідношення раціональності та мораль­ності.