Оцінка доказів

Процес доказування розпочинається з виявлення доказів. Виявлення доказів - це передбачені законом процесуальні дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, суду, спрямовані на виявлення, витребування й отримання доказів.

Посадові особи мають право:

1. Проводити слідчі і судові дії, перелік і порядок проведення яких встановлений законом.

2. Вимагати від установ, підприємств, організацій, посадових осіб і громадян пред явлення предметів і документів, проведення ревізій.

3. Приймати докази від учасників процесу, а також від будь-яких громадян, установ, підприємств, організацій.

4. У передбачених законом випадках особа, яка провадить дізнання,

слідчий, прокурор і суд у справах, що перебувають в їхньому провадженні, мають право доручити підрозділам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, провести оперативно-розшукові заходи чи використати засоби для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі (ст. 66 КПК).

Захисник має право збирати відомості про факти, що можуть використовуватися як докази у справі, в тому числі запитувати і одержувати документи чи їх копії від громадян та юридичних осіб, знайомитися на підприємствах, в установах, організаціях, об єднаннях громадян з необхідними документами, крім тих, таємниця яких охороняється законом, одержувати письмові висновки фахівців з питань, що вимагають спеціальних знань, опитувати громадян (ч. 2 п. 13 ст. 48 КПК).

Представлення доказів - це спосіб реалізації учасником процесу свого права на участь у доказуванні. Слідчий, суд не мають права відмовити учаснику процесу приєднати до справи документ, який представлений як доказ, або у проведенні слідчих дій щодо збирання доказів, якщо обставини, про які вони заявляють клопотання, мають значення для справи.

Зібрані докази повинні бути зафіксовані у процесуальній формі, що визначається законом, в тому числі і за допомогою науково-технічних засобів.

Закріплення (фіксація) доказової інформації - це складова частина провадження слідчих і судових дій щодо виявлення, збирання доказів та їх джерел, що докладно врегульована в КПК. Вона, як і провадження вказаних дій, є виключною компетенцією особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду. У необхідних випадках допомогу в цьому їм надають спеціалісти, перекладачі і секретар судового засідання.

КПК містить вичерпний перелік способів фіксації доказів та їх джерел. Це: складання протоколів слідчих дій, судових засідань суду першої інстанції та апеляційного суду (ст.ст. 84, 87 КПК); винесення постанов особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором; ухвал і постанов судом про приєднання до справи предметів і документів; застосування фото- і кінозйомок, звуко- і відеозапису; виготовлення планів, схем, зліпків і відбитків слідів (ст.ст. 85, 85 ¹ , 85 ² , 87 ¹ , ч. 6 ст. 114 КПК). Протокол може бути написаний від руки або за допомогою машинопису. Для забезпечення його повноти може бути застосовано стенографування. Розшифрований і надрукований на машинці зміст стенограми є частиною протоколу. Сам стенографічний запис за чинним КПК України до протоколу не додається.

Протокол є основним, найбільш поширеним способом фіксації ходу і результатів слідчих і судових дій щодо збирання та перевірки доказів. Поступаючись перед звуко- і відеозаписом, кіно- і фотозйомкою щодо повноти і точності фіксації, протоколи мають порівняно з ними і позитивні якості: нескладність виготовлення, можливість фіксації лише даних і обставин, що мають відношення до справи, зорове сприйняття, а тому більш надійне засвоєння записаного, краще забезпечення прав учасникові слідчих і судових дій робити зауваження і поправки до змісту і форми зафіксованого. Водночас звуко- і відеозапис, кінозйомка фіксують не тільки результати, а й перебіг слідчих і судових дій та містять більш повну інформацію.

Виготовлені під час провадження слідчої дії фотознімки, матеріали звуко- і відеозапису, кінозйомок, плани, схеми, зліпки та інші матеріали додаються до протоколу цієї дії як такі, що пояснюють його зміст (ч. 4 ст. 85 КПК) і не являються самостійним джерелом доказів.

Будь-який доказ для того, щоб він міг бути покладений в основу висновків слідства і суду, повинен бути перевірений.

Способи перевірки доказів такі:

1) дослідження самого доказу. Наприклад, якщо свідок показав, що він бачив такий-то факт, шляхом його допиту з ясовуються обставини, які будуть служити підставою для висновків про достовірність або недостовірність показань.

2) відшукання нових доказів, що підкріплюватимуть або спростовуватимуть цей доказ. Наприклад, якщо свідок показав, що він бачив такий-то факт, допитуються й інші свідки, які бачили цей факт.

3) зіставлення доказу з іншими доказами, що є у справі. Кожний доказ для його перевірки необхідно зіставити з іншими доказами, порівняти його зі всіма встановленими у справі обставинами, виявити їх збіг і розбіжності, пояснити ці розбіжності.

Кожний доказ повинен бути перевірений на слідстві і в суді, жоден доказ не повинен сприйматися на віру, без перевірки.