Структура та учасники ринку

Фінансовий ринок – це сукупність ринкових фінансових інститутів, які спрямовують потік коштів від власників заощаджень до позичальників. Фінансовий ринок виконує наступні функції:

§ розподільчу;

§ інвестиційну;

§ капіталотворчу;

§ спекулятивну.

Розподільча функція фінансового ринку реалізується через розподіл фінансових ресурсів від тих учасників ринку, які мають їх у надлишку, до тих, які цих ресурсів потребують. Інвестиційна функція передбачає вкладення коштів, акумульованих капіталотворчою функцією фінансового ринку, у різноманітні інвестиційні проекти та об’єкти інвестування. Особливе місце серед функціональних завдань фінансового ринку займає спекулятивна функція. Саме вона завжди була, є і буде об’єктом посиленого контролю та регулювання зі сторони органів державного нагляду. Тим більше регулювання цієї функції фінансового ринку є особливо актуальним за умов системної кризи ліквідності національного ринку банківських послуг.

Структура фінансового ринку представлена на рисунку 1.1.

Рис. 1.1. Структура фінансового ринку.

Фінансовий ринок можна розглядати як сукупність ринку грошей, ринку небанківських (парабанківських) фінансових послуг та ринку цінних паперів. Два перші сегменти фінансового ринку формують ринок капіталу. На інвестиційному ринку діють представники ринку грошей – валютні біржі та комерційні банки, пара банківські установи – страхові та інвестиційні компанії, різноманітні кредитні установи, лізингові компанії тощо, а ринок цінних паперів представлено суб’єктами біржового та позабіржового ринку.

За фінансовими інструментами фінансовий ринок поділяють також на:

§ грошовий ринок;

§ ринок капіталу.

Грошовий ринок представлений короткостроковими, високо ліквідними борговими інструментами, для яких притаманний відносно низький рівень ризику. Ці фінансові інструменти називають також грошовими еквівалентами або просто грошами. До них, зокрема, належать: казначейські векселі, євродолари, банківські акцепти, депозитні сертифікати, корпоративні векселі, угоди РЕПО та зворотного РЕПО тощо.

Ринок капіталу використовує більш довгострокові (аніж грошовий ринок) фінансові інструменти з підвищеним ризиком. Їх перелік є значно ширший, аніж для грошового ринку, а тому фінансові активи ринку капіталу прийнято поділяти на окремі підгрупи: акції; довгострокові цінні папери з фіксованим доходом; деривативи.

Різноманітний склад учасників інвестиційного ринку можна об’єднати у три основні групи:

1. Учасники ринку, які є позичальниками капіталу. Вони залучають кошти з метою їх інвестування в реальні активи. Ефективне використання активів забезпечує дохід інвесторам, які купують цінні папери, емітовані цією групою учасників інвестиційного ринку.

2. Учасники ринку, які є позикодавцями, тобто власниками тимчасово вільних грошових ресурсів. Вони купують цінні папери, емітовані попередньою групою учасників ринку.

3. Окрему групу учасників формують органи державного нагляду та Уряд країни, який одночасно може функціонувати на ринку як позичальник та позикодавець.

Загалом, для національного інвестиційного ринку притаманний наступний склад учасників:

§ інвестиційні компанії та інвестиційні фонди;

§ компанії з управління активами та інститути спільного інвестування;

§ фондові біржі;

§ депозитарії;

§ інфраструктурні елементи фондового ринку;

§ комерційні банки;

§ страхові компанії;

§ пенсійні фонди;

§ кредитні спілки та кредитні союзи;

§ лізингові компанії;

§ венчурні фонди.

Інвестиційні компанії – це фінансові установи, які нагромаджують кошти приватних інвесторів шляхом емісії власних цінних паперів і вкладають залучені кошти у придбання цінних паперів інших емітентів. Інвестиційні компанії та страхові компанії є парабанківськими установами, тобто це означає, що вони можуть надавати окремі види послуг, які традиційно вважаються банківськими.

Пайові інвестиційні фонди – це активи, які належать інвесторам на правах спільної часткової власності, та перебувають в управлінні компанії з управління активами і враховуються окремо від результатів її господарської діяльності.

Пайовий інвестиційний фонд не є юридичною особою, створюється компанією з управління активами шляхом продажу (розміщення) інвесторам випущених нею інвестиційних сертифікатів. Компанія з управлінню активами – це юридична особа, яка здійснює професійну діяльність з управління активами інститутів спільного інвестування на підставі ліцензії, яку видає Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Фондові біржі – це центральні учасники фондового ринку, які здійснюють організаційне, торгівельне, технологічне обслуговування ринку цінних паперів та забезпечують його сталість та регулювання, облік ринкової кон’юнктури та визначення цін.

Депозитарії – це юридичні особи, створені у формі акціонерного товариства, які надають послуги зі збереження цінних паперів та обліку майнових прав, що ними визначаються.

Інфраструктурні елементи фондового ринку представлені незалежними реєстраторами, біржовими складами, розрахунково-кліринговими палатами тощо.

Особливості функціонування основних учасників та проблеми національного фондового ринку детальніше розглядаються у лекційній темі 3.

Комерційні банки – це фінансові установи, які здійснюють професійне управління ресурсами суспільства у їх грошовому виразі і виконують відповідні специфічні функції в економіці на законній підставі та під контролем органів державного нагляду, що забезпечують контроль та регулювання банківської діяльності. Незважаючи на те, що переважна більшість вітчизняних комерційних банків намагаються дотримуватись універсальної спеціалізації, в Україні можуть діяти інвестиційні, ощадні, кредитні, іпотечні, та інші вузько спеціалізовані банківські установи.

Страхові компанії або страховики – це спеціалізовані фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств чи товариств з додатковою відповідальністю та отримали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. У галузевому розрізі національні страхові структури поділяють на страхові компанії зі страхування життя, майна та відповідальності. Згідно чинного законодавства страховики можуть створювати різні типи об’єднань: страхові та моторні страхові бюро, страхові пули тощо. Окремими учасниками ринку страхування є перестрахувальні організації, які перестраховують ризики страхових структур.

Пенсійні фонди – це спеціалізовані учасники страхового ринку, які здійснюють свою діяльність у сфері довгострокового страхування життя і забезпечують пенсійний захист відповідних категорій населення. Оскільки страхові послуги пенсійних фондів є довгостроковими, то вони є активними учасниками інвестиційного ринку. З розвитком на національному ринку програм корпоративного пенсійного страхування співпраця цих фінансових інститутів з підприємствами виробничої сфери може бути багатосторонньою до досить ефективною.

Кредитні спілки та союзи – це громадські організації, створювані на добровільних засадах з метою фінансового та соціального захисту її учасників. Кредитна спілка залучає заощадження своїх учасників для здійснення операцій взаємного кредитування.

Лізингові компанії надають підприємствам виробничої сфери послуги щодо довготермінової оренди машин, обладнання, споруд виробничого призначення.

Відносно новими учасниками фінансового ринку є інститути спільного інвестування, до яких належать пайові та корпоративні інвестиційні фонди.

Венчурні фонди здійснюють інвестиції в інноваційні проекти, науково-технічні розробки та винаходи, яким притаманний з підвищений рівень ризику.

Інфраструктуру інвестиційного ринку формують також фондові біржі та депозитарії.

Фондова біржа є організаційно функціонуючою частиною вторинного фондового ринку, на які проводяться торгівельні операції з цінними паперами. Біржа надає її учасниками необхідні умови для торгівлі фінансовими активами. У біржових торгах мають право приймати участь лише члени біржі, тобто членство або місце на фондовій біржі є своєрідним цінним активом.

Основними операціями фондової біржі є:

§ лістинг учасників фондової біржі;

§ встановлення котирувальної ціни на фінансові активи;

§ оформлення угод купівлі-продажу цінних паперів;

§ інформування учасників біржі та визначення біржових індексів;

§ проведення взаєморозрахунків за операціями купівлі продажу цінних паперів.

Операції на національній фондовій біржі поділять на:

1. Касові, за якими розрахунки провадяться на четвертий день, починаючи з дня укладення угоди.

2. Термінові, згідно до яких угоди укладаються на встановлений термін. Розрізняють термінові угоди:

§ жорсткі угоди на термін;

§ угоди з преміями;

§ угоди з опціонами;

§ онкольні угоди на термін.

На сьогодні національний фондовий біржовий ринок представлений 7 біржами та 2 торгівельно-інформаційними системами. Найбільшою серед них є Перша фондова торгівельна система (ПФТС). На думку учасників ПФТС, її технічне оснащення суттєво відстає від розвитку національного фондового ринку та не задовольняє його потреби. Непрозорий процес котирувань на ПФТС слід замінити відкритим та справедливим з позиції ціноутворення ринком заявок. Відсутність єдиного центрального депозитарію сприяє рейдерству на ринку. Ненадійною є також облікова система національного фондового ринку, оскільки реєстр власників національних підприємств ведеться великою кількістю компаній-реєстраторів.

В Україні функції депозитарію можуть виконувати юридичні особи, які отримали ліцензію Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку на здійснення окремих чи всіх видів депозитарної діяльності. До функцій депозитарію належать:

§ відповідальне зберігання цінних паперів;

§ облік прав власності на цінні папери;

§ здійснення депозитарних операцій на депо-рахунку;

§ проведення розрахунково-клірингових операцій за угодами з цінними паперами;

§ виконання ролі посередників між емітентом та інвестором.

Депозитарії можуть створюватись при інвестиційних та пенсійних фондах, фондових біржах тощо. Ідея створення таких структур при згаданих фондах зумовлена необхідністю захисту інтересів інвесторів та власників інвестиційних і депозитних сертифікатів. Зокрема, при запровадженні третього рівня пенсійної системи, на якому функціонують недержавні пенсійні фонди (НПФ), законодавчо обумовлено, що кошти фонду та їх управління повинні здійснювати різні фінансові установи.

Варто відмітити, що для переважної більшості згаданих вище учасників інвестиційного ринку притаманна посередницька функція. Значна частка державних цінних паперів та цінних паперів підприємств купується потенційними інвесторами не безпосередньо, а через вкладення коштів у придбання фінансових активів, емітованих посередниками на інвестиційному ринку (наприклад, комерційними банками, пенсійними фондами, страховими компаніями тощо). Таким чином, емісія фінансовими посередниками цінних паперів має за мету залучення коштів для придбання державних цінних паперів чи цінних паперів підприємств. Отже, фінансові посередники на інвестиційному ринку – це різноманітні фінансові установи, які узгоджують фінансові потреби позичальників та позикодавців на ринку капіталу. Характерною особливістю фінансових посередників на інвестиційному ринку є те, що переважна більшість їх активів є саме фінансовими активами.

Приймаючи до уваги різноманітні варіанти інвестування коштів у придбання фінансових активів, інвестиційний ринок прийнято поділяти на:

§ ринок прямого пошуку;

§ ринок брокерів;

§ ринок дилерів;

§ ринок аукціонів.

Ринок прямого пошуку, на якому продавець та покупець фінансових активів зустрічаються без посередників, складає незначну частку інвестиційного ринку та є його найменш організованою частиною.

Ринок брокерів – це частина інвестиційного ринку, на якій продаж фінансових активів, тобто пошук їх продавців та покупців провадиться через брокерів. При цьому брокер може діяти за дорученням як продавця, так і покупця, за комісійну винагороду.

Ринок дилерів – це частина фінансового ринку, на якій дилери, що спеціалізуються на продажі певних фінансових активів продають чи купують їх за власний кошт. Джерелом доходу дилера є спред між ціною продажу та ціною купівля цінних паперів.

Слід зазначити, що на практиці ринок брокерів часто ототожнюють з первинним інвестиційним ринком, а ринок дилерів – із вторинним ринком. Первинний ринок передбачає розміщення нових емітованих цінних паперів, а вторинний – фінансових активів, емітованих раніше.

Ринок аукціонів – це частина інвестиційного ринку, де зустрічаються потенційні продавці та покупці фінансових активів. Прикладом аукціонного ринку є організовані фондові біржі, на яких встановлено вимоги щодо реєстрації (лістингу) цінних паперів.

Аналізуючи структуру фінансового ринку, варто зазначити, що групування основних його учасників можна проводити за видами фінансових послуг, які вони надають. З позиції користувачів таких послуг – підприємств, спектр послуг фінансових установ доцільно поділяти за їх відображенням у балансі підприємства (рис. 1.2).

Серед фінансових послуг можна виділити активні та пасивні.

До активних послуг з позиції фінансової установи, які формують пасив балансу підприємства, належать:

§ придбання цінних паперів власного боргу підприємства;

§ надання кредитних послуг;

§ отримання страхового відшкодування.

До пасивних послуг можна віднести:

§ розміщення депозитів в банку;

Рис. 1.2. Систематизація послуг фінансових установ.

§ придбання підприємством цінних паперів інших емітентів: інвестиційних фондів, страхових та банківських структур.

У випадку використання підприємствами активних послуг фінансових установ їх вартість залежить від рівня ризику діяльності підприємства. Наприклад, при отриманні кредиту відсотки за користування ним є пропорційні до рівня ризику діяльності позичальника. Навпаки, при використанні пасивних послуг, коли підприємство виступає у ролі депозитарія банку чи інвестора інвестиційного фонду, слід ретельно оцінювати фінансовий стан таких фінансових структур. З цією метою на законодавчому рівні обумовлено обов’язкову фінансову звітність та низку обов’язкових економічних нормативів, що регулюють діяльність фінансових установ та захищають інтереси їх інвесторів та депозитаріїв.

Окрім цього, фінансові послуги можуть бути комплексними, тобто надатись спільно декількома фінансовими установами. До таких послуг належить комплексне кредитування діяльності підприємства комерційним банком та страхування кредиту в страховій компанії.