Основи охорони праці

Охорона праці: навчально-методичний посібник

Автор: О.Г. Вільсон
Издательство: КНУБА
Год издания: 2002
Страниц: 364
Язык: украинский

Охорона праці в галузі комп'ютинґу

Название: Охорона праці в галузі комп'ютинґу
Автор: Катренко Л.А., Катренко А.В
Издательство: Магнолія-2006
Год: 2012
Страниц: 544

В. Ц. ЖИДЕЦЬКИИ, В. С. ДЖИГИРЕИ, О. В. МЕЛЬНИКОВ

ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ

Видання друге, стериотипне

Львів «Афіша» 2000

ББК 65.9(2)248

Ж 691

УДК 658.382.3

В. Ц. Жидецький, В. С.Джигирей, О. В. Мельников. Основи охорони

праці. — Вид. 2-е, стериотипне. — Львів: Афіша, 2000. — 348 с.

Навчальний посібник розкриває складну систему правових, соціально-економічних,

організаційно-технічних і лікувально-профіпактичних заходів та засобів, спрямованих на

збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. В ньому подано сучасні

дані щодо законодавчої та нормативної бази в галузі охорони праці. Викладено основні

поняття та визначення, що стосуються вказаної галузі, розглянуто шкідливі та небезпечні

фактори виробничого середовища і трудового процесу, вплив останніх на здоров'я та

працездатність людини, висвітлено основні заходи та засоби, спрямовані на створення

безпечних та нешкідливих умов праці. Посібник містить також основні відомості з питань

пожежної безпеки.

Для студентів вищих закладів освіти. Може бути корисним викладачам, спеціалістам

з охороІЧи праці, а також керівникам, інженерно-технічним працівникам промислових

підприємств та інших об'єктів народного господарства*України.

Рецензенти:

д-р техн. наук, проф. Г. Г. Гогіташвілі (Державний університет „Львівська політехніка")

С. В. Кравченко, головний спеціаліст відділу з питань охорони праці

Львівської обласної державної адміністрації

Е«ЯІО

б 1

-»_

ISBN 966-95063-6-0 В. Ц. Жидецький,В. С. Джигирей,

О. В. Мельников, 1999

«Афіша», 1999

ПЕРЕДМОВА

Одна з найважливіших державних задач — охорона життя та

здоров'я громадян в процесі їх трудової діяльності, створення

безпечних та нешкідливих умов праці. Відповідно до Наказу

Міністерства Освіти України „Про вдосконалення навчання з охорони

праці й безпеки життєдіяльності у вищих навчальних закладах освіти

України" від 02. 12. 1998 р. № 420 з метою забезпечення виконання

вимог Державної програми навчання та підвищення рівня знань

працівників, населення України з питань охорони праці на 1996—2000

роки, інших чиннних законодавчих та нормативних актів, починаючи

з 1999/2000 навчального року при підготовці фахівців відповідних

освітньо-кваліфікаційних рівнів здійснюється вивчення дисципліни

„Основи охорони праці".

В навчальному посібнику, написаному відповідно до програми

нормативної дисципліни „Основи охорони праці" для вищих закладів

освіти, затвердженої Міністерством освіти України, наведені основні

відомості щодо правових та організаційних питань, основ фізіології,

гігієни праці та виробничої санітарії, основ техніки безпеки та пожежної

безпеки. Окрім того, автори вирішили за доцільне розглянути

в посібнику низку важливих, на їх думку, питань, що не ввійшли до

вищезгаданої програми курсу: фінансування охорони праці, індивідуальні

засоби захисту, знаки'безпеки, системи опалення, гігієнічна класифікація

праці та інші. В кінці посібника дано перелік основних законодавчих та

нормативних актів з охорони праці, рекомендованих при вивченні курсу.

Зміст посібника відображає сучасний стан законодавчої та нормативної

бази охорони праці, що постійно вдосконалюється та доповнюється,

а також результати досліджень, проведених останнім часом.

Викладений у навчальному посібнику матеріал покликаний дати

майбутнім фахівцям необхідні знання, реалізація яких на практиці сприятиме

покращенню умов праці, підвищенню її продуктивності, запобіганню

професійних захворювань, виробничого травматизму, аварій.

Навчальний посібник написаний викладачами та науковцями

Української академії друкарства, Українського державного

лісотехнічного університету: передмова, вступ, пункти 2.1—2.6, 2.12,

4.1—4.4, 4.6 — В. Ц.Жидецьким; пункти 2.7—2.11, 3.1—3.4 —

В. С. Джигиреєм; пункти 1.1—1.7 — В. Ц. Жидецьким спільно

з О. В. Мельниковим; пункти 2.13, 4.5 — В. Ц. Жидецьким спільно

з В. С. Джигиреєм.

Автори будуть вдячні за зауваження та побажання щодо покращення

посібника, які можна надсилати за адресою: 79005 м. Львів,

вул. К. Левицького, буд. 4, ПТВФ „Афіша".

ОХОРОНА ПРАЦІ ЯК СУСПІЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ЧИННИК

І ГАЛУЗЬ НАУКИ

Коли люди гинуть на війні або вмирають від невиліковних хвороб,

з цим злом хоча і важко примиритись, однак його неминучість ще можна

зрозуміти. Коли ж у мирний час у звичайній повсякденній праці люди

отримують каліцтва, від яких стають інвалідами або вмирають, якщо це

трапляється з сотнями, тисячами здорових людей найчастіше молодого

і середнього віку, то подібне явище сприймається не тільки трагічно,

воно просто не вкладається у свідомість.

Людство впоралося з епідеміями чуми, віспи, холери та інших хвороб,

знайшло способи боротьби з багатьма захворюваннями, шукає шляхи

продовження життя, стримування війн, але дотепер не навчилося надійно

захищати людину, її здоров'я в процесі повсякденної праці. Міжнародна

статистика свідчить, що в наш час травматизм може бути прирівняний до

епідемії. Так, за даними Всесвітньої організації охорони праці смертність від

нещасних випадків на сьогодні займає третє місце після серцево-судинних

і онкологічних захворювань, причому переважно гинуть працездатні люди

віком до 40 років. Аналіз причин смертності в V&paufl (1994—1998 pp.)

показує, що основною причиною смертності чоловіків у працездатному віці

є нещасні випадки, отруєння, травми (ЗО—35% усіх смертей у цьому віці).

Тому зрозуміло, що охорона праці відіграє важливу роль, як суспільний

чинник, оскільки, якими б вагомими не були трудові здобутки, вони не

можуть компенсувати людині втраченого здоров'я, а тим більше життя —

те і інше дається лише один раз. Необхідно пам'ятати, що через нещасні

випадки та аварії гинуть на виробництві не просто робітники та службовці,

на підготовку яких держава витратила значні кошти, а перш за все

люди — годувальники сімей, батьки та матері дітей.

Окрім соціального, охорона праці має, безперечно, важливе економічне

значення — це і висока продуктивність праці, зниження витрат на оплату

лікарняних, компенсацій за важкі' та шкідливі умови праці тощо. За

розрахунками Німецької ради підприємців наслідки нещасних випадків

коштують у 10 разів дорожче, ніж вартість заходів щодо к попередження.

В Україні, враховуючи мізерні витрати на заходи з охорони праці, ця різниця

ще більша. Фахівці Міжнародної організації праці (МОП) підрахували, що

економічні витрати, пов'язані з нещасними випадками, складають 1%

світового валового національного продукту. На цікошти, орієнтовно, можна

забезпечити харчування протягом року близько 75 млн. людей.

Впродовж багатовікової історії людства проблеми здоров'я та безпеки

праці завжди посщали чільне місце в соціальному та економічному житті

суспільства і були пов'язані з розвитком суспільного виробництва та

формуванням суспільного буття. Цілком зрозуміло, що вивченню питань

охорони праці приділялась серйозна увага. Вчені, інженери, лікарі,

психологи, представники інших наук та фахів вивчали проблеми створення

безпечних та нешкідливих умов та засобів праці. Адже саме за таких

обставин людина здатна працювати високопродуктивне, створювати

необхідний матеріальний потенціал супільства, добробут усіх громадян.

Тому історично склалось, що охорона праці як галузь науки виникла на

перетині соціально-правових, технічних і медичних наук, науки про

людину. Головними об'єктами її досліджень є людина в процесі праці,

виробниче середовище, організація праці та виробництва. На підставі

цих досліджень розробляються заходи та засоби, спрямовані на

збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.

ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ОХОРОНИ ПРАЦІ

Питання щодо забезпечення безпечних умов праці завжди

супроводжували розвиток цивілізації людства.

Умови праці розглядалися в працях Арістотеля (387—322 pp.

до н. е.), Гіпократа (400—377 pp. до н. е.). Ще за 379 років до н. е.

Гіпократ звернув увагу на шкідливий вплив пилу на організм рудокопів,

який утворюється при видобуванні руди.

Лікарі епохи Відродження (Агрікола, Парацельс) докладно описали

важкі умови праці, якими вирізнялися гірничорудні та металургійні

підприємства того часу.

У 1700 p. вийшла книга Бернардино Рамацині „Роздуми про

хвороби ремісників", в котрій були детально розглянуті питання

гігієни праці і патологічних змін, що виникають в осіб різних

професій.

М. В. Ломоносов (1711—1765 pp.) написав основоположні праці

про безпеку в гірництві.

Питання гігієни праці були висвітлені Ф. Ф. Ерисманом

(1842—1915 pp.) в його книзі „Професійна гігієна фізичної та розумової

праці" (1877 p.).

Значний вклад у розвиток гігієни праці вніс 1. М. Сеченов

(1829—1905 pp.), який у своїй праці „Нарис робочих рухів людини"

(1907 р.) науково обгрунтував цілу низку питань щодо ролі

центральної нервової системи та органів чуття людини

в процесі праці.

Багато зробили для наукового вивчення і вдосконалення гігієни та

безпеки праці в умовах інтенсивного розвитку промисловості вчені

Д. П. Нікольський (1855—1918 pp.), О. О. Прес (1857—1930 pp.),

В. О. Левицький (1867—1943 pp.), М. О. Вигдорчик (1875—1955 pp.) та ін.

Науково-технічний прогрес вносить принципові нововведення у всі

сфери сучасного матеріального виробництва, при цьому докорінним

чином змінюються знаряддя та предмети праці, методи обробки

інформації, що в свою чергу змінює умови праці.

В Україні питаннями подальшого вдосконалення охорони праці

в сучасних умовах, проведенням фундаментальних та прикладних

наукових досліджень з вищеназваних питань займаються: Національний

науково-дослідний інститут (НДІ) охорони праці, Державний НДІ техніки

безпеки хімічних виробництв, Інститут медицини праці, Український НДІ

пожежної безпеки, галузеві НДІ, проектно-конструкторські установи,

навчальні заклади.

СТАН ОХОРОНИ ПРАЦІ В УКРАЇНІ ТА ІНШИХ КРАЇНАХ

За статистичними даними МОП кількість нещасних випадків на

виробництві останнім часом зросла і становить 125 млн. чол. щорічно,

з них близько 220 тис. гине.

Рівень травматизму і профзахворюваності значно вищий у країнах,

що розвиваються, ніж у промислове розвинених державах. Так, в країнах

Європейського Союзу щорічно жертвами нещасних випадків

і профзахворювань стають близько 10 млн. чол., з них майже 8 тис.

гине. В Україні у 1998р. на виробництві травмовано 47 тис. чол. (з них

1551— смертельно), отримали професійні захворювання 3,7 тис. чол.

Статистичні дані свідчать, що:

— кожні 3 хвилини внаслідок виробничої травми чи професійного

захворювання в світі помирає одна людина;

— в Україні внаслідок травм кожні 5 годин помирає одна людина;

— кожної секунди в світі на виробництві травмується 4 особи;

— в Україні кожні 8 хвилин травмується одна людина;

— кожного місяця в світі на роботі травмується така кількість людей,

яка дорівнює населенню Парижа.

Міжнародне бюро праці встановило, що в середньому на 100 тис.

працюючих щорічно припадає приблизно 6 нещасних випадків зі

смертельними наслідками. В Україні цей показник майже вдвічі більший

(11 загиблих на 100 тис.працюючих) і найвищий серед країн СНД.

В рівновеликій, але високорозвиненій Франції рівень виробничого

травматизму у 10 разів нижчий ніж у нас. Однак, слід зазначити, що

показники стану охорони праці суттєво відрізняються по окремих

галузях промисловості. Найбільш травмонебезпечною в нашій країні

є вугільна промисловість. Так, на кожний мільйон тон видобутого

вугілля гине 5 шахтарів. У США цей показник у 100 разів нижчий.

На думку іноземних фахівців, які за програмою МОП працювали

в Україні, велика кількість нещасних випадків зі смертельними наслідками

пояснюється п'ятьма основними причинами: незадовільною підготовкою

робітників і роботодавців з питань охорони праці; відсутністю належного

контролю за станом безпеки на робочих місцях та виконанням

встановлених норм; недостатнім забезпеченням працюючих засобами

індивідуального захисту; повільним впровадженням засобів та приладів

колективної безпеки на підприємствах; спрацьованістю (у деяких галузях

до 80%) засобів виробництва.

За даними журналу „Охорона праці" (різних років) можна скласти

таку статистику травматизму по Україні за останні 5 років (табл. 1):

Таблиця 1

Статистика травматизму в Україні

за останні п'ять років

Травмовано,чол.

Рік Всього* Зі смертельними

наслідками вт.ч.

1994 90000 2439

1995 78000 2195

1996 65000 1900

1997 52000 1646

1998 47000 1552

* — цифри заокруглено

Вищенавєдені дані свідчать про те, що намітилась позитивна тенденція

до зниження виробничого травматизму, в тому числі (що дуже важливо) зі

смертельними наслідками. Частково це пов'язано з падінням обсягів

виробництва, а відтак—зменшенням несприятливих виробничих факторів,

що впливають на працівників, та скороченням чисельності останніх.

Витрати, пов'язані з нещасними випадками складають значну суму.

Так кожен випадок виробничого травматизму в індустріальній державі

(наприклад, європейській) обходиться приблизно в 500—1000

швейцарських франків на день. У яку суму точно обходиться нещасний

випадок в Україні — поки що невідомо (немає статистичного обліку усіх

витрат та методики їх визначення). Однак відомо, що у 1996 році

в Україні на заходи з охорони праці було витрачено 52 грн. на одного

працюючого, в той же час витрати на відшкодування шкоди

постраждалим на виробництві та ліквідацію наслідків нещасних випадків

становили 268,3 млн.грн., або 950 грн. у розрахунку на одного

постраждалого. У 1998 році виплати у зв'язку з відшкодуванням шкоди

заподіяної життю і здоров'ю працюючих досягли майже 400 млн. грн.

За кордоном підприємці підрахували і давно прийшли до висновку, що

більш економічно вигідно вкладати кошти в охорону праці, аніж прирікати

себе на постійну ліквідацію наслідків нещасних випадків і аварій на виробництві.

Збереження життя і здоров'я людини не тільки на виробництві,

але й за його межами набуває особливого значення з огляду на

соціально-економічні та демографічні аспекти сучасного розвитку нашої

держави. Так, за період 1991—1998 pp. в Україні від нещасних випадків

невиробничого характеру загинуло 567,5 тис. чоловік, що

в 38 разів перевищує кількість загиблих на виробництві, сотні тисяч

людей стали інвалідами. На транспорті смертельно травмовано близько

76 тис. чол., майже 82 тис. чол. загинули від отруєнь, 108 тис. чол.

покінчили життя самогубством, від насильницьких дій постраждали 50,8

тис. чол., 37 3 тис. чол. утопились і 12,7 тис. чол. загинули при пожежах.

Тільки у 1998 р. одержали травми близько 2 млн. чол., з них 200

тис. дітей віком до 14 років, 68,2 тис. чол. загинули.

Найбільше смертельних випадків на 1000 жителів зареєстровано

в Дніпропетровській (1,69), Донецькій (1,67), Запорізькій (1,66),

Херсонській (1,64), Кіровоградській (1,61), Чернігівській (1,60), Луганськім,

Харківській (по 1,57) і Одеській (1,53) областях. У цих регіонах загинуло

понад 37,2 тис. чол., що становить більше половини (54,5%) загальної

кількості травмованих зі смертельними наслідками в Україні.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ПРАЦІ,

ЇХ ТЕРМІНИ ТА ВИЗНАЧЕННЯ

В ДСТУ 2293-93 „Охорона праці. Терміни та визначення" та інших

стандартах даються визначення основних понять та термінів в галузі

охорони праці.

Охорона праці — це система правових, соціально-економічних,

організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувальнопрофілактичних

заходів і засобів, спрямованих на збереження

здоров'я та працездатності людини в процесі праці.

Умови праці — сукупність факторів виробничого середовища

і трудового процесу, які впливають на здоров'я і працездатність людини

в процесі її професійної діяльності.

Шкідливий виробничий фактор — виробничий фактор, вплив

якого може призвести до погіршення стану здоров'я, зниження

працездатності працівника.

Небезпечний виробничий фактор — виробничий фактор, дія якого

за певних умов може призвести до травм або іншого раптового

погіршення здоров'я працівника.

Відповідно до ГОСТ 12 0.003-74 небезпечні та шкідливі фактори

за природою дії поділяються на такі групи: фізичні, хімічні, біологічні

та психофізіологічні.

До фізичних небезпечних та шкідливих виробничих факторів

належать: рухомі машини та механізми; пересувні частини виробничого

устаткування; підвищена запиленість та загазованість повітря робочої

зони; підвищена чи понижена температура поверхонь устаткування,

матеріалів чи повітря робочої зони; підвищений рівень шуму, вібрацій,

інфразвукових коливань, ультразвуку, іонізуючих випромінювань,

статичної електрики, електромагнітних випромінювань,

ультрафіолетової чи інфрачервоної радіації; підвищені чи понижені

барометричний тиск, вологість, іонізація та рухомість повітря;

небезпечне значення напруги в електричному колі; підвищена

напруженість електричного чи магнітного полів; відсутність чи нестача

природного світла; недостатня освітленість робочої зони; підвищена

яскравість світла; пряме та відбите випромінювання, що створює

засліплюючу дію.

До хімічних небезпечних та шкідливих виробничих факторів

належать хімічні речовини, які за характером дії на організм людини

поділяються на загальнотоксичні, подразнюючі, сенсибілізуючі,

канцерогенні, мутагенні, такі, що впливають на репродуктивну

функцію.

До біологічних небезпечних та шкідливих виробничих факторів

належать патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, мікроскопічні гриби

та ін.) та продукти їх життєдіяльності, а також макроорганізми (рослини

та тварини).

До психофізіологічних небезпечних та шкідливих виробничих

факторів належать фізичні (статичні та динамічні) і нервово-психічні

перевантаження (розумове перенапруження, перенапруження органів

чуття, монотонність праці, емоційні перевантаження).

Один і той же небезпечний і шкідливий виробничий фактор за

природою своєї дії може належати одночасно до різних груп.

Дія окремих несприятливих факторів виробничого середовища

може призвести до виробничої травми — порушення анатомічної

цілісності організму людини або його функцій внаслідок впливу

виробничих факторів.

Виробничі травми класифікують:

— за видом травмуючого агента — механічні, термічні, хімічні,

променеві, електричні, комбіновані та ін.;

— за виробничими матеріальними причинами (носіями)

травми — рухомі частини обладнання, готова продукція, відходи

виробництва;

— за локалізацією травм — травми очей, голови, рук, ніг, тулуба;

— за ступенем тяжкості пошкоджень — легкі, тяжкі, смертельні;

— за технологічними операціями — вантажно-розвантажувальні

роботи, перевезення вантажів та ін.

Часто травма є наслідком нещасного випадку. Нещасний випадок

на виробництві — раптовий вплив на працівника небезпечного

виробничого фактора чи середовища, внаслідок яких заподіяна шкода

здоров'ю або наступила смерть.

Наслідком дії несприятливих виробничих факторів може бути

і професійне захворювання — патологічний станлюдини, обумовлений

роботою і пов'язаний з надмірним напруженням організму або

несприятливою дією шкідливих виробничих факторів.

Діагноз професійного захворювання ставиться у кожному

випадку з урахуванням характеристики умов праці, тривалості

роботи працюючого за даною професією, професійного

„маршруту" робітника, даних попередніх періодичних медичних

оглядів, результатів клініко-лабораторних та діагностичних

досліджень. Цей діагноз встановлюється лише тоді, коли саме

умови праці зумовили розвиток даного захворювання, тобто є його

безумовною причиною.

Окрім професійних, на виробництві зараз відокремлюють групу,

так званих, виробнича зумовлених захворювань — захворювань,

перебіг яких ускладнюється умовами праці, а частота їх перевищує

частоту подібних у працівників, які не зазнають впливу певних

професійних шкідливих факторів.

ПРЕДМЕТ, СТРУКТУРА, ЗМІСТ, МЕТА КУРСУ

„ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ"

Необхідність забезпечення здорових і безпечних умов праці,

формування ціннісних орієнтацій пріоритетності життя і здоров'я людей

по відношенню до результатів виробничої діяльності, зумовлює потребу

належної підготовки фахівців усіх освітньо-кваліфікаційних рівнів

з питань охорони праці. „Основи охорони праці" — це комплексна

дисципліна, яка базується як на загальноосвітніх (фізика, хімія,

математика), так і на загальнотехнічних та спеціальних дисциплінах (опір

матеріалів, електротехніка, технологія і устаткування виробництва).

Особливо тісно дисципліна „Основи охорони праці" пов'язана з безпекою

життєдіяльності, науковою організацією праці, ергономікою, інженерною

психологією та технічною естетикою. Всі вищезазначені дисципліни

належать до комплексу наук, що вивчають людину в процесі праці. В цих

дисциплін єдина мета — сприяти підвищенню продуктивності праці,

збереженню здоров'я, зменшенню впливу несприятливих факторів. В той

же час всі вони підходять до цієї мети з різних сторін і на різних рівнях.

Безпека життєдіяльності — це дисципліна, що вивчає загальні

закономірності виникнення небезпек, їх властивості, наслідки впливу

на організм людини, способи та засоби захисту здоров'я та життя людини

і середовища її проживання від небезпек.

Метою наукової' організації' праці є розробка та впровадження

в практику раціональної побудови трудового процесу, при якій

забезпечується висока продуктивність праці, створюються умови для

збереження здоров'я працівників, збільшується період їх трудової

діяльності.

Ергономіка досліджує, розробляє та дає рекомендації щодо

конструювання, виготовлення та експлуатації технічних засобів, які

забезпечують людині в процесі праці необхідні зручності, зберігають її

сили, працездатність та здоров'я.

Інженерна психологія вивчає взаємодію людини з новою технікою

і встановлює функціональні можливості людини в трудових процесах

з метою створення таких умов праці, при яких зберігаються високі

психофізіологічні можливості людини.

Технічна естетика встановлює залежність умов та результатів праці

від архітектурного, конструктивного та художнього вирішення знарядь

праці, робочих місць, дільниць, цехів, санітарно-побутових та інших

допоміжних приміщень — всього, що оточує людину на виробництві.

Методологічною основою курсу „Основи охорони праці" є науковий

аналіз умов праці, технологічних процесів, виробничого обладнання,

робочих місць, трудових операцій, організації виробництва з метою

виявлення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, виникнення

можливих аварійних ситуацій. На підставі такого аналізу розробляються

заходи щодо усунення несприятливих виробничих факторів, створення

безпечних та нешкідливих умов праці.

Курс „Основи охорони праці" складається з чотирьох розділів:

— правові та організаційні питання охорони праці;

— основи фізіології, гігієни праці та виробничої санітарії;

—— ОСНОВИ ТехНІКИ безпеки;

— пожежна безпека.

Головна мета курсу — надати майбутнім фахівцям знання основ

охорони праці, реалізація яких на практиці сприятиме покращенню умов

праці, підвищенню її продуктивності, запобіганню професійних

захворювань, виробничого травматизму, аварій.

Питанням охорони праці певне місце відводиться у загальнотехнічних

і спеціальних дисциплінах. Однак з такими загальними питаннями охорони

праці, як система законодавчих і нормативних актів, соціально-економічні,

організаційно-технічні, санітарно-гігієнічні і лікувально-профілактичні

заходи студент знайомиться лише під час вивчення самостійної дисципліни

„Основи охорони праці".

Розділ 1

ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ

ПИТАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ

1.1. ЗАКОНОДАВЧА ТА НОРМАТИВНА БАЗА УКРАЇНИ

ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ

1.1.1. ОСНОВНІ ЗАКОНОДАВЧІ АКТИ ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ

Правовою основою законодавства щодо охорони праці є Конституція

Украй, Закони України: „Про охорону праці", „Про охорону здоров'я",

„Про І. j>Ke?KHy безпеку", „Про використання ядерної енергії та радіаційний

захист", „Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя

населення", а також Кодекс законів про працю України (КЗпП).

В ст. 43 Конституції України записано: „Кожен має право на працю,

що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно

обирає, або на яку вільно погоджується", „Кожен має право на належні,

безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від

визначеної законом", „Використання праці жінок і неповнолітніх на

небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється".

Кожен, хто працює, має право на відпочинок (ст. 45 Конституції

України). Це право забезпечується наданням днів щотижневого

відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням

скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв,

скороченої тривалості роботи у нічний час.

У тексті ст. 46 Конституції України вказано на те, що громадяни

мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення

їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати

годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також

у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основоположним законодавчим документом в галузі охорони праці

є Закон України „Про охорону праці", дія якого поширюється на всі

підприємства, установи і організації незалежно від форм власності та

видів їх діяльності, на усіх громадян, які працюють, а також залучені до

праці на цих підприємствах.

112 ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ЗАКОНУ УКРАЇНИ

„ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ"

Верховна Рада України 14 жовтня 1992 року прийняла Закон

України „Про охорону праці". Цей Закон визначає основні положення

щодо реалізації конституційного права громадян про охорону їх життя

і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних

державних органів відносини між власником підприємства, установи

і організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань

безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний

•порядок організації охорони праці в Україні.

Аналіз організації охорони праці в народному господарстві України

кінця 80-х — початку 90-х років показує, що система управління цією

важливою сферою трудових відносин, форми й методи роботи не

відповідали тим процесам, котрі почали набирати сили у напрямі

реформування економіки та всієї системи державного та господарського

управління. Методи адміністративно-командного впливу на посадових

осіб та працівників за порушення вимог охорони праці вже не діяли,

а інших важелів впливу не було. Трудова, виконавська, технологічна

дисципліна істотно знижувалися. Невизначеність обов'язків та

повноважень з охорони праці новоутворюваних структур в процесі

роздержавлення, приватизації та поступової відмови від галузевого

принципу управління народним господарством ще більше ускладнювала

стан справ. Негативний вплив справляла і відсутність законодавче

закріплених обов'язків з охорони праці для органів державної виконавчої

влади різного рівня — від уряду до державних адміністрацій областей,

районів, міст та інших територіальних формувань. Тому прийняття

Закону України „Про охорону праці" в 1992 році було об'єктивно

зумовлене ситуацією, що склалася на той час в суспільстві.

Специфічною особливістю українського Закону, що регламентує

правову основу охорони праці, є високий рівень прав і гарантій

робітникам. Вперше в історії держави робітникам було надано право

відмовитися від роботи у випадку існування на виробництві загрози для

їхнього здоров'я і життя. Розширено права робітників у соціальних

гарантіях відшкодування збитків у випадку пошкодження їх здоров'я на

Розділ 1

виробництві. Передбачається нова система фінансування охорони праці,

формування системи страхування від нещасних випадків

і профзахворювань, посилюється централізація планування. Договірне

регулювання з питань охорони праці поставлено на високий рівень,

передбачається значна участь громадських інституцій у цьому процесі.

З позицій законодавчої регламентації прав і гарантій робітникам у сфері

охорони праці та їх забезпечення Закон України „Про охорону праці"

та нормативно-правові документи щодо його реалізації одержали високу

оцінку експертів Міжнародної організації праці.

До позитивних моментів Закону України „Про охорону праці"

безперечно належить закріплення за державою функції управління

охороною праці. У колишньому СРСР ця функція була покладена на

громадську організацію в особі профспілок.

В умовах роздержавлення, приватизації, утворення великої кількості

суб'єктів підприємницької діяльності з різними формами недержавної

власності роль держави у вирішенні завдань охорони праці суттєво

зростає. Держава виступає гарантом створення безпечних та

нешкідливих умов праці для працівників підприємств, установ,

організацій усіх форм власності.

Основні принципи державної політики

в галузі охорони праці

В Законі України „Про охорону праці" (ст. 4) задекларовані основні

принципи державної політики в галузі охорони праці:

— пріоритет життя і здоров'я працівників по відношенню до

результатів виробничої діяльності підприємства;

— повна відповідальність роботодавця за створення безпечних

і нешкідливих умов праці;

— обов'язковий соціальний захист працівників, повне відшкодування

шкоди особам, які потерпши від нещасних випадків на виробництві

і професійних захворювань;

— використання економічних методів управління охороною праці,

проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню

безпечних і нешкідливих умов праці;

_ комплексне розв язання завдань охорони праці на основі

національних програм з цих питань та з урахуванням інших

напрямків економічної та соціальної політики, досягнень в галузі

науки і техніки та охорони навколишнього середовища;

— встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх

підприємств, незалежно від форм власності і видів їх діяльності;

— здійснення навчання населення, професійної підготовки

і підвищення кваліфікації працівників з охорони праці;

— співробітництво і проведення консультацій між роботодавцями

та профспілками (представниками трудових колективів) при прийнятті

рішень з охорони праці;

— міжнародне співробітництво в галузі охорони праці, використання

світового досвіду організації роботи щодо покращення умов і підвищення

безпеки праці.

Для реалізації цих принципів було створено Національну раду

з питань безпечної життєдіяльності при Кабінеті Міністрів України,

Держнаглядохоронпраці, Національний науково-дослідний інститут

охорони праці, навчально-методичний центр Держнаглядохоронпраці.

Розроблені та реалізуються національна, галузеві,;

регіональні та виробничі програми покращення стану безпеки,

гігієни праці виробничого середовища до 2000 р. В обласних,

районних, міських органах виконавчої влади функціонують служби

охорони праці.

Виходить щомісячний журнал „Охорона праці". Видавництво

„Основа" започаткувало тиражування нормативних актів, наочних

посібників, навчальної та іншої літератури з охорони праці. Створюються

комп'ютерні мережі, опрацьовуються та впроваджуються автоматизовані

інформаційні системи з ряду найважливіших питань охорони праці

з перспективою їх подальшого об'єднання в єдину автоматизовану

інформаційну систему Держнаглядохоронпраці.

Гаранти прав громадян на охорону праці

Права громадян на охорону праці при укладанні трудового

договору (ст. 6). Умови трудового договору не можуть містити

Розділ 1

положень, які не відповідають законодавчим та іншим нормативним

актам про охорону праці, що діють в Україні.

При укладанні трудового договору громадянин має бути

проінформований власником під розписку про умови праці на

підприємстві, наявність на робочому місці, де він буде працювати,

небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто,

можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про його права і пільги

компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства

колективного договору.

Права працівників на охорону праці під час роботи на

підприємстві (ст. 7). Умови праці на робочому місці, безпека

технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших

засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального

захисту, що використовуються працівником, а також санітарно

побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про

охорону праці.

Працівник має право відмовитись від дорученої роботи, якщо

створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я

або для людей, які його оточують, і навколишнього природного

середовища.

Соціальне страхування від нещасних випадків і професійних

захворювань (ст. 8). Усі працівники підлягають обов'язковому

соціальному страхуванню власником від нещасних випадків і професійних

захворювань. Страхування здійснюється в порядку і на умовах, що

визначаються законодавством і колективним договором (угодою,

трудовим договором).

Права працівників на пільги та компенсації за важкі та

шкідливі умови праці (ст. 9). Працівники, зайняті на робота1

з важкими та шкідливими умовами праці, безплатно забезпечуються

лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними

харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на

оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення

"тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову

пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації,

Що надаються в передбаченому законом порядку.

І- Відшкодування власником шкоди працівникам у разі

ушкодження їх здоров'я (ст. 11). Власник зобов'язаний відшкодувати

працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншими ушкодженнями

здоров'я, пов'язаними з виконанням трудових обов'язків у повному

розмірі втраченого заробітку відповідно до законодавства, а також

сплатити потерпілому (членам сім'ї та утриманцям потерпілого)

одноразову допомогу. При цьому пенсії та інші доходи, одержувані

працівником, не враховуються.

Розмір одноразової допомоги встановлюється колективним

договором (угодою, трудовим договором). Якщо відповідно до медичного

висновку у потерпілого встановлено стійку втрату працездатності, ця

допомога повинна бути не менше суми, визначеної з розрахунку

середньомісячного заробітку потерпілого за кожен процент втрати ним

професійної працездатності.

У разі смерті потерпілого розмір одноразової допомоги повинен

бути не менше п'ятирічного заробітку працівника на його сім'ю, крім

того, не менше річного заробітку на кожного утриманця потерпшого,

а також на його дитину, яка народилася після його смерті.

Якщо нещасний випадок трапився внаслідок невиконання

потерпілим вимог нормативних актів про охорону праці, розмір

одноразової допомоги може бути зменшено в порядку, що визначається

трудовим колективом за поданням власника та профспілкового комітету

підприємства, але не більш як на п'ятдесят відсотків. Факт наявності

вини потерпілого встановлюється комісією по розслідуванню

нещасного випадку.

Власник відшкодовує потерпілому витрати на лікування (в тому

числі санаторно-курортне), протезування, придбання транспортних

засобів, по догляду за ним та інші види медичної і соціальної допомоги

відповідно до медичного висновку, що видається у встановленому

порядку; надає інвалідам праці, включаючи непрацюючих на

підприємстві, допомогу у вирішенні соціально-побутових питань за їх

рахунок, а при можливості — за рахунок підприємства.

Відшкодування моральної шкоди (ст. 12). Відшкодування

моральної шкоди проводиться власником, якщо небезпечні або шкідливі

умови праці призвели до моральної травми потерпілого, порушення його

Розділ 1

нормальних життєвих зв язків, вимагають від нього додаткових зусиль

для організації свого життя.

Під моральною втратою потерпілого розуміють страждання,

заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психологічного впливу,

що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації

ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми,

інших негативних наслідків морального характеру. Порядок

відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Обов'язки роботодавця щодо створення безпечних

і нешкідливих умов праці (ст. 17). Власник зобов'язаний створити

в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці

відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити додержання

прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці.

У разі виникнення на підприємстві надзвичайних ситуацій

і нещасних випадків власник зобов'язаний вжити термінових заходів для

допомоги потерпшим, залучити при необхідності професійні аварійнорятувальні

формування.

Обов'язки працівника виконувати вимоги нормативних актів

про охорону праці (ст. 18). Працівник зобов'язаний:

— знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці,

правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими

засобами виробництва, користуватися засобами колективного та

індивідуального захисту;

— додержувати зобов'язань щодо охорони праці, передбачених

колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами

внутрішнього трудового розпорядку підприємства;

— проходити у встановленому порядку попередні та періодичні

медичні огляди.

Обов'язкові медичні огляди працівників певних категорій

(ст. 19). Власник зобов'язаний за свої кошти організувати проведення

попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом

трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких

роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або

таких, де є потреба у професійному доборі, а також щорічного

обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року.

Стимулювання охорони праці

Економічне стимулювання охорони праці (ст. 29). До

працівників підприємства можуть застосовуватися будь-які заохочення

за активну участь та ініціативу у здійсненні заходів щодо підвищення

безпекі/f та покращення умов праці. Види заохочень визначаються

колективним договором (угодою, трудовим договором).

Порядок пільгового оподаткування коштів, спрямованих на заходи

щодо охорони праці, визначається чинним законодавством про

оподаткування.

Відшкодування підприємствам, громадянам і державі

збитків, завданих порушенням вимог щодо охорони праці

(ст. ЗО). Крім відшкодування шкоди працівникам (ст. 11) власник

повністю відшкодовує збитки іншим підприємствам, громадянам і державі

на загальних підставах у зв'язку з завданням шкоди при порушенні вимог

щодо охорони праці.

Застосування штрафних санкцій до підприємств, організацій

та установ (ст. 31). За порушення нормативних актів про охорону

праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного

нагляду з питань безпеки, гігієни праці і виробничого середовища

підприємства, організації, установи можуть притягатись органами

державного нагляду за охороною праці до сплати штрафу.

Підприємство сплачує штраф за кожний нещасний випадок та

випадок професійного захворювання, які сталися на виробництві з його

вини. Якщо встановлено факт приховання нещасного випадку, власник

сплачує штраф у десятикратному розмірі. Конкретні розміри і порядок

накладання штрафів визначаються законодавством. Власник має право

оскаржити в місячний строк рішення про стягнення штрафу

у судовому порядку.

Відшкодування шкоди у разі ліквідації підприємства (ст. 32).

У разі ліквідації.підприємства відшкодування шкоди, заподіяної

працівникам, іншим підприємствам або державі порушенням вимог щодо

охорони праці, аваріями, нещасними випадками на виробництві та

професійними захворюваннями, проводиться в порядку, передбаченому

чинним законодавством.

Розділ 1

Таким чином, штрафні санкції, а також виплати, що повинні

здійснюватися підприємством у випадку незадовільної роботи з охорони

праці, наявності фактів травмування працівників та профзахворювань,

сьогодні досить значні, тому змушують власника або уповноважений

ним орган замислитись, що краще: зазнавати величезних збитків, котрі

інколи можуть призвести до повного банкрутства, не займаючись

охороною праці, чи своєчасно вкласти прийнятні кошти у профілактичні

заходи, зберігши при цьому життя та здоров'я людей та не

конфліктуюючи з Законом.

Справжній власник, безумовно, обере другий варіант, оскільки

перелік штрафних санкцій та інших економічних втрат підприємства, як

зазначалося вище, містить:

— штрафи, що накладаються на підприємство органами державного

нагляду за охороною праці;

— штрафи за кожний нещасний випадок на виробництві або

професійне захворювання;

— відшкодування шкоди, одноразову допомогу та всі інші виплати

особам, котрі потерпіли на виробництві, або членам сімей та утриманцям

загиблих;

— виплати тим підприємствам, установам, яким завдано шкоду

(внаслідок випуску небезпечної техніки, неякісного проектування

виробничого об'єкта, нового устаткування);

— компенсацію лікарням, іншим медичним та оздоровчим закладам

витрат на лікування та реабілітацію потерпших працівників, на надання

їм санаторно-курортних послуг;

— компенсацію витрат органів соціального забезпечення на виплату

пенсій інвалідам праці;

— витрати на проведення рятувальних робіт під час аварій та

нещасних випадків, на проведення розслідування та експертизи їх

причин, на ритуальні послуги під час поховання загиблих, на складання

санітарно-гігієнічної характеристики робочого місця працівника, котрий

одержав професійне захворювання.

Значними є також витрати на пільги та компенсації, передбачені

чинним законодавством і колективними договорами, за важкі та шкідливі

умови праці, вони теж повинні враховуватися власником у загальній

сумі економічних втрат, що мають місце на даному підприємстві через

недостатню увагу до вирішення проблем охорони праці.

Серед стимулюючих заходів, передбачених Законом, слід

відзначити:

— створення спеціальних фондів охорони праці на державному,

галузевому, регіональному рівнях і на підприємствах та встановлення

вимоги щодо неоподаткування коштів цих фондів;

— визначення можливості запровадження пільгового оподаткування

цільових витрат на заходи щодо охорони праці;

— започаткування принципів диференціації внесків на державне

соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та

профзахворювань із застосуванням заохочувальних тарифів для

підприємств з належною організацією роботи і високим рівнем охорони

праці (і, навпаки, каральних, тобто збільшених тарифів — для

підприємств з незадовільним станом умов і безпеки праці);

— заходи індивідуального заохочення працівників за активну роботу

та ініціативу у вирішенні проблем охорони праці (повинні відображатися

у колективному договорі і включати підвищення розміру заробітної

плати, призначення премії, в тому числі запровадження спеціальних

премій за досягнення в галузі безпеки праці, разових — за конкретно

виконану роботу, винахідництво і раціоналізаторські пропозиції; різні

види морального заохочення).

Законом забезпечено більш надійний захист прав та соціальних

інтересів громадян, насамперед осіб, які потерпіли від нещасного випадку

на виробництві або набули профзахворювання.

1.1.3. НАЙВАЖЛИВІШІ НАДБАННЯ ЗАКОНУ УКРАЇНИ

„ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ"

Встановлення норм прямої дп щодо порядку організації

охорони праці безпосередньо на підприємстві, в установі,

організації будь-якої форми власності, чітке визначення функцій,

обов'язків, прав, відповідальності власника і конкретних посадових осіб та

працівників, забезпечено визначення законом основоположних складових

частин системи управління охороною праці на виробничому рівні.

Зміцнення позиції та підтвердження вагомого статусу служб

охорони праці щодо прав і повноважень працівників цих служб, їх

підпорядкування безпосередньо керівникові та прирівнення до основних

виробничо-технічних служб підприємства, необхідність створення служб

охорони праці як на підприємствах, так і в усіх органах управління,

включаючи місцеві державні адміністрації.

Визначення вагомого місця та ролі колективного договору

підприємства у вирішенні завдань охорони праці, забезпечення прав

і соціальних гарантій працівників.

Встановлення порядку створення в Україні власної

нормативної бази з питань безпеки, гігієни праці та виробничого

середовища згідно з вимогами сьогодення, із врахуванням ринкових

перетворень та необхідності забезпечення єдиних державних нормативів

з охорони праці на рівні, не нижчому від міжнародних стандартів.

Визначення курсу на забезпечення безперервного якісного

навчання населення з питань безпечної життєдіяльності та

охорони праці, впровадження у всіх навчальних закладах системи

освіти відповідної дисципліни; започаткування підготовки

спеціалістів з охорони праці у технічних вузах країни.

Поширення принципів демократизму і гласності на сферу охорони

праці, закріплення за відповідальними посадовими особами всіх рівнів

та власниками підприємств обов'язків щодо надання населенню

країни або відповідного регіону вичерпної інформації про стан

умов і безпеки праці, причини аварій, нещасних випадків,

профзахворювань та про вжиті профілактичні заходи.

Забезпечення активної участі професійних спілок та інших

громадських формувань у роботі щодо покращення охорони

праці, створення можливостей для застосування ряду нових

громадських інститутів: комісій з питань охорони праці підприємства,

уповноважених трудового колективу з цих питань.

1.1.4. ОХОРОНА ПРАЦІ ЖІНОК

Конституція України (ст. 24) на вищому законодавчому рівні

закріпила рівність прав жінки і чоловіка. Разом з тим, трудове

законодавство, враховуючи фізіологічні особливості організму жінки,

інтереси охорони материнства і дитинства, встановлює спеціальні

норми, що стосуються охорони праці та здоров'я жінок. Відповідно до

ст. 174 КЗпП забороняється застосування праці жінок на важких

роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці,

а також на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних

робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню). Кабінет

Міністрів України своєю постановою від 27. 03.1996 р. № 381 затвердив

програму вивільнення жінок із виробництв, пов'язаних з важкою працею

та шкідливими умовами, а також обмеження використання їх праці

у нічний час на 1996—1998 роки.

Забороняється також залучати жінок до підіймання і переміщення

речей, маса яких перевищує встановлені для жінок норми. Міністерство

охорони здоров'я України 10 грудня 1993 року видало наказ № 241,

яким встановлені граничні норми підіймання і переміщення важких речей

жінками:

— підіймання і переміщення вантажів при чергуванні з іншою

роботою (до 2 разів на годину) — 10 кг;

— підіймання і переміщення вантажів постійно протягом робочої

зміни — 7 кг.

Сумарна вага вантажу, який переміщується протягом кожної години

робочої зміни, не повинна перевищувати: з робочої поверхні — 350 кг;

з підлоги — 175 кг.

Залучення жінок до робіт у нічний час не допускається, за винятком

тих галузей народного господарства, де це викликається необхідністю

і дозволяється як тимчасовий захід (ст. 175 КЗпП).

У законодавстві про охорону праці приділяється значна увага

наданню пільг вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох

років. Таких жінок забороняється залучати до роботи у нічний час, до

надурочних робіт і робіт у вихідні дні, а також направляти у відрядження

(ст. 176 КЗпП). Крім цього, жінки, що мають дітей віком від трьох до

чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, не можуть залучатися до

надурочних робіт або направлятися у відрядження без їх згоди (ст. 177

КЗпП). Вагітним жінкам, відповідно до медичного висновку, знижують

норми виробітку, норми обслуговування, або вони переводяться на іншу

Розділ 1

роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих

факторів, із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою

(ст. 178 КЗпП).

Відповідно до Закону України „Про відпустки" (ст. 17) на підставі

медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв'язку

з вагітністю та пологами тривалістю 126 календарних днів (70 днів до

і 56 після по'югіь). Після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та

пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за

дитиною до досягнення нею трирічного віку та додаткова неоплачувана

відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею віку шести років.

Час цих відпусток зараховується як в загальний, так і в безперервний

стаж роботи і в стаж за спеціальністю (ст. 181 КЗпП).

Відповідно до ст. 19 Закону України „Про відпустки" жінці, яка

працює і має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда,

за її бажанням щорічно надається додаткова оплачувана відпустка

тривалістю 5 календарних днів без урахування вихідних.

Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати

їм заробітну плату за мотивів, пов'язаних з вагітністю або наявністю дітей

віком до трьох років. Звільняти жінок, які мають дітей віком до трьох

(шести) років, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не

допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи,

організації, але з обов'язковим працевлаштуванням (ст. 184 КЗпП).

1.1.5. ОХОРОНА ПРАЦІ НЕПОВНОЛІТНІХ

Держава враховує певні фізичні, фізіологічні та інші особливості

неповнолітніх і виявляє турботу про здоров'я молодого покоління.

Законодавче це закріплено, зокрема, в ст. 43 Конституції України.

Законом України „Про охорону праці" (ст. 14) забороняється

застосування праці неповнолітніх, тобто осіб віком до вісімнадцяти років,

на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами

праці, а також на підземних роботах. Міністерством охорони здоров'я

України видано наказ від 31. 03. 1994 р. № 46, яким затверджено

Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами

праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх.

Забороняється також залучати неповнолітніх до підіймання

і переміщенняречей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми.

Граничні норми підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми

затверджені наказом МОЗ України від 22. 03. 1996 р. № 59 (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Граничні норми підіймання та переміщення

важких речей неповнолітніми

Календар-Граничні норми ваги вантажу (кг)

ний вік,

років Короткочасна робота Тривала робота

юнаки дівчата юнаки дівчата

14 5 2,5 — —

15 12 6 8,4 4,2

16 14 7 11,2 5,6

17 16 8 12,6 6,3

Не допускається прийняття на роботу осіб, які не мають шістнадцять

років. Однак, як виняток, можуть прийматися на роботу особи, які

досягнули п'ятнадцяти років за згодою одного з батьків або особи, що

його замінює. Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається

прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних

і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи,

яка не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний

від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою

одного з батьків або особи, що його замінює (ст. 188 КЗпП).

Забороняється залучати неповнолітніх до нічних, надурочних робіт

та робіт у вихідні дні (ст. 192 КЗпП). Усі особи, які не досягнули

вісімнадцять, років приймаються на роботу лише після попереднього

медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку

підлягають обов'язковому медичному огляду (ст. 191 КЗпП).

Для неповнолітніх, у віці від 16 до 18 років, встановлено скорочений

36-годинний робочий тиждень, а для п'ятнадцятирічних — 24-годинний.

Заробітна плата працівникам, яким не виповнилось вісімнадцять років,

при скороченій тривалості щоденної роботи виплачується в такому ж

розмірі, як працівникам відповідних категорій при повній тривалості

щоденної роботи (ст. 194 КЗпП).

Щорічні відпустки неповнолітнім надаються в літній час або, на їх

бажання, в будь-яку іншу пору року (ст. 195 КЗпП). Тривалість такої

відпустки один календарний місяць.

Звільнення неповнолітніх з ініціативи власника або уповноваженого

ним органу допускається, крім додержання загального порядку

звільнення, тільки за згодою районної (міської) комісії в справах

неповнолітніх (ст. 198 КЗпП).

1.1.6. ФІНАНСУВАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ

Відповідно до ст. 21 Закону України „Про охорону праці"

фінансування охорони праці здійснюється власником. Працівник не несе

ніяких витрат на заходи щодо охорони праці. На підприємствах, в галузях,

на регіональному та державному рівні створюються фонди охорони праці

відповідно до Положення про державний, галузеві, регіональні фонди

охорони праці та фонди охорони праці підприємств (в редакції постанови

Кабінету Міністрів України від 09. 03. 1999 р. № 335).

Управління державним фондом охорони праці здійснює

Держнаглядохоронпраці. Кошти державного фонду охорони праці

використовуються на виконання національної програми покращення

стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, а також інших

найважливіших робіт з охорони праці відповідно до переліку заходів,

що можуть здійснюватись за рахунок фондів охорони праці.

Управління галузевими фондами охорони праці здійснюється

міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади,

концернами, корпораціями, іншими об'єднаннями, що створені за

галузевим принципом та здійснюють координацію діяльності підприємств

з питань охорони праці. Кошти галузевих фондів використовуються на

виконання, погоджених з Держнаглядохоронпраці, галузевих програм,

покращення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища,

а також інших найважливіших робіт відповідно до визначеного переліку.

Управління регіональними фондами охорони праці здійснюється

Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською

та Севастопольською міськими державними адміністраціями. Кошти

регіональних фондів використовуються на виконання погоджених

з територіальними органами Держнаг