Нотатки про класичну технологію

Віктор Бойко

(переклад А.Гаврилюка, Івано-Франківськ, 2016 рік)

Формула Сутр Патанджалі «йогаш-чітта-врітті-ніродха» (ЧВН) означає гальмування ментальної активності, властивої людині, що перебуває в типовому стані пильнування. Коли ця активність вичерпується, починається мовчання розуму. Сутри є найбільш древнім текстом, що дійшов до нашого часу, тому йога яка в ньому розяснюється називається класичною, про неї і піде мова в даній статті.

Щоб вижити в Росії, доводиться мислити і діяти з крайньою інтенсивністю, тому кількість психосоматичних розладів населення набула масштаб катастрофи. Зазвичай, це порушення роботи внутрішніх органів і систем, викликане гострими або хронічними психологічними травмами в поєднанні з особистістними особливостями психоемоційних реакцій. Стрес продукує надлишкове напруження психіки, що активує нейроендокринну і вегетативну системи, що викликає зміни в серцевосудинній системі і внутрішних органах. Спочатку вони мають функціональний характер, але за частого і тривалого повторення можуть перейти в органічну, незворотну стадію.

Серед таких розладів найбільш поширені бронхіальна астма, есенціальна гіпертонія, нейродерміт, захворювання ШКТ, виразковий коліт, розлад сексуальної сфери, онкологічні захворювання, ревматоїдний артрит, цукровий діабет, зоб, інфаркт, депресії і неврози.

При цьому медицина профілактична у нас не представлена, платна переважній частині народу недоступна, а державна перебуває в комі, особливо її провінційний варіант. Населення стрімко перетворюється в ілферів (від англ. illfare – стан неблагополуччя), жертв обставин і поганого способу життя.

Одним з ефектів йогічної практики є усунення функціонального розладу психосоматики, і наша Школа в міру сил і можливостей транслює цю унікальну технологію в соціум.

Як показує досвід, розумне культивування йоги забезпечує середньостатистичному індивіду високу якість здоровя і психологічну стійкість навіть при досить жорстких зовнішніх умовах. Якщо ті, хто перебуває в зоні безперевної біди, названої російскою реальністю, не заслужили щастя, то вони мають право хоча б на душевну рівновагу.

Як відомо, йога не є дією в звичайному сенсі, це вміння дозованого перебування в повному спокої.

Ось необхідні і достатні умови для цього:

- відсутність тілесних рухів;

- відсутність довільного руху думок;

- відсутність емоцій;

- і - як наслідок – переважання активності парасимпатичної нервової системи. При цьому частота серцевих скорочень і просвіт дихальних шляхів стають менші, артерії скелетних мязів звужуються, а шлунково-кишкового тракту - розширюються. Це веде до зменшення кровотоку в скелетних мязах, і його посилення в травному тракті і міокарді.

Спокій фізичний необхідний для покриття енерговитрат і збереження функціонального балансу організму, його забезпечують побутовий відпочинок і сон.

Однак спокій ментальний - тимчасове припинення роботи (зусиль) розуму, не може бути досягнутий загальновідомими засобами, спиртне, наркотики, клей і нерозумний екстрим – не рахуються. Що стосується фізичного навантаження, то, наприклад, «качалка» не знімає високе нервове збуждення, а лише посилює його.

Клод Бернар в позаминулому столітті показав, що внутрішнє середовище організму прагне до рівноваги і здатне до самокорекції. Уолтер Кеннон в минулому ввів поняття відносної стійкості цього середовища, постійності його компонентів і назвав цю біологічну функцію гомеостазом. Йога мовчання розуму, будучи грамотно реалізована, створює ідеальні умови для формування гомеостазу вищої, якщо можна так сказати, якості.

Організм - здатна до самоорганізації структура відкритого типу, що складається з тисяч регуляторних систем, ментальна діяльність репрезентує лише малу частину спектру процесів життєзабезпечення.

Асани – фіксовані пози (форми) тіла. Мізерна їх кількість має реальні історичні корені, а купа інших вигадана фальсифікаторами йоги XX століття. В Сутрах сказано: асана є непорушна і зручна поза. Мінімізація рухової активності при виконанні асан гальмує і роботу розуму, аж до повного її припинення. Тіло – це саме той інструмент, за допомогою якого можна почати освоєння ментального мовчання, інших безпрограшних варіантів не існує.

В йозі класичній асани виконуюються так і тільки так, як дозволяє організм. Якщо заняття групові, намагатися наслідувати оточуючих марно, у кожного своя унікальна генетика, вік, стан здоровя і природний рівень гнучкості.

Як відомо, синонім зручності – комфорт, коли я якийсь час не відчуваю тіла, забуваю про нього, влаштувавшись, наприклад, на дивані для читання, роздумів, прослухування музики і так далі. В йозі основною роботою стає саме перебування в якій-небудь статичній позиції! Іншого сенсу, крім простої присутності в позі – нема.

До мовчання розуму можна прийти тільки в нерухомості, бо, рухаючись, неможливо не усвідомлювати цього процесу. Крім того, рух активує моторну кору лобних долей і так звану премоторну ділянку мозку. Усвідомленість, як правило, це стандартна пильнуюча свідомість, хоча в процесі практики вона може перетворитися в стан проміжний між сном і пильнуванням, коли одночасно присутній і альфа-ритм, і низкочастотна активність мозку.

Комфорт перебачає повну відсутність відчуттів, принаймні таких що, відволікають. Однак людина є заручником здорового глузду і набору стереотипів, тому багато-хто, навіть після знайомства з книгою «Йога – мистецтво комунікації» все одно виконує асани в звичному руслі, не приймаючи цю думку серйозно. Новачків дивує в дратує відсутність звичного старання і супутньої йому атрибутики - вольових зусиль, розігріву, спітніння, втоми в відчуттів в тілі. Людина говорить: - Якщо я роблю це і зовсім нічого не відчуваю, то де сама работа і її результат?!

Життєзабезпеченням організму керує вегетативна автоматика, і якщо все в порядку її надскладна корисна робота невідчутна. Вона не виводиться на екран свідомості поки, повторююсь, субєкт функціонально здоровий і активний в межах середніх значень навантаження.

Точно те саме відбувається в традиційній йозі! Правильно виконана поза не та, де ти копіюєш когось, а коли тіло в свідомості ніяк не проявлене! Лише доти, доки воно про себе не нагадує, та поза, в якій ти перебуваєш, має право називатися асаною, а те, що ти робиш – йогою. А неявна корисна робота, яка виникає при утриманні форми, резонансно впливає на тіло, оскільки має розмірність, аналогічну до параметрів життєзабезпечення. Як тільки форма почала нагадувати про себе, все одно, в якому місці, корисний час асани закінчено. Подальше утримання її веде до наростання відчуттів і прояснює свідомість, потім настає фаза травматизації.

Відсутність довільного тиску на форму, бажання її поліпшити, зігнутися сильніше, зробити правильно і т.д., тобто недіяння в позі відповідає головній вимозі ахімси: будь-яке насильство стосовно власного тіла заборонено! Не кажучи вже про травми, які є результатом старань виконати асану краще і правильніше. Краще чого? Правильніше в порівнянні з ким? З людиною на фотографії, на екрані, або безпосередньо перед тобою, яка гнеться, як гумова? Але це інша людина, з іншим тілом. А у тебе своє, яке сьогодні згинається ось так і не більше, і як би ти не старався зігнутися сильніше, нічого крім неприємності або болю не отримаєш.

При освоєнні йоги ми вчимося впливати на свідомість за допомогою дивного, за звичайними мірками, використання тіла. Асани - фіксовані і незвичайні його форми - ніколи не реалізуються в повсякденності, вони їй не властиві. Але організм вкрай чутливий до незнайомих впливів. У процесі занять від опорно-рухового апарату в згадані вище зони кори мозку надходить потужний потік нестандартних імпульсів, що веде до надмірного збудження цих ділянок (саме для того, щоб зняти його, в кінці занять завжди виконується Шавасана). Це тягне за собою автоматичне падіння тонусу решти кори, що і є, власне, ментальною релаксацією - вирівнюванням її потенціалів.

Суть йоги зовсім не в тому, щоб виконувати пози згідно з якимись правилами, невідомо ким і для чого вигаданими. Асани не потрібно робити, в них треба просто бути. І все. І тільки. Нічого від себе, проста розсіяна присутність. Когда увага нерухомо зупинилась на нерухомому тілі, свідомість починає поступово згасати, спочатку в паузах між позами, а потім і в них самих.

Стиль життя Заходу - безперервна і повна залученість індивіда в безліч різних, паралельно протікаючих (та ще й з різною швидкістю!) процесів, на Сході - просте перебування. Як зробити каламутну воду чистою? Залишити, не чіпати її, і вона відстоїться. Інших варіантів щодо свідомості не існує. Найбільше досягнення йоги - відкриття фундаментальної важливості дозованого мовчання розуму і способу прийти до нього.

Робота сенсорної системи людини заснована на подіях, які називаються змінами. Функція зору, наприклад, реалізується завдяки тому, що очні яблука безперервно тремтять з частотою від вісімдесяти до ста двадцяти герц.

Отже, тіло не повинно заважати заспокоєнню розуму як своїм рухом, так і відчуттями від форми. В асанах воно повинно бути настільки ж статичним та невідчутним, як і в Шавасані. Або можна сказати так: Шавасана повинна зберігатися протягом всього заняття, які б пози ми сьогодні не виконували.

Це в ідеалі. Звичайно, практика такої якості - з максимальним ККД - у тих, хто починає освоювати йогу, формується лише через кілька років.

У живої людини ритмічно скорочується серце, безперервний, хоча і дискретний процес дихання, але, якщо тіло в спокої то, щоб ці фізіологічні рухи усвідомити, на них доводиться звернути увагу. Самі по собі вони в сприйняття не проникають, залишаючись під його порогом. Якщо свідомо сконцентрувати увагу на якійсь ділянці організму, то майже напевно відчуття там з'являться. Особливо це властиво невротикам, причому можливі два варіанти:

- Розвивається гіперчутливість, і окремі процеси організму забивають свідомість так, що людина перестає адекватно сприймати подразники ззовні, вона тоне в потоці дивних відчуттів зсередини;

- Тіло зникає зі сприняття, оскільки субєкт повністю зациклюєтся на бідах і небезпеках навколишнього. Один з новачків, явний невротик, виконуючи Пашімоттанасану, сказав:

- Не можу зігнутися - боляче...

На питання:

- Де боляче? - Відповів:

- Не знаю... Всюди.

Крім того, у невротиків і людей, які перебувають на межі зриву адаптації ментальний потік нерідко виходить з-під контролю і стає самодостатнім. При цьому зовнішній світ і його події усвідомлюються слабко і неточно.

Вимогу відсутності відчуттів в практиці асан, обгрунтовану в роботі «Йога - мистецтво комунікації», кожен новачок розуміє по-своєму. Звідси періодичні безглузді розборки на форумі сайту Школи,особливо популярні серед чайників.

Отже, пом'якшуючи підхід, уточнимо: відчуття вважаються допустимими в тих випадках, коли:

- Не проникають в свідомість самі по собі, без спрямування уваги на тіло або робочу зону асани;

- Зникають в колишньому місці, коли промінь уваги перекладається на місце інше, а в цьому іншому з'являються;

- З якихось причин (наприклад - при захворюваннях опорно-рухового апарату) відчуття або навіть біль присутні постійно і є для даного суб'єкта звичними, тоді ознакою виходу з пози буде все, що виходить за його рамки;

- Їх величина («розмір») не заважає свідомості «відстібатися», «відпадати», розпливатися;

Якщо свідомість майже згасла, а потім починає раптом прояснюватися, значить, передвідчуття вийшло з-під порогу сприйняття, і хоча воно ще не стало зрозуміле, корисний час витримки пози вичерпано;

Ось необхідні умови уникнення відчуттів:

- Бездоганне функціонування організму;

- Повна м'язова релаксація;

- Оптимальна (така що не викликає відчуттів) швидкість входу в пози і виходу з них;

- Повний спокій (нерухомість) в асанах;

- Відсутність емоцій при утриманні уваги на тілі або його процесах (наприклад, на диханні);

- Расфокусування уваги, розсіювання її в тілі;

- Як наслідок - відсутність руху її променя;

- Оптимальна температура повітря (23 - 25 градусів);

- Відсутність його відчутного руху;

- Відсутність помітних м'язових зусиль (напруги);

- Оптимальний час витримки форми.

Енергія індивіда в бадьорому стані витрачається за наступним магістральними напрямами:

- Підтримання життєдіяльності;

- Забезпечення рухової активності - м'язова робота і супутня їй нервова підтримка;

- Ментальна активність - робота розуму;

- Емоційні витрати.

Спочатку індивід навчається контактувати зі своїм тілом в практиці асан, ознайомлення же з особливостями своєї свідомості відбувається виключно в паузах між позами, в Шавасані.

Щоб вийти з нав'язливого потоку думок, треба встановити увагу в тілі, там, де вона тримається більш-менш стійко. До повного освоєння ментальної релаксації небажана прив'язка уваги до дихального процесу, крім того, к атегорично забороняється спостерігати за роботою серця, це загрожує дуже великими неприємностями.

Тригерні точки, що запускають зниження ментальної активності, суто індивідуальні і на великих вибірках групуються приблизно так:

- Відчуття тиску і тяжкості в шкірі перенісся відразу доступно приблизно 30% практиків;

- Тепло в шкірі долонь виникає більш-менш вільно у 40%;

- Розслаблення очей - 20%;

- Спостереження за диханням - 5%;

- Різне або незвичайне - 5%.

Будучи зафіксованою на чомусь, увага постійно норовить сховзнути, і ми знову мимоволі втягуємося в роздуми. Як тільки це усвідомлено, треба повернути увагу назад в тіло, в місце «зачепу». І так раз по раз, подібно до того, як дитина вчиться ходити. На початку освоєння йоги такий нудний хід подій невідворотний. Потім увага зривається з точки прив'язки все рідше, а потім вже і залипає на ній. Після цього учень поступово усвідомлює - і в асанах, і в проміжках між ними - що він більше не думає, що потік власних роздумів вичерпався. Залишилося тільки безперервне сприйняття тіла і його невловиме перетікання з пози в позу. І тоді стає зрозуміло, що якась частина думок все одно залишилася і крутиться в свідомості, але вони автономні і не управляються суб'єктом, він просто спостерігає їх, відсторонено і байдуже.

Згідно з основними типами провідної репрезентації процес мислення відбувається:

- Переважно «картинками» - у так званих "візуалів» (приблизно 20% від загальної маси людей);

- У вигляді «балаканини» - монологи і діалоги своїм або чужим голосом;

- Сумішшю «картинок» і «балаканини»;

- Думками нізвідки і неясно, в якій формі, але логічно і абстрактно - у кінестетиків і дигіталів.

Порожнеча перед внутрішнім поглядом характерна тільки для кінестетиків, вони, дійсно, не бачать нічого особливого крім фосфенів - спалахів світла, мерехтіння або повного мороку. Якщо я візуал, то після того, як свідомість припинила цілеспрямовану і керовану роботу, в полі зору залишиться все той же, хоча і змерклий, потік «картинок» (образів). Але я в ньому вже не беру участь, я залишаюся на узбіччі, а пікнік, що майже перетворився на сон, проходить мимо! Аудіали все так же чують діалоги або монологи, але ніби збоку, сенс балаканини втрачається. Часто відеоряд перемішаний з балаканиною, потім приходить стадія хаосу і все затуманюється.

Іноді зустрічається ментальне роздвоєння, наприклад, в одній частині свідомості суб'єкт практикує йогу, а в іншій - з кимось спілкується, бере участь в якихось подіях. Що робити з цією шизофренією? та нічого. Раз по раз невблаганно повертатися увагою в тіло, як того вимагає технологія. Поступово частина ментального потоку що не відноситься до практики вицвітає і згортається.

Паузи, в яких, власне, і виникає мовчання розуму, звичайно ж, не обовязкові після кожної виконаної пози. Подібний підхід виправданий лише в тому випадку, коли людина дуже слабка фізично або серйозно хвора.Але буває і по-іншому, працював я одного разу з хлопцем з Києва, років сорока, великим і фізично вельми розвиненим. Набір його проблем виглядав так: хаотичні скачки тиску, панічні атаки, безсоння, головні болі, неможливість зосередитися. Що й не дивно після декількох осколкових поранень, черепно-мозкової травми, двох важких контузій, малярії, тифу і чогось ще дрібного, я вже не пам'ятаю, отриманих під час різанини в Анголі. Ну і потім роки в бізнесі - ні дня, ні ночі. Спочатку він старався в асанах відчайдушно, але мої навіювання і Нідра подіяли на подив швидко. І тоді виникла протифаза - займаючись вдома, він встигав зробити лише кілька асан, відключаючись хвилин на п'ятнадцять після кожної. Що, загалом, було для нього набагато важливіше впливу чисто фізичного. Надалі, коли якість розслаблення покращилася, паузи ці всохли до двох хвилин, але хлопець незмінно падав в Шавасану після кожної пози, такий ось виробився у нього стиль практики.

Зменшення часу пауз, потрібного для перекладу свідомості на холостий хід, відбувається поступово у кожного хто займається. Якщо це пози «стоячі», то слід між правим і лівим варіантом, наприклад, Тріконасани або сісти, або постояти з закритими очима. З огляду на те, що час відпочинку має бути не менший від часу фіксації самої пози. Довга пауза слідує або після пари виконаних вправо-вліво асан, або після двох, чотирьох, шести, словом - після якогось їх блоку.

Отже, після того, як новачок розібрався з тілом, акцент практики зміщується на перерви між позами і ті зміни свідомості, які в них відбуваються. А якщо змін немає, це не йога, а сильно заморочена фізкультура.

Коли «змінка» в довгих паузах стає стійкою, вона поступово проникає і в асани, спочатку - на гнучкість і розтяжку, потім в силові. У підсумку ми приходимо до того, що мовчання розуму виникає вже на самому початку, а потім тримається стійко все заняття. І після його закінчення неможливо пригадати точно, що ж саме сьогодні ти робив.

Зростання мастерності полягає в тому, що через пару-трійку років практики час невідчутної витримки асан помітно зростає, відповідно збільшується й ефект в цілому.

Навчаючи бажаючих йозі, Школа спеціалізується і на терапії, оскільки потік людей з проблемами здоров'я безперервно зростає. Ті, хто потрапляє до нас, як правило, або вкрай запущені, або до неподобства заліковані екстрасенсами, чаклунами, мутного розливу «йогами», а також винищувальною вітчизняною медициною.

На питання:

- Як можна було довести себе до такого?! - зазвичай слідують типові відповіді:

- Зі мною ніколи цього раніше не траплялося...

- Не хочеться вірити...

Незнання не звільняє від відповідальності, в даному випадку - від розплати за неуважність до організму. А спроби ігнорувати розлад, затягуючи цю ситуацію, ведуть до того, що може виявитися пройдена точка повернення, після чого здоров'я не поверне до його вихідного рівня ніяка йога.

Часто запитують: - Чим йогатерапія відрізняється від звичайних занять, коли до вас приходять не пацієнти, а учні, у яких немає проблем?

Та нічим крім одного моменту: у здорової людини відчуття в асанах виникають від зіткнення з межами резервного діапазону гнучкості, у хворого - з обмеженнями, конфігурація яких сформована конкретним розладом і психоемоційним станом.

Для навчання йоги індивіда із середнім рівнем здоров'я потрібен один вид досвіду, але терапевтичні заняття для людей з розладами - це зовсім інше! Хоча технологія одна і та ж, суть її в грамотному обліку відчуттів, які продукуються тілом в його поточному стані - яким би він не був!

Викладач йоги, що займається йогатерапією повинен добре знати фізичну історію пацієнта, історію виникнення і розвитку його проблем, а також спроб лікування, якщо такі були. По суті йогатерапія - штучна робота, іноді доводиться вникати в такі деталі буття і самопочуття людини, які невідомі навіть його близьким. Кожен інструктор - своєрідний генератор, джерело спокою, який він не вербально транслює оточенню. Без цієх основної якості увійти в колектив нашої Школи досить проблематично.

Досі поширене помилкове уявлення про те, що йога - це супергнучкість, оволодіння якою обіцяє, як стверджують хитромудрі акробати отримання певних дивовижних якостей. Насправді під маркою йоги спритники успішно продають свої вроджені фізичні особливості, а часом і аномалії.

Слід розуміти, що гнучкість тіла - така ж константа, як папілярні візерунки на пальцях, змінити її природні межі не можна. Хоча, насправді, знав я двох індивідів, яким це вдалося. Вони перемогли свою матеріальну оболонку, майже не пошкодивши її, і могли скручуватися в три погибелі, вважаючись крутими йогами. Але в обох випадках запаморочливий успіх з роками завершився крахом, бо до того, що люди ці робили зі своїм опорно-руховим апаратом так і не змогли пристосуватися внутрішні органи. Постійне порушення їх топології (взаємного розташування) і форми привели до хронічного розладу цілого ряду функцій тому здоровя цих діячів почало розсипатися занадто рано.

Метою йоги розвиток гнучкості ніколи не був! Грамотна практика дійсно веде до її збільшення, але лише до меж, обумовлених генетично.

Природну гнучкість можна під розділити умовно на три діапазони, перший назвемо типовим, в ньому реалізується переважна більшість побутових рухів. Амплітуди їх тут, якщо статура і здоров'я нормальні, вільні, тіло в сприйнятті не присутнє - ніякі відчуття в рухах і спокої не продукуються, зусиль також немає - якщо ми переміщаємо тільки свою вагу і з оптимальною швидкістю. Оскільки форми тут переважають архетипічні то зберігаються вони без відчуттів і достатньо довго.

Другий діапазон - резервний. Його ми використовуємо лише в тих випадках, коли дія по необхідності виходить за звичні рамки - якась річ закотилася кудись, і її треба дістати, викрутившись, і т.д. Тут ми наближаємося впритул до доступної на межі рухів, швидкість, спритність і амплітуда їх падають, виконуються вони з зусиллям. Час збереження форми - малий.

Третій - потенційний, від меж діапазону резервного, до абсолютної стелі гнучкості, властивій даному індивіду, але зазвичай невідомій йому і недоступній.

Грамотно виконуючи асани ми, так чи інакше, виходимо на межу між двома останніми діапазонами. І зависаємо, ледь торкаючись її, без помітних відчуттів в тілі!

Відсутність їх - основний критерій в асанах на розтяжку, гнучкість і розробку суглобів. А ось в силових позах хід подій інший: нехай ви зобразили, скажімо, Чатуранга Дандасану. Тут же в м'язах рук виникає відчутне напруження (зусилля), але через кілька секунд зникає - м'язи рук адаптувалися. І якийсь час ви не відчуваєте нічого, це і є інтервал корисної роботи. Потім зусилля з'являється знову і починає наростати - асана завершилася. Якщо людина досить сильна фізично, то на необхідність виходу з пози вказує поява (до появи відчуттів в руках!) тремтіння в тілі, приплив крові до обличчя або його розігрівання.

І коли ми, регулярно виконуючи асани, слідуємо вищевикладеній технології, межа гнучкості починає зміщуватися, діапазон потенційний зменшується, а робочий і резервний - ростуть. При цьому відбувається загальне функціональне оздоровлення організму. Коли третій діапазон освоєний і став доступним, значить, ви дісталися до абсолютних меж мобільності тіла, відпущених природою. Тепер в силу вступає друга частина завдання - зберегти цю гнучкість на все життя, оскільки вона є одним з атрибутів молодості.

Коли на час практики ми закриваємо очі (до речі, в такому положенні їх бажано залишати на все заняття) і відпускаємо їх, вони самі знаходять зручне положення, підвертаючись у когось вгору, у когось вниз - неважливо.Зрештою, вони знерухомлюються самі по собі і перестають відчуватися.

Певнс частина людей просто на відчуває очей, хоча вони безперервно рухаються, але якщо направити на них увагу - напружуються до болю. У цих випадках зв'язуватися з ними не слід, навпаки, треба забути про їх існування, пасивно спостерігаючи то, що відбувається перед внутрішнім поглядом. З візуалами зрозуміло, вони бачать звичне кіно, але ось у кінестетиків і аудіалів можливі варіанти. Особисто я закоренілий кінестетик зависаючи між сном і неспанням, потрапляю зрідка в дивну реальність попелястої гами, як правило, це вода, каміння і рослини.

Коли перед внутрішнім погляд присутнє або миготить щось, зовсім не факт, що ми спостерігаємо екран розуму. Насправді він виникає тільки в певному «шарі» релаксації, в який треба ще потрапити.

Наприклад, сьогодні вранці в Сіддхасані, перестаючи розуміти самого себе, я опинився саме там. З смутної імли в полі зору матеріалізувалося світло-сіре поле, облямоване тремтячою облямівкою.

Нижня права частина його являла собою прямокутник з квадратних сірих плиток. По центру кожної з них виднілися глибоко вдавлені значки. Коли я став до них придивлятися, плитки почали дивний танець, занурюючись одна під іншу, вони тонули і спливали, мінялись місцями справа наліво і зверху вниз, немов граючи в чехарду. Тривало це досить довго, як мені здалося, потім видовище змеркло, і свідомість вимкнулася разом з ним.

Коли я отямився то невідчутно рухався крізь просвічені сонцем лісові хащі. Перед очима беззвучно відхилялися в сторони вертикальні, схожі на бамбук стовбури і пучки довгогт, світло-зеленого гострого листя. Далеко дзвінкий голос кликав наполегливо: - Сюди! Сюди! На цей раз я був в самій картинці, облямівка екрану розійшлася в сторони і пропала.

Знову відключення, потім епізод третій, і знову я всередині того що відбувається. Головна будівля готелю «Тара» (Чорногорія, Будва) влаштована так, що центр його утворює порожній простір, закритий зверху напівпрозорим пластиком покрівлі, номери розташовуються по периметру на поверхах. Я йду в сторону ліфтів і бачу їх ззаду - кабіни, троси та іншу начинку. А по кришталевих нитках її пробігають бузкові сполохи.

Черговий провал, і я виринаю з небуття. Тепер знову переді мною екран, в лівій верхній його частині зависли навскоси три різновеликі філетові паралелепіпеди. Вони поступово тьмяніють і знов стають прозорими. Потім пейзаж миттєво стягується в яскраву крапку, тут же загубилася серед зоряного розсипу що проступив на темряві екрану.Вона мерехтить, здригається, і крім неї я нічого не бачу більше до кінця занять.

Після такої візуалізації, яка ьрапляється, як правило, на початку практики, вона проходить з неперевершеною якістю. Фізична релаксація - виняткова, організм повністю втрачає опір і гнеться до межі, дихання зникає, час зникає. Так буває кожне четверте чи п'яте заняття, в інших випадках свідомість просто гасне, розпливається, втрачає чіткість.

Все описане не суперечить тому факту, що я кінестетик. У масі лише близько двадцяти відсотків людей мислить образами, і навчити цьому не можна. Але за допомогою глибокого розслаблення можна створити умови, при яких візуалізація стає можливою і виникає спонтанно.

Ще варіант: я влаштувався з ранку на килимоку, закрив очі, і тут же обважніло перенісся. Значить, сьогодні вийде відчувати його протягом усієї практики. Або варто лише пригадати про дихання, як стає ясно, що увага вже на ньому залипнула. Або сама по собі розчиняється у всьому тілі, і думок немає. Коротше кажучи, у міру зростання особистого досвіду з'являється вибір. Через якийсь час в тій чи іншій формі мовчання розуму буде досягнуто і почне автоматично відтворюватися в кожному разовому занятті.

І тоді виникає цікава можливість, суть її така: я влаштовуюся в позі комфортно і «від'їжджаю». Потім повільно, зберігаючи змінений стан свідомості, стискаю (напружую) якись окремий м'яз ноги, руки або тулуба, що не бере участь в силовій схемі даної форми. Через кілька секунд цей м'яз також зникає з сприйняття, як і все тіло. Але, на відміну від інших незавантажених м'язів, що звисають зі скелету, як білизна з мотузки, цей - локально працює! Можливо, він нагадає про себе до того, як асана закінчена, і тоді я відпущу його, або він розтиснеться сам до закінчення пози, або разом з виходом з неї. Так само можна обходитися і з окремими м'язовими групами, що забезпечує їх чудове опрацювання, але релаксація свідомості в даному процесі не порушується!

В позах, де форму тримає саме статичне зусилля, приріст часу також залежить від ступеня збереження ментальної релаксації під навантаженням, що далеко не просто! Але якщо це вийде, то тривалість силових поз може сильно збільшитися.

Сигналом до виходу з них стають не зростаюче відчутно локальне або загальне м'язове напруження, але одне тільки прояснення свідомості! Подібна практика, будучи освоєною, робить фізичні кондиції ідеальними, але, в загальному, є відхиленням від магістрального шляху до ЧВН.

Отже, суть практики асан в тому щоб, перебуваючи в них, не думати про стороннє, а зберігати увагу на тілі, відстежуючи появу першого ж відчуття, яке показує необхідність виходу з пози. Нерухомість і спокій фізичний заспокоює при цьому розум і дає свідомості можливість розслабитися, втратити різкість.

До цього часу йшлося переважно про матеріальну оболонку, тепер перейдемо до свідомості. Вважається, що під її «шаром» в психіці, умовно кажучи, розташовується підсвідомість, а ще глибше - несвідоме, природа якого до цих пір не ясна. Грегорі Бейтсон стверджував, що в ньому міститься якась матриця особистості - системний розум. він, як вважав Бейтсон, володіє абсолютноб повною інформації про суб'єкта, починаючи з моменту його народження, а, може, і з етапів ще більш ранніх.

Приймаючи цю гіпотезу за основу, відмітимо наступне:

- Підсвідомість є демпфером, захисним «пристроєм», його функція - за допомогою витіснення зберегти особистість (Его) і її розум;

- Витіснення - один з механізмів психологічного захисту, процесс неусвідомленого усунення зі свідомості і перекладу в сферу несвідомого нестерпних думок і переживань. Але і після цього вплив витісненого матеріалу триває, суб'єкт постійно переживає невмотивовану тривогу, дискомфорт, занепокоєння, невпевненість і психічне перенапруження, не усвідомлюючи при цьому причин.

- Підсвідомість має кінцеву інформаційну ємність;

- психіка дитини розвивається, як правило, відповідно тілові, вся її структура, включаючи і підсвідомість, набуває завершеність тільки до моменту повного дозрівання особистості (18 - 23 роки);

- Функція сімї полягає в тому, щоб захищати дітей від таких впливів соціуму, які їх незріла психіка не в змозі витримати без шкоди;

- Якщо такі шкідливі впливу мають місце (або їх продукує сама сім'я), структура психіки дитини виявляється сильно (а іноді і необоротно) деформованою задовго до переходу її в дорослий стан;

- Підсвідомість і пам'ять таких суб'єктів (яких можна вважати без перебільшення інвалідами дитинства) перевантажені негативним матеріалом, що обумовлює звичну аберацію сприйняття, мислення, умовиводів, дій і стабільний психоемоційний дисбаланс;

- Такий же дисбаланс може статися у і систематичних перевантажень;

- Травматичний матеріал підсвідомості двоякий, одна його частина суб'єкту невідома, оскільки оминула сприйняття і усвідомлена не була, піддавшись негайному витіснення, інша була сприйнята і пережита;

- У багатьох випадках, витісняючись, матеріал цей забирає з собою близькі, прилеглі до часу події, тому пам'ять суб'єкта страждає фрагментарністю, він може нічого не знати про цілі періоди свого життя;

Отже, виконуючи асани, ми поступово вчимося не думати під час практики, простір розуму все більш спустошується. І, врешті-решт, там залишаються лише рідкісні і розрізнені фрагменти автономної продукції свідомості, вироджуються в білий шум.

Виникає унікальна ситуація: один з двох сусідніх шарів психіки, свідомість - практично порожній, а інший, підсвідомість - переповнений. І це і буде початком процесу самокорекції психосоматики в цілому, і розвантаження підсвідомості зокрема.

У звичайних умовах такий хід подій нереальний, оскільки людина безперервно діє в соціумі, і свідомість її завжди зайнята. На час сну вона вимикається, її просто немає. Розвантаження ж можливе лише в тому випадку,коли свідомість «увімкнена», але не функціонує, залишаючись, як то кажуть, на холостому ходу. І створити таку ситуацію можливо тільки за допомогою йоги ЧВН!

При цьому негативна інформація, відображена в пам'яті, але витіснена потім під поріг сприйняття, починає зворотній рух, з глибин психіки до її «поверхні».

Найбільш безпечні і ефективні канали розвантаження визначає системний розум, про який сказано вище, тому вона не може бути помилковою або шкідливою, будучи елементом структурної оптимізації.

У індивіда дорослого крім тяжких емоційних травм витісняється також і те, що несумісне з моральними установками і логікою розуму. У Лорки в «Ноктюрні порожнечі» читаємо:

... У сутінках тіла, - скільки там поїздів під схилом...

Ті, у кого занадто інтенсивне витіснення почалося з глибокого дитинства, не здогадуються, скільки токсичного баласту знаходиться в трюмах підсвідомості, і не усвідомлюють ступеня перекосу свого буття.

З підсвідомістю намагалися розібратися давно. Тут і психоаналіз, який закликає згадати, пережити заново і звільнитися, терапія рухова, тілесно орієнтірована, десенсибілізація з опрацюванням травм через рух очей, еріксонівське перепрограмування і Бог ще знає що. Мета всіх цих методик єдина: вони намагаються усунути зафіксовані в психосоматиці травми минулого, які деформують т особистість, заважаючи повноцінно жити сьогодні, а, отже, і в майбутньому.

Практика асан звільняє тіло від звичних м'язових затискачів, діючи в руслі Вільгельма Райха з одного боку, і, з іншого - спустошує свідомість, чия звільнена енергія частково передається підсвідомості, додатково активуючи її вміст, що допомагає розвантаженню запуститися.

Для зручності я називаю його коротким словом скидання. Від величезної кількості відомих способів терапії воно відрізняється наступним:

- Є наслідком глибокої релаксації і роботи тіла в трофотропному режимі;

- Являє собою природ ний процес, який не викликаний, не підтримується і не контрольований ззовні, безпомилковість і безпеку його забезпечує сама психосоматика;

- Вона ж реалізує оптимальні варіанти розвантаження, а також допустиму ступінь усвідомлення суб'єктом окремих компонентів її процесу;

- Цілком можливо, що після початку скидання до нього підключається психосоматика в цілому.

Скидання відбувається непередбачувано, воно може бути представлено як неприємності фізичного характеру, негативні спогади, негативні емоції, важкі сни, спонтанні рухи тіла і найрізноманітніші комбінації перерахованого.

В процесі скидання і в міру його перебігу відбувається наступне:

- Стирається зовсім або втрачає патологічну активність травматичний матеріал підсвідомості і інших, так чи інакше залучених до процесу витіснення елементів психосоматики. До впливів, що необоротно травмуюють психіку,відносяться отримані дитиною до п'ятирічного віку, а дорослою людиною при переживання природних і / або соціальних катастроф;

- Наскільки дозволяє ресурс що залишився відновлюються фізичні і психоемоційні кондиції.

- І, нарешті, після цього може статися (а може, й ні) те, що містики всіх часів і народів пишно іменують просвітленням.

Скидання характерне нескінченною індивідуальною різноманітністю, ось фрагмент одного зі звітів:

«Перекосило хребет. За день до цього переносив столи, навантаження невелике, але в спині щось відчув. Виявив вранці по дорозі на роботу. Спина не підходила до форми крісла. Приблизно до дванадцятої дня кривизна посилювалася, почала крутитися голова і в хребті з'явилися відчуття, не хворобливі, але неприємні. Трохи нудить, відпросілся з роботи, поїхав додому. Хребет свербить і розігрівається. М'язи плечей напружені, шия обмежена в рухливості. Стан дивний, незрозуміло, плакати чи сміятися.

Ліг слухати Нідру. У цей день слухав її двічі, стан як в тумані. З хребтом щось відбувається, а мені цікаво і весело. Увечері гуляв приблизно хвилин сорок. Плечі втомилися і затекли, але судома в них не проходить.

Наступний день почав з Нідри. Їсти не хочеться. Лежу на спині, хребет гарячий і свербить. Але тепер у нього кожен хребець наче окремо лежить. Рухатися неприємно, не боляче, але відчуття сильні і тому їх хочеться уникати.

Нідру за день слухав пять разів. До обіду стало смішно, п івтори години лежав на спині і сміявся. Потім хребет охолов і почав трохи боліти, як після навантаження. Відпустило плечі, вони розслабилися. Стан як в тумані.

Став згадувати історію з хребтом. Коли що підняв не дуже вдало. Коли падав, коли били, коли сейф носив... Загалом, всі пошкодження. Набралося епізодів двадцять, і зайняло це приблизно півтори години.Справжність деяких сумнівна, в всякому разі, я такого не пам'ятав. Процесом не керую. Він сам по собі, а я сам по собі. Лежу на спині - дивлюся в стелю.

Увечері стало трясти. Тремтіння прямо по спині, хвилин двадцять. Потім холод в хребті, теж недовго. Спати важко. Стан приблизно таке ж, як вдень, просто час від часу провалюєшся в сон, потім прокидаєшся.

На наступний день хребет знову гарячий і свербить, але вже випростався. За день його перекошувало і відпускало рази чотири. Нідру слухав п'ять разів. Близько дванадцятої години дня вирішив увімкнути телевізор. Дивитися не можу, реакція як на індійські мелодрами у радянського народу. Хочеться плакати, коли герою погано. Вимкнув.

До четвертої дня стало зовсім незрозуміло, що відбувається. На зовнішні подразники не реагую. Перед очима - жовті кола повільно сходяться в точку. Хотів ними зацікавитися, але потім подумав, що тіло саме зрозуміє, що робити і допомагати йому не варто. Загалом розгубився. Зайняв мізки якоюсь книжкою. Вирішив, якщо через пару годин не пройде - буду дзвонити ВСБ.

До п'ятої ранку все різко закінчилося, форма відновилася. Залишилася тільки втома. Спав добре. Вранці пішов на роботу».

Відзначимо ще раз, що крім емоцій і пам'яті скидання обов'язково задіює тіло. Спливають, і переживаються у відчуттях давні травми, звичайно, в значно стертому вигляді. У тих хто зіткнулися з цим виникає чітке розуміння того, що сталося повне і ок остаточне усунення залишкових слідів цих травм.

Треба відзначити, що якісне освоєння йоги далеко не завжди супроводжується скиданням! Зрештою, не так мало людей, у яких немає, і поки не було надзвичайних проблем, життя з дитинства складалася цілком благополучно і стреси не виходили зі смуги середніх значень. Звичайно, благополучно - це не означає ідеально, в підсвідомості, так чи інакше, накопичується витіснене психоемоційне «сміття». Інша справа, що його кількість далека від критичної маси, накопичення якої супроводжується системними деформаціями. Проте, освоївши йогу, безпроблемна людина також отримає корисні ефекти, і прийде до стану просвітленості, що описаний нижче.

Чому мовчання розуму що культивується в класичній йозі має такий дивовижний вплив? Та тому що це - єдина альтернатива безперервній його активності, властивої людям Заходу! І Відомо, що не можна крокувати однією ногою, а спроба польоту з одним крилом закінчується зривом в штопор. Не можна постійно їсьи або не їсти, рухатися або не рухатися, спати чи не спати, життя - це чергування взаємовиключних і одночасно таких що підтримують один одного станів - синергія. У Стародавньому Китаї даоси знали, що тільки почергове, ритмічне чергування Інь і Ян утворює Шлях - дао. А якщо залишається тільки Інь або Ян - значить, немає взагалі нічого.

Сучасна ж людина, продукт рекламної лоботомії, бажає мати занадто багато, тому думка її витончується без кінця. Той, хто постійно намагається вижити, ламає голову над цим день і ніч. Ще сильніше руйнує психіку надлишок грошей, скільки б їх не було - здається мало. Як хворий анорексією дистрофік бачить себе в дзеркалі потворно товстим, так багатого постійно тисне неповнота багатства, що змушує його постійно мучитися, думаючи, як, з одного боку, розбагатіти ще більше, з іншого - вберегти те, що вже є. Такі індивіди, за висловом Юза Алешковського, неминуче стають деньгінератами. Коротше кажучи, індивід західного складу через незліченну кількість причин зупиняють мислення тільки на час сну.

А це, як казав Талейран, більше, ніж злочин, це помилка. Розум, як і тіло, має потребу у відпочинку, спокої, не в перемиканні з одної колії руху на іншу, а в дозованій, але повній зупинці.

«У пеклі у Данте є образ бігунів, які покарані тим, що весь час повинні бігти стрімголов. Є внутрішній біг, який страшніше нас вимотує, ніж біг фізичний, зовнішній» (М. Мамардашвілі).

«Коли думки розкидані, треба знати, як зібрати їх воєдино. Коли думки зійшлись в одній точці треба знати як її розкидати. Якщо не знаєш цього то навіть якщо подолати затьмареність в серці поселиться тривога".

"Горе вам через колесо що крутиться в думках ваших!" (Фома Атлет)

Друга цитата ясна і так. У першій і третій йдеться про безальтернативність бігу і мислення, що перетворює їх в погану, забійну нескінченність.

Довгі ментальні перевантаження ведуть до неухильного погіршення загального стану, потім - до виснаження життєвої енергії. Намагаючись за будь-яку ціну відповідати вимогам середовища, людина перенапружується остаточно, повністю втрачаючи інтуїцію, периферійне сприйняття, чіткість мислення і адекватне розуміння поточної ситуації. Потім найбільш вірогідні три сценарії:

- Крах психоемоційної сфери при збереженні здоров'я фізичного;

- Розпад тіла, при збереженні психіки і нервової системи;

- Одночасний крах всього відразу.

У будь-якому з цих сценаріїв навіть короткочасна, але регулярна і якісна зупинка розуму дає потужний позитивний ефект.

Основна проблема російської екзистенції не в тому, що ми робимо щось в житті неправильно, а в тому, що доводиться брати на себе занадто багато і робити це занадто швидко. Освоюючи йогу, суб'єкт починає знижувати непосильну швидкість дій, з подивом переконуючись, що ефект їх при цьому не тільки не зменшується, але навіть зростає.

Психосоматика, отримуючи щоденну дозу глибокої релаксації, утилізує її і поступово розвиток патологічних процесів сповільнюється, організм перестає функціонально «тонути». На якийсь час він зависає в такому стані, при цьому, як правило, скидання йде дуже активне. Потім, коли велика частина витісненого матеріалу аннігілює і сумарний "крен" системи суттєво зменшується людина поступово приходить до самої себе. Такої, якою їй властиво бути від природи, якби не удари непереборної сили, які деформували вихідну, обумовлену генетикою його структуру.

Дорослішаючи, людина засвоює певний набір соціальних ролей. Кожен одночасно може бути сином, чоловіком, зятем, батьком, братом, начальником, дружиною, дочкою і так далі. Поступово адаптуючись індивід починає чудово відповідати ролям пріоритетним. Але часто зворотною стороною такого успіху є втрата найважливішої ролі - самого себе! І тоді, наприклад, суб'єкт починає вести себе в сім'ї, як в офісі. Крім того, дорослішаючи, ми забуваємо дитинство. Спочатку дитячі прояви здаються нам соромними. Потім на них хронічно бракує часу, а згодом вони забуваються і відмирають, як в прислів'ї: - Десять років шукав я дорогу назад, а потім забув, звідки прийшов. Дитяча безпосередність сприйняття - дужеважлива ознака психологічного благополуччя.

Коли регенерація психосоматики завершена, індивід приходить в стан, який я називаю просвітленням.

Але це зовсім не те просвітлення, що приводить до повного випадання з соціуму, яке описує філософська частина Сутр, ні, це просвітлення екзистенційне, в руслі Гіти - мистецтво буття в соціумі!

Культивуючи йогу, ми знижуємо інтенсивність і кількість зовнішніх (тіла) і внутрішніх (розуму) рухів до оптимальної величини. Життєвий ресурс витрачається не менш інтенсивно, але більш розумно. Думки очищаються від гарячки, ментальна муть зникає, емоції входять в смугу середніх значень. Дії знаходять безпомилковість, як у майстра дзен, який, виходячи на полювання, брав з собою тільки одну стрілу, бо не міг промахнутися.

Складемо схематичний перелік ознак (атрибутів) просвітлення. При цьому треба мати на увазі, що всі вони - результат якісної практики від п'яти років і вище, а якщо суб'єкт прийшов до йоги з проблемами здоров'я, то час цей може істотно вирости.

Отже - бонуси фізичні:

- Здоров'я - тіло ніколи не нагадує про себе, не схильне до епідемій і хвороб, характерних для мегаполісу;

- Яскравий колір обличчя і шкіри в цілому;

- Відсутність якої б то не було побутової втоми;

- Байдужість до надлишку спеки, холоду, зміни геомагнітних факторів;

- Постійне відчуття свіжості і надлишку сил;

- Висока переносимість будь-яких навантажень;

- Явне зниження кількості споживаної їжі;

- Байдужість до гастрономічних вишукувань;

- Зміна запаху поту - він стає приємним настільки, що це помічають оточуючі;

- Збільшення спритності рухів і швидкості реакції;

- Сповільнення - в порівнянні з оточенням - темпу старіння, мінімальність або відсутність типових ознак, що вказують на вік;

Зміни ментальні:

- Виражене поліпшення пам'яті;

- Чіткість сприйняття;

- Постійна прозорість і збільшення потужності мислення;

- Збільшення його швидкості;

- Миттєве розгортання асоціативних ланцюжків;

- Відхід оперативного мислення під поріг сприйняття;

- Зникнення процесу обмірковування, після усвідомлення проблеми я про неї просто забуваю, через деякий час рішення просто приходить в голову в готовому вигляді;

- Підвищується якість вербальної комунікації (постійно допомагаєш співбесідникам точніше формулювати їх же думки);

Психологічні аспекти:

- Поступово розвивається емоційна стабільність, зникають зайві, не корисні і безплідні переживання. Якщо нічого більше зробити не можна, чекаємо, поки з'являться нові можливості. Або працюємо над їх створенням, не впадаючи в істерію, депресію, паніку;

- Завжди зберігається хороший настрій, після життєвих нокаутів відновлюєшся на порядок швидше, ніж раніше;

- Приходить стійкий ранковий спокій, що докорінно відрізняється від байдужості або тупої непробивності, це комфортне самопочуття не можуть зіпсувати ніякі впливи ззовні - поки, звичайно, вони не дійшли певного критичного рівня;

- Виникає звичка задовольнятися тим, що вже є;

- Зменшується кількість бажань, вибір їх зміщується в бік потреб, стає зрозумілим, що тобі потрібно насправді;

- Стає ясно, що людина може зробити багато чого, але не все відразу;

- Виникає розуміння непотрібності і шкідливості обміну того, що вже є, на те, що хочеться;

- Втрачаються ілюзії з приводу себе, світу і свого в ньому місця, своєї ролі;

- Зникає чорно-біла логіка, приходить усвідомлення факту, що в переважній більшості випадків люди не хороші і не погані, а такі, як є, переробляти їх безглуздо, безперспективно, а часом і небезпечно;

- Приходить усвідомлення того, що ти сам джерело своїх проблем, а не хтось ще, як сказав Лао-Цзи: - Весь світ яскраво освітлений, тільки я один занурений в темряву;

- Як правило, відбувається перебудова життєвої тактики і стратегії;

- Завершується гонитва за сенсом життя, починаєш чітко усвідомлювати своє місце в ньому, потенціал і завдання;

- Часом адепт йоги відкриває в собі здібності, про які не підозрював раніше;