Особливості культурного життя краю 1880-1945 років.

Перші історичні спогади про м.Долину сягають ще др. пол. X ст. [13;145]

Вже 1578 року м.Долині належало близько 67 га землі, старостинський замок, вітійство, 10 гуралень, по п’ять різних ремісників, 44 транспортувальників, 18 перекупників солі. Тут був млин і збудований став на річці Тур’янці. А вже 1594 року місто було спалене кримською ордою. Потім знову злети… Мешканцями цього невеликого міста були переважно поляки, євреї і німці. В середині 70-х років XIX ст. із 6.638 жителів цього вже адміністративного центру у ранзі повітового староства українців було лише 2.076 (32%), решта поляків (2.135), євреїв (1.980) і німців (447). В кінці XIX ст. в м. Долині вже нараховувалось 8.354 жителі, з них теж в більшості поляки, а євреїв вже було 2.594 і понад 1.000 німців. Та в повіті українське населення становило 76,66%.

У цей час м.Долина була компактним містечком. Площа його становила 4,375 кв. Миль, а староство складалось із 74 і 92 населених пунктів.

Чужоземна австрійська влада не дбала про освіту українського населення, а польську шляхту освіта русинів (українців) зовсім не цікавила, вона робила все можливе, щоб його якомога більше ополячили. Австрійська адміністрація проводила своєрідну подвійну політику. Начебто дбаючи про національну справедливість, та найчисленнішому в Галичині українському населенню було відведено другорядну роль у суспільно-економічному житті, мотивуючи «незрілістю» русинів до державних справ. Такі думки і твердження завжди лунали з уст польських шовіністів, яких підтримувала австрійська адміністрація. Усі переваги і привілеї, керівні посади надавались полякам. Хочеш посади – зрікайся своєї віри і переходь на польську. Хіба, що мізерна частина української інтелігенції допускалась у судові органи, які здебільшого обслуговували безграмотне і затуркане українське село. Та ця поблажка була вмотивована тим, що працівникам судових органів треба було спілкуватись з населенням повіту лише народною українською мовою, якою поляки не володіли.

Так, у складі міського уряду 1914 року були бургомістр С. Котловський, його заступник – В. Коссакевич, секретар – П. Рой, інспектор поліції – Е. Вольфольд. Школи очолювали Леон Гельман і Герміна Ольцгаузер. До речі, Гельман був першим директором новозбудованої долинської школи 1908 року. [13; 146]

Таким чином, довгі роки м.Долина була,по суті, неукраїнським містом. Навіть на кінець 1938 року в місті проживало лише 32,5 % українців, 35,6 % - поляків, 20,7 – євреї і 11,2 % - німці.

Бідність і байдужість, прищеплені багатовіковим гнобленням, та політична денаціоналізація сприяли утвердженню у місті і краю польського шовінізму. Та за всіх часів національного гноблення українці міста і повіту відчували постійну потребу духовного і національного відродження, що знаходило своє втілення у створенні скарбів культури – храмів, освітніх закладів з різною мовою навчання, організації читалень, громадських об’єднань.

Початок пробудженню і відродженню української духовності, розвитку освіти поклала «Руська трійця» (М.Шашкевич, І.Вагилеви, і Я. Головацький), яка 1837 року випустила у світ «Русалку Дністрову».

В час революції 1848 року захитався австрійський імперський трон, було скасовано панщину, а 2 травня цього року в м.Львові було створено Головну Руську (українську) Раду на чолі з Г. Яхимовичем. Почала виходити «Зоря Галицька» (орган Ради) – перша українська газета. Рада прийняла символ приналежності до української нації синьо-жовтий прапор і герб – золотого лева на синьому полі. На заклик Ради і газети «Зоря Галицька» почали виникати місцеві українські ради в містах Галичини, в т.ч. і Долині. Це були паростки просвітництва серед неосвіченого простолюду, усвідомлення почувати себе приналежним до української нації.

У ці далекі часи тільки незначна частина дітей могла навчатись грамоти при монастирях, церквах, в братствах. В 1786 році у всій Галичині було лише 47 шкіл німецького типу. Через два роки згідно з розпорядженням тодішніх властей було зобов’язано всіх дяків навчати дітей тільки польською мовою. У цих умовах українці виживали завдяки своїм традиціям і духовним скарбам – народній мові, пісні, фольклору, звичаями, мистецтву, безіменній творчості, пов’язаній з історичною пам’яттю.

1811 року в м.Долині була відкрита двокласна школа.

Перша урядова реформа ділила школи на три категорії:

а) парафіяльні (деякі на становищі приватних);

б) тривіальні;

в) головні нормальні (чотирикласні). [13; 147]

Церковні братства виникли давно, особливо вони діяли після 1586 року. При церкві відкрилися приходські школи з бакалавром для виховання малих дітей. Це був початок українського шкільництва. Таке братство було і при волинській церкві.

У ті часи основною проблемою було забезпечення дітей шкільними приміщеннями. Згідно з рішенням крайової шкільної ради від 22 серпня 1874 року колишню долинську головну школу перейменовано на державну народну чотирикласну чоловічу школу. Її директором став І.Соболевський, катихитами були Яцикевич і Сьвенх, учителями – Мазуркевич, Білецький і Мушка. За новим рішенням цієї ради від 21 жовтня 1894 року державна народна школа стає п’ятикласною чоловічою і чотирикласною жіночою, а від 23 червня 1903 року – обидві шестикласними. Багато дітвори, зокрема української приналежності, залишалися поза школою.

На місці старої одноповерхової долинської дерев’яної школи, яка була знесена, в 1908 році було відкрито новозбудовану двоповерхову школу.

В 1914 році в м.Долині працювали дві державні шестикласні школи – чоловіча і жіноча. Як зазначено вище, її керівниками були Л.Гельман і Г. Ольцьгаузер. У жіночій школі навчались діти тільки жіночої статі. Мова викладання в обох школах була – польська. Катихитами були представники від греко-католицької і римо-католицької церков, а також і від Мойсейового вчення (єврейської синагоги). Крім цих шкіл, на Брочкові працювала ще євангелистська приватна школа. [13;148 ]

Однокласні, двокласні і чотирикласні школи були у селах Долинського повіту. Окружною шкільною радою керував З. Глажевський. У ті часи надзвичайно мало було української інтелігенції, вихідцями вони були здебільшого із священичих родин. У місті чи в селі священики проводили серед населення надзвичайно велику виховну і освітню працю, вони і давали початкову освіту дітворі.

Вагомий внесок у розвиток народної освіти, шкільництва, українського національного відродження зробило товариство «Просвіта», яке було зановане в м.Долині 15 серпня 1905 року. Крім цінного щорічного календаря, «Просвіта» організовувала народні свята, подорожі по краю, заснувала друкарні, Народні доми, школи, музеї, торгові курси, економічні організації, видавала популярні книжечки з різних ділянок знань. Вона видала історію України, часописи «Життя і знання», бібліотекарський порадник, видала і наукові твори у двадцяти томах. Вона завжди мала на увазі вічні цінності, як віра, мораль, наці, вироблення гарту і сили волі. В 1918 році «Просвіта» стала основою Міністерства освіти ЗУНР, підготувала листопадовий чин у 1918 році, Соборність України в 1919 році, а також героїку січового стрілецтва і ОУН-УПА.З її середовища або в тісній співпраці з нею виникли такі українські громадські об’єднання, як «Рідна школа», «Сокіл», «Боян», «Пласт», «Луг», «Сільський господар», «Українська бесіда», Українське Педагогічне Товариство, а також читальня «Просвіта». З ініціативи товариства «Просвіта» у 1912 році була відкрита у Долині українська приватна гімназія ім. М.Шашкевича. Цю ініціативу запропонував доктор М. Пачовчький, брат відомого поета Василя і родич о. Іван Пачовський.

Недовго вона проіснувала. Після першої світової війни почалися арешти вчителів гімназії. Замість гімназії, почали працювати лише гімназійні курси. Директорами гімназії були В.Шпень, Й. Білецький.

Створене Долинське Українське педагогічне Товариство організувало і утримувало Приватну учительську семінарію. Збережене свідоцтво за перше півріччя 1918-1919 навчального року, видане уродженці м. Долини Л.Ільницькій 1930 року народження, «учениці першого курсу приватної учительської Семінарії «Кружка Українського Педагогічного Товариства в Долині».

Заслуговують уваги предмети, які викладались у семінарії. Насамперед оцінка ставилась за поведінку і пильність в навчанні. Предмети обов’язкові: релігія, педагогія, спеціальна методика і практичні вправи, українська мова, польська мова, німецька мова, [9; 149] географія, історія в знанню конституції держави і краю,арифметика і наука географічних форм, історія природи, стоматології і гігієни, фізика каліграфія, вільно урочні рисунки, музика і співи, гра на скрипці, жіночі ручні роботи, руханка. Предмети надобов’язкові: польська мова.

Великим авторитетом користувався в м.Долині «Рідна школа», вякій початкову освіту здобували однолітки кардинала УГКЦ М.Любачівський і відомий у світі громадсько-політичний діяч, політв’язень польський і німецьких тюрем, член ОУН О. Антонович. [13; 150]

Культурне життя краю свідчить про непростий шлях розвитку міста та творчу акттивність наших долинян в галузях освіти, музики, танці, театрі, шкільництві і спорті.