Це самотність у колективі, самотність-туга за чимось поліфонічним і незавершеним, самотність-жадання ірраціонального та потойбічного.

Особлива проблема в науці – самотність та освіта. Люди в своїй переважній більшості здатні навчатися в колективі та з допомогою колективу. Звідси нездатність до примноження успіхів, коли залишається один – поза межами шкільного, студентського чи аспірантського життя. Найглибша освіта – то освіта у самотності. Нехай вона досить часто відбувається через страждання – така освіта дає змогу побороти відчуження самотнього від творчості геніїв минулого.

На відміну від науки, необхідність творчої самотності у мистецтві є загальновизнаною. Специфіка художньої творчості приводить до природної потреби в усамітненні – інколи досить тривалому, - щоб виразити себе неповторно-образно.

Для того, щоб зрозуміти сенс творчої самотності у мистецтві, треба спочатку збагнути, що саме в мистецтві відбувається спроба взагалі звільнити людину від самотності.

У чому ж специфіка художнього розв'язання суперечності людського буття, завдяки якій воно здатне звільняти людину від самотності?

Передусім, за способом відношення до дійсності воно виступає духовно-практичним або, точніше, екзистенційно-практичним. За формою вираження – це розв'язання образне. Під образністю тут розуміється цілісність і адекватність способу вираження дійсності, а також його домінуюче-естетичний характер. Саме завдяки образному характеру відтворення дійсності, тобто безпосередньому вираженню загального через чуттєво-конкретне, художня творчість в особі своїх найкращих представників, як жодне інше явище духовного життя, здатна зрозуміти і розв'язати суперечність людського життя, причому тоді, коли його практичне розв'язання ще тільки намічається.

Отже, можливість розв'язання мистецтвом суперечностей людського буття, що породжує поліфункціонально-людяний і поза-буденний, а тому катарсичний характер художньої творчості, породжує і зняття внутрішньої самотності людини – як творця, так і спів-творця, сприймаючого.

Це уможливлюється тому, що мистецтво приводить до появи художньої реальності, яка включає людину у таку систему відносин зі світом та самим собою, яка може дійсно долати внутрішню самотність. Слід зазначити, що це подолання відбувається за рахунок концентрованої самотності автора, який створює художню реальність, однак воно стосується і самого автора. Автор включається у комунікативну систему із сприймаючим та власними героями. Його концентрована внутрішня самотність, що привела до появи твору, дивним чином породжує концентровану внутрішню комунікацію

Таким чином, внутрішня самотність людини виявляється і долається у трьох фундаментальних екзистенційно-особистісних вимірах: буденності, граничному бутті (бутті – на – межі) та метаграничному бутті (бутті – за – межею). Вказані виміри не знаходяться у відносинах лінійної субординації, вони не поєднані принципом “абсолютного зняття”. Кожна людина містить у собі всі ці виміри, які взаємодіють один з одним.

Висновки