Тема 7. Методика логопедичної роботи при дислалії.

Мета, завдання та принципи корекційного впливу при дислалії. Підготовчий етап роботи при дислалії. Постановка звуків. Способи. Характеристика етапів автоматизації, диференціації, особливості роботи по введенню звука в мовлення.

Дислалия - це порушення произносительной сторони мови при зберіганню слуху і збереженій іннервації мовного апарату.

Основною метою логопедичного впліву при діслалії є формирование умінь и

навічок правильного відтворення звуків мови. Щоб правильно відтворюваті звуки мови (фонеми), дитина винна вміті:

-упізнаватізвукі мови и не змішуваті їх у спрійнятті (тобто відрізняті

один звук від Іншого по акустична ознака);

-відрізняті нормоване проголошення звуку від ненормований;

-здійснюваті слуховий контроль за, власною вімовою и оцінюваті якість відтвореня и власної мови звуків;

-прійматі необхідні артікулярні позіції, что забезпечують нормованій акустична ефект звуківін.

Підготовчий етап

Основна мета його - включити дитини в цілеспрямований логопедичний процес. Для цього необхідно вирішити ряд загальпедагогічних і спеціальних логопедичних завдань.

Однієї з важливих загальпедагогічних умовє формування установки на

заняття: логопед повинен встановити з дитиною довірчі відносини,

адаптувати до обстановки логопедичного кабінету, викликати в неї інтерес до занять і бажання в них включитися. У дітей нерідко спостерігається скутість, незручність, замкнутість, а іноді й острах зустрічей з незнайомими однолітками і дорослими. Від логопеда потрібно особлива тактовність, доброзичливість; спілкування з дитиною повинна здійснюватися без офіційності і зайвої строгості. Важливою є задача формування довільних форм діяльності й усвідомленого відношення до занять. Дитина повинна засвоїти правила поведінки на заняттях, навчитися виконувати інструкції логопеда, активно включатися в спілкування.

До завдань підготовчого етапу входить розвиток довільної уваги, пам'яті,

розумових операцій, особливо аналітичних операцій, операцій порівняння і

висновку.

До спеціальних логопедичних завданьвідносяться: уміння пізнавати

(дізнаватися) і розрізняти фонеми і формування артикуляторних умінь і

навичок.

У залежності від форми дислалії ці задачі можуть вирішуватися

паралельно або послідовно. При артикуляторних формах (фонематичних або фонетичних) у тих випадках, коли немає порушень у сприйнятті, вони вирішуються паралельно. Формування рецептивних умінь може бути зведене до розвитку усвідомленого звукового аналізу і контролю за власною вимовою. При акустико-фонематичній формі дислалії головназадача полягає в тому, щоб навчити дітей розрізняти і дізнаватися фонеми з опорою на збережні функції. Не вирішивши цю задачу, не можна перейти до формування правильної вимови звуків. Щоб робота над правильною вимовою звуку принесла успіх, дитина повинна вміти його чути, тому що регулятором нормованого уживання є слух[41].

При змішаних і комбінованих формах дислалії робота над розвитком рецептивних умінь випереджає формування артикуляторної бази. Але у випадку грубих порушень фонематичного сприйняття вона проводиться й у процесі формування артикуляторных умінь і навичок. Робота над формуванням сприйняття звуків мови будується з урахуванням характеру дефекту. В одних випадках робота направляється на формування фонематичного сприйняття і на розвиток слухового фонематичного сприйманняі на розвиток слухового контролю. В інших - у її задачу входить розвиток фонематичного сприйняття й операцій звукового аналізу. У третіх - обмежується формуванням слухового контролю як усвідомленої дії. При цьому потрібно враховувати наступні положення. Уміння пізнавати і розрізняти звуки мови як усвідомлені. Цепотребуєвід дитини перебудови відношення до власної мови, спрямованості її уваги на зовнішню, звукову сторону, що раніше не усвідомлювалася. Дитину потрібно спеціально навчати операціям усвідомленого звукового аналізу, не покладаючись на те, що вона спонтанно ними опанує. Вихідними одиницями мови повинні бути слова, оскільки звуки - фонеми існують лише в складі слова, з якого шляхом спеціальної операції вони виділяються при аналізі. Лише після того ними можна оперувати як самостійними одиницями і проводити спостереження за ними в складі складових ланцюжків і в ізольованому промовлянню. Операції звукового аналізу, на основі яких формуються уміння і навичкисвідомогоупізнання і диференціації, проводяться на початку роботи на матеріалі з правильно вимовними дитиною звуками. Після того як дитина навчиться дізнаватися той або інший звук у слові, визначати його місце серед інших звуків, відрізняти один від іншого, можна перейти до інших видів операцій, спираючи на уміння, що склалися в процесі роботи над правильно вимовними звуками [11]. Роботу з формування сприйняття неправильно вимовних звуків потрібно проводити так, щоб власна неправильна вимова дитини не заважало їй. Для цього в момент здійснення операцій звукового аналізу потрібно дитину максимально обмежити або виключити власне її проказування, перенести все навантаження на слуховое сприйняття матеріалу. Проговорювання дитини бажано підключати на наступних заняттях, коли виникає необхідність порівняння його власної вимови з нормованим.

При функціональнихдислаліях необхідно сформувати відсутні рухи органів артикуляції; внести корекцію в неправильно сформуваний рух. У тих випадках, коли звук спотворюється за рахунок порушень у способі або місці його утворення, необхідне сполучення обох прийомів.

Формування артикуляційної бази звуків при функціональної дислалії здійснюється в більш короткий термін, ніж при механічній дислалії. Перш ніж формувати артикуляційний уклад при механічній дислалії потрібно провести роботу, що допомогла б визначити таке положення органів артикуляції, при якому звучання виявиться ближче усього до акустичного ефекту нормованого звуку.

При дислалії немає необхідності у великій кількості вправ вправ для

органів артикуляції, досить тих, у результаті яких виявляться сформованими необхідні рухи. Робота ведеться над окремими власне мовними рухами, що не сформувалися в дитини в процесі мовного розвитку.

Вимоги, які необхідно пред'являти до проведення артикуляційних вправ:

1) Виробити уміння приймати необхідну позу, утримувати її, плавно

переключатися з однієї артикуляційної пози на іншу.

2) Система вправ по розвитку артикуляційної моторики повинна включати як статичні вправи, так і вправи, спрямовані на розвиток динамічної координації мовних рухів.

3) Необхідні вправи на сполучення рухів мови і губ, гак як при вимові

звуків ці органи включаються в спільні дії, взаємно пристосовуючи один до

одного.

4) Заняття повинні проводитися короткочасно, але багаторазово, щоб

дитина не стомлювалася. У паузах можна переключити її на інший вид роботи.

5) Приділяти увагу формуванню кінестетичних відчуттів, кінестетичного

аналізу і представлень.

6) У міру оволодіння рухом, необхідним для реалізації звуку, логопед

переходить до відпрацьовування рухів, обов'язкових для інших звуків.

Постановка звуку досягається застосуванням технічних прийомів,

докладно описаних у спеціальній літературі. У роботах Ф. Ф. Рау виділяються три способи: по наслідуванню (імитативний), з механічною допомогою ізмішаний.

Перший спосіб заснований на свідомих спробах дитини знайти

артикуляцію, що дозволяє вимовити звук, що відповідає почутому від

логопеда. При цьому, крім акустичних опор, дитина використовує зорові,

тактильні і м'язові відчуття. Наслідування доповнюється словесними

поясненнями логопеда, яку позицію повинен прийняти артикуляційний орган. У тих випадках, коли необхідні для даного звуку артикуляційні позиції вироблені, досить їх згадати. Можна скористатися прийомом поступового намацування потрібної артикуляції. Пошук часто приводить до позитивних результатів при постановці шиплячих звуків, парних дзвінких, а також парних м'яких [36]

Другий спосіб ґрунтується на зовнішньому, механічному впливі на органи артикуляції спеціальними зондами або шпателями. Логопед просить дитину вимовити звук, повторити його кілька разів, і під час повторення він за допомогою зонда трохи змінює артикуляційний уклад звуку. У результаті виходить інший звук: наприклад, дитина вимовляє кілька разів склад са, логопед поміщає шпатель або зонд під язикі злегка піднімає його в напрямку верхніх альвеол, чується шиплячий, а не свистячий звук. При даному способі дитина сама не здійснює пошук, її органи артикуляції тільки підкоряються діям логопеда. Після тривалих тренувань вона без механічної допомоги приймає необхідну позу, допомагаючи собі шпателем або пальцем.

Третій спосіб ґрунтується на сполученні двох попередніх. Ведучу роль у ньому грають наслідування і пояснення. Механічна допомога застосовується на додаток: логопед пояснює дитині, що потрібно зробити, щоб одержати потрібний звук, наприклад підняти кінчик язика (у тих випадках, якщо даний рух виконаний дитиною не зовсім так, як це потрібно для нормованого звуку). При цьому способі дитина виявляється активною, а набута нею за допомогою логопеда поза фіксується в її пам'яті і легко відтворюється надалі без механічної допомоги.

Постановка звуку (при його перекручуванні) здійснюється з опорою на нормування вимовні звуки, в артикуляційному укладі яких є загальні ознаки з порушеним звуком. При цьому враховується їх артикуляційне «споріднення», що може бути не однаковим в різних групах звуків. Так, при роботі над дзвінкими приголосними спираються на їх глухі парні звуки і задача логопедичної роботи зводиться до того, щоб доповнити загальну артикуляторну позу роботою голосового апарата. При роботі над задньоязиковими вибуховими в роботу включають кореневу частину мови, а в якості вихідної береться позиція передньоязикового вибухового і від її здійснюється перехід до задньоязикової артикуляції.

Процес автоматизації звуку полягає в тренувальних вправах зі спеціально підібраними словами, простими по фонетичному складі і не утримуючих порушених звуків. Для тренувань підбираються слова, у яких звук знаходиться на початку, наприкінці або середині. У першу чергу відпрацьовується звук на початку (перед голосним), потім наприкінці (якщо звук глухий) і в останню чергу — у середині, тому що ця позиція виявляється найбільш важкою. Від відпрацьовування звуку в словах простої складової структури переходять до проголошення звуку в словах, що містять сполучення звуку, що відпрацьовується, зі згодними (ці згодні повинні бути раніше сформуватися в мові дитини або досить зміцненими в її мові).

Для автоматизації звуку використовують прийоми відбитого повторення, самостійного називання слів по картинці. Корисні завданні, що направляють дитину на пошук слів, що містять даний звук (придумування слів з даним звуком). Велику допомогу приносить робота по звуковому аналізу і синтезу. Не слід обмежуватися тільки тренуванням звуків у словах, потрібно уводити творчі вправи, ігри, від проголошення окремих слів переходити до побудови словосполучень з ними і короткими висловленнями.