Тема № 1. Базові засади логопсихології.

Предмет та об’єкт логопсихології як галузі психологічної науки. Співвідношення логопсихології з суміжними дисциплінами: логопедією, нейропсихологією, патопсихологією, клінічною психологією, неврологією, диференціальною психологією та іншими. Місце логопсихології у структурі спеціальної психології. Наукові, практичні та методологічні передумови виділення логопсихології в самостійну галузь психологічного знання. Завдання логопсихології. Основні поняття логопсихології. Характеристика понять: норма, патологія, дефект, інвалідність. Проблеми логопсихології.

Логопсихология — це галузь спеціальної психології, яка вивчає психічні особливості людини, що має мовленнєві порушення первинного характеру.

Предмет логопсихологии – психічні особливості осіб з порушеннями мовлення і методи психологічної допомоги (корекції і терапії). Мета логопсихологии – надання психологічної допомоги особам з порушеннями мовлення.

Завданнями логопсихологии є:

· вивчення механізмів взаємодії психічних і мовних процесів;

· оцінка психіки осіб з порушеннями мовлення з позицій цілісного підходу в якості основи для оптимальної діагностичної і корекційної практики;

· вивчення психологічних особливостей осіб з порушеннями мовлення;

· розробка методів диференціальної діагностики, що дозволяють виділити первинне мовленнєве недорозвинення серед схожих за зовнішніми проявами станів;

· вдосконалення методів психологічної профілактики та корекції психіки осіб з порушеннями мовлення.

Міждисциплинарний зв'язок:

- психологічного циклу (загальна психологія, соц. психологія, вікова диференц. психологія, педагогічна психологія, нейропсихологія, психодіагностика);

- лінгвістичного циклу (психолінгвістика, лінгвістика);

- педагогічного циклу (логопедія, загальна і спеціальна педагогіка);

- медико-біологічного циклу (анатомія, фізіологія, неврологія, нейрофізіологія).

Логопсихология спирається на висунутий вітчизняними психологами (Л. с. Виготським, А. В. Запорожцем, Н. Е. Левіної, А. Р. Лурією та ін) принцип взаємозв'язку мовлення з іншими сторонами психічного розвитку, утверджує її провідну роль в опосередкуванні психічних процесів.

Методи:

Спостереження – найбільш поширений метод, за допомогою якого вивчають психологічні явища в різних умовах без втручання в їх перебіг. Спостереження буває життєвим і науковим, включеним і невключенным. Життєве спостереження обмежується реєстрацією фактів, носить випадковий, неорганізований характер.

Експеримент – метод, що передбачає активне втручання дослідника в діяльність випробуваного з метою створення найкращих умов для вивчення конкретних психологічних явищ, виявлення причинно-наслідкових відносин між ними. Експеримент може бути лабораторним, коли він протікає в спеціально організованих умовах, а дії піддослідного визначаються інструкцією; природним, коли вивчення здійснюється в природних умовах; бути констатуючим, коли вивчаються лише необхідні психологічні явища; формуючим, в процесі якого розвиваються певні якості піддослідних.

Аналіз результатів діяльност і – метод опосередкованого вивчення психологічних явищ з практичних результатів і предметів праці, в яких втілюються творчі сили і здібності людей.

Опитування – метод, який передбачає відповіді випробовуваних на конкретні питання дослідника. Він буває письмовим (анкетування), коли питання задаються на папері; усною, коли питання ставляться усно; і у формі інтерв'ю, під час якого встановлюється особистий контакт з випробуваним.

Тестування – метод, під час застосування якого випробовувані виконують певні дії за завданням дослідника.