Тема 10. Передумови та витоки розвитку спеціальної педагогіки та логопедії.

Історія розвитку спеціальної педагогіки як системи наукових знань. Періоди розвитку логопедії

Спец педагогіка К(орекційна педагогіка) – цепедагогічна наука про сутність та закономірності освіти, навчання і виховання дітей з психічним і (або) фізичними порушеннями, шляхи корекції порушень їхнього психофізичного розвитку.

Логопедія - наука про порушення мови, методи їх попередження, виявлення та усунення засобами спеціально організованого навчання.

Предметом є освіта навчання і виховання дітей з психічними і (або) фізичними порушеннями; зміст та методика колекційної роботи з ними.

Об’єктом є спеціальна освіта осіб и дітей з обмеженими можливостями.

Корекційна педагогіка розв’язує такі завдання:

· Вивчення сутності та закономірностей розвитку особистості дітей з психічними і (або) фізичними порушеннями;

· Удосконалення існуючих та розробка нових шляхів і засобів корекції порушень психофізичного розвитку у дітей та дорослих;

· Удосконалення змісту й методів корекційної роботи з дітьми при різних типах порушень психофізичного і (або) фізичного розвитку;

· Удосконалення типів і структури спеціальних освітніх закладів для дітей з психічними і (або) фізичними порушеннями;

· Розробка стандартів корекційної освіти для дітей з з психічними і (або) фізичними порушеннями різного віку і різних ступенів виразності вади;

· Удосконалення форм і методів навчання і виховання дітей з з психічними і (або) фізичними порушеннями;

· Розробка теоретичних засад підготовки фахівців для роботи з різними категоріями осіб з з психічними і (або) фізичними порушеннями.

· Система спеціальної освіти є інститутом держави, що виникає і розвивається як особлива форма відображення і реалізації його ціннісних орієнтацій і культурних норм суспільства, внаслідок чого кожен етап історії розвитку системи спеціальної освіти співвідноситься з певним періодом в еволюції відносини держави і суспільства до осіб з відхиленнями у розвитку. Усі європейські країни пережили виявлені періоди. В еволюції відносини держави і суспільства України відтворюються ті ж періоди, що і в європейській цивілізації, але зі значним відставанням в масштабі історичного часу, внаслідок чого в кінці ХХ століття Україна і Західна Європа переживають різні періоди еволюції відносини і відповідно перебувають на різних етапах розвитку систем спеціальної освіти.

· Перший період еволюції: від агресії та нетерпимості до усвідомлення необхідності піклування інвалідів. Відрізок європейської історії − з VIII ст. до н.е. до XII ст. н.е. Носія вродженого розумового або фізичного недоліку чекала або фізична, або громадянська смерть. Закон дискримінував навіть тих з них, хто належав до привілейованих станів, розділяючи і елітну частину суспільства на «повноцінних» (визнаних) і «неповноцінних» (невизнаних). У світ вільних громадян античних держав-полісів людині з вродженими вадами слуху, зору, розумовою відсталістю доступу не було. Нові ідеали, нові цінності, новий погляд на людину і сенс його життя на землі принесло християнське віровчення. Милосердя було оголошено не тільки чеснотою, але і обов'язком християнина. При монастирях з'явилися хоспіси та притулки. В них іноді могли отримати дах і їжу людина з розумовими або фізичними недоліками. Отже, у цей проміжок часу західноєвропейська цивілізація пройшла шлях від відторгнення і агресії по відношенню до інвалідів до усвідомлення владою (монархом) необхідності допомоги їм, організації установ піклування.

· В свою чергу, у Російській імперії, до складу якої входила й Україна, створюються перші монастирські притулки (1706-1715 рр).

· Другий період еволюції (ХІІ по ХVIII ст.): від усвідомлення необхідності піклування інвалідів до усвідомлення можливості навчання глухих і сліпих дітей; від притулків через досвід індивідуального навчання до перших спеціальних навчальних закладів. Це період створення різного роду богоугодних і лікувальних закладів, де могли іноді отримувати допомогу люди з ООП, аж до створення системи світських (приватних і державних) притулків і будинків престарілих. Відношення до інвалідів, у тому числі і дітей-інвалідів, у порівнянні з попередніми століттями, безумовно, змінювалося на краще, але відбувалося це повільно й важко. Умовною межею є відкриття у Франції спеціальних шкіл для глухонімих і сліпих (1770-1784 рр.).

· У Російській державі - відкриття перших спеціальних шкіл для глухих та сліпих (1806-1807 рр.).

· Третій період ( ХVIII до початку ХХ ст. ). За це час західноєвропейські держави пройшли шлях від усвідомлення мож­ливостей до усвідомлення доцільності навчання трьох кате­горій дітей: з порушеннями слуху, зору та розумово відсталих та необхідності організації для них мережі спеціальних шкіл. Умовний кордон - остання чверть XIX століття. Ухвалення у західноєвропейських державах законів про загальну початкову освіту і на цій основі - законів про навчання глухих, сліпих і розумово відсталих дітей. Варто зазначити, що саме в цей період у школах Західної Єв­ропи на тлі розгортання мережі спеціальних закладів робляться спроби спільного навчання дітей з порушеннями психофізич­ного розвитку зі своїми здоровими однолітками.

· Для України третій період еволюції (1903-1935 рр.) унікальний тим, що був перерваний двома революціями, що призвели до корінної перебудови держави і суспільства. На Україна, яка входила у склад Росії, розвиваються три основних напрямки допомоги дітям з відхиленнями у розвитку: християнсько-благодійне (організаційні форми - притулок, богадільня, будинок піклування), лікувально - педагогічне (спеціальне відділення при лікарні, школа-санаторій) та педагогічне (школа, дитячий сад, колонія).

· Четвертий період (1927-1991 рр.) – від усвідомлення не­обхідності навчання певної частини дітей з порушеннями до розуміння необхідності навчання всіх дітей з відхиленнями в розвитку. В Західній Європі цей період від початку XX століття до кінця 70-х років характеризується розвитком законодавчої бази спеціальної освіти та структурним удосконаленням національних систем. Це час вдосконалення і диференціації національних систем освіти по вертикалі і горизонталі, становлення нових типів спеціальних шкіл і нових типів спеціального навчання, появи дошкільних і післяшкільних освітніх установ та збільшення видів навчальних закладів. У різних країнах у цей перелік могли входити школи для глухих, слабочуючих, сліпих, слабозорих, сліпоглухих, дітей з мовленнєвими порушеннями, фізичними вадами, труднощами в навчанні, множинними порушеннями, проблемами поведінки, для дітей, схильних до тривалим хвороб, які тривалий час перебувають у лікарні, а також спеціальні школи при національних науково-дослідних центрах. Початок четвертого періоду в кожній країні визначається часом прийняття і вступу в дію Закону про загальне обов'язкове початкове безкоштовну освіту і наступних за ним актів про обов'язкове навчання дітей з відхиленнями у розвитку.

· У Радянському Союзі – диференціація та удосконалення системи спеціальної освіти, перехід до 8 типів спеціальних закладів (1950-1990 рр.).

· П'ятий період (1991 р. - й донині) - від сегрегативного навчання дітей з особливими освітніми потребами до інклюзивного навчання (інклюзії, повного включення). В Західній Європі з кінця 70-х років відбувається перебудова організаційних основ спеціальної освіти, значно скорочується кількість спеціальних шкіл, збільшується кількість спеціальних класів у загальноосвітніх школах, учнів з особливими освітніми потребами починають навчати у загальноосвітніх школах в інклюзивному середовищі.

· Означений період у країнах пострадянського простору розпочався з 90-х років і збігається з розпадом СРСР та кардинальною перебудовою державного устрою. Цей період визначений нами саме як перехід до інклюзивного навчання та початок здійснення ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів від народження до 7 років.

· Отже, система спеціальної освіти є інститутом держави, що виникає і розвивається як особлива форма реалізації його ціннісних орієнтацій і культурних норм суспільства, внаслідок чого кожен етап розвитку національних систем спеціальної освіти співвідноситься з певним періодом в еволюції ставлення держави до осіб з відхиленнями у розвитку. Всі сучасні тенденції і протиріччя в розвитку систем спеціальної освіти мають глибокі соціокультурні корені і цілком певний «історичний вік», і вибір шляху розвитку цієї системи завжди буде залежати не тільки від наукових поглядів її творців, але й від ціннісних орієнтацій, політичних установок, економічних можливостей держави і прийнятих культурних норм суспільства.