Копрологічне дослідження

Звертають увагу на фізичні властивості калу - колір, консистенцію, реакцію. Виявлення при мікроскопії калу лейкоцитів, еритроцитів, слизу, кишкового епітелію свідчить про запальні процеси в дистальних відділах товстої кишки. Виявлення найпростіших, яєць, гельмінтів, грибів, патогенної мікробної флори сприяє з'ясуванню генезу кишкових розладів. Зміна мікробного спектру кала дозволяє визначати виразність і характер дисбактеріозу. Копрологічний аналіз дає можливість скласти уявлення про порушення не тільки травної, всмоктувальної і рухової функції кишечника, але і діяльності інших органів системи травлення, що нерідко втягуються в патологічний процес при захворюванні кишечника.

Глинистий світлий кал від рідкого до оформленого, збільшеної кількості, із великою кількістю органічних, зокрема жирних кислот, мил (кишковий тип стеатореї), усередині- і з наявністю позаклітинного крохмалю, м'язових волокон, залишків їжі, достатком молочнокислої флори свідчить про розлад тонкокишкового травлення. Переважання гнильної диспепсії характеризується невеликим об'ємом добового калу лужної реакції, наявністю в ньому великої кількості сполучної тканини і м'язових волокон, а бродильної - пінистим калом вираженої кислої реакції, об'ємом м'язових волокон, клітковини, дріжджів, клостридій та інших представників так званої бродильної флори.

При порушенні травлення у проксимальному відділі товстої кишки кал буває оформленим, але частіше неоформленим, жовтого кольору, що має слаболужну або кислу реакцію. При мікроскопічному дослідженні визначається багато перетравленої клітковини, внутрішньоклітинного крохмалю, йодофільної флори і трохи м'язових волокон без поперечної посмугованості, кислот, мил. При ураженні дистальних відділів товстої кишки кал рідкий, із домішкою великої кількості слизу і лейкоцитів, кишкового епітелію і лише незначна кількість залишків їжі. При дискінезії кишечника кал фрагментований (типу овечого), на його поверхні слиз, а неперетравлених харчових залишків, як правило, немає.

Застосування клізм. Клізма – це введення в нижній відділ товстої кишки через задній прохід різноманітних рідин з лікувальною та діагностичною метою. З лікувальною метою застосовують очисну, олійну, емульсійну, гіпертонічну, сифонну, лікувальну, крапельну, клізми.

Очисна клізма. Призначається для розрідження та вилучення вмісту нижнього відділу товстої кишки.

Для проведення маніпуляції необхідно: кухоль Есмарха, штатив, 1-2 літри води кімнатної температури, клейонку, таз, вазелінову олію, гумові рукавички.

Техніка проведення: Закривають кран на гумовій трубці кухля Есмарха. Насаджують простерилізований наконечник на трубку, перевіряють цілість наконечника. Наповнюють кухоль Есмарха на третину об’єму водою. Відкривають кран на гумовій трубці і заповнюють всю систему водою. Кран на трубці закривають. Хворого вкладають на лівий бік на край ліжка або кушетки з підігнутими до живота ногами. Під сідниці хворого кладуть клейонку, яку звішують з ліжка до підлоги. Ставлять підкладне судно, на випадок, якщо хворий не зможе втримати воду. Змащують наконечник вазеліновою олією, беруть його пальцями правої руки. Лівою рукою відводять праву сідницю хворого доверху. Легкими обертовими рухами вводять наконечник у задній прохід. Перші 3-4 см вводять наконечник у напрямку до пупка, а потім ще на 5-8 см паралельно куприку. Не можна вводити наконечника із зусиллям, бо це можна призвести до поранення стінки кишки. Піднімають кухоль Есмарха на 1 м над кушеткою і закріплюють на штативі. Відкривають кран на гумовій трубці Якщо вода не надходить до кишки, це може бути зумовлено тим, що наконечник упирається в стінку кишки або в твердий кал. Наконечник витягують на 1-2 см і знову просувають вперед. Необхідно слідкувати за швидкість надходження води в кишки, регулюючи цей процес висотою положення кухля Есмарха. Швидке надходження води може викликати виникнення болю, позивів до дефекації. При закрепі, що супроводжується млявою перистальтикою кишок, ставлять прохолодну (20⁰С, рідше 16-14⁰С) клізму. При спастичному закрепі застосовують теплі (40⁰С) клізми.

Спорожняють кухоль Есмарха не до кінця, на дні кухля залишають невелику кількість води для запобігання надходження повітря до кишечнику. Після введення рідини кран на гумовій трубці закривають і виводять наконечник з заднього проходу обертовими рухами. Відокремлюють наконечник від системи, занурюють його у 1% розчин хлораміну, потім кип’ятять протягом 15 хв. Кухоль Есмара миють, витирають.

Після введення рідини хворий повинен затримати її в кишках протягом 5-10 хв. Це досягається тим, що він спокійно лежить на спині і глибоко дихає. Якщо клізма не дала ефекту, її повторюють через декілька годин.

Сифонна клізма. Для постановки сифонної клізми потрібно мати лійку ємністю 0,5 л, гумову трубку довжиною 1,5 м і діаметром 1,5 см, яка з’єднана з гнучким гумовим наконечником. Крім того необхідно мати глечик, клейонку, таз для промивних вод, вазелінову олію, гумові рукавички, марлеві серветки, ватні тампони., 10-12 л чистої води температурою 37-38⁰С, або слабкого розчину перманганату калію. Застосовують при кишковій непрохідності, отруєннях, а також для видалення з кишок продуктів бродіння і для відходження газів. Сифон ний метод промивання кишок базується на використанні принципу двох з’єднаних судин. Однією з них є кишки, а іншою – лійка, закріплена на зовнішньому кінці введеної у пряму кишку гумової трубки.

Хворого вкладають на лівий бік на край ліжка або кушетки з підігнутими до живота ногами. Під сідниці хворого кладуть клейонку, яку звішують з ліжка до підлоги. Ставлять підкладне судно, на випадок, якщо хворий не зможе втримати воду. Змащують наконечник вазеліновою олією, беруть його пальцями правої руки. Лівою рукою відводять праву сідницю хворого доверху. Легкими обертовими рухами вводять наконечник у задній прохідна глибину 20-30 см. На вільний кінець трубки насаджують лійку і ставлять її нижче рівня сідниць хворого в нахиленому положенні. Наливають воду у лійку, поступово піднімаючи її на 0,5 м над тілом хворого. Рівень води зменшується у зв’язку надходженням її до кишок. Як тільки рівень води досягне звуженого місця лійки, останню опускають над тазом, не перевертаючи, чекають поки вона заповниться вмістом кишок і виливають його у таз. Лійку знову заповнюють водою, піднімають трубку над тілом хворого і так повторюють декілька разів.

Лікувальна клізма. Лікувальні клізми бувають загальної та місцевої дії.

Для проведення лікувальної клізми необхідно мати гумовий балон або шприц Жане з довгим гумовим наконечником, глечик, клейонку, вазелінову олію, гумові рукавички, марлеві серветки, ватні тампони. За 30-40 хв. до проведення маніпуляції ставлять очисну клізму, після спорожнення кишок починають вводити ліки. Хворого вкладають на лівий бік на край ліжка або кушетки з підігнутими до живота ногами. Під сідниці хворого кладуть клейонку, яку звішують з ліжка до підлоги. Змащують наконечник вазеліновою олією, беруть його пальцями правої руки. Лівою рукою відводять праву сідницю хворого доверху. Легкими обертовими рухами вводять наконечник у задній прохідна глибину 10-12 см, потім з’єднують гумову трубку з шприцом Жане і повільно вводять ліки. Затискають зовнішній отвір трубки, щоб з неї не витікала рідина.

Лікувальну клізму загальної дії застосовують, коли не можливе або небажане пероральне або парентеральнне введення ліків.

Крапельна клізма. При цьому способі введення лікарських речовин вони надходять у пряму кишку повільно, краще всмоктуються. При цьому вони не розтягують кишку, не посилюють її перистальтику і не провокують акт дефекації.

Для постановки крапельної клізми використовують ту ж систему, що й для очисної, але в гумову трубку, яка з’єднує наконечник з кухлем Есмарха встановлюють крапельницю з затискачем. Його загвинчують таким чином, щоб рідина надходила в пряму кишку не струменем. А краплями. Затискач регулює частоту крапель (40-80-120 крапель за 1 хв.). Протягом доби можна ввести до 3 л рідини. Замість кухля Есмарха можна використати систему для внутрішньовенного введення ліків з наконечником.

Кухоль з розчином підвішують на висоту 1 м над рівнем ліжка. Медична сестра повинна слідкувати, щоб хворий був добре вкритий, (бо цю процедуру виконують протягом тривалого часу), щоб не перегиналися трубки і не припинялося надходження рідини.

1. Загальний аналіз сечі

Для виконання загального бактеріологічного аналізу збирають середню порцію ранкової сечі привільному сечовипусканні. Існують визначені правила збирання сечі (табл.1.1)

Таблиця 3

Рекомендації по правильному збиранню чистої середньої порції сечі

З моменту збирання сечі до моменту її лабораторного аналізу не повинно пройти більше 2 годин, при не дотримуванні даної вимоги сечу необхідно зберігати в холодильнику з додаванням до неї консервантів.

Визначення та оцінка проби за Нечипоренком. Пробу за Нечипоренком призначають за наявності в сечовому осаді формених елементів крові (еритроцитів – 3-5 у полі зору), лейкоцитів (5-6 у полі зору), а також циліндрів. Ця проба визначає вміст еритроцитів, лейкоцитів, циліндрів в 1мг (або 1л) сечі.

Сечу для дослідження беруть із середньої порції (тобто хворий починає мочитися в унітаз, потім у спеціально приготований посуд і закінчує сечовипускання знову в унітаз), отриманий за будь-який проміжок часу і в будь-який період доби. Дотримуються тих же правил, як і при збиранні сечі на загальний аналіз: 5-10 мл сечі центрифугують, відбирають надосадову рідину піпеткою. Осад розмішують і 1 краплю переносять в камеру Горяєва. Підрахунок елементів виконують з розрахунку на 1мл сечі. В нормі в 1мл сечі – не більше 1000 еритроцитів, не більше 4000 лейкоцитів, і не більше 20 циліндрів. Підвищення кількості лейкоцитів вимагає якісного дослідження їх складу для розмежування септичної і асептичної лейкоцитурії.

Виконання проби за Каковським-Аддісом. Збирають сечу на протязі 10 годин (з 22:00 до 8:00), перемішують її і відливають п’яту частині годинної порції, центрифугують, відбирають над осадову рідину і підраховують в камері Горяєва кількість еритроцитів. Отриманий об’єм сечі множиться на 2,4. На протязі доби повинно виділитися з сечею не більше 1*10⁶ еритроцитів, 2*10⁶ лейкоцитів і 2*10⁴ циліндрів. Дослідження сечі за Каковським-Аддісом не тільки допомагає в діагностиці захворювань нирок і сечових шляхів, але і має диференційно-діагностичне значення. Так, переважання екскреції лейкоцитів над еритроцитами властиве пієлонефриту та інфекції сечових шляхів, а переважання еритроцитів характерне для гломерулонефриту. У хворих на вторинний калькульозний пієлонефрит у сечі можуть виявлятися в значній кількості і еритроцити, і лейкоцити, так як і при деяких інших захворюваннях нирок і сечових шляхів (туберкульоз, пухлини та ін.).

За необхідності сечу для дослідження можна взяти катетером, а під час катетеризації сечоводів – окремо з кожного сечоводу з метою діагностики двостороннього або одностороннього ураження нирок чи мисок.

Виконання проби по Амбурже. При підрахуванні формених елементів у сечі для дослідження збирають сечу за 3 години і визначають кількість еритроцитів і лейкоцитів, що екскретуються за 1 хв. Цей метод використовується рідко. За 1 хв. у нормі виділяється не більше 10*10 еритроцитів і 2*10 лейкоцитів.