Рекомендації щодо виконання конструкторської частини дипломних робіт і проектів

Виконання креслень

Формати креслень встановлює ГОСТ 2.301-68, у відповідності до якого використовуються такі основні формати: А0 (841 × 1189 мм); А1 (594 × 841 мм); А2 (420 × 594 мм); А3 (297 × 420 мм); А4 (210 × 297 мм).

Крім основних форматів, припустиме також застосування формату А5 з розмірами 148 × 210 мм. У разі потреби застосовуються додаткові формати. Додаткові формати утворюються збільшенням розмірів коротких сторін основних форматів. Позначення додаткового формату складається з позначення основно­го та його кратності відповідно до табл. 4.1 (наприклад, А0 × 3).

Таблиця 4.1 – Розміри додаткових форматів

Оформлення креслярських ар­кушів. Поле креслення на аркуші будь-якого формату обмежене рам­кою, яку проводять суцільними тов­стими (основними) лініями на від­стані 5 мм від меж формату; зліва лінію рамки проводять на відстані 20 мм.

Основний напис розміщують у правому нижньому куті формату. На аркушах формату А4 основний напис розміщують тільки уздовж короткої сторони аркуша.

Основні написи. Основний на­пис на крес­леннях виконують за ГОСТ 2.104-68. Зразок оформлення основного напису креслення дипломного проекту наданий у додатку Д.

Масштаби. Відповідно до СКД ДСТУ 3321-96 та ГОСТ 2.302-68 встановлено такі масштаби:

дійсна величи­на – 1:1;

масштаби зменшення – 1:2; 1:2,5; 1:4; 1:5; 1:10; 1:15; 1:20; 1:25; 1:40; 1:50; 1:75; 1:100; 1:200; 1:400; 1:500; 1:800; 1:1000;

масштаби збільшення – 2:1; 2,5:1; 4:1; 5:1; 10:1; 20:1; 40:1; 50:1; 100:1.

При проектуванні генеральних планів або складанні морських карт допус­кається застосовувати масштаби 1:2000; 1:5000; 1:10000; 1:20000; 1:25000; 1:50000. У разі потреби допускається застосовувати мас­штаби збільшення (100 × п): 1, де п – ціле число.

Незалежно від масштабу зобра­ження предмета на кресленні завжди виставляють тільки справжні розміри.

Масштаб, який показують у відповідній графі основного напису, пишуть без літери "М" (наприклад, 1:1; 1:2; 2:1), в інших випадках – з літерою "М" (М 1: 1; М 1: 2; М 2: 1 тощо).

Коли окреме зображення (вид, розріз, переріз, виносний еле­мент) виконане в іншому масштабі, ніж усе креслення, то масштаб цього зображення пишуть у дужках без­посередньо після напису, що його стосується: (1:2); А—А(2:1); В (5:1) тощо.

Лінії креслень. Відповіднодо ДСТУ 3321-96 та ГОСТ 2.303-68, на кресленнях використовують такі типи ліній:

лінія контуру – лінія обрису на кресленні предмета, його поверхонь, розрізу й перерізу (суцільна товста – основна);

лінія видимого контуру – лінія контуру видимих поверхонь предме­та (суцільна товста і штрихова);

лінія переходу – лінія перетину поверхонь предмета (суцільна товста і тонка);

лінія обриву – лінія, що обмежує частину зображення предмета на кресленні і використовується переважно для спрощення зо­браження предметів незмінної форми перерізу і великої протяжності (тонка суцільна пряма або хвиляста);

осьова лінія – вісь симетрії зображеного на кресленні предмета та його поверхні (штрих-пунктирна тонка);

центрова лінія – проходить через центр поверхні обертання предмета, зображеного на креслен­ні (штрих-пунктирна);

лінія перерізу – визначає напрямок лінії площини, яка уявно розсікає предмет, зображений на кресленні (товста розімкнута);

розмірна лінія –призначена для позначення розміру зображеного на кресленні предмета чи його частин (суцільна тонка);

виносна лінія – обмежує частину предмета, зображеного на кресленні (суцільна тонка).

На кресленнях застосовуються такі типи ліній: суцільні, штрихові та штрих-пунктирні. Різновиди лі­ній: суцільна товста – основна; суцільна тонка; суцільна тонка зі зламами; штрих-пунктирна тонка і потовщена; штрих-пунктирна з дво­ма крапками тонка; розімкнута.

Товщину основної лінії беруть у межах 0,5... 1,4 мм залежно від розмірів і складності зображення та від формату креслення. Товщина ліній має бути однаковою для всіх зображень на даному кресленні, які виконані в одному й тому ж мас­штабі.

Найменша товщина ліній і найменша відстань між суміжними лініями залежать від формату креслення: для А1 та фор­матів, більших за А1, найменша товщина ліній – 0,3 мм, а найменша відстань між лініями – 1 мм; для форматів, менших за А1, най­менша товщина ліній – 0,3 мм, а найменша відстань між лініями – 0,8 мм.

Довжину штрихів у штрих-пунктирних лініях вибирають залежно від розмірів зображення. На одно­му кресленні штрихи ліній мають бути однакової довжини. Відстань між штрихами кожної лінії повинна бути приблизно однакова.

Якщо діаметр кола менший за 12 мм, то штрих-пунктирні лінії, що використовуються як центрові, треба заміняти суцільними тонкими лі­ніями. У складних розрі­зах та перерізах кінці розімкнутої лінії допускається сполучати тонкою штрих-пунктирною лінією. Центр ко­ла в усіх випадках має визначатися перетином штрихів.

Креслярські шрифти. Усі на­писи на кресленнях слід виконувати креслярським шрифтом відповідно до ГОСТ 2.304-81. Нахил літер та цифр до основи стрічки повинен бути 75°. Найменування, заголовки, позначення у основному напису та на полі креслення допускається писати без нахилу (зокрема літер грецької абетки). Розмір шрифту визначається висотою прописних літер в міліметрах. Визначені такі розміри шрифту: 2,5; 3,5; 5; 7; 10; 14; 20; 28; 40 мм.

Зображення – види, розрізи, перерізи. Відповідно до ДСТУ 3321-96 та ГОСТ 2.305-68* встановлено, що зображення предметів повинні виконуватися за методом прямокутного проецювання на дві, три і більше площини проекції. При цьому передбачається, що предмет розташований між спостерігачем і відповідною площиною проекції.

Зображення на фронтальній площині проекцій приймається на кресленні як головне. Предмет розташовують щодо фронтальної площини проекцій таким чином, щоб зображення на ній давало найбільш повне уявлення про форму і розміри предмета. Зображення на кресленні, залежно від їхнього складу, розподіляються на види, розрізи, перерізи.

Кількість зображень (видів, розрізів, перерізів) повинна бути найменшою, але такою, що забезпечує повне уявлення про предмет при застосуванні встановлених у відповідних стандартах умовних позначень, знаків і написів.

Вид – зображення зверненої до спостерігача видимої частини поверхні предмета. Встановлюються такі назви видів, що одержуються на основних площинах проекції (основні види): вид спереду (головний вид); вид зверху; вид зліва; вид справа; вид знизу; вид ззаду.

Назви видів на кресленнях надписувати не слід, за виключенням випадку, якщо види зверху, зліва, справа, знизу, ззаду зміщені щодо головного зображення (виду або розрізу, зображених на фронтальній площині проекцій). У цьому випадку вони повинні бути позначені на кресленні прописною літерою (наприклад "Д"). Напрямок погляду повинен бути зазначений стрілкою, позначеною прописною літерою.

Креслення оформляють так само, якщо перелічені види відділені від головного зображення іншими зображеннями або розташовані не на одному аркуші з ним.

Коли відсутнє зображення, на якому може бути показаний напрямок погляду, назву виду надписують. Зображення видів на кресленнях, співвідношення розмірів стрілок, що вказують напрямок погляду, ілюстроване рис. 4.1.

Рис. 4.1. Зображення видів на кресленнях

Розріз – зображення предмета, умовно розсіченого однією або декількома площинами, при цьому уявне розсікання предмету відноситься тільки до даного розрізу і не тягне за собою зміни інших зображень того ж предмету. На розрізі показується те, що утворюється в січній площині, і те, що розташоване за нею. Допускається зображувати не усе, що розташовано за січною площиною, якщо це не потрібно для розуміння конструкції предмета.

Розрізи розділяються залежно від положення січної площини щодо горизонтальної площини проекцій на:

горизонтальні – січна площина рівнобіжна горизонтальній площині проекцій;

вертикальні – січна площина перпендикулярна горизонтальній площині проекцій;

похилі – січна площина складає з горизонтальною площиною проекцій кут, відмінний від прямого.

У залежності від числа січних площин розрізи розділяються на: прості – при одній січній площині; складні – при декількох січних площинах.

Складні розрізи бувають ступінчастими, якщо січні площини паралельні, та ламаними, якщо січні площини перетинаються. Розрізи називаються подовжними, якщо січні площини спрямовані уздовж довжини або висоти предмета, і поперечними, якщо січні площини спрямовані перпендикулярно довжині або висоті предмета.

Положення січної площини вказують на кресленні лінією перерізу. Для лінії перерізу повинна застосовуватися розімкнута лінія. При складному розрізі штрихи проводять також у місцях перетинання січних площин між собою. На початковому і кінцевому штрихах слід ставити стрілки, що вказують напрямок погляду; стрілки повинні наноситися на відстані 2... 3 мм від кінця штриха. Початковий і кінцевий штрихи не повинні перетинати контур відповідного зображення.

У початку і кінці лінії перерізу, а при необхідності й у місцях перетинання січних площин, ставлять ту саму прописну літеру. Літери наносять біля стрілок, що вказують напрямок погляду, і в місцях перегину з боку зовнішнього кута.

Розріз повинний бути відзначений написом по типу "А–А" (рис. 4.2).

Рис. 4.2. Зображення розрізів на кресленні

Фронтальним і профільним розрізам, як правило, завдають положення, що відповідають прийнятому для даного предмета на головному зображенні креслення. Горизонтальні, фронтальні і профільні розрізи можуть бути розташовані на місці відповідних основних видів.

Вертикальний розріз, коли січна площина, що непаралельна фронтальній або профільній площинам проекцій, а також похилий розріз повинні будуватися і розташовуватися відповідно до напрямку, зазначеного стрілками на лінії перерізу. Допускається розташовувати такі розрізи в будь-якому місці креслення, а також із поворотом до положення, що відповідає прийнятому для даного предмета на головному зображенні. В останньому випадку до напису повинно бути додано знак "повернуто" – О (рис. 4.3).

Розріз, що служить для з'ясування пристрою предмета лише в окремому, обмеженому місці, називається місцевим. Місцевий розріз виділяється на виді суцільною хвилястою лінією. Ця лінія не повинна збігатися з іншими лініями зображення.

Рис. 4.3. Види перерізів: а – циліндричний; б – похилий та горизонтальний

Частину виду і частину відповідного розрізу допускається з'єднувати, розділяючи їх суцільною хвилястою лінією. Якщо при цьому з'єднуються половина виду і половина розрізу, кожний із яких є симетричною фігурою, то лінією, що їх розділяє, служить вісь симетрії. Допускається також розділ розрізу і виду штрих-пунктирною тонкою лінією, що збігається зі слідом площини симетрії не всього предмета, а лише його частини, якщо вона представляє тіло обертання.

Допускається з'єднувати чверть виду і чверті трьох розрізів; чверть виду, чверть одного розрізу і половину іншого за умови, що кожне з цих зображень окремо симетрично.

Приклад зображення складного ступінчатого горизонтального розрізу (Б–Б), складного ламаного розрізу (А–А) і позначення січних площин лініями перетину показані на рис. 4.2.

Переріз – зображення фігури, що утворюється при уявному розсіканні предмету одною або декількома площинами. На перерізі показується тільки те, що утворюється безпосередньо в січній площині.

Допускається як січну застосовувати циліндричну поверхню, що розгортається потім у площину.

Перерізи, що не входять до складу розрізу, розділяють на винесені (рис. 4.4, а) і накладені (рис. 4.4, б).Винесені перетини є більш інформативними і їх допускається розташовувати в розриві між частинами того самого виду (рис. 4.5, а і б).

Рис. 4.4. Зображення перерізів на кресленнях: а – винесений переріз;

б – накладений переріз

Рис. 4.5. Перерізи, розташовані в розриві виду

Контур винесеного перерізу, а також перерізи, що входять до складу розрізу, зображують суцільними основними лініями, а контур накладеного перерізу – суцільніми тонкими лініями, причому контур зображення в місці розташування накладеного перетину не переривають.

Вісь симетрії винесеного або накладеного перерізу вказують штрих-пунктирною тонкою лінією без позначення літерами і стрілками і лінію перерізу не проводять.

Лінія перерізу наноситься у вигляді розімкнутої лінії з указівкою стрілками напрямку погляду з позначенням її однаковими прописними літерами. Переріз супроводжують написом типу "А—А".

Для несиметричних переризів, розташованих у розриві або накладених, лінію перерізу проводять із стрілками, але літерами не позначають.

Виносні елементи. Виносний елемент – додаткове окреме зображення частини предмета, що вимагає графічного чи інших пояснень у відношенні форми, розмірів і інших даних.

Виносний елемент може містити подробиці, не зазначені на відповідному зображенні, і може відрізнятися від нього за змістом (наприклад, зображення може бути видом, а виносний елемент – розрізом).

При застосуванні виносного елемента відповідне місце відзначають на виді, розрізі або перерізі замкнутою суцільною тонкою лінією – колом чи овалом з позначенням виносного елемента на полиці лінії – винесення. У виносного елемента варто вказувати позначення і масштаб, наприклад А(2,5:1) (рис. 4.6).

Рис. 4.6. Зображення виносних елементів

У зображення, звідки елемент виноситься, і у виносного елемента допускається також наносити привласнене виносному елементу буквене або цифрове (арабськими цифрами) позначення і назву.

Виносний елемент розташовують як можна ближче до відповідного місця на зображенні предмета.