Свобода інформації, цензура та ЗМІ в Україні

Наявність громадянських та політичних свобод відноситься до фундаментальних ознак демократії. Конституція України 1996 р. проголосила: «Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними» (ст. 21). Права громадян на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань зафіксовані у ст. 134. [17]

У демократичних державах свобода думки та інформації розглядаються як індивідуальні права, тобто права окремого громадянина на самооборону від держави. Свобода ж преси захищається як невід'ємна частина демократії, її розглядають як дещо більше від індивідуального права. У той час журналіст не має права ображати честь і гідність громадян, закликати до порушення законів, розголошувати військові таємниці. Якщо журналіст перекручує факти, то може нести за це судову відповідальність. Коли суд доводить таке перекручення, то примушує певний орган масової інформації оприлюднити спростування.

У сучасній Україні права та обов'язки засобів масової інформації регулюються низкою законодавчих актів, а також постанов Верховної Ради України та уряду нашої держави, указів Президента України. У 1992 р. прийнято закони України «Про друковані засоби масової інформації (пресу)» та «Про інформацію». [17]

Цензурування матеріалів ЗМІ є серйозною політичною проблемою сучасності. З одного боку, демократичне суспільство чудово розуміє небезпеку цензури як засобу контролю над інформацією, знаряддя політичної сваволі, яке використовується для виправдання репресій проти політичних суперників. З іншого боку, існують проблеми безпеки держави, які передбачають виключення певних дебатів із суспільного дискурсу. У цих випадках неминучим є відбір, селекція інформаційних повідомлень ЗМІ з питань, що стосуються військових таємниць або національної безпеки. У демократичних державах коло цих питань окреслено законодавче, там діють закони про охорону державної або військової таємниці.

Ліквідація цензури в Україні на початку 90-х pp. позитивно позначилася на зародженні елементів громадянського суспільства, формуванні нових суспільних цінностей, заснованих на ліберальній демократії.

Захист суспільної моралі вимагає від журналістів дотримання правил пристойності, а в разі їх порушень — і відповідальності згідно із законом. У низці демократичних держав закони про ЗМІ встановлюють досить жорсткі обмеження на розповсюдження публічного слова. Особливу небезпеку для суспільства можуть мати безвідповідальні дії тих журналістів, що намагаються розпалювати національну та релігійну ворожнечу, провокують соціальні зіткнення. Подібна діяльність журналістів несумісна з журналістською етикою і повинна обмежуватися законодавче.

В Україні тиск на незалежні мас-медіа відбувався із залученням правоохоронних та податкових органів, інших державних структур. Численні судові позови вели до закриття видань або зміни їх власників, що значно звужувало можливості розповсюдження об'єктивної інформації. Резонансні вбивства журналістів та редакторів деяких незалежних ЗМІ створили сильний психологічний тиск на працівників вітчизняних мас-медіа, наслідком якого стало помітне зниження критичної спрямованості матеріалів. А це призводить до падіння довіри до ЗМІ у суспільстві.

2.3. Аналіз спецпроекту «ВИБОРИ-2010»

Журнал «Український Тиждень» — щотижневий ілюстрований суспільно-політичний україномовний журнал, що висвітлює ключові події та проблеми країни.

Рік заснування: 2007

Обсяг: 66 стор.

Наклад: 41 500 примірників

Головний редактор: Сергій Литвиненко.

Аудиторія і розповсюдження. На думку видавництва аудиторією журналу є освічені чоловіки та жінки 21-55 років, що умовно належать до «middle class»; мешканці переважно великих міст. Здебільшого зайняті в приватному бізнесі, або держслужбовці високого та середнього рангу; представники «ліберальних професій»; студенти та викладачі провідних вишів.

Розповсюдження: роздрібна торгівля по території України — VIP-розсилка керівникам компаній-лідерів ринку, рекламних агенцій, ЗМІ та керівних державних установ; передплата; для рекламних цілей (ресторани, кав'ярні, виставки).

«Президентські перегони 2010», - версія журналу «Український Тиждень»

Презентація політичних портретів «основних» кандидатів: Віктора Януковича, Сергія Тігіпка, Володимира Литвина, Петра Симоненка, Арсенія Яценюка, Анатолія Гриценка, Віктора Ющенка, Олега Тягнибока, Юлії Тимошенко (відповідно, №№ 36 (97), 40 (101), 42 (103), 44 (105), 46 (107), 48 (109), 49 (110), 50 (111), 51 (112)).

Зайве вкотре говорити про те, що в умовах передвиборчої навали агітпропу кожна доза хай і стислого, але спокійно-виваженого й інформативного матеріалу, - як ковток свіжого повітря для виборця. Більшість випусків спецпроекту й були такими «ковтками», які давали можливість жити. «Центральна» стаття, насичена фактами особистої та політичної біографії (подекуди - маловідомі пересічному спостерігачеві за українським політикумом); далі - інфограма «орбіт» кандидата, тобто наближених до нього впливових осіб, а також його бізнесових, організаційних, медійних та ін. ресурсів; нарешті - спроба уявити «облаштування країни» (в економіці, внутрішній та зовнішній політиці, гуманітарній сфері) у випадку гіпотетичної перемоги кандидата, здебільшого побудована на тезах його передвиборчої програми, публічних заявах та висновках експертів. На завершення «спецпроектної» частини номера - колонка, в якій політтехнолог ділиться своїми міркуваннями про стратегію та ефективність кампанії відповідного учасника президентських перегонів.[28]

«Український Тиждень»

Грудня 2009 р.

ЧИ ЗДАТНА ВОНА ЗМІНИТИ КРАЇНУ, - спецпроект «ВИБОРИ-2010»

Єдиним кандидатом у Президенти, чиє справжнє обличчя з'явилося на обкладинці передвиборчого «Українського Тижня» стала Юлія Тимошенко. Великий план, вдалий макіяж, акцент на очі, ще й у поєднанні з ключовим словом агітаційної кампанії: «Чи здатна ВОНА змінити країну»? - зроблено бездоганно.

Зрозумілим стає й порядок випусків «спецпроекту». Спочатку - в цілому спокійні та об'єктивні матеріали про тих учасників перегонів, які або є технічними кандидатами від Тимошенко, або практично не конкурують з нею в «націонал-патріотичній» ніші. Їх супроводжують веселі шаржі, одна-дві сторінки карикатурного тексту - посміялися й забули. І насамкінець спецпроекту «ВИБОРИ - 2010» - завершальним, найпотужнішим акордом стає проникливий погляд вже не шаржового, а справжнього, витонченого обличчя Юлії. На шпальтах журналу «Український Тиждень» було проведено фахову, добре продуману, чітко спрямовану на цільову аудиторію агітаційну кампанію.

Повернемося до випуску журналу, який присвячений тодішньому кандидату в президенти і сьогоднішній ув’язненій Юлії Тимошенко. 9 сторінок ідеально написаного тексту, вдало підібрані фотографії: все як на замовлення.

Біля напису «Президентські перегони 2010» малим шрифтом написаний доволі суперечливий текст: «… один із найімовірніших кандидатів на перемогу, нинішній прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко». Автор головної статті:

«Україна: версія ТИМОШЕНКО» Сергій Павлишин уже із перших рядків тексту висловлює хоча й приховану, завуальовану, але приязнь до героїні номеру: «від самого початку своєї кар’єри Тимошенко вирізняється з-поміж традиційної когорти українських політиків намаганням не пристосовуватися до наявних правил гри, а змінювати їх».

А далі, дві сторінки біографія політика без негативних ознак і явищ. Автор не говорить про те, чому Юля Володимирівна пішла у політику, не зазначає як вона рятувала свій бізнес від боргів у 90-х роках, читач тут може знайти тільки позитиви політичного шляху Тимошенко. Політологи чи просто журналісти, які відслідковують найцікавіші дані про перших осіб держави вже із перших рядків можуть знайти неточності, навмисне опущення фактів біографії. Журналіст Сергій Павлишин пише: «У середині 1990-х років Тимошенко була задіяна у великому бізнесі, успіх якого дехто з експертів пов’язував із тодішнім прем’єр-міністром Павлом Лазаренком, точніше, з його підтримкою. Проте вже за кілька років Тимошенко відмовилася від олігархічної кар’єри – амбіції штовхнули її у велику політику». Насправді ж Юлія Тимошенко була змушена йти у політику заради захисту та збереження бізнесу через борги та несплату податків.

Неприховане вихваляння та підкреслення її «ваги» у соціумі висловлює автор у наступних рядках «42 доби, проведені у слідчому ізоляторі, стали поворотним моментом у житті Тимошенко. Попри тотальну дискредитацію Тимошенко владою як злочинця й спільника Павла Лазаренка, після ув’язнення в неї з’явився невеликий, але стабільний відсоток прихильників, які саме в ній вбачали лідера, здатного протистояти системі. Можливо саме тоді Тимошенко повірила у свою місію – місію лідера, який може увійти в історію, здійснивши масштабні перетворення в країні». Сергій Павлишин підводить читача до того, ніби – це єдиний і найкращий лідер та кандидат на президентське крісло. Це не тільки не коректно, а й не професійно, адже журналіст змушений висвітлити негативні та позитивні сторони, а висновки, беззаперечно, повинні робити самі читачі.

Окрім гучних похвал тут більше нічого читати: «Старший співробітник вашингтонського Інституту міжнародної економіки імені Петерсена пан Ослун високо оцінив застосовані прем’єр-міністром України Юлією Тимошенко методи боротьби з наслідками світової фінансової кризи».

Гаслом Тимошенко на виборах був безпрограшний вислів: «ВОНА – ЦЕ УКРАЇНА», який знову ж таки використовує журналіст для назви заголовка, де вкотре пише про неї, як про ідеального лідера та політика: «Юлія Володимирівна не мрійник, а жорстокий реаліст, вольова людина високої працездатності. Вона вміє домовлятися й переконувати, має харизму і характер. Тимошенко має ідеальну команду, для того, щоб прийти до влади». Говорячи про команду Тимошенко, неможливо вживати слово «ідеальна», бо насправді її оточення складалося із тушок, або політичних невдах, яких прийняла до себе «Батьківщина». На завершення статті нас ніби переконливо запевняють, що проголосувавши за Юлію Володимирівну ми матимемо кращі умова та краще життя: «Якою буде Україна за Тимошенко? Значною мірою це залежить від кожного з нас».

В кінці похвального тексту про кандидата у президенти, журнал «Український Тиждень»висловлює свій вердикт, а точніше, прогноз для Юлії Володимирівни, який не викликає ніякого здивування: «… за неї голосуватимуть, як і раніше, передусім як за яскраву особистість. Прогноз Тижня – 20-30 % і друге місце у першому турі».

Після хорошого вихваляння редакція журналу все-таки вирішила подати й трохи лояльно-негативної критики. Автор наступної статті Уляна Тимчук, пише про обіцянки Юлії Володимирівни, із якими вона йшла на парламентські вибори, обіцянки які виконано й ті, які так і залишилися лежати на владних полицях. Проаналізувавши лише ключові пункти й стратегічні напрямки можна зробити висновок, що уряд Тимошенко, тільки багато говорив, бо із наведених у статті 28-ми законопроектів виконано тільки 5, 17 не виконано, а решта – виконання триває.

У матеріалах старанно вказано на здобутки Тимошенко часів віце-прем'єрства в уряді Ющенка; натомість далеко не однозначні оборудки в енергетичній сфері та зв'язки із Павлом Лазаренком виглядають у статті малозначущим біографічним епізодом, ледве не приватним здогадом «декого з експертів». Подальшу кар'єру Тимошенко висвітлено у чіткому телеологічному ключі: геть усе - і відсидка в СІЗО, й підтримка Ющенка у 2004 році - начебто спрямоване на виконання наперед визначеної місії - прийти до влади й ощасливити Україну. Щодо діяльності на посаді прем'єра у 2005 році, то всім діям Тимошенко дано однозначно схвальну оцінку (попри сумнівну позитивність таких кроків, як, наприклад, спроба масової реприватизації підприємств); натомість негативні сторони її першого прем'єрства - зниження ВВП, сповільнення інвестицій - виявляється, існували тільки у фантазіях критиканів. Про друге прем'єрство Тимошенко, позначене не лише об'єктивними наслідками фінансової кризи, а й цілком суб'єктивними спробами залатати соціально-роздутий бюджет через авансове вичавлювання податків із підприємців - жодного слова. Чудова політична агітація на сторінках «незалежного» видання. Формування образу Тимошенко як власної феміністки у поєднанні з образом «залізної леді».