Підготовка до інтерв’ю

6 традиційних питань, на які має відповісти інтерв’ю:

1. Хто?

2. Що?

3. Коли?

4. Де?

5. Чому?

6. Як?

Насамперед треба чітко знати навіщо вам це інтерв’ю, з якою метою ви хочете розкрити саме цю тему, поговорити саме з цією людиною. Потрібно особисто для себе визначити ціль вашого інтервю.

Інтерв’ю має ідеально відповідати обраній вами темі. Чим оригінальнішим і цікавішим буде кут подачі інтерв’ю, тим більші у вас шанси мати успіх.

Джерел для вибору теми для інтерв’ю є дуже багато, навіть проста спостережливість може наштовхнути до цікавої теми. Прес-релізи, інтернет, доповіді, конференції, зустрічі, лекції, звіти, довідники, журнали, газети, люди, з якими ви спілкуєтесь, теле- і радіопередачі, власні спостереження тощо.

Необхідно дізнатись якнайбільше інформації про людину, з якою розмовлятимете. Перш за все, для того, щоб знати що це за людина, чим вона живе і зуміти знайти до неї підхід.

Перш ніж домовлятися про зустріч, необхідно опрацювати максимум матеріалів за темою. Це дозволить вам почуватись впевненіше і переконливіше. Намагайтесь завжди, коли це можливо, встановити прямий і особистий контакт з людиною, у якої братимете інтерв’ю. Якщо ви не можете домовитись ніяк інакше, ніж через секретаріат, максимально точно окреслюйте теми, які вас цікавлять, якщо контекст дозволяє, те наскільки важливим є оприлюднити або роз’яснити потрібну вам інформацію.

Домовившись про зустріч, подбайте про список питань. Роздрукований на окремому аркуші, цей список допоможе вам краще побудувати розмову. Це застрахує вас від того, що ви можете забути про щось або пропустити, надасть відчуття впевненості під час інтерв’ю. Проте важливо мати цей список у себе в пам’яті і не підглядати постійно під час розмови, бо так може скластись враження, що ви не готові або ж що список для вас написав хтось інший, а ви його досі навіть не читали. Втрачається зоровий контакт і ви можете перестати спостерігати за емоціями і поведінкою співрозмовника, а оскільки багато запитань випливають з відповідей, важливо уважно слухати співрозмовника, що стає важче, якщо ви одночасно читатимете список запитань. Під час розмови ви можете відхилятися від цього списку, коли вважатимете за потрібне.

До людини, яка схильна багато і часто висловлюватися, треба готувати дуже конкретні питання. Це збереже час і наповнить змістом вашу розмову. Так співбесідник не зможе обійти те, що ви хочете знати загальними і неточними фразами. Якщо ж ваш гість мовчазний, то треба до знайти до нього особливий підхід: зачепити наболілу тему, запросити дискутанта чи знайти справу честі цієї людини, про яку він просто буде змушений заговорити.

Розмова завжди може піти в інше русло або змінити тему на зовсім іншу, ніж ви собі запланували. Ви маєте бути готові швидко реагувати на відповіді і імпровізувати, вміти повернути розмову у той напрямок, який потрібен саме вам.

Якщо той, хто надає інтерв’ю, є визнаним спеціалістом або відомою особистістю, та ще й має звичку говорити й висловлюватися, треба, щоб він розповів більше інформації, ніж він сам запланував повідомити. Треба вивести його з шаблону стандартної промови, за межі заготовлених фраз.

У журналістській практиці бувають випадки, коли інтерв’ю відбувається незаплановано, несподівано. Успішно його може здійснити журналіст з багатим досвідом у цій сфері, доброю загально підготовкою, який глибоко оволодів психологічними засадами проведення складних і емоційно насичених бесід. У такому випадку підготовкою до інтерв’ю може стати весь життєвий і практичний досвід журналіста.

Активна участь журналіста в розмові дає йому змогу бути керівником інтерв’ю, будувати розмову. Журналіст тут виконує кілька провідних ролей: автора запитань, керівника розмови і організатора.

Журналіст надає слово. Він допомагає своїм співрозмовникам бути соціально або професійно визнаними. Ніколи не можна забувати справді надавати слово людині, не захоплюватися власними репліками. Надавайте також можливість висловитись «простим людям», зазвичай вони мають зовсім інше нове цікаве бачення на проблему чи ситуацію.

Журналіст має домогтися визнання як гідний розуміння теми співрозмовник. Тобто як професіонал у царині інформації. Йому не слід культивувати в собі комплекси: не можна бути фахівцем у всьому, що існує. Але не забувайте якомога ретельніше підготувати свої інтерв’ю та дуже уважно слухати свого співрозмовника. Жоден фахівець не вимагає від журналіста такої ж суми знань, яку має об’єкт інтерв’ю, але кожен сподівається на серйозність журналіста та його зацікавленість предметом розмови. Важливо бути максимально уважним і зосередженим.

Людина, яка дає інтерв’ю, має користуватися визнанням з боку журналіста, оскільки він своєю пропозицією щодо інтерв’ю дає цій особі зрозуміти, що її думка варта оприлюднення.

Інтерв’ю можна прирівняти до контракту довіри. Особа погоджується, щоб її слова були опубліковані. Журналіст морально зобов’язується вірно передати сенс мовленого. Тому дуже важливо не перекручувати сказаного, не дописувати власні фантазії. Часто можна зовсім випадково перефразувати інформацію і суть буде втрачена. Звичайно, переважно текст потрібно редагувати чи скорочувати, проте це треба робити дуже обережно, щоб залишилось те, що хотів донести ваш співрозмовник.

Журналіст, юридично відповідальний за передані слова (так само, як і керівник видання), є господарем інтерв’ю від початку і до кінця. Він не лише обирає, в кого саме брати інтерв’ю, на яку тему, який буде кут подачі матеріалу, що саме надрукувати з усього того, що було сказане, а також – яку остаточну форму матиме публікація. Цією свободою треба користуватися обережно і мудро. Від цього залежатиме як сприймуть інтерв’ю глядачі і що запам’ятають.