Історико-культурні ресурси Кенії і Танзанії.

Сім десятиліть англійського колоніального панування, яким передував тривалий період работоргівлі, привели до того, що багато кенійських народів значною мірою втратили культурне надбання минулого. У селах Центральної Кенії сьогодні рідко можна почути звуки тамтамів, побачити танці біля нічного багаття. «Ми дуже втомлювалися вдень на полях білих і були занадто голодні ввечері, щоб танцювати ночами», - кажуть жителі нагір'їв. Лише в північних і південних районах Кенії, краще збереглися побутові та культурні традиції, населяючих ці області нілотських і кушитских скотарських народів.

В процесі історичного розвитку в Кенії склалися три великі історико-культурні області, відповідні розселенню основних етнолінгвістичних груп народів цієї країни: банту, нілотов і кушитів.

Яскрава і самобутня культура суахілі, що виникла в прибережній смузі, вийшла далеко за рамки етнічних груп, на землях яких вона склалася. Білі халати-галабею і розшиті сріблом шапочки чоловіків, синяво-чорні покривала-буібуі жінок, просторі прямокутні будинки з вікнами в сільській місцевості, багата кухня, яка рясно використовує дари моря, великі базари, невідомі в Центральній Кенії, - все це надає прибережним поселенням яскравий колорит. У населених пунктах Пате, Віту, Кіпіні, Мам-бруі та інших, збереглися руїни величних споруд епохи розквіту середньовічної суахілійської цивілізації. Недалеко від Малінді, заростями тропічного лісу приховане мертве місто Геді, оголошене недоторканним пам'ятником національної культури.

Художні традиції народів Кенії втілюються в численних домашніх виробах і ремеслах. Кікуйю, наприклад, досягли високої майстерності в плетінні кошиків та циновок, а в останні роки - і меблів з сизалю. Ці вироби прикрашаються яскравими геометричними орнаментами. Камба славляться, як найкращі різьбярі по дереву. Оригінальними є їх багато-орнаментовані табурети на трьох ніжках. Кісіі, в останні роки, освоїли вирізання різноманітної посуди і фігурок з мильного каменю.

Славу найкращих танцюристів Кенії, давно завоювали камба, танцюючі в зростаючому темпі, включаючи в танець акробатичні номери. Не менш віртуозним є мистецтво міру і ембу - кращих тамтамістів Кенії. У військових танцях міру і ембу беруть участь тільки чоловіки, одягнені в червоно-зелені шати; їхні голови увінчують високі шапки з хутра мавп. Гірьями відомі обрядовими танцями, виконуваними при світлі багаття.

В оркестрі народних інструментів переважають струнні та духові. Кенійський варіант скрипки - олуіко - використовується на узбережжях, амадінда - різновид ксилофона - популярна в Західній Кенії, а щипковий інструмент маримба - серед камба. Величезний, до двох метрів завдовжки, ріг Амбу зустрічається у луо.

Головною культурно-історичною принадою Танзанії є арабське місто Стоун-Таун, включене до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Архітектурний ансамбль міста не залишить байдужим навіть найбільш затятого скептика: палаци, ринки, площі, мусульманські мечеті, християнські собори, індуїстські храми, фортифікаційні споруди, музеї, сади, бані, резиденції впливових осіб створюють особливе урбаністичне середовище. Велика кількість унікальних об'єктів розкидана територією острова: руїни палаців Марухубі і Мтоні, палац Дунга, місто-фортеця Кізимказі, комплекс печер Мангапвані, султанські бані Кідичі і Кізимбані та багато інших.

До помітних туристичних центрів ОРТ належать Дар-ес-Салам і Багамойо, в яких туристи мають змогу ознайомитися з архітектурним спадком, сакральними святинями різних конфесій та оригінальними музейними експозиціями.

Багамойо - маленьке провінційне містечко, який колись був найбільшим портом в Танзанії. Багамойо знаходиться на узбережжі Індійського океану, в 75 км на північ від Дар-ес-Салама і зовсім недалеко від острова Занзібар. Сьогодні він більше нагадує велике село з типово сільським укладом життя.

А тим часом Багамойо вважається найдавнішим містом Танзанії. Відомо, що ще в XIV столітті тут було поселення, засноване арабами. Пізніше сюди прийшли португальці, потім англійці, і місто стало відправним пунктом для знаменитих дослідників Африки: тут бували і Річард Бертон, і Генрі Мортон Стенлі, і Давид Лівінгстон. Нарешті, в XIX столітті Багамойо ненадовго став столицею Німецької Східної Африки - «воротами чорного континенту», як його тоді називали, поки німці не перенесли столицю в Дар-ес-Салам.