Мініатюра західноєвропейських рукописів.

Мініатюра — видання, які випускаються нестандартними форматами. Відповідно до світової книговидавничої практики, такими книгами прийнято вважати видання, висота і ширина яких — менше 80 мм, у Росії — 100 мм. Рукописна західноєвропейська книга. У до романський період (сер. V – Х ст.) книжкове мистецтво, враховуючи орнамент, шрифт і мініатюру у народів Західної Європи (ірландців, англосаксів, франків та ін.) розвивалась по-різному. В ірландських манускриптах виробився такий тип оформлення початкової сторінки, коли значну частину її займає ініціал. У ранніх рукописах ці буквиці оформлялися характерним кранковим візерунком, пізніше ініціали і рамки сторінок почали прикрашатися складним лентовим плетивом, більшою частиною геометричного рисунка, в яке вміло вплітались зображення змії, птахів, собак, фантастичних тварин або частин їх тіла. Складні візерунки виконувалися з надзвичайною ретельністю. Рослинні мотиви у вигляді стилізованих стеблів з листям і квітами з’являються у тільки в ІХ столітті. Художнє оформлення романських рукописів (ХІ-ХІІІ ст.) відрізняється високим ступенем декоративності. Важливими елементами декоративного прикрашування манускриптів були мініатюри, під які часто відводились цілі сторінки. Букви набували фігур фантастичних тварин, птахів. Часто ініціали включали сюжетні сцени – коментарі до священних текстів. Зображення романського стилю мають плоскінний характер, домінує контурний рисунок. Основними орнаментальними мотивами романського стилю були геометричні фігури. Часто вони поєднувалися з уявними рослинними формами і квітковими

розетками. Тваринні мотиви, що органічно вплітаються у рослинні і геометричні, також мають умовний характер. На зміну романському стилю прийшов готичний (сер. ХІІ – ХVІ ст..), що завершив розвиток середньовічного мистецтва у Західній і Центральній Європі. Важливо зазначити, що готичні рукописи за художнім оформленням, шрифтом дуже відрізняються від романських. Гострокутні злами штрихів букв ускладнили шрифт, зробили його нарядним, динамічним. Композиція сторінки стала також більш складною і різноманітною. Особливого розвитку набули береги, що обробляють колонку тексту. Від них

на поля відходять гілки з листям. Замість акантового стилізованого листя місцевих рослин (клен, виноград, плющ, терен і т. д.), причому художня стилізація тут поєднується із натуральною точністю в передачі форм. З ХІV ст.. береги рукописів декоруються й зображеннями реалістично переданих птахів, комах, а також гротесками. А серед геометричних

мотивів використовувалось лентове сплетіння, і характерні готичні форми архітектурного походження – трилисники і чотирилисники. Особливої витонченості готичним рукописам надають виконані пером орнаментальні розписи із завитками, що відходять від букви (філігранний орнамент), і “філігранні” береги. Сюжети мініатюр почали передаватися з більшою правдоподібністю. Фігури набули живість і особливу грацію завдяки характерному S-подібному готичному вигину.

Каролінгський мінускул — різновид середньовічного письма. Ним послуговувались приблизно між 800 і 1200 роками при написанні книжок, християнських та нерелігійних текстів, навчальних посібників упродовж Каролінгського Відродження. Цей шрифт далі розвився в готичний і вийшов з ужитку, проте за часів Італійського Відродження постав за основу для нових шрифтів. Цей вид письма утворився певною мірою завдяки діяльності імператора франків Карла Великого. Каролінгський мінускул мав одноманітні, скруглені форми знаків, що чітко розрізнювались, а найголовніше, були легко читані. Великі літери були розбірні й виразні, встановлено правила написання, що перше не були впорядковані, як от прогалини між словами. Загалом каролінгське письмо мало менше лігатур, аніж інші тогочасні різновиди письма, але в широкім вжитку були амперсанд (&), ae (æ), rt, st (st/ſt) і ct. Літера d часто мала унціальну форму, з похиленим уліво горішнім виносним елементом («хвостиком»). Виносні елементи зазвичай грубіші угорі. За часів Карла, в ранній період існування каролінгського письма, наприкінці 8 – початку 9 століття, форма літер різнилася значною мірою по різних краях. У цей період вживалась унціальна форма літери «а», схожа зі здвоєнною с (сс), трапляється знак питання, як і в беневентськім письмі того ж часу. Каролінгський мінускул зазнав розквіту в 9 столітті, коли він уніфікувався в усіх краях, де був поширений, а регіональні відмінності зменшились. З’являються сучасні знаки як от «s» і «v» (на відміну від «довгого s (ſ)» і «v»), а виносні елементи літер після погрубшання вгорі скінчуються трикубовим клином. По 9 столітті каролінгський мінускул поволі занепадає й з 10 по 11 століття набуває притаманних готичному письму форм. Виносні елементи починають хилитися вправоруч. Ще сильніше вони виявилися в книжковій мініатюрі (зображення євангелістів, біблейських сцен, монархів каролінгськой династії). У деяких мініатюрах («Євангеліє Годеськалька», близько 781—783, Національна бібліотека, Париж; «Євангеліє Ади» почало 9 ст, Міську бібліотеку, Трір) антична стилістика поєднується з середньовічною символікою і орнаментикою, інші («Євангеліє Еббо», близько 816—835, Міська бібліотека, Еперне; «Утрехтськая псалтир», 9 ст, бібліотека університету в Утрехте) приголомшують пристрасною схвильованістю, безпосередністю спостережень, свободою і динамікою композиції і малюнка. Розрізняється ряд місцевих шкіл мініатюри (палацова в Ахене, реймсськая, турськая і ін.). Скульптура представлена головним чином виробами із слонової кісті (оклади книг, складення, гребені, скриньки і так далі).