Українські друкарі XVII ст.

Сльозка Михайло (? — † 1667) — львівський друкар і видавець, член Львівського Успенського Братства (з 1633), спершу підмайстер, з 1634 управитель його друкарні.

З 1638 р. мав спільну з А. Скульським (Скольський) друкарню та в 1640 відсудив її у нього. (1643—1651 — працював і для Братства), у якій друкував церковнослов'янські (бл. 20), польські і латинські книги. З 42 відомих найважливіші: «Апостол» (1639) з передмовою Сльозки та в співпраці з А.Скульським (Скольським) і численними заставками майстра Іллі та ін., «Тріодь цвітна» (1642), твори І. Ґалятовського — «Ключъ разумЂнія» (1663,1665) і «Небо новое» (1665), латинські кн. С. Окольського про київських і чернігівських єпископів та ін. Перший в Україні видав книги мініатюрного формату: «Молитви і часослов» (1642) і «Псалтир» (1667). За його управи, в братській друкарні надруковано вперше в Україні ілюстроване «Четвероевангеліє» (1636), спеціальним шрифтом, що імітував письморукописних

Відомі твори: «Апостол» (1639), «Тріодь цвітна» (1642), «Небо новое» (1665).

Скульський (Скольський) Андрій (? — 1651) — український друкар і письменник родом із Львова. Автор і видавець діялогів «Вѣршѣ зъ трагедій Хрістос пасхон Григорія Богослова» (1630), одного з перших зразків української драми. Навчався у школі Львівського Успенського Братства. Працював у братській друкарні складачем й управителем (1630-1633, 1641-1643).

1638-1640 - був з М.Сльозкою співвласником друкарні. 1643-1646 - працював у друкарні єпископа А.Желиборського при катедральному соборі св. Юра у Львові, з 1646 - в Уневі. Близько 1647 заснував власну друкарню і видав у ній буквар, але під тиском конкурентів припинив видавничу діяльність. 1651 р. за зв'язки з козаками, розвідниками Богдана Хмельницького, поляки заарештували Скульського під Сокалем, тортурували і стратили.

Відомі твори: «Вѣршѣ зъ трагедій Хрістос пасхон Григорія Богослова» (1630)

Семе́н Ставни́цький († 1697) — український друкар.Управитель друкарнями: Львівського Успенського Братства (1652—1670 і 1677—1694) і Унівською монастирською (1670-і роки).

Василь Семенович Ставни́цький (1730 -?), друкар, син Семена Ставницького.Працював у друкарнях Унівського монастиря (друкував «Виклад о вЂрЂ», 1670), братства при церкві Пресвятоъ Тройці в Перемишлі (1676), єп. Й. Шумлянського при церкві Святого Юра у Львові («Метрика», 1687, друге видання 1688; «Псалтир», 1688), Львівського Успенського Братства (з 1694).

Відомі твори: «Виклад о вЂрЂ» (1670), «Метрика», (1687), «Псалтир», (1688).

Памво Беринда (між 50—70-ми роками XVI століття — (13) 23 липня 1632) — діяч української та білоруської культури, мовознавець, лексикограф,письменник

Світським ім'ям Беринди було Павло. При постриженні в ченці Павло Беринда прийняв ім'я Памво. 1597–1605 — працював у Стрятинській та Крилоській друкарнях (тепер Івано-Франківська область). Активний діяч Львівського братства, працював у братських друкарні і школі (1613–1619), у Львові (до 1613) постригся в ченці. 1616 його запрошено до Києва для участі у підготовці видання книги «Анфологіон» (автор передмови). Восени 1619 разом із сином Лукашем та Степаном Бериндою (ймовірно, братом) переїхав до Києва і назавжди оселився в Києво-Печерській лаврі. Був головним друкарем, редактором і перекладачем у Києво-Печерській друкарні. У 1620 дістав звання «протосингела» («головного»), а згодом став «архітипографом», тобто завідувачем друкарні. Памво Беринда був висо­коосвіченою людиною: знав церковнослов'янську, грецьку, латинську і польську мови. Належав до гуртка Балабанів, що об'єднував українських культурно-освітніх діячів 1-ї пол. 17 ст. Памво Беринда був похований у Києво-Печерській лаврі.

Відомі твори: «На Рождћство Христа вћршћ для утћхи православнимъ христіанамъ» (1616), «Лексіконъ славенорωсскїй альбо Именъ тлъкованїє» (1627). Беринда Степан (? — після 1634) — друкар, поет і гравер. Працював у друкарні Києво-Печерської лаври. Писав вірші (один із них присвячений Петру Могилі).

Відомі твори: «Лексіконъ славеноросскій и именъ тлъкованіе» (1627), «Служебник» (1629), «Акафістах» (1629).

Арсеній Желіборський (1641-1662) – друкар, єпископ Львівський, Галицький і Кам`янецький. Зберігаючи добрі відносини з братствами, єпископ Арсеній розпочав активну видавничу діяльність. До співпраці був залучений нещодавно звільнений управитель братської друкарні Андрій Скольський. При Свято-Юріївському кафедральному соборі було засновано нову друкарню, яка вже у 1645 р. видала першу книгу – Евхологіон (Требник). Згодом з’явилися ще дві книги: “Наука о седми тайнах церковных” і “Зобраніє короткоє науки о артикулах віри” (1646) – передрук Катехизиса митр. Петра (Могили) 1645 р. Після того діяльність друкарні у Львові було припинено, і перенесено її до Унівського Свято-Успенського монастиря. Щоправда, видавнича діяльність єпископа Арсенія стала причиною гострого конфлікту єпископа Арсенія з митрополитом Петром (Могилою). Цікава дальша доля цеї друкарні; звичайно дослідники вказують, що Желіборський продав львівському Братству свою друкарню, бо жив з ним в спокої і не хотів сваритися через друкарню, але це не так: десь по 1646 р. Желіборський переніс свою друкарню до Унева, де вона й працювала, особливо з 1660 р.

Відомі твори: «Евхологіон» (1645), “Наука о седми тайнах церковных” (1646), “Зобраніє короткоє науки о артикулах віри”(1646).

Йосифа Шумлянського (1643 — †1708) — церковний діяч, православний, а згодом уніатський єпископ Львівський; брат луцького уніятського єпископа Атанасія (1688—1695).Виріс при дворі короля Яна Собєського і з ним брав участь у обороні Відня (1683). З 1676 (за іншими даними — з 1668) — львівський єпископ.У 1677 у висліді контактів з папським нунцієм у Варшаві Йосип Шумлянський прийняв католицьку віру. В 1700 році перевів львівську єпархію на унію.Шумлянський доручив духовенству провадити метрики, склав інструкції, як поводитися в церкві і поза нею. Автор церковного підручника «Метрика» та «Думи про битву з турками під Віднем».Підтримував зв'язки з гетьманом Петром Дорошенком та Іваном Мазепою.

Відомі твори: «Метрика», «Думи про битву з турками під Віднем».

Мильчевський Альберт (або Войтех), друкар і переплетчик. Коли король Ян III був в Золочеві, Мильчевський 13 серпня 1684 р. достав собі дуже важного королівського привілея, — йому дозволялося друкувати книжки не тільки латинські, але й українські, чи то давнього видання чи нового; достав Мильчевський також і титула королівського друкаря. Добувши привілея, Мильчевський розпочав друкувати польські книжки, а пізніше замовив собі українські літери, найняв складача і десь коло 1690 р. випустив 2000 примірників українського «Букваря». З «Букварем» ходив до єпископа, щоб той перечитав коректу, але його до владики не пущено.Коли Братство довідалося про надрукування «Букваря», воно зараз же потягло Мильчевського до суду, перше до львівського, а потім і королівського. Грамотою з 14 червня 1692 р. король Ян скасував привілея Мильчевському на українські книжки, підтвердив всі друкарські права Братству, а українську друкарню Мильчевського разом з надрукованим «Букварем» сконфісковано і передано Братству. З надрукованих 2000 «Букварів» Братство одержало тільки 900 примірників, решту було продано перед тим. По такій пригоді Мильчевський більше вже не брався до українських книжок.