Методи економічного обґрунтування розміщення виробництва

Розміщення підприємств, груп виробництв і галузей на території країни завжди вимагає наукового обґрунтування. Для цього існують спеціальні методи, за допомогою яких вибираються варіанти розміщення, оцінюється ефективність виробництва і територіальної організації господарства. Досягнення найвищої ефективності розміщення виробництва— це головне завдання науки і практики. Критерієм ефективності розміщення і територіальної організації продуктивних сил завжди вважалися затрати. Конкретною формою вираження цього критерію на практиці, як правило, є мінімум сумарних затрат при досягненні заданих обсягів виробництва по країні. Показниками ефективності виступають: питомі капіта­ловкладення, трудомісткість, фондомісткість, матеріаломісткість, строки окупності затрат, собівартість продукції, продуктивність праці. На ефективність впливають також транспортні витрати, рівень розвитку інфраструктури, рівень комплексності, рівень урбанізації, географічне положення і ряд інших факторів.

Ефективність виробництва визначається двома складовими:

ефектом виробничої діяльності підприємств і затратами на його досягнення. При цьому головною умовою виступає: максимум ефекту при мінімумі затрат. Розрізняють загальну (абсолютну) і порівняльну ефективність. Загальна ефективність народного гос­подарства визначається методом співставлення одержаного приросту новоствореної вартості (національного доходу) із зазна­ченими капіталовкладеннями. Порівняльна ефективність розрахо­вується при виборі найвигіднішого варіанту розміщення об'єкту серед всіх інших наявних об'єктів.

Затрати складаються із капіталовкладень К і поточних витрат С (собівартість продукції). Оскільки при розрахунках річних затрат сумувати витрати і капіталовкладення неможливо, бо капі­таловкладення повинні окупитися протягом ряду років, вводиться спеціальний коефіцієнт ефективності капіталовкладень. Вели­чина цього коефіцієнта означає деяку частину капіталовкладень, що скуплюються протягом року. Існують нормативні строки окуп­ності, що встановлюються в плановій економіці державою, виходячи з рівня суспільної продуктивності праці на даний період розвитку країни. В умовах ринкової економіки нормативні строки окупності не регламентуються. Однак за середній строк окупності капіталовкладень береться такий, протягом якого затрати будуть ефективними. Перевищення цього строку недопустиме, оскільки воно призводить до неефективних затрат.

При розрахунках прийнято використовувати нормативний показник ефективності. Величина цього показника для державного сектора економіки України була встановлена в 0,15, тобто нор­мативний коефіцієнт ефективності капіталовкладень Е означає нижню допустиму межу ефективності. Він є оберненою величи­ною строку окупності і означає певну частину капіталовкладень, що скуплюються протягом року.

Для вирахування порівняльної економічної ефективності при виборі декількох варіантів розміщення об'єктів використовується формула приведених затрат. Береться сума всіх поточних затрат на виробництво одиниці продукції (собівартість) С та добуток питомих капітальних затрат К і нормативного коефіцієнта їх ефективності Е, тобто П = С + КЕ. Множення цієї величини на кількість продукції, що визначається балансовими розрахунками, дає повні приведені затрати. В розрахунках враховуються виро­бничі і транспортні витрати. Вибір оптимального варіанта розмі­щення підприємства проводиться по мінімуму приведених затрат (порівнюються різні варіанти).

Таким чином, С + КЕ®min.

Одним з методів економічного обґрунтування розміщення продуктивних сил є виробничо-збутове зонування, тобто виділення виробничо-збутових зон для однойменної продукції. Зонування перевезень встановлює оптимальні зони збуту продукції окремих джерел. Пункти рівновеликої вартості продукції різних джерел утворюють їх вантажорозділи, а лінії, що з'єднують ці пункти,— границі оптимальних зон розповсюдження продукції. Крім витрат виробництва, в конкретних розрахунках враховується різна вар­тість перевезення продукції певними видами транспорту.

Використовуючи дані приведених затрат на виробництво одиниці продукції, можна розрахувати раціональний радіус перевезення продукції Р в певних районах П, і П; з врахуванням відстані між ними Д і транспортних затрат на 1 км при перевезенні продукції в напрямку від першого району до другого Ті і від другого до першого І2:

Р=(П₂-П₁+_Т3Д)/(Т₁+Т₂).

Приклад. Нехай приведені затрати на виробництво 1 т фосфатних добрив у першому районі складають 10 дол., у другому — 12 дол., відстань між хімічними комбінатами — 700 км, приведені затрати на транспорт для перевезення 1 т фосфатів на відстань 1 км в напрямку від першого району до другого — 0,4 цента, і в зворотному напрямку—0,3 цента. У цьому випадку економічно ефективний радіус перевезення добрив з першого району в напрямку до другого становитиме:

Р = (12 - 10 + 0,003 х 700) / (0,004 + 0,003) = 586 км

Отже, більш дорогу продукцію, що виробляється у другому районі, незважаючи на дешевизну транспортування, можна вигідно перевозити не далі ніж на 114 км (700 - 586).

Економічне обґрунтовування розміщення продуктивних сил передбачає аналіз структури, спеціалізації рівня комплексності та ефективності функціонування регіональних (районних) комплексів. Останні розглядаються як сукупність елементів всіх сфер продук­тивних сил і виробничих відносин. За своїм змістом — це інтег­ральні утворення, що об'єднують на території районів матеріальне виробництво, інфраструктуру, населення і розселення, локальні природні ресурси. Основою формування і функціонування госпо­дарських систем районів є територіально-виробничі комплекси (ТВК). Комплексоутворення на території району передбачає об'єд­нання (інтеграцію) ресурсів всіх відомств — учасників розв'язання конкретних проблем, концентрацію їх в межах ТВК, виділення провідних ланок (галузей спеціалізації), пропорційний розвиток всіх комплектуючих виробництв та інфраструктури, використання природних ресурсів і охорону навколишнього середовища, створення максимально зручних умов життя і праці населення.

В залежності від характеру взаємного поєднання галузей, внут­рігалузевих і міжгалузевих зв'язків виділяють прості і складні комплекси. Якщо галузі розвиваються відособлено, не мають між собою тісних виробничих зв'язків, але розміщені в одному районі, то вони можуть використовувати для виробничих потреб трудові ресурси, енергетичну базу, транспорт, комунікації. Вже той факт, що різні виробництва знаходяться в одному районі, до певної міри вказує на те, що вони мають певний вплив на характер комплек-соутворення. Наприклад, в районі паралельно розвивається видо­буток природних будівельних матеріалів і виробництво харчових продуктів. Таке поєднання підприємств називають простим комплексом. Воно передбачає певні спільні обслуговуючі вироб­ництва, зокрема виробничу і соціально-побутову інфраструктуру (будівельна база, транспорт, енергетика, водопостачання, ремонтна база, складське господарство, житлово-комунальне господарство, сфера послуг). Прості комплекси можуть поступово трансфор­муватися у складні утворення за умови розвитку нових підприємств, що виникають в результаті комбінування і територіального зближе­ння кооперованих виробництв. Особливо сприятливі умови для комплексоутворення створюються при послідовній обробці сиро­вини і напівфабрикатів на стадіях виробничого процесу та виробни­чих відходів. У таких випадках поглиблюється комплексність і формуються нові галузі спеціалізації, зазнає певних змін виробнича і територіальна структура.

Аналіз розміщення продуктивних сил в окремих економічних регіонах передбачає виявлення основних напрямків розвитку регіональних ТВК, рівня їх спеціалізації і комплексності. Рівень спеціалізації галузей регіону можна встановити за допомогою індексного методу. Система територіальних індексів відносних

показників кількісних характеристик районів, де за базу прий­маються середні показники по країні (району), дозволяє робити широкі порівняння та узагальнення.

Індекс рівня районної спеціалізації галузі — це відношення питомої ваги галузі у певному районі до питомої ваги тієї ж галузі в країні.

де — індекс рівня районної спеціалізації і-ї галузі (і = 1, 2, 3,... т) в r-му районі (г = 1,2,3,...п);

— обсяг виробництва і-ї галузі в r-му районі;

Р^r — обсяг виробництва всієї промислової (сільськогоспода­рської) продукції в r -му районі;

Р₁ — обсяг виробництва в і-й галузі по країні в цілому;

Р — обсяг виробництва всієї промислової (сільськогоспода­рської") продукції по країні в цілому.

За умови галузь промисловості (сільського господарства) відноситься до виробництв спеціалізації. Наприклад, якщо питома вага машинобудування в районі становить 36 % у загальній вартості товарної промислової продукції, а в країні його частка дорівнює 18%, то = 36/18 = 2,0. Одержаний індекс свідчить про те, що машинобудування в районі виступає галуззю спеціалізації.

Інший частковий індекс — ефективності районної спеціаліза­ції — виражає відношення обсягу продукції на одиницю витрат (ресурсів) у районі до такого ж показника в країні. Ефективність досягається за рахунок економії капітальних вкладень, скорочення строків окупності і строків будівництва (фактор часу). Варто також використовувати систему додаткових показників, до яких відносяться: 1) собівартість виробленої продукції; 2) питомі капі­тальні вкладення на одиницю приросту продукції; 3) використання трудових ресурсів і ступінь зайнятості населення; 4) транспортні витрати на доставку продукції в райони споживання.

В практиці регіональних досліджень прийнято користуватись порівняльними показниками ефективності виробництва. Так, характеризуючи економіку окремих районів України, можна вста­новити, що собівартість видобутку палива, хімічної сировини, виробництва сільськогосподарської сировини та окремих видів готової продукції в ряді районів досить різна. При співставленні собівартості (витрат) виробництва в районах з середніми витратами в країні можна визначити порівняльну ефективність спеціалізації районів (індексний метод). Для цього В.В.Кістанов запропонував систему порівняльних показників:

Для виявлення ролі галузі у міжрайонному обміні засто­совується коефіцієнт міжрайонної товарності, який являє собою відношення чистого вивозу продукції (різниця між вивозом і ввозом аналогічної продукції) до загального обсягу її виробництва в даному районі:

IV -V

ТГ _ "І 'І

'⁼ X;