Розміщення промислового виробництва і територіальна організація промислових комплексів

Сучасна промисловість в територіальному відношенні відріз­няється досить характерною тенденцією, обумовленою розвитком таких форм суспільної організації виробництва, як концентрація, спеціалізація, кооперування і комбінування, та швидким науково-технічним прогресом. Одночасно з поділом окремих галузей за технологічними стадіями в межах певних територій (наприклад, машинобудування — на заготовку, механічну обробку і складання) відбувається інтеграція (об'єднання) підприємств різних галузей у виробничо-територіальні утворення. Територіальні поєднання різних підприємств промисловості — це закономірний процес, внаслідок якого економічний ефект набагато вищий, ніж при ізольованому розміщенні підприємств. Доказом цього є значне скорочення затрат матеріальних засобів і праці внаслідок мож­ливого спільного використання підприємствами єдиної інфра­структури, сировинної, паливно-енергетичної і будівельної бази, спільних обслуговуючих виробництв. Крім цього, створюються широкі можливості для розвитку між підприємствами кооперу­вання і комбінування виробничих процесів.

Формування промислових комплексів веде до скорочення загальних розмірів території, яка відводиться для розміщення промислових об'єктів. Порівняно з одиничним розміщенням підприємств, територія, що відводиться під забудову, скорочується в середньому майже на третину. Підприємства можуть спільно використовувати під'їзний транспорт, трубопроводи, електро­мережі, різні інженерні споруди і складське господарство, водне господарство і т. д. На території, де функціонує промисловий ком­плекс, формується відповідна мережа об'єктів сфери обслугову­вання — комунальні, культурно-побутові, медичні, освітні, дош­кільні та інші заклади.

Якщо на території виникає сукупність пов'язаних між собою промислових підприємств і допоміжних та обслуговуючих об'єк­тів, то у таких випадках формується нова якість. Кожне підприємство як елемент окремої галузі, виступає складовою частиною територіального комплексного утворення, його розвиток залежить від тих факторів, що обумовлюють характер формування локаль­ного поєднання підприємств різних галузей на одній і тій же території. У таких випадках доводиться враховувати техніко-економічні особливості і фактори розвитку як окремих галузей, так і їх взаємозв'язаних груп, а також передбачити наслідки взаємодії різних виробництв на території. При цьому необхідно створювати такі системи просторового сполучення галузей промисловості і їх виробничо-територіальних утворень, які б дозволяли звести до мінімуму затрати виробництва.

Виробничо-територіальні утворення промислового характеру бувають представлені двома формами зосередження виробництва:

а) окремими групами промислових підприємств, розміщених на спільній території за умов вигідності транспортно-геогра­фічного положення і спільності використання обслуговуючих засобів;

б) промисловими комплексами, які відрізняються від груп промислових підприємств якісно новими ознаками. Для них характерним є перш за все взаємозв'язок підприємств на основі комплексної і послідовної переробки вихідної сировини і палива;

широке використання в допоміжних ланках виробництва проми­слових відходів; спільна участь у випуску готової продукції. Якщо у промислових групах підприємств переважають зв'язки на основі забезпечення їх інфраструктурою і деякими елементами обслуговування, то у промислових комплексах цього недостатньо. Головна увага тут належить розвитку тісних виробничих зв'язків, що виникають під впливом кооперування і комбінування виробни­цтва.

Стосовно промисловості необхідно розрізняти районні (регіо­нальні) і вузлові (локальні) комплекси. Вони відрізняються за спе­ціалізацією, структурою і масштабами виробництва, особливо­стями формування і т. д. Формування промислових районів і вузлів відбувається під впливом загальних і регіональних особ­ливостей. Під регіональним промисловим комплексом розуміється розміщена на певній території група підприємств —комбінатів, фабрик, заводів, пов'язаних між собою виробничими зв'язками на основі використання єдиної сировинної бази і єдиною програмою розвитку в інтересах вирішення важливого народногосподарського завдання. Такі комплекси формуються найчастіше в районах високої концентрації ефективних для освоєння природних ресурсів.

Формування регіональних промислових комплексів передбачає розвиток не лише головних галузей спеціалізації, але й допомі­жних виробництв загального призначення. До них відносяться:

енергетичне господарство, будівельна база, ремонтне господар­ство, транспорт, водне господарство і ряд інших галузей матеріа­льного виробництва. В залежності від спеціалізації району розви­ваються різні групи допоміжних виробництв. Так, райони кольорової металургії повинні бути добре забезпечені енерге­тичною базою, а райони машинобудування — допоміжними виробництвами для розвитку відповідних галузей машинобуді­вного комплексу.

З метою раціональної територіальної організації регіональних промислових комплексів потрібно здійснювати централізацію і вдосконалення енергетичного господарства, розвивати ефективну будівельну базу в районах зосередженого будівництва. Необхідна також централізація ремонтної справи на основі створення спеціа­лізованих ремонтних підприємств та централізація транспортного господарства.

Ефективність розвитку регіональних промислових комплексів у різних країнах досягається на основі чіткої організації виро­бничих процесів у технологічних циклах, дотримання раціона­льної структури виробництва і тісного взаємозв'язку окремих галузей промисловості. Так, в одному з найбільших районів про­мисловості ФРН — Рурському, де основу комплексу складають ресурси кам'яного вугілля, кам'яної солі, вапняків, будівельних матеріалів, поліметалів та водних ресурсів, сформувались вугіль­но-металургійний, вугле-хімічний, нафтохімічний (на базі довізної нафти), машинобудівний і хімічний цикли виробництв. Високий рівень комплексності Руру забезпечує монополіям великі прибутки і ефективність виробництва.

Основними передумовами економічної ефективності регіо­нальних промислових комплексів виступають:

1) широке залучення в господарський оборот природних, економічних, сировинних і трудових ресурсів з метою виконання важливого народногосподарського завдання;

2) раціональний поділ праці між окремими ланками регіона­льного промислового комплексу, поглиблення спеціалізації підприємств;

3) формування єдиної транспортної мережі з метою ефектив­ності транспортних перевезень в межах промислового району;

4) централізація допоміжних і обслуговуючих виробництв на великих підприємствах;

5) створення потужної бази будівельної індустрії.

В межах регіональних промислових комплексів, що охоплюють значну територію (промислові райони) функціонує ряд локальних промислових утворень, представлених промисловими центрами і вузлами. Система локальних промислових груп і комплексів утво­рює каркас промислового району, його територіальну структуру.

Локальні промислові комплекси — це найбільш прогресивна форма організації промисловості мікрорайонного масштабу. Вони являють собою взаємозв'язане поєднання промислових підприємств на невеликій території, яке забезпечує найбільш ефективне використання природних багатств, трудових ресурсів і основних фондів на основі технологічної спільності виробництва, широкого розвитку виробничих зв'язківу формах комбінування і кооперування. Найбільш широко локальні промислові комплекси представлені у формі виробничих об'єднань.

Об'єднання промислових підприємств проводиться за такими основними принципами:

1) технологічна спільність виробничих процесів і однорідність випущеної продукції;

2) розвиток кооперованих зв'язків між головним підприємством і його філіалами;

3) послідовна переробка сировини на основі комбінування виробничих процесів;

4) використання продукції спільним споживачем (при наявності одного типу виробництва). Головною умовою формування лока­льних промислових комплексів у формі об'єднань є територіальна близькість підприємств

Джерелом додаткового економічного ефекту при формуванні локальних промислових комплексів можуть служити такі заходи:

поглиблення спеціалізації об'єднаних спільним виробництвом підприємств; концентрація сировини і відходів; скорочення транс­портних витрат в результаті підвищення частки внутрівузлових зв'язків; концентрація проектно-конструкторських робіт; скоро­чення апарату управління.

Внутрішня цілісність локальних промислових комплексів ство­рюється за рахунок сили тяжіння, а в більшості випадків на основі економіко-технологічної єдності, обумовленої зв'язками всередині виробничих циклів. При цьому в локальних утвореннях великого значення набувають ядра тяжіння. Вони виникають під впливом територіальної організації виробничих процесів у циклах і набувають великої комплексоутворюючої сили.

В локальних комплексах вузлового виду може існувати не одне, а декілька ядер при провідній ролі одного з них. Наприклад, в Донецько-макіївському промисловому вузлі два центри Донецьк і Макіївка при провідній ролі Донецького промислового центру.

На основі глибокого і всебічного вивчення структури енерго-виробничих циклів М.Д. Шаригін розробив типологію локальних промислових комплексів, що утворюють основу регіональних комплексних утворень [14, с.62]. Спираючись на дві головні оз­наки типології (виробничу і територіальну), автор виділив п'ять типів промислових утворень:

1) комплекси переробної індустрії (машинобудівні, текстильно-промислові);

2) гірничо-металургійні комплекси (пірометалургійні чорних і кольорових металів, гірничо-хімічні, рідкометальні);

3) енергопромислові (гідроенергопромислові, вуглепромислові);

4) нафтогазохімічні (нафтохімічні; газохімічні);

5) біопромислові (індустріально-аграрні, лісопромислові, океанічні).

За умовами формування всі промислові комплекси поділяються на три групи:

1) ті, що сформувалися на основі сировинних або паливно-енергетичних ресурсів;

2) на базі забезпечення трудовими ресурсами або вигодами транспортно-географічного положення;

3) на основі природних і трудових ресурсів.

Найбільш повною, на нашу думку, є типологія промислових комплексів за ознакою спеціалізації виробництва (функціональна ознака). За цією ознакою виділяється три типи промислових комплексних утворень: комплекси добувної промисловості, оброб­ної промисловості та комплекси змішаного типу (видобуток і об­робка).

Комплекси добувної промисловості формуються в районах видобутку вугілля, нафти, газу, руд чорних і кольорових металів, гірничо-хімічної сировини. Характерною рисою цього типу комп­лексів є переважання видобутку сировини над її обробкою і вивезення сировини в інші райони. Комплекси обробної промис­ловості охоплюють такі основні типи виробничих процесів у групах галузей: металургія — машинобудування; металургія — хімія; металургія — машинобудування — хімія; нафтохімія — хімія; машинобудування; машинобудування — хімія; машинобудування — текстильна промисловість; машинобудування — хімія — текстильна промисловість; текстильна промисловість.

Комплекси на базі видобутку і обробки сировини (змішаний тип) представлені такими типами виробничих процесів: вугільно-енергетичні; вугільно-металургійні; вугільно-хімічні; вугільно-металургійно-машинобудівні; вугільно-металургійно-хімічні;

нафтогазохімічні; гідроенергопромислові; гірничо-металургійні;

гірничоенергопромислові; гірничохімічні; лісопромислові.

За роллю в народному господарстві й участю в територіаль­ному поділі праці промислові комплекси поділяються на три гру­пи:

1) комплекси міжрайонного значення, розвиток яких має істотний вплив на формування структури виробництва, спеціа­лізації господарства і виробничо-територіальних зв'язків усіх районів країни;

2) комплекси районного значення, які створюються з метою комплексно-пропорційного розвитку господарства економічного району і вдосконалення його територіальної організації;

3) комплекси локального характеру виробництва — промислові вузли, що розглядаються як «опорний каркас» промислових регіонів (локальні міські та локальні кущові утворення).

На основі оцінки умов і факторів розвитку промисловості, а також різних ознак комплексоутворення ми пропонуємо класи­фікувати промислові комплекси за трьома ознаками: площа території, походження і тип сировини, спеціалізація (головний виробничий напрямок (мал. 3).

За площею території слід виділяти макро-, мезо- і мікро-комплекси; за походженням і типами промислової сировини — комплекси мінеральної орієнтації, агропромислові, лісопромислові і морепромислові; за основною спеціалізацією — паливно-енер­гетичні, металургійні, машинобудівні, хімічні, лісопереробні, будівельно-індустріальні, комплекси легкої та харчової проми­словості. Всі вони формуються за умови широкого розвитку виробничих зв'язків між спорідненими галузями і називаються міжгалузевими промисловими комплексами. Кожен міжгалузевий комплекс об'єднує ряд вузькоспеціалізованих галузевих утворень. Наприклад, до паливно-енергетичного комплексу входять самос­тійні галузі: вугільна, нафтова, газова, електроенергетика— внутрі­галузеві комплекси. Металургійний комплекс об'єднує чорну і кольорову металургію, хімічний — групи галузей органічного син­тезу та основної хімії.

Класифікація і типологія промислових комплексів мають велике значення для розробки проектів і схем районних планувань, технічної реконструкції промисловості, господарського освоєння території, а також для наукового обґрунтування концепції терито­ріальної організації промислового виробництва всіх районів країни.

Запитання і завдання

7. В чому переваги комплексного розміщення промислових об'єктів?

2. Чим відрізняються промислові комплекси від окремих промислових груп підприємств?

3. Назвіть найбільш характерні особливості локальних і регіональних промислових комплексів.

4. Які типи локальних промислових комплексів виділяють за ознакою спеціалізації виробництва?