Розгляд слідчими суддями скарг на постанову слідчого про відмову у проведенні слідчих дій

Пунктом 7 ч. 1 ст. 303 КПК передбачено, що особа, якій рішенням слідчого, прокурора відмовлено у задоволенні клопотання про проведення слідчих дій, може оскаржити відмову у задоволенні її клопотання. Правом оскарження рішення слідчого, прокурора про відмову у задоволенні клопотання про проведення слідчих дій також наділені представник, законний представник особи, якій відмовлено у задоволенні клопотання, та захисник такої особи. Скарга на рішення про відмову у задоволенні клопотання про проведення слідчих дій подається протягом десяти днів з моменту прийняття рішення. Оскільки відмова слідчого, прокурора у проведенні слідчих дій оформлюється постановою, то строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії. Скарги на рішення про відмову у проведенні слідчих дій розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318 – 380 КПК, з урахуванням положень глави 26 КПК.

За результатами аналізу судової практики можна зробити висновок про те, що у переважній кількості випадків слідчі судді під час розгляду скарг на постанову слідчого про відмову у проведенні слідчих дій правильно застосовують кримінальне процесуальне законодавство. Разом із тим з наданих для аналізу матеріалів вбачаються окремі помилки, пов’язані із визначенням предмета оскарження – рішень слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій. КПК не передбачає вичерпного переліку слідчих дій, обмежуючись дефініцією, сформульованою у ч. 1 ст. 223 КПК. Зокрема, слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні (ч. 1 ст. 223 КПК).

Підставами для проведення слідчої (розшукової) дії є наявність достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення мети. Згідно із ч. 6 ст. 223 КПК слідча (розшукова) дія, що здійснюється за клопотанням сторони захисту, потерпілого, проводиться за участю особи, яка її ініціювала, та (або) її захисника чи представника, крім випадків, коли через специфіку слідчої (розшукової) дії це неможливо або така особа письмово відмовилась від участі у ній.

Із системного аналізу положень ч. 1 ст. 223 та ч.1 ст. 303 КПК випливає, що предметом оскарження слідчому судді є відмова у задоволенні клопотання про проведення будь-якої слідчої дії, тобто такої дії, яка спрямована на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. Це зумовлює хибність висновків окремих слідчих суддів про те, що якщо у ч. 1 ст. 303 КПК не зазначено певної дії, яка спрямована на отримання доказів або перевірку вже отриманих доказів, то вона не охоплюється поняттям слідчих дій у значенні п. 7 ч. 1 ст. 303 КПК. Прикладом неправильного тлумачення приписів ч. 1 ст. 223 та ч.1 ст. 303 КПК є ухвала слідчого судді Першотравневого районного суду м. Чернівці від 09 січня 2014 року, якою відмовлено у відкритті провадження по скарзі потерпілого на постанову слідчого про додатковий допит свідків на тій підставі, що у КПК не передбачено оскарження постанови слідчого щодо проведення допиту свідків.

З досліджених у ході підготовки узагальнення ухвал слідчих суддів вбачається, що не завжди слідчі судді розмежовують скарги на постанову про відмову у задоволенні клопотання про проведення слідчих дій (п. 7 ч. ст. 303 КПК) та скарги на дії або бездіяльність слідчих як нездійснення процесуальних дій, які слідчий зобов’язаний вчинити у визначений КПК строк (п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК).

Наприклад, слідчий суддя Шевченківського районного судум. Чернівці відмовив у задоволенні скарги потерпілого на бездіяльність слідчого, виходячи з такого. Постановою слідчого задоволено клопотання потерпілого про проведення одночасного допиту свідків та проведення слідчого експерименту. Разом з тим слідчий не провів вказані слідчі дії, посилаючись на те, що свідки не бажають приймати участь в одночасному допиті та слідчому експерименті. Узявши це до уваги, слідчий суддя постановив ухвалу про відмову у задоволенні скарги, оскільки, на думку слідчого судді, якщо слідчий задовольнив клопотання про проведення слідчих дій, то бездіяльності слідчого немає. З ухвалою слідчого судді не можна погодитись, оскільки потерпілий оскаржував не постанову про відмову у задоволенні клопотання, а саме бездіяльність слідчого, яка полягає у непроведенні слідчих дій, визначених постановою цього слідчого. Також ст. 139 та ст. 140 КПК передбачають наслідки неприбуття свідка на виклик слідчого та привід свідка, з огляду на що слідчий має процесуальну можливість забезпечити явку свідків на допит, але не використав повноваження, визначені зазначеними статтями КПК, що свідчить про бездіяльність.

При розгляді скарг на постанови слідчих слідчі судді повинні чітко розмежовувати відмову у задоволенні клопотання про вчинення слідчих дій та бездіяльність слідчого, яка полягає у нездійсненні певних процесуальних дій у визначений КПК строк. Зокрема, ухвалою слідчого судді Берегівського районного суду Закарпатської області від 28 лютого 2014 року відмовлено у задоволенні скарги В. на бездіяльність слідчого. Слідчий відмовив у задоволенні клопотання про проведення слідчих дій, про що прийняв відповідну постанову, що потерпілий оцінив як бездіяльність слідчого. Дослідивши матеріали кримінального провадження, слідчий суддя дійшов висновку про обґрунтованість відмови слідчого у задоволенні клопотання, оскільки частина дій, які просив вчинити потерпілий, не належать до слідчих, а проведення інших слідчих дій є передчасним.

Також у судовій практиці мали місце розгляд слідчим суддею скарги на процесуальне рішення, яке не оформлене постановою. Наприклад, представником потерпілого Л. заявлено клопотання про проведення слідчих дій, про відмову у задоволенні якого слідчий не виніс постанову, а повідомив у довільній формі. Захисник потерпілого звернувся до слідчого судді зі скаргою на відмову у задоволенні клопотання. Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 жовтня 2013 року відмовлено у задоволенні скарги, оскільки оскаржується не процесуальне рішення слідчого, а письмове повідомлення, тобто інші дії слідчого чи його бездіяльність, які не підпадають під предмет оскарження згідно з вимогами п. 7 ч. 1 ст. 303 КПК. Разом із тим хоча слідчий суддя прийняв правильне процесуальне рішення не можна погодитись із іншими положеннями ухвали. Зокрема, в ухвалі викладені посилання на те, що у ч. 1 ст. 303 КПК передбачений вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого та прокурора, які підлягають оскарженню, а також на те, що скарга на інші дії слідчого, прокурора може бути подана під час підготовчого провадження.

З ч. 1 ст. 303 КПК вбачається, що на досудовому провадженні можуть бути оскаржені не лише визначені цієї частиною ст. 303 КПК прояви бездіяльності, а бездіяльність, яка полягає у “нездійсненні інших процесуальних дій”, які слідчий, прокурор зобов’язані вчинити у визначений КПК строк. З цього випливає, що відмова у задоволенні клопотання про проведення слідчих дій, здійснена у формі, яка суперечить КПК, може вважатись нездійсненням інших процесуальних дій в контексті пункту 1 ч.1 ст. 303 КПК, а тому і бути оскарженою до слідчого судді саме на стадії досудового розслідування.

Тому необхідно схвалити протилежний підхід до вирішення скарги на рішення слідчого – відмову слідчого у задоволенні клопотання. Наприклад, ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 березня 2013 року задоволено скаргу захисника на відмову у проведенні одночасного допиту свідка та підозрюваного: про відмову у задоволенні клопотання слідчий повідомив листом без дати, без винесення постанови, причому відмову не мотивував, хоча із клопотання вбачаються підстави для його задоволення.

Аналіз судової практики дає можливість визначити основні причини задоволення скарг:

1) висновок слідчого судді про те, що відмова у задоволенні клопотання порушує обов’язок слідчого виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного.

Ухвалою слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 07 травня 2014 року задоволено скаргу на відмову у задоволенні клопотання про витребування матеріалів про відмову у порушенні кримінальної справи та їх приєднання до матеріалів кримінального провадження, оскільки у зазначених матеріалах можуть міститись відомості, що мають істотне значення для кримінального провадження.

За аналогічних підстав слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ухвалою від 19 лютого 2014 року задовольнив скаргу підозрюваної Л. на постанову про відмову у задоволенні клопотання про проведення слідчих дій з метою встановлення обставин дорожньо-транспортної події. Відмову мотивовано відсутністю попереджувального знаку “аварійно-небезпечна ділянка” та обмеження швидкості, на наявність яких посилається підозрювана, на час дорожньо-транспортної події у 2005 році. Взявши до уваги докази підозрюваної (фото попереджувального знаку, показання свідків), слідчий суддя дійшов до висновку, що слідчим в ході розгляду клопотання підозрюваної не вчинено усіх дій, спрямованих на всебічне, повне та об’єктивне дослідження всіх обставин, і відмова у задоволенні клопотання є немотивованою;

2) порушення слідчим, прокурором приписів КПК щодо порядку розгляду клопотання.

Слідчий суддя Луцького міськрайонного суду Волинської області ухвалою від 14 січня 2014 року задовольнив скаргу потерпілої Ж. на постанову прокурора про відмову від проведення слідчих дій за таких підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 220 КПК про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об’єктивних причин – надсилається їй. Натомість прокурор направив Ж. не постанову, а повідомлення про відмову у задоволенні клопотання;

3) порушення слідчим, прокурором приписів КПК, що регламентують процесуальний статус сторін.

Представник ПАТ “Перший український міжнародний банк” (ПАТ “ПУМБ”) звернувся зі скаргою на постанову слідчого про відмову у задоволенні клопотання про проведення слідчих дій, прийнятою на тій підставі, що ПАТ “ПУМБ” не є потерпілим у кримінальному провадженні. При розгляді скарги слідчим суддею було встановлено, що кримінальне провадження було зареєстровано до ЄРДР саме за заявою представника ПАТ “ПУМБ” З., але у залученні до кримінального провадження представника потерпілого З. було відмовлено, пам’ятку про процесуальні права не вручено. На підставі викладеного, ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 15 квітня 2014 року постанову слідчого про відмову у проведенні слідчих дій скасовано;

4) необґрунтованість відмови слідчого у задоволенні клопотання про проведення слідчої дії.

Постановою слідчого від 31 травня 2013 року відмовлено у задоволенні клопотання потерпілого Б. про додатковий допит свідків Д. та П. з огляду на те, що орган досудового розслідування не має необхідності у додатковому допиті П., а Д. є нотаріусом, і не може бути допитаний про відомості, що становлять нотаріальну таємницю. Розглядаючи скаргу потерпілого Б., слідчий суддя дійшов висновку про безпідставність відмови слідчого у задоволенні клопотання, оскільки у клопотанні Б. обґрунтував в чому полягає необхідність додаткового допиту свідка П., навів питання, які мають значення для повноти розслідування і не були з’ясовані у нього під час попереднього допиту. Також слідчий суддя не погодився із висновком слідчого про неможливість допиту свідка Д., який є нотаріусом: відповідно до ч. 9 ст. 8 Закону України “Про нотаріат” нотаріус не має права давати свідчення як свідок щодо відомостей, які становлять нотаріальну таємницю, крім випадків, коли цього вимагають особи, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії, а нотаріальна дія, про здійснення якої просить допитати підозрюваний Б., була вчинена за його дорученням. На підставі викладеного слідчий суддя Корольовського районного суду м. Житомира ухвалою від 31 липня 2013 року задовольнив скаргу, скасував постанову слідчого та зобов’язав його провести допит свідків у присутності потерпілого Б..

Інший приклад. Постановою слідчого відмовлено у задоволенні клопотання представника потерпілого Х. про проведення слідчого експерименту із залученням судового медичного експерта, посилаючись на те, що слідчий експеримент вже було проведено. Ухвалою слідчого судді Герцаївського районного суду Чернівецької області від 09 липня 2014 року скаргу представника потерпілого Х. задоволено, оскільки під час проведеного слідчого експерименту фактично не встановлено механізму спричинення тілесних ушкоджень потерпілому, що зумовлює доцільність проведення нового слідчого експерименту із залученням спеціаліста;

5) відмовою у задоволенні клопотання порушено процесуальні права підозрюваного або потерпілого.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Чернівці від 01 серпня 2014 року задоволено скаргу потерпілого на постанову слідчого у частині відмови у задоволенні клопотання про допит свідків. Підставою для відмови слідчим у задоволенні клопотання стало те, що свідки вже були допитані. Слідчий суддя скасував постанову слідчого з огляду на те, що під час допиту не з’ясовані всі питання, які необхідно поставити свідкам, а також через те, що допит свідків було проведено без забезпечення присутності потерпілого, чим порушено його процесуальні права, передбачені п. 3 ч. 2 ст. 56 КПК;

6) фактична відсутність обставин, на підставі яких слідчим відмовлено у задоволенні клопотання сторони.

Постановою слідчого від 04 червня 2013 року відмовлено у задоволенні клопотання потерпілого про проведення одночасного допиту та слідчого експерименту за участю підозрюваної Т. у зв’язку із можливістю виникнення небезпеки для її здоров’я, оскільки підозрювана Т. перебуває у стані вагітності. Розглянувши матеріали провадження, слідчий суддя Деснянського районного суду м. Чернігова не знайшов обставин, які свідчать про загрозу для життя та здоров’я підозрюваної, і, врахувавши необхідність проведення слідчого експерименту для повноти розслідування, ухвалою від 27 червня 2013 року задовольнив скаргу.

Інший приклад. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 15 квітня 2014 року задоволено скаргу потерпілих на постанову слідчого про відмову у витребуванні додаткових висновків експертизи із установи, яка проводила ці експертизи, посилаючись на те, що усі висновки експертиз наявні у матеріалах кримінального провадження. Дослідивши матеріали провадження, слідчий суддя встановив відсутність документів, про витребування яких заявлено клопотання;

7) у кримінальному провадженні були проведені інші дії щодо дослідження предмету злочину.

Ухвалою слідчого судді Кобеляцького районного суду Полтавської області від 22 травня 2014 року скасовано постанову слідчого, якою відмовлено в задоволенні клопотання про призначення товарознавчої експертизи: у матеріалах кримінального провадження наявний висновок суб’єкта оціночної діяльності, у якому не з’ясовано ті питання, які доцільно дослідити. Оскільки оцінка майна не є висновком товарознавчої експертизи, слідчим суддею зобов’язано слідчого призначити товарознавчу експертизу.

Інший приклад. Слідчий відмовив у задоволенні клопотання про призначення товарознавчої експертизи для вирішення питання, чи з доброякісної або недоброякісної сировини підозрюваний виготовив алкогольні напої та чи становлять ці напої загрозу для життя і здоров’я людей. Відмову мотивовано тим, що в матеріалах справи є висновок експертизи, проведеної експертом ДП “Закарпатський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації”. Проте зі змісту документа, виданого вказаним центром, вбачається, що проведено не експертизу, а складено протокол випробувань зразків спиртних напоїв, а працівник, який склав протокол, не має ліцензії на проведення експертиз та не зареєстрований в єдиному реєстрі судових експертів. Крім цього, питання, чи з доброякісної або недоброякісної сировини підозрюваний виготовив алкогольні напої та чи становлять ці напої загрозу для життя і здоров’я людей, які мають значення для кваліфікації злочину, не ставились слідчим у постанові про проведення слідчих дій. Ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 січня 2013 року скаргу захисника підозрюваного було задоволено;

8) невідповідність постанови слідчого вимогам КПК.

Слідчим суддею Броварського міськрайонного суду Київської області скасовано постанову слідчого про відмову у задоволенні клопотання про призначення повторної судово-медичної експертизи: слідчий суддя дійшов висновку, що постанова слідчого не відповідає вимогам ч. 5 ст. 110 КПК, є недостатньо мотивованою і такою, що суперечить ч. 3 ст. 93 КПК.

Інший приклад. Ухвалою слідчого судді Миронівського районного суду Київської області від 11 листопада 2013 року частково задоволено скаргу представника потерпілого з огляду на те, що “резолютивна частина оскаржуваної постанови вказує на неможливість проведення слідчих дій, а мотивувальна частина постанови взагалі не містить підстав, обґрунтувань та мотивів прийняття рішення (про відмову у задоволенні клопотання)”;

9) слідчим не було призначено експертизу, яка відповідно до ч. 2 ст. 242 КПК, є обов’язковою.

Слідчим відмовлено у задоволенні клопотання про призначення комісійної судово-медичної експертизи, оскільки у матеріалах справи є висновок судово-медичної експертизи. Проте зазначена експертиза проведена в межах іншого кримінального провадження, а отже, слідчим ця експертиза не призначалась, всупереч п. 2 ч. 2 ст. 242 КПК. Ухвалою слідчого судді Київського районного м. Одеси від 12 травня 2014 року скаргу захисника підозрюваного задоволено і постанову слідчого скасовано.

Також у судовій практиці були випадки немотивованого задоволення скарг на постанову слідчого про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих дій. Зокрема,у мотивувальній частині ухвали від 11 вересня 2013 року, якою скасовано постанову про відмову у задоволенні клопотання про проведення слідчих дій, слідчий суддя Луцького міськрайонного суду Волинської області навів слідчі дії, у проведенні яких було відмовлено, та зміст положень ч. 2 ст. 9, ч. 1 ст. 303 та ст. 223 КПК, не вказавши в чому полягала неправомірність процесуального рішення слідчого.

Основні причини відмови у задоволенні скарг на постанови слідчого про відмову в проведенні слідчих дій становили:

1) відсутність правових підстав для задоволення слідчим клопотання сторони захисту або потерпілого.

Захисник підозрюваного звернулась до слідчого судді зі скаргою на постанову слідчого про часткове задоволення клопотання про застосування технічних засобів аудіо- та відеозапису від 28 лютого 2014 року. Ухвалою слідчого судді Бериславського районного суду Херсонської області від 07 березня 2014 року у задоволенні скарги на зазначену постанову слідчого відмовлено, оскільки відмова у застосуванні засобів аудіозапису була зумовлена відсутністю таких засобів на балансі РВ.

Іншим прикладом відмови у задоволенні скарги на постанову прокурора є ухвала слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 травня 2014 року. Захисник підозрюваного П. звернувся до прокурора із клопотанням про проведення слідчих дій – допиту кількох свідків та повернення тимчасово вилученого майна, у задоволенні якого відмовлено постановою від 05 травня 2014 року, яка є предметом оскарження. Слідчий суддя відмовив у задоволенні скарги з огляду на те, що скаржник просить зобов’язати прокурора вчинити дії, які у кримінальному провадженні вчиняє слідчий, а не прокурор як процесуальний керівник;

2) відсутність доказів на підтвердження викладених у скарзі обставин.

З цієї підстави слідчий суддя Ковпаківського районного суду м. Суми ухвалою від 13 грудня 2013 року відмовив у задоволенні скарги С. на постанову слідчого про відмову у одночасному допиті свідків К., Г. і З., оскільки С. не надав доказів, які підтверджують наявність розбіжностей у їх поясненнях;

3) недоліки скарги, які унеможливлюють правову оцінку обґрунтованості вимог.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 23 травня 2014 року відмовлено у задоволенні скарги на постанову слідчого про відмову у задоволенні клопотання про допит свідків з огляду на те, що у скарзі не вказано прізвище, ім’я, по батькові осіб, яких заявник просить допитати і в чому полягає необхідність їх допиту;

4) обставини, на які посилається скаржник не знайшли свого підтвердження під час судового засідання.

02 грудня 2013 року було проведено слідчий експеримент на місці ДТП за участю свідка П. Потерпілий відмовився від участі у слідчому експерименті, пояснивши це тим, що ним подано клопотання про відвід слідчого. Після того як ухвалою слідчого судді Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 11 грудня 2013 року у задоволенні клопотання про відвід слідчого відмовлено, потерпілий звернувся до слідчого із клопотанням про проведення повторного слідчого експерименту. На постанову слідчого від 31 січня 2014 року, якою у задоволенні клопотання відмовлено, потерпілим подано скаргу. Ухвалою слідчого судді Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 10 лютого 2014 року у задоволенні скарги відмовлено: слідчий експеримент був проведений у максимально наближених за погодними та іншими умовами до обставин злочину у присутності свідка П., про його проведення знали і потерпілий, і його представник, але відмовились від участі в ньому. Враховуючи викладене, відсутні підстави для проведення повторного слідчого експерименту;

5) відсутність предмету оскарження на час розгляду скарги слідчим суддею.

Постановою слідчого від 21 серпня 2013 року відмовлено у задоволенні клопотання представника потерпілої про призначення повторної судово-медичної експертизи, цитологічної експертизи піднігтьового вмісту трупа, судово-імунологічної та молекулярно-генетичної експертизи. Ухвалою слідчого судді Любешівського районного суду Волинської області від 16 вересня 2013 року в задоволенні скарги на цю постанову було відмовлено – на дату судового засідання постанову слідчого від 21 серпня 2013 року було скасовано постановою прокурора від 03 вересня 2013 року;

6) клопотання про призначення експертизи та скаргу на постанову слідчого про відмову у його задоволенні подано особою, яка не стороною кримінального провадження.

Ухвалою слідчого судді Диканського районного суду Полтавської області відмовлено у задоволенні скарги на постанову слідчого, якою відмовлено у задоволенні клопотання про призначення додаткової почеркознавчої експертизи: клопотання було подане представником свідка, а свідок не є стороною кримінального провадження.

Інший приклад. Слідчим суддею Бориспільського міськрайонного суду Київської області відмовлено у задоволенні клопотання про призначення психологічної експертизи щодо встановлення моральної шкоди стосовно свідка Щ., оскільки ч. 1 ст. 66 КПК не передбачено права свідка заявляти відповідне клопотання;

7) на час розгляду скарги слідчим суддею досудове розслідування у кримінальному провадженні закінчено.

Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 травня 2014 року відмовлено у задоволенні скарги захисника на відмову у задоволенні клопотання, оскільки у кримінальному провадженні завершено досудове розслідування і обвинувальний акт направлено до суду. З аналогічних підстав слідчим суддею Соснівського районного суду м. Черкаси ухвалою від 22 січня 2014 року відмовлено у задоволенні скарги захисника підозрюваного на рішення слідчого про відмову у задоволенні клопотання про проведення слідчих дій – звернення із запитом до Інтернет-провайдера з метою встановлення ІР адреси комп’ютера, з якого завантажувались матеріали та часу завантаження матеріалів. Разом з тим слідчим суддею в ухвалі відзначено, що у своїй постанові слідчий вказав, що підставою для відмови у задоволенні клопотання про проведення слідчих дій є стислі строки досудового розслідування, з чим не можна погодитись.

Інший приклад. Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 квітня 2014 року відмовлено у задоволенні скарги на постанову слідчого про відмову у проведенні слідчого експерименту на тій підставі, що кримінальне провадження на час розгляду скарги вже розглядалось Володимир-Волинським міським судом Волинської області На зазначене судове рішення підозрюваним подано апеляційну скаргу. Ухвалою колегії суддів Апеляційного суду Волинської області від 06 червня 2014 року у задоволенні скарги відмовлено.

В судовій практиці також були випадки залишення скарги без розгляду на тій підставі, що досудове розслідування у кримінальному провадженні закінчено. Проте КПК не передбачає такого процесуального рішення слідчого судді, як залишення скарги без розгляду. Виходячи з викладеного, ухвали про залишення скарги без розгляду, постановлені на підставі закінчення у кримінальному провадженні досудового розслідування, скасовувались судами апеляційної інстанції. Зокрема, за такої підстави ухвалою колегії суддів Апеляційного суду Кіровоградської області від 04 червня 2014 року скасовано ухвалу слідчого судді Кіровського районного суду м. Кіровограда від 23 травня 2014 року, якою залишено без розгляду скаргу на постанову слідчого про відмову у задоволенні клопотання про проведення слідчих дій.

Окремі слідчі судді розглядали закінчення досудового розслідування як підставу для повернення скарги. Зокрема, такі помилки були в ухвалі слідчого судді Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 листопада 2013 року та ухвалі слідчого судді Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області, якими скарги повернуто заявникам на тій підставі, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні надійшов до суду. Беручи до уваги, що ч. 2 ст. 304 КПК передбачає вичерпний перелік підстав для повернення скарги, який не підлягає розширювальному тлумаченню, з такою практикою не можна погодитись.

Потрібно наголосити, що слідчі судді переважно правильно оцінюють наявність підстав для повернення скарги, передбачених ч. 2 ст. 304 КПК. Зокрема, слідчим суддею Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 січня 2014 року повернуто скаргу на постанову слідчого про відмову у задоволенні клопотання про проведення допиту малолітнього свідка в присутності психолога на підставі пропущеного строку оскарження: постанову, яка оскаржується, винесено 30 грудня 2013 року, скражник стверджує, що отримала постанову 15 січня 2014 року, але доказів цього не надала, і з клопотанням про поновлення строку на оскарження не зверталась. Разом з тим повернення скарги на тій підставі, що вона подана після закінчення строку, передбаченого ч. 1 ст. 303 КПК, а особа не порушує питання про поновлення строку, має бути здійснене слідчим суддею після перевірки дати отримання постанови, а не лише дати її направлення скаржнику.

Тому доцільно підтримати практику тих апеляційних судів, які скасовували ухвали слідчих суддів про повернення скарги за відсутності доказів того, що строк подання скарги було пропущено. Ухвалою колегії суддів Апеляційного суду Черкаської області від 28 січня 2014 року скасовано ухвалу слідчого судді Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 20 грудня 2013 року про повернення скарги про часткове задоволення клопотання про проведення слідчих дій, оскільки колегія суду дійшла висновку, що доводи слідчого судді про можливе отримання скаржником постанови раніше зазначеної ним дати ґрунтуються на припущеннях: в матеріалах скарги відсутні будь-які докази, які вказують, що скаржник отримав копію скарги раніше ніж 18 грудня 2013 року, а копія супровідного листа про направлення постанови із датою 8 жовтня 2013 року підтверджує дату направлення, а не отримання постанови. Крім цього, скарга надійшла до слідчого судді 19 грудня 2013 року, тобто в межах строку, визначеного ч.1 ст. 304 КПК, якщо виходити зі вказаної скаржником дати отримання постанови.

Також у судовій практиці траплялись випадки повернення скарги з підстав порушення правил підсудності. Наприклад, ухвалою слідчого судді Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 30 квітня 2014 року скаргу підозрюваного на постанову слідчого про відмову у проведенні слідчого експерименту повернуто, виходячи з такого: скарга подається до суду за місцем розташування органу внутрішніх справ, у якому працює службова особа, процесуальне рішення якої оскаржується, а оскільки досудове розслідування кримінального провадження, щодо якого подано скаргу, проводиться слідчим управлінням УМВС України у Волинській області, то скарга підлягає розгляду у Луцькому міськрайонному суді Волинської області.

В судовій практиці мали місце інші випадки розгляду слідчими суддями скарг, поданих у зв’язку із відмовою у проведенні слідчих дій. До таких випадків здебільшого відносяться скарги на бездіяльність слідчих, яка має місце після задоволення клопотань про проведення слідчих дій. Наприклад, постановою слідчого від 07 лютого 2014 року було задоволено клопотання потерпілого Я. про проведення допиту свідків, проте допиту жодного свідка фактично не було проведено, внаслідок чого 04 квітня 2014 року потерпілий Я. повторно звернувся до слідчого із клопотанням аналогічного змісту, відомостей про результати розгляду якого йому не було надіслано. Ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 18 квітня 2014 року скаргу потерпілого Я. частково задоволено – слідчого зобов’язано розглянути клопотання потерпілого від 04 квітня 2014 року.

Інший приклад. Представник потерпілого Б. подав скаргу на бездіяльність слідчого, який задовольнив клопотання про проведення слідчих дій: допит свідків, вилучення документів, отримання інформації про рух коштів. Протягом трьох місяців від дати задоволення клопотання провів лише одну із них – допит свідка Г. Під час розгляду скарги слідчий пояснень щодо невиконання постанови не надав, зазначивши, що має намір провести слідчі дії. Прокурор у судовому засіданні заявив, що задовольнивши клопотання сторони захисту, слідчий перевищив свої повноваження, внаслідок чого не може проводити вказані у його постанові слідчі дії. Слідчий суддя Комінтернівського районного суду Одеської області дійшов висновку про необґрунтованість позицій прокурора та слідчого, ухвалою від 02 вересня 2014 року скаргу задовольнив і зобов’язав останнього провести вказані у постанові слідчі дії.

Відмову у задоволенні скарг, поданих у зв’язку із безпідставністю проведення слідчих дій зумовили такі обставини:

1) під час судового розгляду спростовано доводи скарги.

Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 квітня 2014 року відмовлено в задоволенні скарги на бездіяльність слідчого – неповідомлення про результати розгляду клопотання про проведення огляду місця події, слідчого експерименту, витребування документів тощо: слідчим було надано докази направлення скаржнику повідомлень про задоволення його клопотань;

2) відсутність предмета оскарження;

Ухвалою слідчого судді Березанського районного суду Миколаївської області від 13 червня 2014 року відмовлено в задоволенні скарги законного представника неповнолітнього підозрюваного на бездіяльність слідчого. Під час судового засідання було встановлено, що клопотання про проведення слідчих дій перебуває на розгляді у слідчого, оскільки було подано після звернення скаржника до слідчого судді.

Інший приклад. Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 31 січня 2014 року відмовлено в задоволенні скарги на бездіяльність слідчого, оскільки з матеріалів кримінального провадження вбачалось, що усі клопотання вирішувались слідчим у спосіб і строки встановлені КПК.

Під час розгляду слідчими суддями скарг на постанови слідчих про відмову у про проведенні слідчих дій були випадки закриття провадження за заявою скаржника. Зокрема, ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 травня 2014 року закрито провадження за скаргою захисника А. на постанову слідчого про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчого експерименту. Проте КПК не передбачає такої процедури як закриття провадження за скаргою, тому в таких випадках слідчі судді повинні відмовляти в задоволенні скарги. Прикладом правильно вирішення такого питання є ухвала слідчого судді Любешівського районного суду Волинської області від 11 вересня 2013 року, якою відмовлено в задоволенні скарги потерпілої на постанову про відмову в проведенні слідчого експертменту з огляду на те, що до суду подано постанову про закриття кримінального провадження, а потерпіла подала заяву про повернення їй скарги, оскільки перестали існувати підстави для її розгляду.

У судовій практиці траплялись випадки необґрунтованої відмови у відкритті провадження за скаргою. Вирішуючи питання про відкриття провадження за скаргою захисника підозрюваного на постанову про відмову в задоволенні клопотання про призначення імунологічної експертизи, слідчий суддя Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області зазначив, що скарга подана на дію слідчого яка не підлягає оскарженню, оскільки залучення експерта є одним із способів збирання доказів сторонами кримінального провадження (ухвала від 14 березня 2013 року). Разом з тим із цією позицією не можна погодитись з огляду на зміст п. 7 ч. 1 ст. 303 КПК, згідно з яким рішення слідчого про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих дій можуть бути оскаржені на під час досудового розслідування. Тому скарга захисника підозрюваного на постанову про відмову в задоволенні клопотання про призначення експертизи може бути предметом розгляду слідчим суддею в порядку, визначеному параграфом 1 глави 26 КПК.

Результати аналізу судової практики дають підстави для висновку, що в більшості випадків слідчі судді постановляють ухвали, складаючи та оформлюючи їх відповідно до ст. 372 КПК. Проте в окремих випадках мають місце суттєві недоліки викладу мотивувальної частини ухвали. Наприклад, з мотивувальної частини ухвали слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира від 05 вересня 2014 року не вбачається у проведенні яких слідчих дій і за яких підстав слідчим було відмовлено підозрюваному, в чому полягає необґрунтованість відмови слідчого та які підстави для задоволення скарги слідчим суддею.

В ухвалі слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 26 березня 2014 року підстави, виходячи з яких слідчий суддя відмовив у задоволенні скарги, сформульовані у виді цитати із оскаржуваної постанови: “клопотання захисника про проведення слідчих дій направлені на затягування розслідування кримінального провадження”, причому, мотиви такого висновку слідчого судді в ухвалі не висвітлені.

Обґрунтування відмови в задоволенні скарги на постанову про відмову в задоволенні клопотання слідчий суддя Дніпровського районного суду м. Києва в ухвалі від 11 квітня 2014 року виклав таким чином: “суд не вбачає за необхідне

зобов’язувати слідчого проводити процесуальні дії при його обґрунтованій позиції про їх непотрібність при наявності значної ваги інших доказів вини підозрюваного”. Разом з тим цитоване речення містить суперечність приписам ч. 2 ст. 9 КПК про те, що слідчий зобов’язаний всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного. Крім цього, в ухвалі не вказані обставини, які зумовили висновок слідчого судді про непотрібність проведення процесуальних дій. Мотивувальна частина ухвали слідчого судді Кагарлицького районного суду Київської області від 18 вересня 2013 року складається із викладу переліку слідчих дій, у проведенні яких слідчий відмовив потерпілим, та висновку слідчого судді про доцільність відмовити у задоволенні клопотання.

Таким чином, підстави для відмови у задоволенні клопотання слідчим суддею в ухвалі не зазначені.

Відповідно до ч. 2 ст. 307 КПК слідчий суддя за результатами розгляду скарги може постановити ухвалу про: 1) скасування рішення слідчого, прокурора; 2) зобов’язання вчинити певну дію; 3) зобов’язання припинити певну дію; 4) відмову в задоволенні скарги. Отже, у ч. 2 ст. 307 КПК передбачено вичерпний перелік рішень, які можуть бути прийняті слідчим суддею за результатами розгляду скарги на дії чи бездіяльність слідчого або прокурора.

Водночас у практиці розгляду скарг на постанови слідчого траплялися випадки, за яких слідчі судді постановляли ухвали про вчинення дій, які не передбачені ч. 2 ст. 307 КПК. Наприклад, слідчий суддя Броварського міськрайонного суду Київської області постановив ухвалу від 15 травня 2013 року про закриття провадження за скаргою на постанову слідчого від 01 квітня 2013 року про часткову відмову в задоволенні клопотання і на постанову слідчого від 19 квітня 2013 року. Підставою для такого процесуального рішення слідчого судді стала відповідна заява скаржника, яку мотивовано тим, що досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні завершено. Аналогічний випадок мав місце в практиці слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира. Ухвалою від 08 травня 2014 року закрито провадження за скаргою захисника підозрюваного на постанову слідчого про відмову в задоволенні клопотання про призначення економічної експертизи з огляду на те, що захисник підозрюваного подав заяву про відмову від скарги, оскільки досудове розслідування у кримінальному провадженні завершено. Проте з приписів ч. 2 ст. 307 КПК не випливає повноваження слідчого судді постановити ухвалу саме про закриття провадження за скаргою. Тому в таких випадках слідчий суддя повинен відмовити у задоволенні скарги.

Також у деяких ухвалах, постановлених слідчими суддями, використовуються поняття, які не передбачені КПК: “ініціатор клопотання”, “цивільний представник”, “представник цивільного представника” (ухвала слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 липня 2013 року), “процесуальний прокурор” (ухвала Шевченківського районного суду м. Чернівців від 03 квітня 2014 року), що є неприпустимим з огляду на відсутність таких учасників кримінального провадження згідно норм КПК.