Класифікація електронних видань

Можна поділяти за декількома ознаками класифікацію електронних видань. Найбільш вживаними ознаками класифікації електронних видань є:

1) Формат видання.

Електронні видання, так само як і друковані видання, можуть бути класифіковані за форматом. Але в друкованому виданні формат зображує фізичні розміри видання, а в електронному виданні формат описує те, який образ у файлі представляє інформація, що є в даному виданні.

«Починаючи з 80-х рр. електронні видання поширювалися в текстовому форматі, спочатку під DOS (txt), а потім під Windows і інші платформи. В даний час використовуються два основних гіпертекстових формати, а саме HTML і PDF, причому останній зберігає всю інформацію в графічній формі. Якщо у виданні є цифрова анімація, а тим більше цифрові аудіо- і відео- фрагменти, то такі електронні видання називають мультимедійними» [7].

2) Спосіб поширення.

Якщо досліджувати способи поширення електронних видань, то можна розділити дві великі групи, а саме:

v Розповсюджувані на фізичних носіях (як приклад, на компакт-дисках).

v Розповсюджувані в мережних середовищах, як локальних (як приклад, мережна електронна бібліотека навчального закладу).

3) Вид видання.

«Види видань визначають за різними ознаками. Найбільш поширена типологія видань — за формально-видавничими ознаками, коли всі видання поділяють на неперіодичні, періодичні та продовжувані. Два останні види іноді називають серіальними.

Неперіодичні видання розрізняють за обсягом: книги (понад 48 сторінок), брошури (5–48 с.), аркушівки (1–4 с.) та аркушеві видання (аркуш паперу будь-якого формату). Періодичні видання поділяють на журнали, газети, бюлетені, періодичні збірники. Продовжувані видання – це продовжувані збірники, що виходять під однією назвою, але без чіткої періодичності» [8].

Також, розрізняють види видань за знаковою природою інформації, коли ділять їх на текстові і нетекстові. Нетекстові видання ділять на нотні, картографічні, образотворчі тощо.

4) Тип видання.

Наступним формальним критерієм є типи видання. Їх розрізняють за різними ознаками. Головною ознакою тип видань є соціальне призначення. На нематеріальних носіях поширюється:

v Науково-дослідна література (наукові статті чи збірники статей, тези доповідей на наукових конференціях, наукові монографії).

v Науково-популярна література (науково-популярні монографії, статті, нариси та замітки, спрямовані на популяризацію наукових знань серед неспеціалістів).

v Виробнича література (інструктивні матеріали з виробництва, практичні посібники).

v Навчальна література (хрестоматії, навчально-методичні рекомендації, навчальні посібники, підручники).

v Довідкова література (словники, довідники, енциклопедії).

v Художня література (драматичні твори, поеми, вірші, оповідання, повісті, романи).

v Літургійна або богослужбова література (книги, що забезпечують богослужіння; священні книги, молитвослови).

«Можуть бути виділені інші основні типи літератури, які поки ще не вивчені достатньо.

Інша ознака, за якою розрізняють типи літератури — вікова, чи віковий ценз. За цією ознакою виділяють: по-перше, літературу для дорослих; по-друге, дитячу літературу.

Література для дорослих існує в усіх перелічених типах літератури за соціальним призначенням. Дитяча література існує в багатьох основних типах, але найбільш розвинуті кілька з них. Наприклад: художня література для дітей, публіцистична, науково-пізнавальна, довідкова, навчальна.

Здавалося б логічним виділяти за віковою ознакою також літературу для юнацтва (для підлітків). Але так традиційно склалося, що як окремий тип літератури твори для юнацтва чи підлітків не виділяють. Вони можуть розглядатися як підрозділ дитячої літератури. В обслуговуванні інформаційних потреб юнацтва головне місце належить літературі для дорослих. На бібліотекарів-бібліографів тоді покладається завдання: підібрати з літератури для дорослих і дитячої літератури для обслуговування потреб юнацтва такі видання, що найбільш відповідають віковим особливостям цієї групи читачів» [8].

Крім двух вище зазначених ознак, можна ще виділити третю ознаку. Третя ознака, за якою розрізняють типи літератури – мовна ознака. Першим типом літератури за цією ознакою – оригінальна література (тобто, якою мовою був написаний твір автором, такою мовою і видана), і другий тип – перекладна література (тобто, всі переклади з оригінальної мови на будь-яку іншу мову).

5) Коло споживачів продукції.

«Коло споживачів продукції або коло користувачів електронних видань досить широке і різноманітне. До них можна віднести учнів, що використовують електронні підручники, туристів і відвідувачів музеїв, що за допомогою електронних видань можуть робити віртуальні подорожі й огляд пам'ятників культури, фахівців, що використовують довідкові й інші видання зі своєї спеціальності і т.д. Ці видання поширюються переважно на компакт-дисках і розраховані на мультимедійний комп'ютер.

Наукові і технічні видання, переважно періодичні, розраховані на широке коло науковців, фахівців і викладачів і стають усе більш популярними, головним чином завдяки випереджальної, у порівнянні з друкованими виданнями, можливості ознайомлення з ними, а також у зв'язку з більшою простотою і дешевиною одержання інформації, простоті її витягу і можливості контекстного перегляду авторських посилань і супутніх матеріалів. Останнім часом основним середовищем поширення таких видань стала глобальна мережа Інтернет» [9].

Діти та молодші школярі більше користуються художньою та навчальною літературою. Дорослі школярі та студенти більше користуються виробничою, навчальною, довідковою та художньою літературою. Дорослі люди більше користуються виробничою, довідковою, публіцистичною, художньою та літургійною або богослужбовою літературою. Науковці більше користуються правовими першоджерелами, науково-дослідною, науково-популярною, виробничою, навчальною, довідковою, публіцистичною, мемуарною, науково-інформаційною, масово-інформаційною літературою.