Книжкове пам’яткознавство як наука і вид практичної діяльності.

Книжкові пам'ятки, тобто рідкісні й цінні книги, невід'ємна частина бібліотечних фондів, їх перлина. Таким книгам завжди приділялася велика увага. За кілька сторіч бібліотекарями, науковцями, аматорами накопичено значний масив емпіричних спостережень, наукових досліджень, каталогів рідкісних і цінних книг тощо. Упродовж ХХ ст. більшість великих бібліотек світу виділили рукописні книги, стародруки, рідкісні й цінні видання XIX-ХХ ст. в окремі підрозділи. Це було зроблено з метою забезпечення особливих умов зберігання для таких пам'яток історії та культури. На рубежі XX-ХХІ ст. фахівці відпрацювали відповідну терміносистему (зокрема, з'явився сам термін «книжкові пам'ятки», що уособлює конгломерат рідкісності й цінності книги), було визначено критерії відбору рідкісних і цінних книг, запроваджено Міждержавний стандарт СИБИД 7. 87 «Книжные памятники»; було сформульовано концепцію книжкового пам'яткознавства як галузі знань і практичної діяльності на межі книгознавства, пам'яткознавства, бібліотекознавства, бібліографознавства та спеціальних історичних дисциплін.

Оскільки книжкові пам'ятки зберігаються, насамперед, у бібліотеках, ними, зрозуміло, має опікуватися бібліотекознавство як комплексна наука про бібліотеки та бібліотечну справу. Виникає питання: яке ж місце книжкове пам'яткознавство (як наукова дисципліна та галузь практичної бібліотечної діяльності) займає в системі бібліотекознавства.

Відомо, що бібліотекознавство як наука має загальнотеоретичний і теоретико-прикладний рівні2. Безумовно, книжкове пам'яткознавство безпосередньо пов'язане з практикою роботи з книжковими пам'ятками, хоча має й безсумнівні теоретичні напрацювання, узагальнення. Теорія, як найбільш складна форма вираження наукових знань, виникає лише на достатньо високому ступені розвитку пізнання певної сукупності явищ. Спочатку формуються теоретичні основи і концепції, котрі будуються на виділенні та аналізі домінуючих рис, функцій об'єкта; пізніше ці теоретичні конструкції кристалізуються у формі локальних, а згодом, можливо, і узагальнюючих теорій 3. Емпіричною базою локальних теорій стосовно нашої проблематики виступають, крім іншого, методика і практика роботи з різними видами бібліотечних документів, з категорією рідкісних і цінних книг, що визнаються пам'ятками історії та культури. В структурі бібліотекознавства розрізняють загальне бібліотекознавство і окремі або спеціальні його розділи. Останні вивчають певні проблеми чи напрями бібліотечної діяльності, наприклад: управління бібліотекою, формування фондів і каталогів, обслуговування користувачів 4. У цьому сенсі книжкове пам'яткознавство окремий напрям бібліотечної діяльності, може розглядатись як спеціальний розділ бібліотекознавства, адже воно дійсно має свою специфіку: спеціалізовані відділи рідкісних книг, де зосереджені переважно книжкові пам'ятки, це своєрідна бібліотека в бібліотеці, куди за певними, науково визначеними, критеріями відбираються документи (книжкові пам'ятки), тобто відбувається комплектування; опис (як правило, локальний) книжок пам'яток історії та культури тут є більш детальним, згідно з міжнародними правилами каталогізації стародруків ISBD(A); висуваються набагато жорсткіші вимоги до обліку і перевірки фондів, до дотримання санітарно-гігієнічного режиму і безпеки фондів, у т. ч. і під час обслуговування користувачів, та ін. Книжкове пам'яткознавство в лоні бібліотекознавства вивчає і розробляє теорію, методологію, організаційні питання роботи з рідкісними й цінними книгами в бібліотеках.

Бібліотекознавство, як і будь-яка наука, постійно розвивається, тому поява в його структурі або на стику з іншими науками нових напрямів є цілком закономірним явищем. Так, у ХХ ст. були науково конституйовані бібліотечна педагогіка, бібліопсихологія, економіка бібліотечної справи, соціологія бібліотечної справи, порівняльне бібліотекознавство тощо на межі бібліотекознавства та інших наук. Книжкове пам'яткознавство як комплекс знань і, водночас, практичної бібліотечної діяльності з рідкісними і цінними книгами також має стійку тенденцію до виокремлення у більш-менш самостійний напрям бібліотекознавства книгознавчий. Адже книжкові пам'ятки в бібліотечних фондах суттєво відрізняються від звичайних масових видань. Питання активного обігу таких книжок навіть не ставиться; навпаки, в цій галузі існує, визнаний світовим співтовариством і затверджений рекомендаціями ЮНЕСКО, пріоритет збереження над доступністю.

Неминуче старіння книги, її пошкодження в процесі використання змушують вести пошук нових форм, методів, способів закріплення та консервації інформації. Вкрай важливо використовувати сучасні технології для полегшення доступу до національного надбання всім тим, хто в цьому заінтересований. Копіювання ж всього фонду книжкових пам'яток є на сьогодні нереальним і, мабуть, недоцільним: відсутні нормативні акти, котрі регламентують вимоги щодо цього; жодна бібліотечна лабораторія не пройшла сертифікаційного контролю; абсолютно відсутня в цій сфері координація, що спричиняє додаткові витрати часу й коштів на виготовлення копій одних і тих же видань. Тому безумовної підтримки заслуговують проекти створення Української електронної бібліотеки, участі вітчизняних бібліотек у Європейській електронній бібліотеці та Світовій електронній бібліотеці. Основні підходи до розв'язання цієї справи відомі вибірковість при відборі книжкових пам'яток для копіювання (мається на увазі унікальність, збереженість, інформативність). Одним із пріоритетів у цій справі для нашої держави може бути українознавчий підхід, тобто визнання книжковими пам'ятками україномовних видань до 1922 р., а також, при можливості, усіх видань цього ж періоду, випущених на українській території чи тих, які за своїм змістом стосуються України тощо. Такі часові межі зумовлені, з одного боку, закінченням періоду визвольних змагань, видання якого через різні причини (зміни влади, розруху, національне відродження, цензурні переслідування) є апріорі дуже рідкісними й цінними, а з другого налагодженням Книжковою палатою системи державної реєстрації друку5. Найголовніше недопустимість створення копії за рахунок погіршення збереженості оригіналу; використання програм та інформаційних систем, здатних відтворити точну копію друкованого видання тощо.

Окреме питання, яким обов'язково має займатися книжкове пам'яткознавство безпека фондів книжкових пам'яток. Мається на увазі розроблення сукупності правових, інженерно-технічних, організаційних, режимних, оперативно-пошукових та інших заходів, які унеможливлюють втрату книжкових пам'яток унаслідок крадіжок, вандалізму, аварій техногенного характеру, стихійних лих, інших небезпечних обставин та дій. Охорона фондів здійснюється на всіх етапах руху фондів, починаючи з моменту надходження до бібліотеки необроблених документів і закінчуючи користуванням ними читачів. До речі, практика роботи і теорія, що виникає на її основі, доводять: видавати читачам книжкові пам'ятки можна лише в спеціальних, невеликих читальних залах, бажано обладнаних камерами відеоспостереження, під наглядом співробітників. У відділах рідкісних книг перевірки наявності фондів повинні проводитися регулярно. Чіткий облік сприяє правильному формуванню, збереженню й використанню рідкісних і цінних видань. У зв'язку з тим, що багато стародруків становлять конволюти, де може міститись від 2-х і до сотні аліґатів, дещо складніше вирішується питання стосовно одиниць обліку. Важливою є не тільки кількість назв і примірників, як прийнято в бібліотеках, але й, як у музеях, кількість одиниць зберігання. Саме звідси випливає, що у відділах стародруків і рідкісних видань, окрім загальних облікових документів, потрібні ще або описи колекцій (як у архівах), або паспорти колекцій, де б прораховувалися всі параметри певного зібрання.

Опис книги як книжкової пам'ятки включає: 1) максимально повне відтворення джерела для однозначної ідентифікації; 2) максимально точну формулу фізичного стану книги це є охоронний документ на раритет; 3) вказівку на причину включення книги до колекції, якщо це не випливає з хронологічних параметрів колекції: малотиражність, особлива цінність ілюстрацій та ін.

Оскільки пам'яткою історії та культури може бути не тільки окремий примірник, але й відповідна колекція, то й об'єктом опису можуть бути не тільки окремі книжкові пам'ятки, а й їх групи та комплекси (зібрання, колекції, приватні бібліотеки). Методики виокремлення й опису попримірникового та колективного рівнів суттєво відрізняються. На бібліотечні колекції, зібрання, які є колективними пам'ятками історії та культури, насамперед на ті, в яких значну частину фондів становлять рідкісні й цінні видання, потрібно укладати паспорти.

Практично всі вищеназвані види робіт в тій чи іншій мірі є науковими. Тому бібліотечний процес бібліографічної обробки рідкісних видань перетворюється у своєрідне наукове дослідження, яке досить часто включає процес атрибуції дефектної книги, повний науковий опис і вже на цьому ґрунті встановлення справжньої цінності примірника та ступеня його рідкісності.

Таким чином, книжкове пам'яткознавство займає своє, продиктоване розподілом фондів і відповідних функцій, а також професіоналізацією співробітників, місце в бібліотекознавстві. Воно усталилось об'єктивно впродовж історичного розвитку бібліотечної справи та бібліотекознавства і лише тепер одержало чітке термінологічне визначення. В зарубіжному ж бібліотекознавстві цей традиційний для бібліотек напрям діяльності і наукових досліджень й досі не має окремого терміна.