Розвиток книгознавчих досліджень за межами України (20-40-і роки ХХ ст.).

Після поразки Визвольних змагань в Україні 1917–1920 рр. значна частина україн-ської політичної еміграції оселилась у Чехословаччині, завдячуючи так званій “ро-ійській акції” чехословацького уряду на чолі з визначним політичним і культурно-освітнім діячем Томашом Масариком. У цій державі утворився один із найбільших танайдієвіших українських еміграційних осередків у міжвоєнній Європі.Незважаючи на активізацію вивчення окремих аспектів бібліологічних студійукраїнських науковців у Чехословаччині протягом останніх років1, актуальним зали-шається поглиблене дослідження всього наукового доробку вчених, які плідно пра-цювали в галузі книжкової справи, розробляючи їконцептуальні засади, теоретичніположення та практичні рекомендації для вітчизняних книгознавців.Розвитку українського книгознавства в Чехословаччині сприяли, передовсім,праці науковців, які розпочали працювати ще в Україні, але через несприятливі полі-тичні умови змушені були виїхати в еміграцію й поза межами Батьківщини оприлюд-нювати результати своїх досліджень у спеціальних, ними ж заснованих, неперіодич-них та періодичних виданнях відповідного напряму.Серед видань книгознавчого спрямування на території Чехословаччини найпер-шим з’явився журнал “Українське книгознавство” – періодичний орган гуртка бібліо-огів, утвореного при Українській господарській академії в Подебрадах. Перший но-мер цього журналу вийшов друком у травні 1922 р. літографським способом накладом150 примірників. Секретарем редакції та єдиним автором цього видання був ЛевкоУстимович Биковський, відомий уже на той час український бібліолог, статті якого зтеоретичних проблем книгознавства публікувались у періодичних виданнях2, органі-затор гуртка бібліологів при Українській студентській громаді у Варшаві.Провідне місце у першому номері “Українського книгознавства” займала працяЛ. Биковського “Українська бібліографія на еміграції”, присвячена аналізу книго-знавчо-бібліографічного збірника “Книга”, виданого у грудні 1921 р. під редакцієюД. Антоновича. Це був друкований орган бібліографічного гуртка, створеного у Віднів червні 1921 р. з метою об’єднання дослідників української книги та збирання біб-ліографічних матеріалів й книжок для Національної бібліотеки та Бібліографічногоінституту в Києві, а також Наукового товариства ім. Шевченка у Львові. У згаданійпублікації Л. Биковський досліджував такі методологічні проблеми книгознавства:наукову періодизацію, структуру, зміст і термінологічні засади, а також тенденціїрозвитку української науки про книгу. Запропонована періодизація розвитку науки про книгу була в українському книгознавстві першою спробою систематизації та узагальнення значного фактичного матеріалу. Підхід Л. Биковського вплинув на концепції наступних дослідниківзокрема К. Мігоня, який зазначав, що наука про книгу проходить бібліографічний, бібліотеко-знавчий та власне книгознавчий етапи розвитку. Подібна періодизація книгознавстватакож застосовується у працях сучасних дослідників книги.