Класифікація шрифтів відповідно до DIN (Deutsche Industrie Norm — німецького індустріального стандарту).

Венеціанська антиква — це перша типографська антиква, що використовувалася в другій половині XV століття в Італії. Її походження пов'язано з двома не схожими один на одного шрифтамирізних епох. Заголовкові літери (Маюскули) — основані на римському капітальному письмі (колона Траяна, II ст. н. е.); рядкові літери (Мінускули) — набагато молодші і походять від каролінського мінускула (VII ст. н. е.)

Цей тип шрифта відрізняється малоконтрастністю, тобто різниця товщин основних та додаткових штрихів незначна. Крім цього, виділяються загнуті засічки на вертикальних штрихах. В деяких шрифтах цього класу вершини літер «А» та «М» мають двосторонні засічки, що не є характерним для більшості інших шрифтів. Інша особливість венеціанської антикви — рядкова літера «е». У цієї літери середній штрих нахилений, на відміну від інших антиквенних шрифтів, де він завжди горизонтальний. Шрифти цієї групи зберігають виразні ознаки рукописного походження, такі як нахилені ліворуч вісі округлих літер. Найвідоміші шрифти цього типу: Jenson

Різниця між французькою та венеційською антиквами невелика. Нахил середнього штриха у «е» почав ставати горизонтальними в італійських шрифтах вже наприкінці XV ст., але довершеності шрифти цього типу сягнули у Франції середині XVI ст. працею Клода Ґарамона. Швидко витіснена антиквами перехідного типу, французька антиква привернула увагу Вільяма Морісона в його роботі зі створення «Золотого шрифту» у другій половині XIX ст.

Головні відмінности французької антикви від венеційської:

· більший контраст штрихів;

· горизонтальний середній штрих літер «е»;

· верхні виносні елементи, довші великих літер;

· гострі засічки на виносних.

Найвідоміші шрифти цього типу: Garamond, Palatino

Шрифти, які ми тепер відносимо до перехідної антикви, з'явилися наприкінці XVI століття. Для них характерні вибагливіші форми та сильніший контраст штрихів. Зберігаючи певні сліди рукописного походження літер, такі як дещо нахилені вісі овалів, шрифти перехідної антикви мають тонші з'єднувальні штрихи, тонші засічки, майже горизонтальні верхні частини основних штрихів, і загалом справляють дуже гармонійне враження. Виносні елементи зазвичай однакової висоти з літерами маюскулу.

Найвідоміші шрифти перехідної антикви: Times, Baskerville, Caslon.

Нова антиква — третя модифікація антикви. Виникає у зв'язку із розповсюдженням і популярністю гравюри на міді в другій половині XVIII століття.

Цей шрифт повністю намальований, і зв'язок з рукописною технікою пера зовсім не відчувається. Натиски округлих форм не мають нахилу. Сполучні риски дуже тонкі і складають сильний контраст з основними штрихами. Зарубки у вигляді тонких ліній не мають округлень.

Серед кращих творців друкарських шрифтів типу нової антикви слід в першу чергу відзначити італійця Джамбаттісту Бодоні (1740—1813), що його називали королем друкарів і друкарем королів, а також Фірмена Дідо (1764—1836) — Франція і Юстуса Вальбаума (1768—1839) — Німеччина. У XIX столітті для рекламних цілей створено грубі (жирні) шрифти цього типу з особливо сильним контрастом.

Брусковий шрифт — шрифт c потужними засічками прямокутної форми без заокруглень або з невеликими. Такі шрифти відрізняються невеликим контрастом між товщиною основних та сполучних ліній або повною його відсутністю.

Брускові шрифти з'явилися в Англії на початку XIX століття. Відповідно до форми овалів і засічок, наявністю або відсутністю контрасту і ступенем ширини брускові шрифти діляться на підгрупи:

· єгипетські,

· геометричні,

· гуманістичні,

· кларендон.

До цієї групи також іноді відносять брускові шрифти із зворотним контрастом («італійські»).

Шрифти цього типу займають провідне місце за шкалою читабельності й ідеально підходять для набору довгих текстів, бо мають дуже слабкий контраст. Сторінка, набрана таким шрифтом, виглядає значно «темніше» сторінки, набраної звичайною гарнітурою, оскільки штрихи брускового типу щільніше і більш одноманітні за товщиною. Брусковий шрифт часто використовується при наборі дитячих книг.

Некарбовані шрифти (шрифти без зарубок, гротески, чи рубані, англ. Sans Serif). Група шрифтів, що не мають зарубок. Вперше зразок такого шрифту показав Роберт Торн у 1803 році. Термін «гротеск» з'явився після створення Вільямом Кезлоном шрифту з такою назвою близько 1816 року. Друга характерна ознака цих шрифтів є мінімальний контраст рисок, або навіть повна його відсутність. Попри те, що терміни гротеск та рубаний шрифт вживаються для позначення всієї групи некарбованих шрифтів, при жорсткому підході до класифікації вони позначають конкретні підгрупи: Рублені (іноді — геометричні) шрифти (англ. — Monoweight) і гротески (Gothic).

Найвідоміші некарбовані шрифти: Univers, Futura, Gill Sans, Helvetica.

Перший зроблений із часів Радянського Союзу на замовлення уряду Росії для суспільних потреб — ПТ Санс.

Рукописні шрифти (скрипт) - шрифт, Виконання від руки або імітує его. Рукопісні шрифти класіфікуються в залежності від пишучих інструмента на шрифти, что імітують лист шірококонечнім пером, загостренім пером, пензлем та іншімі інструментамі (олівець, маркер, кулькова ручка ТОЩО). Крім того, рукопісні шрифти могут буті зв'язкові (де Кожна буква з'єднується з сусіднімі) i незв'язні (де Кожна буква Стоїть окремо). Можливі такоже полусвязном форми, де з'єднується Тільки частина букв або букви з'єднуються Тільки з одного боку. Рукопісні шрифти застосовуються для акціденціі и для набору навчальної літератури (прописи).

Декоративні шрифти - шрифти, що використовуються для художнього оформлення найрізноманітніших проектів. На основі декоративного шрифту досягаються візуальні асоціації, передається настрій та характер напису.

Готичні шрифти (від іт. gotico — готський). Рукописні шрифти, що виникли у Франції та Німеччині в середині ХІ століття. З появою друку — набірні. У Німеччині вживалися майже до середини ХХ століття. Вирізняються особливим способом написання латинських літер. Існує багато варіантів, проте основні характерні особливості — це незграбна й подовжена форма, широкі штамби, сильна контрастність. Такі якості (видовженість та «ламаність») в часи виникнення забезпечували економію місця при письмі на пергаменті, що тоді був доволі дорогим.

Ірландсько-англосаксонське письмо — форма напівуніціалу, один з історичних етапів розвитку латинського письма.

Види шрифтів за призначенням.

Службові шрифти — текстові шрифти мають завжди менший кегль порівняно з основним текстом і світле накреслення. Вони застосовуються для текстівок, підписів авторів, виносок, вихідних відомостей.

· Основні шрифти — мають просте виконання, яке не відволікає від змісту, і призначені для максимально комфортного читання довгих текстів. Текстовими шрифтами можуть бути як гарнітури із засічками, так і рубані, але ніколи — декоративні, їх розміри коливаються від 8 п. (у довідкових виданнях) до 20 п. (у дитячих виданнях).

· Додаткові шрифти — текстові шрифти мають відрізнятися від основного, але не впадати в око. їх призначення — повідомити другорядну інформацію, доповнити основний текст. Застосовуються такі шрифти для коментарів, приміток, паралельних повідомлень, матеріалів не основної тематики. Читач повинен з першого погляду зрозуміти, що він читає додатковий текст і не переплутати його з основним. Отже, додаткові тексти повинні бути світлими, розміром не більше за основний шрифт, і контрастно виділятися від основного тексту.

· Видільні шрифти — текстові шрифти застосовуються для виділень у тексті або на сторінці. Такі виділення можуть бути ледве помітними — тією ж гарнітурою, але іншим кеглем, накресленням; або ж різко контрастувати малюнком, кольором, розміром. Як правило, способи виділення у виданні чітко обмежені. Акцидентними шрифтами друкують невеликі текстові фрагменти (врізи, текстові виділення, колонтитули, ініціали, приклади) через їх важкість для сприйняття — складний малюнок, щільність.

· Технічні шрифти — текстові шрифти призначені для спілкування людей за допомогою різних пристроїв: екрана комп'ютера, радіотелефон), калькулятора, панелі принтера і т. ін. Наприклад, при проектуванні шрифту OCR перед А. Фрутігером постало завдання створити моноширинний шрифт таких пропорцій і пластики, щоб літери якнайсильніше відрізнялися одна від одної і щоб промінь, що їх читає, мав якнайменше шансів помилитися. Цією вимогою можна пояснити появу особливої пластики в літерах I J L і j r F M W m W. Технічні шрифти застосовуються в електронних виданнях або як ілюстрація повідомлень різних пристроїв у науковій, технічній чи навчальній літературі.

Панграма.

Панграма — фраза, вислів або текст в якому присутні всі літери абетки. Як правило, панграми використовуються для перевірки відображення гарнітури шрифтів, правильності передачі повідомлень та друкарських приладів.