Принципи роботи сучасних видавництв.

Видавництво — це створене у відповідній організаційно-правовій формі підприємство, головним змістом діяльності якого є підготовка, випуск і реалізація різних видів друкованих, електронних та комбінованих видань (за Тимошиком М. С.).

Під видавництвом розуміється державне, суспільне, кооперативне, акціонерне або приватне підприємство, яке здійснює підготовку, випуск та реалізацію книг, газет, журналів, нот, плакатів, електронних і комбінованих видань та інших видів продукції.

Під видающою організацією - підприємство, установа, організація, які мають право на видавничу діяльність і провідні її головним чином заради власних потреб.

У 1980 році в СРСР випуском книг займалося трохи більше 200 видавництв, з яких 163 підпорядковувалися безпосередньо Держкомвидаву СРСР. У вересні 1999 року при утворенні Міністерства Російської Федерації у справах друку, телерадіомовлення і засобів масових комунікацій йому було передано 63 державних видавництва. Всього ж в країні до кінця 2000 року ліцензію на право видавничої діяльності отримали близько 16 тисяч структур різних форм власності.

Переважну частину книг і брошур випускають видавництва Центрального і Північно-Західного регіонів, головним чином Москви і Санкт-Петербурга. У 2000 році їх сумарна частка в загальному випуску книжкової продукції становила за кількістю назв близько 77%, а за тиражем - понад 93%. Таким чином, незважаючи на різке збільшення числа видавництв в країні, зберігається їх гіпертрофована концентрація в двох центральних регіонах. Такий стан негативно позначається на забезпеченні населення книгами, стримує розвиток регіонального і національного книговидання.

За останні роки зберігається не тільки тенденція зростання загального числа видавництв і видавничих організацій, а й тенденція концентрації книжкового виробництва в обмеженій кількості великих структур. Сьогодні на книжковому ринку діє близько 50 великих видавництв, що випускають понад 100 назв книг на рік. Деякі з них випускають понад 1 000 назв. Сукупний тираж книг і брошур, випущених в 2000 році п'ятьма видавництвами - АСТ, «Дрофа», «Олма-Пресс», «Просвещение» і «Ексмо-Пресс» - склав близько третини від загального по країні.

Залежно від продукції, що випускається літератури, масштабів випуску, форми власності та інших факторів видавництва можуть бути класифіковані за різними ознаками:

· за видами видающої літератури і її читацьким призначенням видавництва можуть бути універсальними (Клуб сімейного дозвілля, Старого лева, Основа) і спеціалізованими (ранок – освіта, академія – освіта, джерело життя – релігія, абабагаламага – діти). Так, видавництво «Республіка» (до 1991 року - Политиздат) випускає суспільно-політичну літературу, «Художня література» - художню, «Великої російської енциклопедії» - енциклопедичну, ряд науково-технічних видавництв («Радио и связь», Стройиздат, «Транспорт»,«Колос», Вища школа і ін.) - літературу для відповідних галузей економіки. Спеціалізовані і багато недержавних видавництва. Науково-видавничий центр «Ладомир», наприклад, випускає головним чином наукові видання, видавництво «ГЕОТАР МЕДИЦИНА» - літературу з медицини, ТОВ «Видавничий дім ИНФРА-М» - спеціалізується на діловій літературі і так далі. До видавництвам, спеціалізованим по читацькому призначенню, відносяться, наприклад, державне видавництво «Дитяча література», приватне видавництво «Росмен», видавництво «Молода гвардія»;

· за формою власності видавництва можуть бути державними і приватними, кооперативними і акціонерними, партійними і видавництвами громадських організацій, інший, в тому числі змішаної власності;

· за територіальною ознакою видавництва можуть бути місцеві, національні, транснаціональні. До національних видавництвам відносяться такі, як «Просвіта», «Вища школа», «Великої російської енциклопедії» та ін. До місцевих - регіональні видавництва, такі, як Ростовське, Калінінградський, Омський книжкові видавництва, видавництва республік: «Магаріф» (м Казань), Калмицьке книжкове видавництво (м Еліста), Мордовське книжкове видавництво (м Саранськ) і ін. У Росії поки немає видавництв, які діяли б на транснаціональному рівні, як, наприклад, «Бертельсман», «Мондадорі» і інші сучасні великі видавничі структури на Заході;

· за масштабом діяльності видавництва можуть бути великими, що випускають понад 100 книг на рік, середніми і малими, що випускають від декількох до кількох десятків книг на рік. До числа великих в Росії відноситься близько 50 видавництв (АСТ, «Олма-Пресс», «Просвещение», «Наука» та ін.). Решта - середні і малі;

· за знаковою природою інформації видань, що випускаються видавництва можна поділити на ті, що випускають текстові книги, нотні видання, картографічну продукцію, видання для сліпих і слабозорих, різні види електронних видань і так далі. Наприклад, державне видавництво «Музика» і приватне видавництво «Кіфара» випускають нотну продукцію, видавництво «Репро» - книги для сліпих за системою Брайля, видавниче підприємство «АВЕРС» - картографічну продукцію.

Таким чином, система видавництв, що склалася в Російській Федерації за останні десять років, забезпечує випуск книг і брошур по всьому спектру читацького попиту. Особливо важливо, що як державні, так і недержавні видавництва активно працюють в області, так званої соціально значущої літератури, орієнтованої на інформаційне забезпечення розвитку економіки, науки, культури та освіти. За десятиліття розвитку російського книговидання на основі ринкових відносин склалася сучасна видавнича система, в основі якої лежать принципи свободи слова і демократизації редакційно-видавничих процесів, використання ринкових механізмів і впровадження нових інформаційних технологій. Все це дозволяє вітчизняному книговиданню активно інтегруватися в світову видавничу систему, в глобальний інформаційний простір.

Видавництва: Зелений пес, Фоліо, Веселка, Здоров'я, Зоокнига, Казка, Либідь, Свічадо (релігія), Сяйво, Християнське Слово, Школа тощо.

23) Шляхи покращення собівартості видавничої продукції.

Зважаючи на несприятливе законодавче поле, що склалося в нашій державі для видавничо-поліграфічної галузі, коли не вмотивований податковий тиск на друковане слово різко підвищує його собівартість, а також на низьку платоспроможність населення, перед видавцем постійно стоїть проблема своєчасної реалізації випущеного видання. Нерідко наклад гарної і потрібної книги просто «залягає» на складі через його високу відпускну ціну.

Ось чому, складаючи кошторис на майбутнє видання, видавець змушений буквально через мікроскоп розглядати кожну статтю витрат, аби не допустити її збільшення. Нерідко доводиться свідомо «урізати» такі статті, аби вкластися у визначену спонсором суму (у випадках, коли йдеться про замовне видання), або зменшити загальну суму можливих витрат (коли йдеться про самоокупне тиражне видання, що випускається власним коштом).

Яким же чином можна знизити собівартість видавничої продукції.

Розглянемо такі можливості за основними блоками витрат.

Гонорар. Це перша стаття витрат, яка часто піддається різкому зрізанню. Проте, якщо раніше видавці робили це легко, ставлячи автора перед фактом: або книга виходить як безгонорарна, або не виходить зовсім, то сьогодні ситуація різко змінилася.

Період репринтних і всіляких інших перевидань, переважно зарубіжних бестселерів, виданих у колишньому Радянському Союзі до 1973 року без оглядки на необхідність охорони інтелектуальної власності (часу підписання цією країною Женевської конвенції з авторського права), вже безповоротно минув. Нині серед видавців почалася вже боротьба за автора. Особливо якщо це автор підручника або навчального посібника з нормативного предмета для школи, технікуму чи вищого навчального закладу (саме цей вид видань за тематичним розділом у нашій державі вже став для видавців прибутковим). Тому спроба зменшити цю статтю видається нині нереально. Тим більше, що угоди на право видання багато видавництв укладає з авторами ще до складання кошторис.

Може дещо постраждати художнє оформлення — заміть чотирьох кольорів видавець змушений буде перейти, скажімо, на два. Задуманий раніше блок кольорових ілюстрацій всередині книги також переходить в розряд чорно-білих. Можна дещо зекономити й на задуманих раніше ілюстрованих форзацах.

· гонорар авторові (упорядникові);

· гонорар художникові;

· гонорар перекладачеві.

Загальновидавничі витрати. Тут є значний резерв зниження собівартості одного обліково-видавішчого аркуша. На початковому етапі своєї діяльності така економія може бути на преміях, відрядженнях, транспортних витратах. Надто обережно доведеться ставитися до ідеї співробітників щодо розширення штату чи підвищення зарплатні. Інколи видавці змушені пожертвувати комфортом за рахунок здачі частини своїх приміщень в оренду, потіснивши окремі підрозділи.

Збільшують витрати в цьому блоці різноманітні порушення редакційного процесу, що нерідко призводить до повторного набору оригіналу, додаткових правок, а у випадку виявленої помилки з вини видавництва на етапі підписання сигнального примірника до друку — й до передруку аркуша чи переробки обкладинки. За все це доведеться виплачувати додаткові кошти, які згодом «ляжуть» на собівартість.

заробітна плата працівників видавництва;

'оплата оренди приміщення;

'оплата за придбану техніку та матеріали, необхідні для забезпечення життєдіяльності видавництва;

• бюджетні відрахування;

'виплати на відрядження;

• оплата за користування телефонами та іншими технічними засобами;

• поштові витрати;

• транспортні витрати;

• витрати на комунальні послуги.

Поліграфічні витрати. Приватизаційні процеси в поліграфічній галузі спонукали до появи цілого ряду нових, великих і малих, друкарень, оснащених новою технікою. Видавець, таким чином, має можливість вибору. І хоча такі тенденції ущільнення ринку поліграфічних послуг по ки що не призвели до відчутного зниження цін у цьому сегменті, видавець нині постав у кращих умовах: він має можливість вибору. Іншими словами, користуючись термінологією ринку, може поторгуватися з поліграфістами. Принцип — якщо за меншу ціну не виконаєте це замовлення, я знайду іншу друкарню — у більшості випадків спрацьовує. Як засвідчує практика, маловідомий, але знаючий свою справу директор видавництва може «збити» таку ціну поліграфічних послуг до 30-40 відсотків. Проте, це свідчить про несерйозність деяких поліграфістів, які свідомо завищують свій кошторис в надії, що замовник грошовитий і відразу підпише її.

У вартість поліграфічних послуг входить оплата всього спектру робіт, пов'язаних з виготовленням друкарнею накладу видання відповідно до замовлених параметрів (спосіб друку, формат, вид оправи, способів фальцювання, наявність ілюстративного матеріалу, вид тиснення, вигляд корінця тощо). Ціни за виконані роботи можуть бути абсолютно різними. Одна річ друкувати незначним накладом звичайну брошуру з чорно-білою обкладинкою на різографі чи старій однофарбовій машині, інша — велику за обсягом книгу з оправою і кольоровими ілюстраціями, що виходить за держзамовленням і має солідний наклад, на новому імпортному обладнанні.

Вартість матеріалів, як, до речі, й поліграфічних послуг, залежить від того, яким задумано конкретний видавничий продукт за формою, матеріальною конструкцією, рівнем художнього оформлення та способом поліграфічного виконання. Сюди входить ціна паперу (на книжковий блок, на обкладинку, на форзац), ціна матеріалів для оправи (картон, плівка, лідерин, бумві-ніл, тканина), ціна інших матеріалів (на корінець, каптал, вкладку, наклейку тощо).

Що ж до другого блоку поліграфічних витрат, то ринок нині більше вирівняв ціни на основні види паперу та Інших матеріалів. Реальність таких цін, запропонованих друкарнею, легко перевірити за прайсами основних постачальників, які періодично вміщуються у фахових виданнях. Проте зекономити й тут можна. Але доведеться свідомо йти на спрощення видання з точки зору поліграфічного виконання та заміни раніше вибраних матеріалів на матеріали нижчої якості і, відповідно, меншої ціни. Для прикладу, замість офсетного паперу №1 доведеться змиритися з друкарським або й газетним (цією практикою користуються й сьогодні деякі видавці, виготовляючи яскраву чотирикольорову оправу, але вкладаючи в неї книжковий блок із газетного паперу, який через певний час ще більше потемніє і стане важким для сприйняття тексту. Це особливо недопустимо у випадках з друком навчальної літератури для школярів та студентів). Далі: оправа замінюється на обкладинку. Якщо планувалася суперобкладинка, перед необхідністю зменшити суму калькуляції від неї доведеться також відмовитися.

Маркетингові витрати. Ця стаття витрат у крайньому випадку може бути зведена до мінімуму, а на окремі видання й повністю вилучена з кошторису.

Урізуючи, таким чином, статті витрат, видавець, одначе, має пам'ятати, що все це неминуче призведе до спрощення зовнішнього вигляду і внутрішньої конструкції видання. У випадку із замовними виданнями це навіть вигідно (адже вдається вкластися в запропоновану замовником суму). У випадку, якщо це видання власне, розраховане на самоокупність, слід добре подумати, яким воно виглядатиме на книжкових розкладках.

Йдеться передусім про рекламну продукцію видавництва (буклети, каталоги випущених видань, прайс-листи), оплату рекламної площі на сторінках фахових видань (для прикладу, «Друкарство», «Книжковий клуб-плюс» «Книжковий огляд», «Книжник-ревю» та ін.), оплату за замовлені фахівцям рецензії на новинки, що публікуються в масових періодичних виданнях. Це також витрати на презентації видавничих проектів чи окремих суспільно значимих видань.

24) Основні класифікаційні ознаки сучасних видавництв.

Видавництво - юридична особа, основним видом діяльності
якої є видавнича діяльність;
Видавнича діяльність -організаційно-творча,
господарсько-виробнича діяльність видавців, спрямована на
підготовку і випуск у світ видавничої продукції.

На основі вивчення українського та зарубіжного досвіду книговидання можна визначити наступні типи сучасних видавництв та їх систем.

Класифікація видавництв:

Залежно від виду цільового призначення, тематики видав продукції, ступеня спеціалізації, форми власності та інших ознак.

За видами видав продукції: книжкові, газетно-журнальні, нотні, картографічні та образотворчої продукції.

За цільовим призначенням літератури, яку випускають: наукової, навчальної, художньої, дитячої, енциклопедичної, рекламної, літератури дозвілля та із захоплень, релігійної літератури.

За тематикою друкованої продукції: юридичні, комп’ютерні, медичні, сільськогосподарські, музичні.

За ступенем спеціалізації В., які видають літературу різних видів відносяться до універсальних або широко профільних.

Вузькоспеціалізовані В. орієнтуються на випуск конкретного, фахового виду літератури.

Проміжне положення за ступенем спеціалізації за специфічною тематикою: видання із-за задоволень, заповнення дозвілля, мистецтва, релігії.

В основу візьмемо такі головні ознаки:

• форма власності;

• форма об'єднання майна засновників;

• спосіб формування статутного фонду;

• економічна природа господарювання;

• обсяг випущеної продукції;

• тематичний репертуар видань;

• читацьке коло;

• знаковий принцип творення видання;

• структурна підпорядкованість.

Коротко охарактеризуємо кожну з цих ознак.

За формою власності типологічна картина видавництв сьогодні значно відрізняється від тієї, яка існувала за радянської доби. Залежно від форм власності, передбачених цивільним законодавством, в Україні можуть створюватися й діяти видавництва, як складові підприємств, таких видів:

• державне, що діє на основі державної власності;

• комунальне, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

• приватне, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта видавничої діяльності (юридичної особи);

• колективне, що діє на основі колективної власності. У відповідності з чинним законодавством усі видавництва, незалежно від форми власності, мають однакові права та обов'язки, в тім числі й щодо участі у виконанні різноманітних державних програм.

За формою об'єднання майна засновників розрізняють: акціонерні товариства (AT), товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ), товариства з додатковою відповідальністю (ТДВ).

В акціонерних товариствах статутні фонди поділені на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості. AT несе відповідальність за зобов'язання тільки майном товариства, а акціонери — в межах вартості належних їм акцій.

На відміну від AT, у товариствах з обмеженою відповідальністю статутні фонди поділені на частки, розмір яких визначається установчими документами. ТОВ несе відповідальність за своїми зобов'язаннями, як і в попередньому випадку, тільки своїм майном, а учасники товариства — у межах своїх вкладів. Зобов'язання у товариства з додатковою відповідальністю (ТДВ) значно більші: власне майно, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

За способом формування статутного фонду видавництва можуть бути унітарними та корпоративними. Унітарним видавництвом є таке, що створюється одним засновником. Він виділяє для цього майно, формує статутний фонд, затверджує статут, на засадах трудового найму формує штат працівників, безпосередньо або через найнятого фахівця керує колективом. Корпоративне видавництво утворюється спільним рішення двох або більше засновників. Діє воно на основі спільної діяльності засновників чи на основі об'єднання майна. Керівництво таким підприємством здійснюється через органи, що створюються засновниками.

За економічною природою господарювання працюють два види видавництв: комерційні та некомерційні. Комерційні видавництва розглядають підготовлену і випущену власними силами видавничу продукцію як товар і мають головну мету — одержання прибутку. Некомерційні видавництва випускають таку продукцію здебільшого у виробничих чи пропагандистських цілях, задовольняючи потреби галузі, громадської організації чи партії.

За обсягом випущеної продукції класифікують великі, середні і малі видавництва.

Відповідно до європейських мірок, великим видавництвом прийнято вважати таке, яке упродовж року випускає понад сто назв книг. Середнє — від десяти до ста. Мале — до десяти назв.

Звичайно, таку кількісну ознаку слід сприймати умовно, зважаючи ще й на обсяги видань (в обліково-видавничих аркушах) та їх наклади. Окрім кількості назв, у країнах Євросоюзу статус видавництва у цьому блоці визначається також і обсягом річного обороту коштів. Малим вважається видавництво, де цей показник складає менше 10 тис. евро. Середнім — від 10 до 1 млн евро. Великим — понад 1 млн евро.

За тематичним репертуаром видань, які випускають видавництва, їх можна поділити на вузькоспеціалізовані, специфічної тематики та універсальні.

Вузькоспеціалізоване видавництво здебільшого працює з чітко визначеним видом фахової літератури (наукова, навчальна шкільна, навчальна для ВНЗ, що охоплює всі предмети і навчальні дисципліни або якісь окремі їх напрями — сільськогосподарський, природничий, гірничий, медичний тощо). Це зазвичай малотиражні (крім шкільних підручників), а тому й дорогі за відпускною ціною видання, які однак розраховані на свого стабільного споживача. Шукати такого споживача доводиться не в книгарні, а безпосередньо в навчальному чи науковому закладі, під час проведення відповідних наукових заходів чи імпрез.

Видавництво специфічної тематики зорієнтоване передусім на таку групу читачів, до речі, стабільно значну за кількістю, специфіка читацького інтересу якої зводиться до "споживання" літератури на теми дозвілля, хобі, туризму, мистецтва, релігії. Видавець цього блока літератури прагне втримувати біля себе означене коло покупців такими новинками, адже нерідко деякі з них спонукають до започаткування певної серії — широкої за кількістю назв і тривалої в часі видання.

Універсальні видавництва роблять погоду на книжковому ринку передусім літературою широкого профілю — від художніх бестселерів до науково-популярних видань. Вони можуть готувати до друку одночасно літературу з кількох галузей знань.

За читацьким колом розрізняють видавництва для дітей, для школярів, для молоді.

На українському книговидавничому ринку міцно утвердилися видавництва, продукція яких призначається передусім дітям ("Веселка", "А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га", "Котигорошко"). Видавнича програма "Школяра" і "Ранку" розрахована на учнів загальноосвітніх шкіл. Понад 80 років у Києві діяло видавництво з промовистою назвою "Молодь", яке видавало літературу, розраховану на молодіжну читацьку аудиторію.

За знаковим принципом творення видань видавництва спеціалізуються на випуску текстових, електронних, нотних, картографічних, мистецьких видань.

Згідно з даними Інституту відкритого суспільства (Будапешт), який проводив на початку нового тисячоліття дослідження ситуації у видавничій справі країн Східної Європи, на цих теренах переважають видавництва, які готують і передають інформацію традиційно — на паперових носіях інформації (80 відсотків), частка електронних версій книги зовсім незначна — становить лише один відсоток. Але вже є 18 відсотків видавництв, які на сьогодні поєднують ці два види видань. З нотним способом передачі інформації в Україні працює переважно видавництво "Музична Україна". Все більше на сьогодні видавництв за знакову основу творення книги беруть картографію і образотворчі роботи.

За структурною підпорядкованістю можна виділити самостійні видавництва, філії, представництва.

Самостійне видавництво є юридичною особою, має відокремлене майно, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, рахунки в банківських установах. Філії та представництва не є юридичними особами. Це — лиш окремий підрозділ, що розташований поза місцезнаходженням самостійного видавництва і здійснює його інтереси в конкретному регіоні, нерідко — за кордоном. Аби не втрапити в правову колізію, про цю обставину особливо важливо пам'ятати тим авторам, хто вступає з керівниками таких підрозділів у переговори щодо уступки (покупки) ліцензії на перевидання чи поширення твору або ж має намір здійснити принадний, але дорогий з фінансового боку, проект спільного видання.

У цьому контексті початкуючому видавцеві слід пам'ятати ще про одну законодавчу норму: у разі, якщо в статутному фонді видавництва іноземна інвестиція становить не менш як 10 відсотків, воно визнається видавництвом з іноземними інвестиціями. Якщо ж частка цих інвестицій складає 100 відсотків — таке видавництво вважається іноземним.

25) Поняття бізнес-плану та його основні етапи.

Бі́знес-план (англ. Business plan) — це техніко-економічне обґрунтування діяльності підприємств у ринкових умовах, програма його діяльності; він характеризує модель підприємства в майбутньому. Він складається для діючого підприємства, нового виду діяльності або продукції, для нового підприємства. Він потрібен керівникові фірми, акціонерам, інвесторам. Бізнес-план частіше складається на рік, два роки, зрідка на більший період.

Мета:

· визначення рівня життєздатності та стійкості підприємства;

· виявлення сильних та слабких сторін фірми;

· конкретизація стратегії розвитку через систему кількісних і якісних показників;

· забезпечення підтримки інвесторів та акціонерів;

· зниження ризиків підприємницької діяльності.

Бізнес-план розробляють для пошуку подальших резервів зменшення витрат і зростання доходів з метою забезпечення зростання прибутків підприємства. Бізнес-план являє собою специфічний документ, що описує основні аспекти майбутньої діяльності підприємства з реалізації будь-якої інвестиційної програми або будь-якої бізнес-ідеї у принципі. При цьому при розробці бізнес-плану особлива увага повинна приділятися не тільки визначенню очікуваного обсягу прибутку від реалізації бізнес-ідеї, а й вивченню умов на ринку даних послуг, виявленню можливостей розширення обсягів їх реалізації у майбутньому, можливих джерел фінансування проекту з урахуванням умов отримання кредиту та строків його погашення.

Види бізнес-планів:

· План, що повинний скласти кожен потенційний підприємець. У цьому документі міститься вся інформація про товар чи послугу, що збирається пропонувати нова компанія, ринковий потенціал, можливу конкуренцію (продукти-замінники), ресурси, необхідні для виробництва (персонал, приміщення, устаткування, матеріали, техніка тощо), необхідний капітал (інвестиції, операційні ресурси) і наявний капітал, потреби у фінансах ("пасивний"/венчурний капітал, позики, гранти), заплановану оборотність засобів і результати діяльності за 3-5 років. Цей документ включає всю інформацію про те, як має розвиватися бізнес, і є абсолютно необхідним для контролю прогресу розвитку підприємства.

· Документ, який підготовлюється керівництвом компанії, що викуповується, (можливо укладається разом із професійними консультантами), у якому докладно характеризується минуле, дійсне і передбачуване майбутнє пропонованої до викупу компанії, з метою зміцнення її майбутнього фінансового стану. У бізнес-плані міститься ретельний аналіз керівництва компанії, її матеріальних, трудових, виробничих і фінансових ресурсів, а також дані про минулу діяльність компанії та її поточне положення на ринку. У бізнес-плані також представлені докладно складені форми звіту про прибутки і збитки, балансу і звіту про рух готівки за прогнозами на один-три роки вперед і робляться менш детальні прогнози на віддаленіші терміни. У документі повно і докладно викладаються ідеї ініціативної групи, що підготовляє викуп, її стратегія і поставлені задачі, відповідно до яких згодом будуть аналізуватися результати роботи компанії.

Етапи:

Порядок складання бізнес-плану залежить від величини підприємства, характеру бізнесу, ринку, економічних, політичних факторів та іншого. Весь процес бізнес-планування включає такі етапи:

· Вивчення методології бізнес-планування на основі літературних джерел.

· Визначення цілей та головної мети — визнання акціонерів, одержання інвестицій, максималізація прибутку і тому подібне.

· Визначення цільових читачів бізнес-плану, що пов'язано з метою бізнес-плану. Це можуть бути інвестори, акціонери, банки, менеджери вищого рівня керівництва.

· Визначення структури бізнес-плану. Він може бути повним або скороченим — на рік чи два.

· Збирання даних для кожного розділу бізнес-плану. Найважливіше значення для успіху бізнесу має маркетинговий аналіз, вивчення ринку, потенційних споживачів, можливостей конкурентів, слабких та сильних сторін фірми і урахування цих факторів у бізнес-плані.

· Складання бізнес-плану. Це важливий етап, який дає кінцевий результат — бізнес-план. Вихідними є показники обсягів продаж товарної продукції, інвестицій. Практика показує, що бізнес-план має складатися фірмою самостійно або з допомогою консультантів. Написання бізнес-плану на замовлення, за дорученням має ряд недоліків.

· Читання, вивчення бізнес-плану. Як правило, бізнес-план надається для читання незацікавленим особам високої кваліфікації. В процесі може бути проведена незалежна експертиза та ділова критика. * Усунення недоліків підвищить якість бізнес-плану.

· Дослідження ринку, план маркетингу, оцінка можливостей фірми щодо інвестицій, термінів початку виробництва, обсягів виробництва, фінансовий план, охорона середовища є обов'язковими складовими бізнес-плану.

Інші етапи:

- прийняття рішення про розробку бізнес-плану, його масштабності, з урахуванням його ідеї, ресурсоємності, тимчасового горизонту;

- підготовка системи фінансового забезпечення розробки бізнес-плану та відкриття фінансування;

- створення групи з розробки бізнес-плану (при необхідності залучення фахівців-експертів або консалтингової компанії);

- визначення мети плану виходячи з проблем, які покликані вирішити бізнес-план;

- визначення джерел потрібної інформації, збір вихідних даних;

- вибір методики розрахунку кількісних і якісних показників та комп'ютерних систем;

- встановлення структури бізнес-плану, яка зазвичай складається з титульного листа, резюме, яке включає історію бізнесу підприємства (якщо воно вже існує), його місцезнаходження, мета, вид діяльності, галузь, до якої належить підприємство, та стан справ у ній; концепцію і профіль майбутнього підприємства; аналіз ринків збуту; конкуренція та конкурентні переваги компанії, в тому числі за рахунок реалізації ідей бізнес-плану; план маркетингу, виробничий і організаційний плани; фінансовий план та оцінка ризику; програми за кількісними і якісними показниками плану, включаючи динаміку їх зміни (детально структура бізнес-плану викладена в параграфі 8.3);

- проведення техніко-економічних розрахунків і досліджень (по суті, на цьому етапі формується бізнес-план як документ, в якому знаходять відображення обсяг виробництва і реалізації продукції або послуг; ціна реалізації і сума доходів; величини постійних і змінних витрат, у тому числі на одиницю продукції або послуги; обсяг необхідних трудових і матеріальних ресурсів, сума інвестицій і джерела фінансування, механізм фінансування і повернення інвестицій та інші показники);

- затвердження робочого варіанту бізнес-плану;

- експертиза бізнес-плану, в тому числі із залученням зовнішніх експертів, особливо для бізнес-планів інвестиційних проектів;

- визначення можливостей реалізації бізнес-плану своїми силами або із залученням зовнішніх інвесторів (залучення зовнішніх інвесторів особливо виправдано з великим інвестиційним проектам, так як ця додаткова експертиза та розподіл ризиків між учасниками);

- проведення переговорів з потенційними партнерами по реалізації бізнес-плану, включаючи потенційних інвесторів, постачальників сировини, обладнання і матеріалів, підрядників;

- внесення корективів у бізнес-план з урахуванням пропозицій партнерів;

- узгодження інтересів учасників і їх вкладу в реалізацію бізнес-плану та оформлення договірних відносин (залучення інвестицій може бути зворотним - тоді оформляється договір позики з графіком одержання кредиту і його повернення, а може бути з урахуванням подальшої частки у власності підприємства - договір співзасновництва);

- організація реалізації бізнес-плану.

26) Організаційна структура видавництва.

Видавництво - юридична особа, основним видом діяльності
якої є видавнича діяльність;

Видавнича діяльність -організаційно-творча,
господарсько-виробнича діяльність видавців, спрямована на
підготовку і випуск у світ видавничої продукції;

Видавнича справа - сфера суспільних відносин, що поєднує в
собі організаційно-творчу та виробничо-господарську діяльність
юридичних і фізичних осіб, зайнятих створенням, виготовленням і
розповсюдженням видавничої продукції.

виготовлення видавничої продукції - виробничо-технологічний
процес відтворення визначеним тиражем видавничого оригіналу
поліграфічними чи іншими технічними засобами;

розповсюдження видавничої продукції - доведення видавничої
продукції до споживача як через торговельну мережу, так і іншими
способами.

Складові частини В. та типова структура та функції його працівників:

Типова структура В. яка забезпечує виконанню всіх його організаційно-видавничих функцій з системами окремих підрозділів і служб моє у своєму складі: керівництво, редакційну і виробничу частину і частину книгорозповсюдження.

Керівництво В.: директор (при ньому можуть працювати дорадчі органи видавництва це редакційна і художня рада), головний редактор, заступник директора з виробництва.

Заступник директора с виробництва керує виробничо-господарською діяльністю видавництва і відповідно очолює виробничу частину. Як керівник виробничої частини виробництва, він спрямовує і контролює роботу адміністративно-господарського відділу технічної редакції, відділу виготовлення оригінал макетів, відділу постачання.

Заступник директора з маркетингу у виробництві орієнтованого на ринок відіграє одну з провідних ролей в управлінні. Він керує виконанням функцій маркетингової діяльності планування асортименту друкованої продукції та випуску видань; збиранням інформації та дослідженням ринку; визначенням цін на продукцію видавництва; товарорухом та збутом випущених видань.

Головний художник керує всіма процесами художнього та графічного оформлення видань. Відповідає за відповідальність оформлення змісту видань; за вироблення стилізаціх і стильової оригінальності оформлення, які б відрізняли продукцію В. на ринку. Бере участь у розробленні художнього та технічного оформлення видань.

Редакційна частина:

Книжкові редакції – це головний структурний підрозділ В., який здійснює оцінювання, редагування і підготовку оригіналів до видання. І. проводить організаційну і творчу роботу з добору тематики видань, відповідно до спеціалізації, забезпення високої якості, наукового і художнього рівня та культури видань.

У великих В. редакцію очолює завідувач, який підпорядковується головному редактору. Завідувач організовує роботу редакції і керує нею.

У В. без завідувачів редакції у читанні, їхні обов’язки виконують старші редактори.

Редактор є основним видавничим працівником.

Відділ художнього оформлення – організовує художнє редагування та оформлення видань і забезпечує відповідність оформлення змісту авторським оригіналом, контролює якісні поліграфічного відтворення ілюстрацій та зовнішнього оформлення друкованої продукці і виготовляє рисунки. Працює з контактом редакції і відділом технічного оформлення. Тут створюється ілюстративний фон, для зберігання використанн у році перевидань і видать нових творів.

Коректорська – відділ, де вичитуються оригінали. Читаються коректори для перевірки відповідності їх оригіналу та чисті аркуші. Коректор здійснює вичитування рукописів, що надходять після редагування в тематичних редакціях.

Сюди ми відносимо бібліотеку. Бібліотека комплектується переважно спеціальною літературою за профілями В.; забезпечує фахівців В. необхідною літературою, бібліографічними і довідковими матеріалами; збирає і систематизує рецензії на продукцію свого В. і опубліковані в періодиці; підтримує контакт з галузевими та міжгалузевими бібліотеками, одержуючи від них літературу за абонементом; забезпечує користувачів потрібними літературними джерелами через Інтернет та електронні фонди.

Видавнича частина – здійснює зв'язок В. з поліграфічнми підприємствами (ПП); забезпечує випуск видань в встановлені строки і повного відповідністю поліграфічного виконання видавничої специфікації на художнє і технічне оформлення видань.

Відділ технічного оформлення – розроблює технічне оформлення кожного видання; роблять технічну специфікацію на видання після здійснення технічної підготовки до поліграфічного виконання. Технічний редактор – це конструктор книги.

Частина книгодрукування:

Маркетинговий відділ (відділ маркетингу) – є сучасний відділ маркетингу реалізації з реклами планує, координує і контролює діяльність видавництва на ринку; вивчає читацьку аудиторію; досліджує книжковий ринок; добирає книжкових партнерів; укладає з ними договори; вироблює рекомендації, щодо розроблювальних видавничих програм і цінової політики; планує та організовує рекламні компанії, захисти стимулювання збуту; контролює результати реклами і здійснює експедицію реалізованих видань; здійснює розповсюдження продукції В.

Завідувач відділу маркетингу відповідає за визначення збутової політики В.

Допоміжні служби – планово-економічний відділ (прораховує собівартість товару, організовує планову роботу; здійснює економічну програму і планування; складає план фінансування видань; контролює виконання завдання редакціями і відділами; складає оперативні і статистичні звіти; контролює правильність фонду оплати праці; візує розрахунки і договори з авторами та художниками; калькуляція собівартосі).

Калькуляція - підрахунок витрат на виробництво або реалізацію одиниці виробу (групи одиниць, роботи, послуги), що визначається у вартісній формі.

Собівартість - вартість факторів виробництва, які необхідно витратити на виробництво продукції, та її збут.

Бухгалтерія, відділ кадрів, адміністративно-господарчий відділ (АГВ).

АГВ – відповідє за майно; забезпечує майном (телефони, компютери); утримання засобів пожежогасіння; утримання чистого приміщення; закуповує необхідний інвентар.

27) Поняття ціни та основних чинників що на неї впливають.

Ціна — це грошовий вираз вартості, кількості грошей, що сплачується або одержується за одиницю товару або послуги.

Ціна́ — фундаментальна економічна категорія, яка означає кількість грошей, за яку продавець згоден продати, а покупець готовий купити одиницю товару (певної цінності, в т.ч. нематеріальної, наприклад, знання). Ціна певної кількості товару складає його вартість, тому правомірно говорити про ціну як грошову вартість одиниці товару/цінності.

В умовах ринкової економіки на ціну впливає багато чинників. У цілому їх можна поділити на дві великі групи:

• внутрішні, які залежать від самого підприємства (в основному пов'язані з ефективністю використання ресурсів й можуть бути ліквідовані силами самого підприємства). їх велика кількість, й вони залежать від особливостей діяльності підприємства, виробничого процесу, здійснення реалізації продукції та ін.;

• зовнішні, які не залежать від підприємства і які потрібно враховувати при плануванні стратегії своєї діяльності. У своїй діяльності підприємство повинно пристосовуватись до дії цих чинників, аналіз та розгляд яких має велике значення.

До зовнішніх чинників належать: попит споживачів, пропозиція виробників, доходи населення, особливості поведінки споживачів, вплив держави на політику ціноутворення, цінова реклама, фінансова система, грошовий обіг, кредитно-грошова система, учасники каналів збуту товарів, конкуренція, збільшення витрат за незалежними від підприємства причинами, інфляція (процес зростання споживчих цін на продовольчі, непродовольчі товари, послуга.) та ін.

До зовнішніх факторів відносяться наступні:

- політична стабільність країни-виробника й держав, де відбувається збут продукції фірми;

- відсутність на вільному ринку якихось необхідних ресурсів (трудових, матеріальних, фінансових);

- характер регулювання економіки державою;

- рівень та динаміка інфляції;

- обсяг і особливості існуючого й перспективного купівельного попиту;

- наявність і рівень конкуренції між виробниками однорідної продукції.

До внутрішніх факторів можна віднести:

- рекламу (чим вдаліша, оригінальніша реклама, тим ціна товарів виробника вище);

- специфіку виробленої продукції (чим вище ступінь її обробки, чим унікальніша якість, тим ціна вища);

- особливості виробничого процесу (продукція дрібносерійного й індивідуального виробництва має більш високу собівартість; товари масового виробництва мають відносно низькі витрати і не настільки високу ціну);

- ринкову стратегію й тактику виробника (орієнтація на один або кілька ринкових сегментів);

- специфіку життєвого циклу товару;

- тривалість просування товару по ланцюгу від виробника до споживача;

- якість продукції;

- організацію сервісу при продажу та в наступному періоді, після реалізації;

- обсяг ринку;

- імідж виробника як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках (оцінка оточуючими його морально-особистісних, інтелектуальних, професійних та етичних якостей).

28) Основні вимоги щодо оптимальної структури сучасних видавництв.

Видавництво - юридична особа, основним видом діяльності
якої є видавнича діяльність;

Видавнича діяльність -організаційно-творча,
господарсько-виробнича діяльність видавців, спрямована на
підготовку і випуск у світ видавничої продукції;

Видавнича справа - сфера суспільних відносин, що поєднує в
собі організаційно-творчу та виробничо-господарську діяльність
юридичних і фізичних осіб, зайнятих створенням, виготовленням і
розповсюдженням видавничої продукції.

виготовлення видавничої продукції - виробничо-технологічний
процес відтворення визначеним тиражем видавничого оригіналу
поліграфічними чи іншими технічними засобами;

розповсюдження видавничої продукції - доведення видавничої
продукції до споживача як через торговельну мережу, так і іншими
способами.

Складові частини В. та типова структура та функції його працівників:

Типова структура В. яка забезпечує виконанню всіх його організаційно-видавничих функцій з системами окремих підрозділів і служб моє у своєму складі: керівництво, редакційну і виробничу частину і частину книгорозповсюдження.

Керівництво В.: директор (при ньому можуть працювати дорадчі органи видавництва це редакційна і художня рада), головний редактор, заступник директора з виробництва.

Заступник директора с виробництва керує виробничо-господарською діяльністю видавництва і відповідно очолює виробничу частину. Як керівник виробничої частини виробництва, він спрямовує і контролює роботу адміністративно-господарського відділу технічної редакції, відділу виготовлення оригінал макетів, відділу постачання.

Заступник директора з маркетингу у виробництві орієнтованого на ринок відіграє одну з провідних ролей в управлінні. Він керує виконанням функцій маркетингової діяльності планування асортименту друкованої продукції та випуску видань; збиранням інформації та дослідженням ринку; визначенням цін на продукцію видавництва; товарорухом та збутом випущених видань.

Головний художник керує всіма процесами художнього та графічного оформлення видань. Відповідає за відповідальність оформлення змісту видань; за вироблення стилізаціх і стильової оригінальності оформлення, які б відрізняли продукцію В. на ринку. Бере участь у розробленні художнього та технічного оформлення видань.

Редакційна частина:

Книжкові редакції – це головний структурний підрозділ В., який здійснює оцінювання, редагування і підготовку оригіналів до видання. І. проводить організаційну і творчу роботу з добору тематики видань, відповідно до спеціалізації, забезпення високої якості, наукового і художнього рівня та культури видань.

У великих В. редакцію очолює завідувач, який підпорядковується головному редактору. Завідувач організовує роботу редакції і керує нею.

У В. без завідувачів редакції у читанні, їхні обов’язки виконують старші редактори.

Редактор є основним видавничим працівником.

Відділ художнього оформлення – організовує художнє редагування та оформлення видань і забезпечує відповідність оформлення змісту авторським оригіналом, контролює якісні поліграфічного відтворення ілюстрацій та зовнішнього оформлення друкованої продукці і виготовляє рисунки. Працює з контактом редакції і відділом технічного оформлення. Тут створюється ілюстративний фон, для зберігання використанн у році перевидань і видать нових творів.

Коректорська – відділ, де вичитуються оригінали. Читаються коректори для перевірки відповідності їх оригіналу та чисті аркуші. Коректор здійснює вичитування рукописів, що надходять після редагування в тематичних редакціях.

Сюди ми відносимо бібліотеку. Бібліотека комплектується переважно спеціальною літературою за профілями В.; забезпечує фахівців В. необхідною літературою, бібліографічними і довідковими матеріалами; збирає і систематизує рецензії на продукцію свого В. і опубліковані в періодиці; підтримує контакт з галузевими та міжгалузевими бібліотеками, одержуючи від них літературу за абонементом; забезпечує користувачів потрібними літературними джерелами через Інтернет та електронні фонди.

Видавнича частина – здійснює зв'язок В. з поліграфічнми підприємствами (ПП); забезпечує випуск видань в встановлені строки і повного відповідністю поліграфічного виконання видавничої специфікації на художнє і технічне оформлення видань.

Відділ технічного оформлення – розроблює технічне оформлення кожного видання; роблять технічну специфікацію на видання після здійснення технічної підготовки до поліграфічного виконання. Технічний редактор – це конструктор книги.

Частина книгодрукування:

Маркетинговий відділ (відділ маркетингу) – є сучасний відділ маркетингу реалізації з реклами планує, координує і контролює діяльність видавництва на ринку; вивчає читацьку аудиторію; досліджує книжковий ринок; добирає книжкових партнерів; укладає з ними договори; вироблює рекомендації, щодо розроблювальних видавничих програм і цінової політики; планує та організовує рекламні компанії, захисти стимулювання збуту; контролює результати реклами і здійснює експедицію реалізованих видань; здійснює розповсюдження продукції В.

Завідувач відділу маркетингу відповідає за визначення збутової політики В.

Допоміжні служби – планово-економічний відділ (прораховує собівартість товару, організовує планову роботу; здійснює економічну програму і планування; складає план фінансування видань; контролює виконання завдання редакціями і відділами; складає оперативні і статистичні звіти; контролює правильність фонду оплати праці; візує розрахунки і договори з авторами та художниками; калькуляція собівартосі).

Калькуляція - підрахунок витрат на виробництво або реалізацію одиниці виробу (групи одиниць, роботи, послуги), що визначається у вартісній формі.

Собівартість - вартість факторів виробництва, які необхідно витратити на виробництво продукції, та її збут.

Бухгалтерія, відділ кадрів, адміністративно-господарчий відділ (АГВ).

АГВ – відповідє за майно; забезпечує майном (телефони, компютери); утримання засобів пожежогасіння; утримання чистого приміщення; закуповує необхідний інвентар.

Висновки щодо оптимальної структури сучасного видавництва можуть бути такими:

1. У ринкових умовах, коли конкуренція серед видавців дедалі загострюватиметься, свою дієздатність і результативність можуть довести лише гнучкі, невеликі, здатні до видозмін, пристосування й наступальності, видавничі системи, очолювані професіоналами.

2. Структура й підпорядкованість підрозділів видавництва залежить передусім від його типологічних ознак, змісту розробленої програми, складності обраних для видання текстів, визначених способів промоції книжкової продукції, професіоналізму кожного члена колективу.

3. Незалежно від кількості працюючих і наявності конкретних підрозділів, у видавництві мають бути фахівці таких спеціальностей: редактор, коректор, спеціаліст із комп'ютерних технологій (з поєднанням функцій верстальника і технічного редактора), художник-дизайнер, спеціаліст із маркетингу, спеціаліст із фінансів та економіки, фахівець із поліграфічного виробництва.

4. У невеликих за обсягом діяльності видавництвах важливо, аби штатні працівники могли поєднувати кілька функцій, які є наближеними до сфери їхньої професійної діяльності. В цілому ряді видавництв, де на високому технологічному рівні забезпечено підготовку оригінал-макетів (зокрема комп'ютерні програми успішно відпрацьовують перевірку правопису й граматики, здебільшого української і російської мов), немає в штатному розписі посади коректора. Однак у такому разі саме висококласний видавничий редактор покликаний оволодіти нюансами коректорського ремесла. Спеціаліст із комп'ютерних технологій мусить оволодіти в такому видавництві і функціями технічного редактора та верстальника.

Ідеальний варіант успішної діяльності в сучасних умовах створеної видавцем-початківцем видавничої структури є безперечно таким, коли колектив підібрано з професіоналів і однодумців.

Класифікація видавництв:

Залежно від виду цільового призначення, тематики видав продукції, ступеня спеціалізації, форми власності та інших ознак.

За видами видав продукції: книжкові, газетно-журнальні, нотні, картографічні та образотворчої продукції.

За цільовим призначенням літератури, яку випускають: наукової, навчальної, художньої, дитячої, енциклопедичної, рекламної, літератури дозвілля та із захоплень, релігійної літератури.

За тематикою друкованої продукції: юридичні, комп’ютерні, медичні, сільськогосподарські, музичні.

За ступенем спеціалізації В., які видають літературу різних видів відносяться до універсальних або широко профільних.

Вузькоспеціалізовані В. орієнтуються на випуск конкретного, фахового виду літератури.

Проміжне положення за ступенем спеціалізації за специфічною тематикою: видання із-за задоволень, заповнення дозвілля, мистецтва, релігії.

В основу візьмемо такі головні ознаки:

• форма власності;

• форма об'єднання майна засновників;

• спосіб формування статутного фонду;

• економічна природа господарювання;

• обсяг випущеної продукції;

• тематичний репертуар видань;

• читацьке коло;

• знаковий принцип творення видання;

• структурна підпорядкованість.

Коротко охарактеризуємо кожну з цих ознак.

За формою власності типологічна картина видавництв сьогодні значно відрізняється від тієї, яка існувала за радянської доби. Залежно від форм власності, передбачених цивільним законодавством, в Україні можуть створюватися й діяти видавництва, як складові підприємств, таких видів:

• державне, що діє на основі державної власності;

• комунальне, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

• приватне, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта видавничої діяльності (юридичної особи);

• колективне, що діє на основі колективної власності. У відповідності з чинним законодавством усі видавництва, незалежно від форми власності, мають однакові права та обов'язки, в тім числі й щодо участі у виконанні різноманітних державних програм.

За формою об'єднання майна засновників розрізняють: акціонерні товариства (AT), товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ), товариства з додатковою відповідальністю (ТДВ).

В акціонерних товариствах статутні фонди поділені на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості. AT несе відповідальність за зобов'язання тільки майном товариства, а акціонери — в межах вартості належних їм акцій.

На відміну від AT, у товариствах з обмеженою відповідальністю статутні фонди поділені на частки, розмір яких визначається установчими документами. ТОВ несе відповідальність за своїми зобов'язаннями, як і в попередньому випадку, тільки своїм майном, а учасники товариства — у межах своїх вкладів. Зобов'язання у товариства з додатковою відповідальністю (ТДВ) значно більші: власне майно, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

За способом формування статутного фонду видавництва можуть бути унітарними та корпоративними. Унітарним видавництвом є таке, що створюється одним засновником. Він виділяє для цього майно, формує статутний фонд, затверджує статут, на засадах трудового найму формує штат працівників, безпосередньо або через найнятого фахівця керує колективом. Корпоративне видавництво утворюється спільним рішення двох або більше засновників. Діє воно на основі спільної діяльності засновників чи на основі об'єднання майна. Керівництво таким підприємством здійснюється через органи, що створюються засновниками.

За економічною природою господарювання працюють два види видавництв: комерційні та некомерційні. Комерційні видавництва розглядають підготовлену і випущену власними силами видавничу продукцію як товар і мають головну мету — одержання прибутку. Некомерційні видавництва випускають таку продукцію здебільшого у виробничих чи пропагандистських цілях, задовольняючи потреби галузі, громадської організації чи партії.

За обсягом випущеної продукції класифікують великі, середні і малі видавництва.

Відповідно до європейських мірок, великим видавництвом прийнято вважати таке, яке упродовж року випускає понад сто назв книг. Середнє — від десяти до ста. Мале — до десяти назв.

Звичайно, таку кількісну ознаку слід сприймати умовно, зважаючи ще й на обсяги видань (в обліково-видавничих аркушах) та їх наклади. Окрім кількості назв, у країнах Євросоюзу статус видавництва у цьому блоці визначається також і обсягом річного обороту коштів. Малим вважається видавництво, де цей показник складає менше 10 тис. евро. Середнім — від 10 до 1 млн евро. Великим — понад 1 млн евро.

За тематичним репертуаром видань, які випускають видавництва, їх можна поділити на вузькоспеціалізовані, специфічної тематики та універсальні.

Вузькоспеціалізоване видавництво здебільшого працює з чітко визначеним видом фахової літератури (наукова, навчальна шкільна, навчальна для ВНЗ, що охоплює всі предмети і навчальні дисципліни або якісь окремі їх напрями — сільськогосподарський, природничий, гірничий, медичний тощо). Це зазвичай малотиражні (крім шкільних підручників), а тому й дорогі за відпускною ціною видання, які однак розраховані на свого стабільного споживача. Шукати такого споживача доводиться не в книгарні, а безпосередньо в навчальному чи науковому закладі, під час проведення відповідних наукових заходів чи імпрез.

Видавництво специфічної тематики зорієнтоване передусім на таку групу читачів, до речі, стабільно значну за кількістю, специфіка читацького інтересу якої зводиться до "споживання" літератури на теми дозвілля, хобі, туризму, мистецтва, релігії. Видавець цього блока літератури прагне втримувати біля себе означене коло покупців такими новинками, адже нерідко деякі з них спонукають до започаткування певної серії — широкої за кількістю назв і тривалої в часі видання.

Універсальні видавництва роблять погоду на книжковому ринку передусім літературою широкого профілю — від художніх бестселерів до науково-популярних видань. Вони можуть готувати до друку одночасно літературу з кількох галузей знань.

За читацьким колом розрізняють видавництва для дітей, для школярів, для молоді.

На українському книговидавничому ринку міцно утвердилися видавництва, продукція яких призначається передусім дітям ("Веселка", "А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га", "Котигорошко"). Видавнича програма "Школяра" і "Ранку" розрахована на учнів загальноосвітніх шкіл. Понад 80 років у Києві діяло видавництво з промовистою назвою "Молодь", яке видавало літературу, розраховану на молодіжну читацьку аудиторію.

За знаковим принципом творення видань видавництва спеціалізуються на випуску текстових, електронних, нотних, картографічних, мистецьких видань.

Згідно з даними Інституту відкритого суспільства (Будапешт), який проводив на початку нового тисячоліття дослідження ситуації у видавничій справі країн Східної Європи, на цих теренах переважають видавництва, які готують і передають інформацію традиційно — на паперових носіях інформації (80 відсотків), частка електронних версій книги зовсім незначна — становить лише один відсоток. Але вже є 18 відсотків видавництв, які на сьогодні поєднують ці два види видань. З нотним способом передачі інформації в Україні працює переважно видавництво "Музична Україна". Все більше на сьогодні видавництв за знакову основу творення книги беруть картографію і образотворчі роботи.

За структурною підпорядкованістю можна виділити самостійні видавництва, філії, представництва.

Самостійне видавництво є юридичною особою, має відокремлене майно, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, рахунки в банківських установах. Філії та представництва не є юридичними особами. Це — лиш окремий підрозділ, що розташований поза місцезнаходженням самостійного видавництва і здійснює його інтереси в конкретному регіоні, нерідко — за кордоном. Аби не втрапити в правову колізію, про цю обставину особливо важливо пам'ятати тим авторам, хто вступає з керівниками таких підрозділів у переговори щодо уступки (покупки) ліцензії на перевидання чи поширення твору або ж має намір здійснити принадний, але дорогий з фінансового боку, проект спільного видання.

У цьому контексті початкуючому видавцеві слід пам'ятати ще про одну законодавчу норму: у разі, якщо в статутному фонді видавництва іноземна інвестиція становить не менш як 10 відсотків, воно визнається видавництвом з іноземними інвестиціями. Якщо ж частка цих інвестицій складає 100 відсотків — таке видавництво вважається іноземним.

29) Функції ціни.

Ціна — це грошовий вираз вартості, кількості грошей, що сплачується або одержується за одиницю товару або послуги.

Ціна́ — фундаментальна економічна категорія, яка означає кількість грошей, за яку продавець згоден продати, а покупець готовий купити одиницю товару (певної цінності, в т.ч. нематеріальної, наприклад, знання). Ціна певної кількості товару складає його вартість, тому правомірно говорити про ціну як грошову вартість одиниці товару/цінності.

Ціна виконує облікову, розподільчу, стимулюючу, соціальну, регулюючу, інформаційну функції та функцію обмеження або поширення попиту споживачів. Проте у вітчизняній економічній літературі виокремлювали лише перші три функції.

Облікова функція ціни полягає в тому, що ціна є засобом обліку суспільно необхідної, а отже, корисної праці. У такому разі її використовують для порівняння різних статей витрат, джерел сировини, матеріалів тощо, які закуповують підприємства, зіставлення ефективності різних управлінських рішень, позицій підприємства на ринку конкурентних товарів тощо. На макрорівні ціну використовують з метою визначення платоспроможного попиту населення, складання державного бюджету, регулювання кількості грошей в обігу та інших показників.

Розподільча функція ціни реалізується в процесі внутрігалузевої та міжгалузевої конкуренції. У першому разі такий перерозподіл вартості, насамперед додаткової, здійснюється на користь тих підприємств, у яких витрати виробництва нижчі за суспільно необхідні, а якість товарів така сама або вища. У другому — такий перерозподіл відбувається через механізм переливання капіталів у галузі, в яких відбувається виробництво товарів і послуг відповідно до індивідуальних, колективних та суспільних потреб.

Стимулююча функція ціни змушує підприємців упроваджувати нову техніку, досконаліші форми і методи організації виробництва, підвищувати кваліфікацію працівників тощо. Такий вплив здійснюється через механізм привласнення підприємцями більшої норми та маси прибутку, для чого необхідно знижувати індивідуальні витрати виробництва щодо суспільно необхідних, а отже, зменшувати витрати на виробництво і реалізацію продукції, орієнтуючись на ринкові та ринково регульовані ціни.

Соціальна функція ціни забезпечує перерозподіл частини новоствореної вартості (додаткової вартості й частини необхідного продукту) на користь окремих класів, соціальних верств і груп. Реалізується через механізм монопольно високих і монопольно низьких цін, які за капіталізму встановлюються монополіями, а за командно-адміністративної системи — державою.

Регулююча функція забезпечує регулювання державою за допомогою цінової політики пропорцій між попитом і пропозицією, виробництвом і споживанням, нагромадженням та ін.

Інформаційна функція передбачає, що ціни є носіями інформації про наявність різноманітних товарів і послуг на ринку, приблизні витрати на їх виготовлення. Це є орієнтиром для інших товаровиробників і змушує їх пристосовуватися до вимог сучасного ринку. Така функція значною мірою збігається з обліковою функцією ціни.

Функція обмеження або розширення попиту споживачів — високі ціни обмежують попит передусім бідних та середніх верств населення, низькі — стимулюють його.

Інша інформація:

Облікова функція означає, що ціна є засобом обліку вартості продукції. Це дає змогу визначити затрати живої та уречевленої праці, економічну ефективність виробництва, оптимальне співвідношення між нагромадженням і споживанням, вплинути на формування певних пропорцій між галузями.

Розподільча функція полягає в тому, що внаслідок відхилення ціни від вартості, особливо коли ціни перебувають під впливом попиту і пропозиції, можливий перерозподіл вартості продукції між галузями, регіонами, підприємствами. Цей розподіл може бути регульованим або встановлюватися стихійно.

Стимулююча функція зумовлена особливостями ринкової економіки. Оскільки на однорідну продукцію зазвичай встановлюється єдина ціна, то доход товаровиробника залежатиме від витрат виробництва і обсягу випуску продукції. Прагнення збільшити доход змушує товаровиробника, з одного боку, здешевлювати свою продукцію, а з другого — р