Запровадження радянської цензури у роботу бібліотек.

Однією з характерних рис правління радянської влади була цензура, заснована на комуністичній ідеології, що призвела до тоталітаризації усіх сфер суспільного життя.

Було сформовано систему заборон та обмежень прав громадян в отриманні потрібної інформації. Вона подавалась дозовано, згідно партійних настанов та вказівок. Державний контроль за друкованим словом обмежував поширення серед населення інформації, яка визнавалась радянськими керівними та цензурними органами небажаною або навіть шкідливою, загрожуючими інтересам панівної на той комуністичної ідеології. Як державний інститут цензура мала розгалужену систему контролю за всіма інформаційними процесами, а також культурно-освітніми, серед яких домінували бібліотеки.

Цензура запроваджувалась в усі види і напрямки діяльності бібліотек, які розглядались радянською владою як „опорні бази партійних організацій по політичному вихованню трудящих" з моменту приходу їх до влади і до розвалу радянської імперії. Представники радянської влади перетворювали бібліотеки на заклади політосвіти, оскільки на той час ще не було університетів ленінізму, ні системи партполітосвіти, які б розповсюджували комуністичну ідеологію серед населення; радіо та кіно тоді тільки запроваджувались. 10

Ідеологічний контроль за бібліотеками здійснювали органи цезури. Вони розробляли і поширювали державні програми, цензурні циркуляри, спеціальні інструкції, положення, які визначали головні напрямки бібліотечної роботи.

Одним з таких органів була Головполітпросвіта, якою було проведено три хвилі чистки бібліотечних фондів.(1923, 1926, 1929 роки).

У 1923 році Головполітосвітою було видано „Інструкцію про перегляд книжкового складу бібліотек та вилучення контрреволюційної та антихудожньої літератури", згідно з якою знищувались твори, що на думку представників радянської влади перешкоджали запровадженню більшовицького режиму. Дана інструкція свідчила про загострення бібліотечної цензури, яка становилась більш жорстокішою, ніж навіть в період середньовіччя. Під контрреволюційну антихудожню літературу підпали твори таких зарубіжних філософів-ідеалістів Декарта, Канта, Маха, Платона, Спенсера, Шопегауера, вчення яких суперечило матеріалістичним ідеям, які були покладені в основу комуністичної ідеології радянської влади. 11 Також згідно даної інструкції вилучались і знищувались твори відомих російських класиків Л.Толстого, І. Тургенєва, Ф. Достоєвського, І. Гончарова. Крім цього, до списків забороненої літератури увійшли твори таки відомих письменників Лескова, Л. Андрєєва, Буніна.12 Крім творів відомих філософів та класиків світової літератури, вилучались книги психологів А.І.Введенського, Гардинга, Джемма, Тена. Безумовному вилученню підлягали: Євангеліє, Коран, Талмуд. В бібліотеках дозволялось мати тільки антирелігійну та антицерковну літературу. Вилучалась і дитяча література. Як було зазначено у „Соціалістичному віснику": "Детские книги по-видимому, вообще подлежат изъятию". У списках забороненої літератури вказувались книги, що видавались у таких видавництвах М.О. Вольфа, А.Ф. Деврина, Н.П. Карбасникова, А. Я. Панафідіна, А.С. Суворіна, І.Д. Ситіна.

Бібліотечна цензура поступово посилювалась, чому значною мірою сприяла Інструкція НКО УСРР „Про порядок перегляду літератури на предмет її ідеологічного спрямування та вилучення шкідливої літератури з книгозбірень й читалень, книгарень та кіосків, ринку " від 21 грудня 1925 року.

Дану інструкцію було вперше обнародувано на І Всеукраїнському бібліотечному з'їзді в Харкові у 1926 році, з високої трибуни якого відкрито наголошувалося на використанні в процесі роботи списків забороненої літератури.19

Інструкція включала такі твори релігійні, що проводять релігійну пропаганду.20 Ворожість до релігійної літератури пояснювалась тим, що у радянські часи, для представників більшовицької влади автокефальна православна церква, яка виникла на Україні, була не тільки ідеологічним ворогом а і політичним; шовіністичні, що під'юджують націю на націю.21 Тобто книги, в яких прослідкувується крайній націоналізм, поширення національної ворожнечі. На нашу думку, такою літературою були книги українських авторів які вважались „найлютішими ворогами радянської влади" - націоналістами, тільки тому що в своїх творах вони розкривали самобутність українського народу, зворушували національну свідомість оспівували буття українського народу. Це, передусім, твори Л. Юркевича, Д. Яворницького, Л. Туган-Барановського, Т. Шевченка.22 Отже, вилучався самобутній пласт української літератури, що вийшли в період національного відродження 1917-1923-х р.р на Україні; антирадянські агітаційні брошури, кадетські, есерівські, меншовицькі, анархістські,23 тобто твори, які були видані партіями, що становили опозицію партії більшовиків; книги, що захищали окультизм, спіритизм, теологію, а також твори з хіромантії, магії, сонники та інші, як, наприклад оповідання про появу святих, та про існування світу духів; 24 популярна економічна література, яка за своїм змістом суперечить завданням соціалістичного будівництва СРСР, що видавалася до жовтневої революції, за часів Гетьманщини, Петлюрівщини та різних контрреволюційних урядів; документи антисемітського характеру.25

Як засвідчують статистичні дані, за 1925-1926 р.р. по всій Україні було перевірено 586 бібліотек, з них 265 шкільних, і вилучено 77291 „шкідливої літератури. У чорних списках опинилися книжки М. Грушевського, Л. Юркевича, Д. Яворницького, М. Туган-Барановсього, Д. Донцова, М. Могилянського, О. Шульгина, Т. Шевченка, В. Плеханова, Л. Толстого. 26

Таким чином, дана інструкція була спрямована на знищення видань, що були надруковані під часів громадянської війни в Україні, при Центральній Раді, гетьманщині, інших так званих "контрреволюційних урядах."

Отже радянська цензура, що реалізовувалась за допомогою цієї та інших інструкцій, ставили за мету вилучення з бібліотека української національної книги, що була розповсюджена за доби визвольних змагань українського народу. Замість даної літератури фонди бібліотек комплектувались творами класиків марсизму-ленінізму, політичними брошурами.