Лотки й кіоски з продажу друкованої продукції.

Це так звані малі форми торгівлі друкованою продукцією, які в нинішніх українських реаліях стали невід’ємною складовою новоутворюваної мережі. У країнах Заходу вони також поширені, хоча й не займають помітного місця в обсягах загальних продаж.

Розквіт лоткової торгівлі книгами на теренах колишнього Радянського Союзу припадає на початок 90-х років минулого століття, коли вона практично заполонила всі багатолюдні вуличні перехрестя й майдани великих і малих населених пунктів. Мобільні лоточники успішно реалізовували передусім недорогу та “ходову” на той час літературу примітивного з точки зору змісту й художньо-поліграфічного штибу I швидко отримували надвеликі прибутки.

З другої половини 90-х років ця форма торгівлі була дещо потіснена владними органами. Нині книги разом із різноманітним канцелярсько-косметичним дріб’язком знову повертаються в газетні кіоски, а вулична торгівля книгами стає більш упорядкованою.

Щоправда, ставлення місцевої виконавчої влади до неї не скрізь однакове. До того ж, періодично змінюється. Для прикладу, за останнє десятиліття лоткова торгівля книгами з чітко окресленою національно-патріотичною тематикою стала своєрідною візитною карткою столичного майдану Незалежності. Особливо активно брали такі книги іноземці. Однак після реконструкції майдану і появи на ньому нових власників продавці таких книг неодноразово звідти витіснялися.

Видавцеві-початківцю слід пам’ятати про специфіку тематичних і технічних характеристик видань, які є витребуваними саме на лотках. Залежить це й від місця розташування лотка. На вокзалах і станціях, скажімо, безпрограшно спрямовувати путівники, кросворди, краєзнавчу, туристичну літературу й кольорові листівки, дешеві книги кишенькового формату, що за тематикою належать до “легких” жанрів – любовні історії, детективи, пригоди [21, 388].

Книжкові клуби.

Така форма торгівлі віддавна добре зарекомендувала себе в ряді країн Західної Європи. Скажімо, у Нідерландах через книжкові клуби реалізується щороку до 25 % усіх накладів видань, у Бельгії – до 10 %. Сьогодні в світі діє близько 600 книжкових клубів, які охоплюють близько 55 мільйонів своїх членів. В Росії, зокрема, уже у 2000 році діяло 46 таких клубів.

Провідні видавництва прагнуть будь-що укласти угоди з книжковими клубами на поставку своїх кращих книг великими партіями. Адже саме через ці своєрідні просвітні осередки в ряді європейських країн поповнюються шкільні бібліотеки, видаються анотовані списки новинок, які потрапляють у невеликі провінційні книгарні, складають списки видань популярної літератури. На жаль, і у цьому випадку доводиться констатувати, що така форма реалізації книг в Україні поки що перебуває у зародковому стані. Хоча, як приклад для наслідування, можна виділити “Клуб сімейного дозвілля”, який був створений у Харкові.

Дещо в іншому ключі працює київський книжковий клуб-кафе “Бабуїн”, який останнім часом різними засобами реклами пропагує свою діяльність і привертає до себе увагу читачів та фахівців, передусім, інтелігенції [21, 392].