Критерії класифікації асортименту книжкових видань.

Набір товарів, запропонованих предприятием-изготовителем над ринком, називають асортиментом.

Номенклатура, чи товарний асортимент, - це вся сукупність виробів, випущених підприємством. Вона містить різні види товарів. Вигляд товару ділиться на асортиментні групи (типи) відповідно до функціональними особливостями, якістю, ціною. Кожна група складається з асортиментних позицій (різновидів чи марок), що утворюють нижчу щабель класифікації.

Широкий асортимент дозволяє диверсифікувати продукцію; поступово переорієнтовуватися під різні вимоги споживачів і стимулюватиме вчинення покупок щодо одного місці. Одночасно вимагає вкладення ресурсів немає і знань у різні категорії продукції. Глибокий асортимент може задовольняти потреби різних покупательских сегментів за одним товару; максимізувати використання місця у генделиках; перешкоджати появі конкурентів; пропонувати діапазон цін, і стимулювати підтримку дилерів. Проте він також збільшує Витрати підтримку запасів, модифікацію продукції і на виконання замовлень. З іншого боку, виникатимуть певні складнощі у диференціації між двома схожими асортиментними позиціями. Зазвичай порівнянним асортиментом легше управляти, ніж непорівнюваним. Він дає змогу підприємству спеціалізуватися у сфері маркетингу і виробництва, створювати міцний образ й забезпечити стабільні відносини у каналах збуту. Проте надмірна концентрація може зробити підприємство уразливим перед погрозами із боку довкілля, коливань в збуті, уповільнення потенціалу зростання силу те, що весь наголос робиться на обмежений асортимент товарів.

Номенклатура буквально означає перелік імен. Отже, номенклатура продукції - це перелік найменувань виробленої підприємством продукції. Що ж до товарної номенклатури, це перелік груп товарів, запропонованих конкретним продавцем. Продавець ж можна пропонувати покупцям продукцію однієї чи багатьох виробників, залучаючи номенклатуру продукції кожного їх у обсязі або частково. Номенклатура як економічна категорія має укрупнений характер. Йдеться може бути, наприклад, про чоловічої, жіночої або дитячій взуття, про спальних чи їдалень гарнітурах, про телевізорах чи магнітофонах, про карамелі чи шоколаді. Фактично це асортиментні групи, а номенклатура продукції є перелік асортиментних груп продукції або товарів.

Асортимент продукції буквально означає добір предметів, сукупність їх найменувань по будь-яким ознаками. З цього погляду асортимент то, можливо простим чи складним, вузьким чи широким. Така класифікація передбачає виділення груп однорідної продукції або товарів за ознакою виду, сорти, марки тощо. Формуються асортиментні групи, у яких предмети мають певне подібність. І так само можна розрізняти асортимент продукції (нло виробляється підприємством) і асортимент товарів (що споживачам даним продавцем).

Груповий асортимент товарів показує перелік укрупнених товарних груп, складових номенклатуру товарів. Так було в продовольчому магазині можуть продаватися гастрономічні і бакалійні продукти, а магазині спорттоварів - літній і продовжувати зимовий спортивний інвентар.

Видова асортимент товарів відбиває його присутність серед групі товарів низки видів. Наприклад, у складі молочних продуктів можуть бути кефір, вершки, сир тощо. Чоловіча взуття входять такі поняття, як чоботи, черевики, туфлі, босоніжки.

Внутривидовой асортимент товарів представляє різновиду продукції, члененения виду на частини. Так, сир може бути різною ступеня жирності, самовари - різною місткості, взуття - різного фасону, тканини - різною малюнки тощо. Внутривидовой асортимент товарів може мати різну глибину розвитку, деталізації. У цьому сенсі можна говорити про ступінь складності асортименту. Наприклад, лікарських препаратів, застосовувані за певного захворюванні людини, можуть бути коштів зовнішнього чи внутрішнього вживання, у вигляді пігулки чи рідин, мати різну фасування, упаковку тощо.

Що стосується промислових підприємств встановлюється виробничий асортимент продукції, щодо торгових підприємств - торговий асортимент товарів. Перших їх відбиває спеціалізацію підприємства міста і служить основою укладення міжнародних договорів поставки. У другий випадок складаються підстави будувати висновки про масштабах можливості торгового підприємства задовольняти потреби і розрізняють спеціалізовані й універсальні торговими підприємствами.

Із цілковитою підставою викладені положення про номенклатурі і асортименті продукції можна віднести до виконання робіт і надання послуг, проти яких також виділяються групи, види, підвиди продукції.

Планування такий і асортименту продукції може це має базуватися на знанні підприємцем потреб ринку та його стану. Таке знання буває у результаті здійснення діяльності, що отримала назву маркетингу. Використовується безліч визначень, присвячених маркетингу у різний час і різними авторами. Спільно усі вони, попри розмаїття формулювань, зводяться одного судженню - вивчення ринку, аналіз попиту, прогноз продажів, забезпечення найповнішого задоволення суспільних потреб. Задоволення ж, своєю чергою, досягається із розробкою та виробництвом відповідних котрий склався попиту і нових товарів, налагодженням комунікацій збуту, створенням служб сервісу, супроводжуючих процес використання товару.

Товарний асортимент включає окремі види товарів.

Вигляд товару ділиться на асортиментні групи відповідно до функціональними особливостями, якістю й ціною. Наприклад, книжкові видання можна розділити ми такі асортиментні групи: наукова література, науково-популярна, виробнича і инструктивная, навчальна, програмна та методичніша, художня, дитяча, официально-документальная, довідкова, суспільно-політична література.

Кожна асортиментна група складається з асортиментних позицій, що є найпростішої одиницею структури. наприклад навчальну літературу ділиться на підручники і навчальні посібники.

Товарний асортимент характеризується широтою (кількістю асортиментних груп), глибиною (кількістю позицій у кожному асортиментної групі) і сопоставимостью (співвідношенням між запропонованими асортиментними групами з погляду спільності споживачів, кінцевого використання, каналів і розподілу і цін).

Формування асортименту — проблема добору конкретних товарів, їх окремих серій, визначення співвідношень між «старими» і «новими» товарами, товарами одиничного і виробництва, «наукомісткими» і «звичайними» товарами, овеществленными товарами, ліцензіями і «ноу-хау». При формуванні асортименту й виникають проблеми встановлення цінової газової політики, вимог до якості товару, визначення гарантій та підвищення рівня сервісного обслуговування та інших. Важливо також визначити, планує виробник зайняти позицію лідера у створенні принципово нових видів продуктів чи змушений слідувати за іншими виготовлювачами.

Формуванню асортименту передує розробка підприємством асортиментної концепції. Це спрямоване побудова оптимальної асортиментної структури, товарного пропозиції, у своїй в основі приймаються, з одного боку, споживчі вимоги певних груп (сегментів ринку), з другого — необхідність забезпечити найефективніше використання підприємством сировинних, технологічних, фінансових та інших ресурсів про те, щоб виробляти вироби з низькими витратами.

Глава II. Планування асортименту.

Асортиментна політика - визначення набору товарних груп, найбільш предпочтительного на шляху успішної ринку і повністю забезпечує економічну ефективність діяльності підприємства у цілому.

Завдання асортиментної політики можуть бути різні. Це:

задоволення запитів споживачів - одна з основних принципів маркетингу, що відповідає завданню глибокої сегментації і диференціації ринку нафтопродуктів та забезпечує тісний зв'язок з споживачами;

оптимальне використання технологічних знань і нового досвіду підприємства;

оптимізація фінансових результатів підприємства - формування асортименту полягає в очікуваної рентабельності і величиною прибутку, що частіше є у практиці підприємств, проте можна виправдати при важкому фінансове становище, відсутності альтернатив та інших.;

завоювання нових покупців шляхом розширення сфери застосування існуючої виробничої програми. Такий підхід досить консервативний, оскільки вміщує короткострокові результати і передбачає подовження життєвого циклу застарілих видань з допомогою перебування нових ринків збуту;

дотримання принципів гнучкості з допомогою диверсифікації сфер діяльності підприємства галузі пресі й них нетрадиційних галузей;

дотримання принципу синергізму, який передбачає розширення областей виробництва та послуг підприємства, пов'язаних між собою певної технологією, єдиної кваліфікацією кадрів інший логічного залежністю.

Широка асортиментна гама своєї продукції зміцнює ринкові позиції підприємства міста і розширює обсяг продажу.

Асортиментна політика визначає оптимальне співвідношення набору видань, різних за стадіям життєвого циклу, але водночас що є над ринком. Оптимізація номенклатури видань, одночасно що є над ринком, але різняться за рівнем новизни, дозволяє гарантувати підприємству галузі друку щодо стабільні умови забезпечення обсягів реалізації, покриття витрат і досягнення прибутку.

Асортиментна стратегія може будуватися також із наступних напрямах:

товарна диференціація пов'язані з виділенням підприємством своїх видань у ролі особливих, відмінних видань конкурентів, і забезпеченням із них окремих «ніш» попиту;

вузька товарна спеціалізація визначається роботою підприємства досить вузькому сегменті ринку нафтопродуктів та пов'язані з обмеженням сфери збуту з низки причин. Іноді вузька спеціалізація як варіант товарної політики сприймає ролі вимушеної заходи, що немає достатніми ресурсами щодо успішної роботи з широкого кола товарної номенклатури чи через специфіку самого товару, і навіть особливостей технологічного процесу. Причиною може й глибока сегментація ринку цього видання. Нерідко політика вузької товарної спеціалізації оптимальна для ефективної діяльності невеликого підприємства чи коли підприємством періодично змінює вузьку спеціалізацію, використовуючи її і освоєння нових ринків чи адаптуючись до залежного навіть характеру попиту;

товарна диверсифікація передбачає значне розширення сфери діяльності підприємства міста і здійснення виробництва значної частини, зазвичай, які пов'язані між собою видань. Така політика забезпечує значну стійкість і стабільність роботи підприємства, оскільки слугує гарантом від ризику зниження від попиту й кризових явищ у виробництві одного видання;

товарна вертикальна інтеграція має на меті розширити діяльність підприємства шляхом освоєння (чи приєднання себе) виробництва або ж послуги за однією технологічному ланцюжку. Вона надає змогу заощаджувати на витратах виробництва та звернення до в зв'язку зі використанням дешевшого сировини й базових компонентів основний продукції, передовий технологій і досвіду интегрируемых виробництв, доступу до нової збутової сіті й нових ринків збуту та інших.

При визначенні оптимальної асортиментної політики і товарної номенклатури походять від двох принципів:

принцип синергізму означає, що номенклатура випущених товарів та послуг мусить бути внутрішньо пов'язана й окремі товари та види послуг повинні доповнювати одне одного. Цей принцип забезпечує широку економію на масштабах діяльності підприємства з допомогою взаємної підтримки різних товарних груп чи сфер господарську діяльність. Однак якщо кон'юнктурних коливань таку систему побудови асортиментної політики відрізняється великий вразливістю;

принцип стратегічної гнучкості полягає в конгломератному побудові стратегічних зон господарювання і товарної номенклатури, які залежить від різних технологій, врівноважують ризикові і стійкі товарні групи тощо., отже несподівані події у однієї сфері що неспроможні важко зашкодити розвитку інший сфери, і загальних результатах сукупної діяльності підприємства.

До основним чинникам, визначальним асортимент продукції підприємства, необхідність розширення й диверсифікації його товарної номенклатури, ставляться:

НДДКР в аналізованої галузі;

зміни, які у товарному асортименті підприємств-конкурентів;

зміни попиту вироблену підприємством продукцію над ринком, що потребує розробки товарної політики, яка б йому протистояти звуження ринку нафтопродуктів та вміло користуватися розширенням ринкових можливостей;

бажання і переваги покупців набувати велика кількість найменувань продукції одного підприємства;

оптимальність продажів збутової мережі кількох видів продукції одночасно;

розвиток торгівлі спеціальними замовлень окремих споживачів, яка передбачає індивідуальне виготовлення продукції заданих властивостей і характеристик;

уникнення наявності невикористаних чи незавантажених потужностей з допомогою виробництва інших, додаткових видів продукції;

бажання використовувати побічні продукти для нових видів продукції і на підвищити загальну ефективність діяльності підприємства.

Товарна політика підприємства вимагає зміни у тому випадку, якщо протягом тривалого є надлишкові виробничі потужності; основний прибуток дають два-три виду продукції; немає достатньої кількості видів продукції, відповідних можливостям ринку України і обсягу висунутого попиту; обсяг продажу і прибуток підприємства постійно знижуються.

Важливе значення має вибір асортименту своєї продукції, який дозволило б підприємству галузі друку збільшити виручку від і прибуток.

Рациональную структуру своєї продукції можна визначити з допомогою показника «точка беззбитковості», відбиває мінімальний рівень збуту, у якому відсутня збиток, але немає прибутку. Коли підприємство виробляє і реалізують видання, «точка беззбитковості» визначається за такою формулою

де Rb - реалізацію продукції, у якому підприємство немає збитків, в тому числі прибутку; З - постійні витрати підприємства, які залежать від обсягу виробництва; k - коефіцієнт, виражає стан між перемінними видатками підприємства, залежними від обсягу виробництва V, і виручкою від R:

Сутність планування асортименту продукції окреслюється планування всіх видів діяльності, вкладених у відбір виробів майбутньої виробництва та на приведення технічних, функціональних і естетичних властивостей цих виробів на найповніше відповідність до вимог потенційних споживачів.

Основними елементами (чи фазами) планування асортименту продукції:

1) виявлення поточних та кроки потенційних (невдоволених) потреб покупців; аналіз способів використання відповідної продукції, і навіть особливостей поведінки покупців (споживачів) у цьому сегменті ринку;

2) оцінка конкуруючих изделий-аналогов під тією самою кутом зору;

3) аналіз споживчих оцінок якості вироблюваних виробів, тобто. визначення ступеня відповідності запитам покупців (споживачів) з погляду здібності задовольнити конкретну потреба у функціональному і в естетичному відношенні;

4) визначення того, якими виробами може бути поповнений вироблену асортимент продукції і на які вироби слід вилучити з без нього в причин недостатньою рентабельності, моральної зношеності, зниження конкурентоспроможності та т.д. Сюди належить вирішення питання тому, чи варто диверсифікувати

виробництво з допомогою напрямів, виходять далеко за межі сформованій спеціалізації;

5) розгляд пропозиції щодо освоєнні нових виробів, удосконаленні освоєної продукції, і навіть то засобах і сферу застосування вироблених товарів;

6) розробка специфікацій нових, або поліпшених виробів на відповідно до вимог покупців;

7) вивчення з допомогою фахівців із науково-технічним виробам і розробкам перспектив виробництва нових, або удосконалених виробів, включаючи питання цін, собівартості і рентабельності;

8) тестування продукції з допомогою потенційних споживачів виявлення її відповідності покупательскому попиту з усього колу основних показників: якості, зовнішнім виглядом, міцності, зручності в експлуатації, безвідмовності у роботі; упаковці, ціні, потребительной цінності;

9) розробка спеціальних рекомендацій для виготовлювачів продукції, щодо її якості, типорозміру, найменування, ціни, упаковки, технічного обслуговування тощо. відповідно до результатами проведеного тестування, пробних продажу та т.п.;

10) підготовка рекомендацій на збуті продукції, включаючи: визначення термінів і складення графіка введення ринку нової чи удосконаленого товару, масштабів та початковій форми його реалізації (наприклад, лише пробні продажу спеціально відібраних містах, освоєння окремих регіональних ринків або ж вихід відразу на національний ринок), планів збуту, розробку програми проведення рекламних кампаній та інших заходів із стимулюванню збуту.

У цьому важливо пам'ятати, що планування асортименту продукції - це безперервний процес, триває протягом усього життєвого циклу товару, починаючи з зародження ідеї, й закінчуючи зняттям його з продажу.

Технологія планування асортименту має вихідні умови:

Формуванню асортименту передує розробка підприємством асортиментної концепції. Це спрямоване побудова оптимальної асортиментної структури, товарного пропозиції, у своїй в основі приймаються споживчі вимоги певних груп, і необхідність забезпечити найефективніше використання підприємством сировинних, технологічних та інших ресурсів про те, щоб виробляти вироби з низькими витратами.

Асортиментна концепція виявляється у вигляді системи показників, характеризуючих наскільки можна оптимальне розвиток виробничого асортименту цього виду товарів. До них належать: розмаїтість видів тварин і різновидів товарів, частота відновлення асортименту, рівень співвідношення ціни товари цього виду та інших. Мета асортиментної концепції - зорієнтувати підприємство на випуск товарів, відповідних структурі та розмаїттям попиту покупців.

Цільова спрямованість і мистецтво планування виявляється у втіленні реальних та кроки потенційних можливостей підприємства у певне поєднання продуктів, які відповідають потреба покупця дозволяють одержання прибутку.

Типовий цикл планування асортименту та її реалізації включає попередню оцінку задуму, на яких йдуть розробка специфікацій, заснованих на виключно вимогах споживача, створення зразків, перевірка можливостей їхнього виробництва, ринковий тест.

Глава III. Структура асортименту.

Товарний асортимент роздрібного підприємства з своїй структурі відрізняється від асортименту оптової компанії, саме тією, що може поєднувати у собі різні групи товарів (продуктів харчування, електроніка, меблі, побутова хімія, годинник, і т.д.), тоді як оптовики мають у своєму тій чи іншій ступеня, спеціалізацію.

За шириною асортимент ділиться на:

асортимент широкий (1-100 тис. найменувань);

асортимент обмежений (< 1000 найменувань);

асортимент вузький (< 200 найменувань);

асортимент спеціалізований.

Під час ухвалення рішень щодо асортименту необхідно враховувати ступінь близькості між товарами різних товарних груп, можливості підприємства (фінансові, кадрові, складські тощо.), вимоги покупців, наявність конкурентів.

З кожної фінансової погляду, формування асортименту приміром із урахуванням оборотності товарів, розміру товарообігу й отримуваною прибутку.

Розширення асортименту проводиться у разі кільком причин, зокрема:

декому товарів основного асортименту необхідно мати що доповнюють товари (товары-комплементы);

діяльність оптової компанії при даному асортименті нерентабельна (малий оборот);

вирішуються інші маркетингові завдання: просуваються товары-новинки, підприємство переключається більш великі роздрібні сеґменти і т.д.

Як приклад на Рис. 1 показано залежність типу роздрібного підприємства від структури асортименту..З розглянутим вище класифікації видів товарного асортименту, і навіть особливостей самого товару і завданнями, поставлені власниками магазину, можна виділити такі види роздрібних підприємств.

Спеціалізовані магазини, які пропонують вузький, але насичений асортимент, здатний задовольнити специфічну потреба покупця. Структура асортименту то, можливо спрямована на широке пропозицію різних варіантів жодного виду товару (магазини з продажу велосипедів, тенісного інвентарю, джинсів тощо.), і задоволення потреб вузького сегмента споживачів (магазин для новонароджених, магазин одягу для таких людей високого зросту тощо.).

Универмаги пропонують різноманітний асортимент, насамперед, непродовольчих товарів. Країна, територія у престижних місцях міста, універмаги ваблять до собі велика кількість покупців. У цілому нині, універмаги характеризуються середнім рівнем обслуговування при середніх і високих цін на товари.

Для збільшення обороту універмаги розвивають торгівлю продовольчими товарами, і навіть здають частину власних торгових площ у найм незалежним роздрібним продавцям.

Універсалістські продовольчі магазини (бентамы, універсами, супермаркети, гіпермаркети) різняться широтою асортименту і площею торгового залу.

Справжнє російське законодавство не визначає правила поділу магазинів визначені види, тому універсальний магазин може мати свою назву (маркет, минимаркет, універсам тощо.).

Досягнення відповідності між структурно-ассортиментным пропозицією товарів підприємством, і попитом ними пов'язані з визначенням і прогнозуванням структури асортименту. Прогноз структури асортименту на довгостроковий період, у якому враховано такі важливі споживача ознаки товару, як естетичні характеристики, точну величину, конкретна ціна, малоймовірний. Не в деталізації асортименту по споживчим властивостями (наприклад, по кольорах, розмірам виробів, співвідношенню цін), а, приміром, в оптимальному розмаїтті асортименту за ознаками (типи телевізорів, набори предметів кухонного побуту, доцільні градації цін тощо.) в розрахунку на конкретні групи (сегменти) споживачів. Прогнозується лише тенденція розвитку асортименту (причому більше точно — асортиментна структура від попиту й товарного пропозиції). Так визначити, яку розмаїтість телевізорів відповідатиме вимогам різних груп споживачів, але нереально дати прогноз потреби у конкретних моделях (з набором конкретних властивостей) з перспективи. Зазначені прогнози, враховуючи вплив чинника взаємозамінності товарів, необхідно розглядати у взаємозв'язку. Прогноз тенденції розвитку асортименту повинен показувати таку траєкторію розвитку процесу, що дозволить забезпечити досягнення планованого відповідності товарного пропозиції підприємства мінливою у найближчій перспективі асортиментної структурі попиту ринку.

Отже, суть проблеми формування асортименту полягає у плануванні практично всіх видів діяльності, вкладених у відбір продуктів майбутньої виробництва та реалізації над ринком і приведення характеристик цих продуктів у відповідність із вимогами споживачів. Формування з урахуванням планування асортименту продукції — безперервний процес, триває протягом усього життєвого циклу продукту, починаючи з зародження задуму про створенні і закінчуючи вилученням з товарної програми.

Управління асортиментом передбачає координацію взаємозалежних видів діяльності — науково-технічної й проектної, комплексного дослідження ринку, організації збуту, сервісу, реклами, стимулювання попиту. Складність вирішення даної задачі полягає у складності об'єднання всіх таких елементів задля досягнення кінцевої мети — оптимізації асортименту з урахуванням поставлених підприємством стратегічних ринкових цілей. Якщо це досягти вдається, вона може вийти, що у асортимент почнуть включатися вироби, розроблені радше задля зручності виробничих підрозділів підприємства, ніж споживача. З погляду концепції маркетингу — це суперечить з того що необхідно справді робити. Завдання планування та формування асортименту складаються насамперед у тому, щоб самому підготувати «споживчу» специфікацію на виріб, передати її проектного (конструкторському) відділу, та був простежити, щоб досвідчений зразок випробувала, за необхідності модифікований і до рівня вимог споживачів. Інакше висловлюючись, у формуванні асортименту вирішальне слово має належати керівникам служби маркетингу підприємства, які мають вирішувати питання, коли понад доцільно вкласти кошти на модифікацію вироби, а чи не нести додаткові зростаючі витрати на реклами й реалізації застарілої товару чи поступатися ціною нею. Саме керівник служби маркетингу підприємства мусив вирішувати, настав час вводити на асортимент нові продукти замість існуючих чи доповнення до них.

Формування асортименту, як свідчить практика, може здійснюватися різними методами, залежно від масштабів збуту, специфіки готової продукції, цілей і завдань, завдань, які виробником. Разом про те, їх єднає те, що управління асортиментом зазвичай підпорядковане керівнику служби маркетингу. У окремих випадках доцільно створення постійного органу під керівництвом генеральний директор (його заступники), куди як постійних членів включалися б керівники головних служб і відділів підприємства. Його головним завданням — прийняття принципових прийняття рішень щодо асортименту, включаючи: вилучення нерентабельних видів продукції, її окремих моделей, типорозмірів; визначення необхідності досліджень, і розробок до створення нові й модифікації існуючих виробів; твердження планів і програм розробки нових, або вдосконалення вже випущених продуктів; виділення фінансових коштів у затверджені програми розвитку й плани.

Насущный запитання в підприємства-виготовлювача — чи потрібно розробляти стандартний товар, придатний всім відібраних ринків, чи пристосовувати його до специфічним вимогам, і особливостям кожного окремого сегмента, створюючи при цьому певна кількість модифікацій базового вироби. І те, в іншому випадках є свої плюси та "мінуси. Так, хоча створення стандартного товару, єдиного всім ринків, привабливо, але ці практично нездійсненне. У той самий час політика диференціації не відшкодовується економічно там, де умови ринку дозволяють здійснювати часткову чи повну стандартизацію (універсалізацію) вироби.

До вигодам що така стандартизації товару слід віднести: зниження витрат за виробництво, розподіл, збут і обслуговування; уніфікацію елементів комплексу маркетингу; прискорення окупності капіталовкладень та інших. Неполное використання (тоді як диференціацією) потенційні можливості ринку, недостатньо гнучка реакція маркетингу на мінливі ринкові умови у разі стримують нововведення.

Модификация товару дозволяє повніше використовувати «які поглинають» можливості ринків з огляду на специфіку їх вимог щодо окремих реґіонах країни й інших країнах, заповнювати ті товарні ніші, де немає конкуренції або він незначна. Проте визначення такого напрями у асортиментної стратегії — дороге справа, що з необхідністю модернізації існуючих і розширення виробничих потужностей, диверсифікації і перебудови збутової сіті й, звісно, розширення комплексу маркетингу. У кінцевому підсумку використання стандартизації, диференціації чи його поєднання залежить від конкретних умов діяльності виготовлювача й кінцевим результатом — рівнем економічну ефективність збуту та її обсягом, достигаемых з допомогою цих методів.

Ще одне важливе елемент асортименту у цілому товарної політики — вилучення з програми неефективних товарів. Изыматься можуть товари, морально застарілі й економічно неефективні, хоч і, можливо, користуються деяким попитом. Ухваленню рішення про вилучення чи застереження товару у програмі підприємства передує оцінка якості показників кожного товару над ринком. У цьому необхідно враховувати об'єднану інформацію з всіх ринків, де їх реалізуються, аби з'ясувати реальний обсяг продажу і культурний рівень рентабельності (прибутковості) у поступовій динаміці, які забезпечує виготовлювачу кожен із його товарів.

Отже, виготовлювач повинен організувати систематичний контролю над поведінкою товару над ринком, над його життєвим циклом. Лише за такої умови буде отримана цілковита й достовірна інформація, дозволяє ухвалювати правильні рішення. Для полегшення розв'язання проблеми слід розташовувати методикою оцінки стану товару в різних ринках, де підприємство працює, а методика мусить бути щодо простий.

Прийняття своє рішення про вилучення товару з програми або про продовженні його реалізації можна спростити, коли вже на стадії розробки вироби встановити кількісні вимоги щодо нього: рівень (норматив) окупності, обсяг продажу і/або прибутку (з урахуванням повних витрат ресурсів). Якщо товар перестає відповідати цим критеріям, тим самим визначається і характеру рішення з його вилученню.

Исчерпавший свої ринкові можливості товар, вчасно не вилучений із виробничої програми, приносить великі збитки, вимагаючи непропорційно одержуваним результатам витрат коштів, зусиль і часу. Тому, якщо виробник це не матиме чіткої системи критеріїв вилучення товарів з виробничо-збутової програми розвитку й нічого очікувати систематично проводити аналіз виготовлених і реалізованих товарів, його асортимент неминуче виявиться «перевантаженим» неефективними виробами з усіма звідси негативні наслідки для виробника.

Укладання.

У разі ринкових відносин планування одна із найважливіших умов організації ефективнішої роботи підприємства. Планування охоплює все основні сфери його виробничо-господарської діяльності - збут, фінанси, виробництво, закупівлі, наукові і проектні розробки, які тісно взаємопов'язані. Ця діяльність спирається на виявлення та прогнозування попиту, аналіз політики та оцінку наявних і перспективи розвитку господарської кон'юнктури. Звідси випливає необхідність ув'язування планування з маркетингом і контролі з єдиною метою постійної коригування показників виробництва та збуту за змінами попиту ринку. Планування асортименту – це не перший і основний крок у стратегічному плануванні присутності фірми над ринком.

Товарна політика передбачає певні цілеспрямовані дії товаровиробника або наявність в нього заздалегідь обдуманих принципів поведінки. Вона покликана забезпечити наступність прийняття рішень та заходів для формування асортименту та її управління; підтримці конкурентоспроможності товарів на необхідному рівні; віднайденню для товарів оптимальних товарних ніш (сегментів); розробці та втіленню стратегії упаковки, маркування, обслуговування товарів. Добре продумана товарна політика як дозволяє оптимізувати процес відновлення товарного асортименту, а й слугує керівництво підприємства свого роду покажчиком загальної спрямованості дій, здатних скоригувати поточні ситуації.