Діяльність Штабу Розенберга по вилученню і вивезенню книжкових фондів українських бібліотек на Захід.

Альфред Розенберг (12 січня 1893, Ревель, нині Таллінн - 16 жовтень 1946 року народження, Нюрнберг) - німецький державний і політичний діяч російського походження, один з найбільш впливових членів та ідеолог Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії (НСДАП).

Начальник зовнішньополітичного управління НСДАП (1 квітня 1933 - 8 травня 1945 року), уповноважений фюрера з контролю за загальним духовним і світоглядним вихованням НСДАП (Beauftragter des Führers für die Überwachung der gesamten geistigen und weltanschaulichen Schulung und Erziehung der NSDAP) (січень 1934 року - 30 квітня 1945), керівник Центрального дослідницького інституту з питань націонал-соціалістичної ідеології та виховання (1940-1945), рейхсміністр східних окупованих територій (Reichsministerium für die besetzten Ostgebiete) (17 липня 1941 - 8 травня 1945 року). Рейхсляйтер (2 червня 1933 - 8 травня 1945 року), обергрупенфюрер СА. Вироком Нюрнберзького трибуналу оголошений одним з головних військових злочинців.

Вважається автором таких ключових понять нацистської ідеології, як «расова теорія», «остаточне вирішення єврейського питання», відмова від Версальського договору і боротьба проти «виродження мистецтва».

Народився в Ревелі (нині Таллінн) в сім'ї народився в 1862 р. у Ризі остзейського німця-башмачника (за іншими даними, купця) Вольдемара Вільгельма Розенберга (нім. Woldemar Wilhelm Rosenberg) і народилася в Петербурзі Ельфріди Кароліни Сірі (фр. Elfriede Caroline Siré), що походила з родини переселилися в Естонію французів-гугенотів. Зі спогадів самого Альфреда Розенберга: «Мій батько був з числа нащадків тевтонського лицарства» [1]

Після закінчення Ревельського Петровського реального училища восени 1910 вступив на факультет архітектури Ризького політехнічного інституту [2]. У 1915 році, коли виникла загроза заняття Риги німецькими військами, студент Розенберг евакуювався разом з інститутом в Іваново-Вознесенськ [3]. Але жити і вчитися в Іваново-Вознесенську не захотів і перебрався до Москви. У січні 1918 року закінчив Московське вище технічне училище (МВТУ) з дипломом першого ступеня як «дипломований інженер-архітектор» [4] [5] [6] [7].

У лютому 1918 року повернувся в Ревель, де спробував вступити в німецький добровольчий корпус, але не був прийнятий як «російський». Працював учителем у ревельсьКий чоловічої гімназії (нині Гімназія Густава Адольфа у Таллінні, Естонія). У кінці 1918 року переїхав до Мюнхена, де зайнявся письменницькою діяльністю. У кінці 1919 року був притягнутий Дітріхом Еккарт в «Товариство Туле», після чого зблизився з Адольфом Гітлером і в 1920 році вступив в НСДАП (квиток № 625).

Був серед тих, хто зробив величезний вплив на формування поглядів Гітлера, зокрема, саме Розенберг познайомив майбутнього фюрера з «Протоколами сіонських мудреців». Як заявляв Розенберг, революція в Росії відбулася в результаті таємної змови, організованого світовим єврейським співтовариством, яке, на його думку, було винне і в розв'язанні Першої світової війни.

За спогадами сучасників, «в його промовах відразу відчувався мислитель, яка висловлює оригінальні ідеї в доступній формі». Був переконаний, що всю історію людства можна пояснити з точки зору расової теорії. У 1920 році випустив антисемітські роботи «Слід євреїв у змінах часу» і «Аморальність в Талмуді». У 1922 році видав книгу «Природа, основні принципи та цілі НСДАП».

З 1921 року - головний редактор центрального органу НСДАП «Völkischer Beobachter». Учасник «Пивного путчу» 9 листопада 1923, після провалу якого зник і не був притягнутий до відповідальності.

Багато ідей Розенберга були використані Гітлером при написанні «Майн кампф». Поки Гітлер перебував у в'язниці, Розенберг заснував великонімецького робоче співтовариство, в яке увійшли багато членів забороненої НСДАП. По суті, Гітлер тоді поклав на Розенберга керівництво нацистською партією як на свого заступника, але Розенберг не впорався із завданням зберегти партійну єдність, і Гітлеру після виходу з Ландсбергській в'язниці довелося відтворювати партію.

У 1929 році Розенберг заснував Союз боротьби за німецьку культуру (нім. Kampfbund fur deutsche Kultur). У 1930 році обраний депутатом Рейхстагу від Гессен-Дармштадта, входив до складу комісії з іноземних справ.

У 1930 році опублікував свою працю «Міф XX століття», що вважався теоретичним обгрунтуванням націонал-соціалізму (хоча офіційно і не визнаний таким); в той же час більшість його соратників по партії (включаючи Гітлера) стверджували, що більш плутаною і незрозумілою книги їм не доводилося бачити і більшість її навіть не змогло прочитати. Оголосив ідеали «римського-етруського католицизму» і «масонського гуманізму» марними. «Культура завжди занепадає, коли гуманістичні ідеали... перешкоджають праву панівної раси керувати тими, кого вона поневолила», - писав Розенберг. Гітлер про цю книгу заявляв, що це «малозрозумілий марення, написаний самовпевненим прибалтів, який вкрай плутано мислить» [8]. 1 квітня 1933 очолив Зовнішньополітичне управління НСДАП (нім. Außenpolitisches Amt) (АПА), при якому було створено т. зв. Бюро іноземної допомоги НСДАП. У завдання АПА входили пропаганда нацизму за кордоном, організація університетських обмінів, стимулювання торгових відносин, публікація в іноземній пресі пропагандистських статей. Крім того, АПА здійснювало збір інформації, що публікується в зарубіжній пресі, в тому числі про політичні емігрантів.

З лютого 1934 по 1945 - уповноважений фюрера з контролю за загальним духовним і світоглядним вихованням НСДАП (нім. Beauftragen des Führers für die Überwachung der gesamten geistigen und weltanschaulichen Schulung und Erziehung der NSDAP), з питань Німецького робочого фронту і всіх пов'язаних з ним організацій. 29 січня 1940 призначений головою Центрального дослідницького інституту з питань націонал-соціалістичної ідеології та виховання; сформував так званий «Штаб рейхсляйтера Розенберга», який спочатку повинен був займатися створенням науково-дослідної бібліотеки, але в роки війни перетворився на організацію, що проводила у великих масштабах захоплення культурних цінностей на окупованих територіях (1 березня 1942 по декрету Гітлера співробітники штабу отримали право обшукувати бібліотеки, житлові приміщення та культурні установи і вилучати матеріали, культурні цінності і т. д.).

20 квітня 1941 Гітлер поінформував Розенберга, що планує призначити його керівником німецьких окупаційних органів на території Радянського Союзу і тоді ж призначив його своїм «безпосереднім уповноваженим для централізованого вирішення питань східноєвропейського простору». Проте ні 20 квітня, ні через два місяці (за два дні до початку війни з СРСР) ще не було виразно вирішено, що за орган буде створений для управління окупованими територіями СРСР. Виступаючи 20 Червня, Розенберг заявляв: «Замість посади уповноваженого, можливо, буде створено установа з певними правами і державними завданнями. Сьогодні не можна визначити службові посади, але на сьогодні можна вважати дозволеними наступні питання: 1) повноваження здійснювати на Сході правопорядок надано мені, 2) питання підпорядкованості чотирьох Рейхскомісар, які отримують вказівки тільки від мене, 3) все керівництво областю здійснюється рейхскомісаром»[9]. 17 липня 1941 на підставі указу Гітлера «Про громадянське управлінні в окупованих східних областях» [10] під керівництвом Розенберга було сформовано Імперське міністерство окупованих східних територій. Йому підпорядковувалися рейхскомісаріату «Остланд» (центр - Рига), що включав територію прибалтійських республік і Білорусії, на чолі з Генріхом Лозі; «Україна» (центр - Рівне), що включав в основному територію України, за винятком кількох областей Західної України, що увійшли до складу Генерал-губернаторства, а також частина білоруських областей: південь Брестської області, майже вся Гомельська і частина Пінської та Поліської областей, на чолі з Еріхом Кохом. Передбачалося створення рейхскомісаріату «Кавказ» (центр - Тбілісі; рейхскомісар Арно Шікеданц); «Московія» (Центральна Росія до Уралу; рейхскомісар - 3ігфрід Каші); «Туркестан» (територія Середньої Азії). Апарати рейхскомісаріату «Кавказ», «Москва» і «Туркестан» були сформовані в 1941 році, проте до роботи приступили лише деякі адміністративні органи на Кавказі і в Центральній Росії.

На думку співпрацював з німцями журналіста Анатолія Стенроса-Макріді, ні сам Розенберг, ні очолюване ним східне міністерство не користувалися авторитетом серед керівництва НСДАП, бо Гітлер ставився до Розенберга з презирством за його «теоретичність» і безпорадність і бездарність в якості адміністратора: «Всі нацисти знали, що при Гітлері Розенберг не смів навіть рота розкрити і ніколи не розкривав. З постановами і розпорядженнями Остміністерства рішуче ніхто не вважався, а Розенберг навіть скаржитися на це нікому не смів». [11]

Після звільнення радянськими військами території СРСР апарати рейхскомісаріату були евакуйовані, а міністерство фактично перестало функціонувати, хоча, судячи по щоденнику імперського уповноваженого з тотальній війні Йозефа Геббельса, навіть навесні 1945 року Розенберг категорично відмовлявся розформовувати своє міністерство [12]. Проте, значна частина апарату міністерства була мобілізована в ході заходів з ведення тотальної війни.

Після закінчення війни втік на північ Німеччини в розташування фленсбургского уряду Карла Деніца [13]. За спогадами складався в цьому уряді рейхсміністра Альберта Шпеєра, там він виношував ідею розпустити нацистську партію, заявляючи при цьому, що він - єдиний партійний керівник такого рангу, який має право видати такий декрет [14]. Був заарештований військовими 11-й англійську армію 19 травня 1945 року в госпіталі Фленсбурга [15].

В якості одного з головних військових злочинців постав перед судом Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі. Засуджений до смертної кари через повішення. 16 жовтня 1946 вирок був приведений у виконання. Розенберг був єдиним з 10 страчених, який відмовився виголосити на ешафоті останнє слово.

Оперативний штаб рейхсляйтера Розенберга - нацистська організація, що займалася конфіскацією та вивезенням культурних цінностей з окупованих територій.

В основному, займалася конфіскацією друкованих матеріалів (книг та архівних документів), а також збором різноманітної інформації про окуповані території, в першу чергу матеріалів більшовицької ідеології і пропаганди з метою подальшого наукового вивчення та використання. Крім інформації ідеологічного характеру співробітники Штабу збирали відомості про ресурсну базу окупованих територій, стан економіки, культури, науки, освіти і тд., А також матеріали про німецької колонізації, особливо на території республік Радянського Союзу. Місцеві відділення цієї організації (головні робочі групи і входять до їх складу робочі групи) розташовувалися в Амстердамі, Брюсселі, Парижі, Белграді, Ризі, Таллінні, Дерпті, Мінську, Смоленську, Києві, Харкові, Дніпропетровську та Сімферополі. При Штабі існували також Зондерштаб ("Sonderstäbe" - "особливі штаби") діяльність яких мала тематичну спрямованість (наука, давня історія, фольклористика, генеалогія, образотворче мистецтво музика, світоглядна інформація та ін), і які представляли профільні відомства структури Розенберга (" das Amt Rosenberg ") при НСДАП; та мобільні команди.

Після поразки Німеччини у війні документи штабу Розенберга були захоплені союзниками і по частинах знаходяться в архівах Росії, України та США. У Російському державному військовому архіві є фонди 1402 («Архівний фонд Оперативного штабу рейхсляйтера Розенберга - Ерр» і 1401 («Картотека Архівного фонду Оперативного штабу рейхсляйтера Розенберга»). Співробітниками РГВА оброблений і виданий у вигляді короткого анотованого путівника фонд 1401. Частина документів Штабу, зберігається на Україні, в Києві у Державному архіві вищих органів влади та управління (ф. 3676, ф. 3674), представлена ​​у виданні «Діяльність Оперативного штабу рейхсляйтера Розенберга в окупованій Європі в період Другої світової війни: довідник-покажчик архівних документів з київських зібрань».

Аналізуються деякі документи, що характеризують діяльність штабу А. Розенберга із знищення та вивезення бібліотечних фондів СРСР. Основна увага приділена показу структури штабу, принципам відбору бібліотечних фондів. Автор закликає до координації зусиль архівістів і бібліотекарів по збору документів, які розкривають злочини нацистів проти культури.

Documents related to Rosenberg Headquarters actions on vandalizing and removal of the USSR library collections are analyzed. The Staff structure is presented, the principles of collection selection are described. The author calls for the coordination of archivists and librarians efforts to acquire further information revealing Nazism outrage against culture.

Аналізуються деякі документи, что характеризують діяльність штабу О.Розенберга по Знищення и вивезеня бібліотечних фондів СРСР. Основну уваг пріділено вісвітленню структуру штабу, Принципів добору бібліотечних фондів. Автор заклікає до коордінації зусіль архівістів и бібліотекарів по збору документів, что розкрівають Злочини націстів проти культури.

В останні роки російськими дослідниками проводилась значна робота з вивчення документів, що характеризують діяльність Штабу рейхсміністра Східних територій А. Розенберга щодо бібліотечних фондів залишилися на тимчасово-окупованій території СРСР.

На жаль, без розуміння ставлення нацистів до культури взагалі важко уявити суть їхніх діянь на території нашої країни. Прагнення нацистів до володіння кращими культурними цінностями, на наш погляд, доводить абсурдність тези про нерозуміння або значенні культури в долі народів.

Один з ідеологів нацизму А. Розенберг писав "Досить знищити пам'ятники народу, щоб він уже в другому поколінні перестав існувати як нація".

Виходячи з цієї концепції знищення книжкової культури, розграбування книжкових скарбів набувало особливого значення.

Кожен знищений і викрадений нацистами документ не тільки представляв собою матеріально-художню цінність, але був найважливішою складовою частиною духовних традицій і культури народу.

Великомасштабні переміщення книг з окупованих територій здійснювалися для створення так званої Остбюхерай (Східної бібліотеки) в Берліні, заснованої для збору матеріалу з вивчення східних земель. Для Східної бібліотеки відбиралася література, видана до 1917 р., з марксизму, філософії, масонству, єврейського питання, книги з географії, історії, мистецтва Росії.

Особливий інтерес представляли видання, випущені після 1917 р., що дозволяють вивчати життя в СРСР. Для Східної бібліотеки призначалися і переклади з іноземних мов, "що мають значну гуманітарну цінність і містять більшовицькі введення".

Частина книг призначалася для бібліотеки Вищої школи НСДАП - елітарного "партійного університету".

Організація, очолювана Розенбергом, мала складну будову. З експертів та їх підлеглих були сформовані робочі групи і особливі мобільні команди, які діяли на всій окупованій території і були підрозділами штабу.

На окупованій території СРСР діяли Головні робочі групи "Остланд" з базою в Ризі, "Україна" з базою в Києві. З травня 1943 до них приєдналася робоча група "Центр". У неї була передана зі складу "Остланд" робоча група "Білорусія".

На території Росії (практично тільки в цьому регіоні) діяли зондеркоманди. Кожній з них доручалося дослідження культурних іісоріческіх об'єктів великих населених пунктів. Від назв міст відбувалися і назви зондеркоманд. Наприклад, зондеркоманди "Ростов", Новгород "," Псков "," Смоленськ ".

Активно діяла мобільна команда "Ростов", керована А.Рекком. 13 фахівців в короткі терміни обстежили 63 бібліотеки міста. Найбільш цінні книги були конфісковані.

У Смоленську штаб Розенберга мав спеціальне відділення, очолюване доктором Нерлінгом. Саме цим відділенням були вивезені з міста такі цение видання, як автографи і рукописи Петра I, Анни Іоанівни, Петра II, Катерини II ", рукописи" Житія Даниїла Переяславського "і" Євангелія XVI століття ", збори шкільно-релігійних книг XVII століття" " Брюсов календар "XVIII ст., Молітослов XVI в.

У Смоленську інтенсивно працювала і головна робоча група "Мітте". Керівником групи Лангкопфом були відібрані цінні рукописні колекції і в двох об'ємних ящиках переправлені до Вільнюса. Весною 1943 р. групою "Мітте" в короткі терміни була проведена робота з каталогізації 30 тис. книг, призначених для вивезення з міста.

Остання партія книг, підготовлених до вивезення з Смоленська, була занурена на вантажні машини, але наступ радянських військ зірвало цю спробу.

Відомо, що службовці штабу займалися також складанням каталогів (алфавітних і предметних) на вилучені книги. На кожну книгу складалося близько 8 карток. картки розсилалися в Берлін і Київ, а з решти формувалися каталоги на місцях. Таким чином, збиралися відомості про кожну вилученої книзі.

Велика робота з каталогізації фондів проводилася на базі штабу в Ризі. Тут оброблялися фонди для згадуваної раніше Східної бібліотеки. Можна припустити, що на початковому етапі її створення фонди були розосереджені в Києві, Ризі та Берліні. Для кожного з місць зберігання виділялися порядкові номери для каталогізації. Зокрема, 7 вересня 1942 доктор Нерлінг повідомляв з Риги про те, що для книг, відібраних для Східної бібліотеки в Мінську і в Ризі, виділяються для каталогізації номери з 30000 до 50000. Причому, представники штабу прагнули враховувати в інформації про книги інтереси різних зацікавлених установ. За запитами німецького командування 10 тис. книг із Смоленська були переправлені для медичного інституту.

Для збору інформації про твори мистецтва, в тому числі книг, при штабі Розенберга діяли: відділ використання, відділ преси і пропаганди, відділ обліку та контролю, відділ зберігання, оперативний відділ, а також особливий штаб науки і особливий штаб мистецтва.

У роботі з конфіскованими книгами були задіяні практично всі вищеназвані служби. Робота починалася з перегляду конфіскованої літератури з точки зору її подальшого використання. Потім йшла сортування книг, в якій брали участь відділи обліку та контролю, пропаганди та зберігання. Книги сортувалися з урахуванням їх подальшого використання, а саме для пропагандистської роботи, для відправки в музей м. Лінца, для поповнення Східної бібліотеки. З залишився на місцях створювалися так звані "центральні" бібліотеки, в які прямували фонди малих бібліотек міста або прилеглих населених пунктів.

Треба сказати про те, що, поки обстановка на фронтах була для Німеччини більш-менш стабільною, вивезення літератури носив порівняно обмежений характер. У своїй доповіді на "круглому столі" в ВДБІЛ в грудні 19992 р. фрау Марлен Хіллер з інституту Східної Європи відзначала, що "згідно із заявою, зробленою Розенбергом в 1942 р. культурні цінності, знайдені в Радянському Союзі, повинні були, як правило, тимчасово залишатися на місцях. Виняток складали книги, конфісковані з ідеологічних чи расових причин, які відразу ж повинні бути вивезені в рейх. "

Працівники Штабу намагалися, щоб у населення створювалося сприятливе уявлення про його діяльність. У цих цілях була задумана виставка "З діяльності Оперативного Штабу". У якості найважливіших досягнень планувалося представити факти порятунку культурно-мистецьких цінностей. Зокрема: переміщення з Новгорода 33892 книг і передачу їх республіканській бібліотеці до Риги, передачу Товариству з вивчення історії і старовини близько 200 ранніх і перших видань німецьких класиків, повернення Дерптському університету 4800 томів, забраних більшовиками.

Однак всі маски були зняті, коли німецькі армії стали відкочуватися на захід. Працівники штабу доповідали керівництву про згортання роботи в Смоленську і Могильові через настання радянської армії, повідомлялося про активізацію вивезення книг, так як міста після відходу німецьких військ будуть висаджені.

Аналогічне повідомлення надійшло від Ростовської групи. У ньому говорилося про складнощі вивезення книг з Ростова і про те, що "німецькі війська підривають що залишається місто".

У даній невеликій статті ми абсолютно свідомо не торкаємося аналізу даних про ті колосальні втрати, які понесли бібліотеки Росії. Наше завдання полягало в тому, щоб проаналізувати діяльність однієї з нацистських організацій, що мали відношення до втрат бібліотечних фондів нашої країни у воєнні роки. Архівні документи в тій чи іншій мірі відображають діяльність Штабу Розенберга зосереджені в різних країнах. Ми закликаємо архівістів, бібліотекарів різних держав до спільної роботи з вивчення документів, що дозволяють розширити наші уявлення про злочини нацистів проти культури.