Сучасна видавнича термінологія: її упорядкування і систематизація.

Досліджено лінгвальні й позалінгвальні особливості формування української видавничої термінології та сучасні проблеми її функціонування. На базі картотеки, укладеної за матеріалами довідкових, наукових, навчальних, науково-популярних видань з видавничої справи, книгознавства, поліграфії, простежено історію становлення української видавничої термінології, проаналізовано організацію терміносистеми сучасної видавничої справи, визначено її лексико-семантичні особливості, описано шляхи формування видавничої термінології, основні моделі термінотворення та їхню продуктивність, висвітлено вплив чужих мов на збагачення термінології видавничої справи. Подано рекомендації щодо упорядкування видавничої термінології.

1. Як функціональна підсистема загальнонаціональної мови УВТ пройшла тривалий і складний шлях становлення й на сьогодні є сформованою терміносистемою, що задовольняє комунікативні потреби фахівців галузі.

2. Упродовж усієї історії термінологія видавничої справи розвивалась під визначальним впливом виробничо-технологічного та історично-політичного чинників. Перші спеціальні номінації виникли на питомій мовній основі в часи рукописного книговиготовлення та послужили основою формування друкарської термінології у кінці ХV – на початку ХVІІІ ст. Надалі – до ХІХ ст. – під дією позалінгвальних чинників термінологія поповнювалася численними запозиченнями. Злам ХІХ—ХХ ст. важливий остаточним відокремленням видавничої справи від поліграфії та початком формування власне УВТ, що у сприятливому суспільно-політичному контексті відбувалося з якнайширшим використанням українських мовних ресурсів. З 30-х рр. ХХ ст. і протягом наступних п’ятдесяти років УВТ русифікувалася. 1969 р. вийшов друком перший словник фахової термінології (близько 1000 одиниць). Від 90-х рр. ХХ ст. триває сучасний етап розвитку УВТ, що характерний збагаченням термінології новими одиницями внаслідок модернізації видавничої справи й активною працею видавців та мовознавців над унормуванням терміносистеми. Інтенсивні спроби нормалізації УВТ засвідчують опубліковані 2002 р. дві термінографічні праці (понад 2500 та 3000 одиниць).

3. Сучасна УВТ складається з трьох великих термінополів: перше – „видання” – охоплює поняття, що стосуються різновидів видань та внутрішньої і зовнішньої їх організації; друге – „редакційно-видавничі процеси” – об’єднує поняття, пов’язані з суб’єктами видавничої діяльності, та поняття, що стосуються операцій та процесів, які виконуються на етапі редакційно-видавничого опрацювання оригіналів; до третього термінополя – „додрукарські видавничі процеси” – належать поняття, пов’язані зі складальними, верстальними та репродукційними процесами. Особливістю УВТ є наявність у складі її ядрової термінології, терміноодиниць, спільних для видавничої, бібліотечно-бібліографічної, книготорговельної та поліграфічної терміносистем, а також загальнонаукових та загальнотехнічних термінів.

4. У досліджуваній термінології вияв полісемічних, омонімічних, синонімічних та антонімічних відношень має свою специфіку. Полісемічні видавничі терміни найчастіше є двозначними, рідше – тризначними; більшість із них – терміни-слова (терміни-словосполучення, значення яких уточнює кожен із компонентів, значно рідше є багатозначними). Полісемія видавничих термінів спричинена передусім розвитком понять на основі метонімії та метафори. Для УВТ характерне функціонування великої кількості синонімічних пар, у яких один термін український, а другий – запозичений, а також пар із двох запозичень. Це свідчить про змагання питомих мовних форм із чужомовними впливами й конкуренцію між давніми та сучасними запозиченнями. Антонімія в УВТ сприяє системності термінології і чіткому уявленню про зв’язки між поняттями. В УВТ функціонує найбільше різнокореневих термінів-антонімів. Особливістю антонімічних відношень в УВТ є наявність антонімів з більш ніж одним проміжним поняттям.

5. У поповненні УВТ на початкових етапах її формування найважливішу роль відігравав семантичний спосіб: найбільше назв понять видавничої справи постало внаслідок метафоричного перенесення значення на основі зовнішньої чи функціональної, або водночас і зовнішньої, і функціональної подібності. Метонімія менш продуктивна в досліджуваній термінології й відбувається найчастіше на основі перенесення за суміжністю процес результат. Протягом усіх етапів розвитку УВТ продуктивним був морфологічний спосіб, зокрема суфіксація й нульова суфіксація, а також основоскладання. Менш інтенсивними є префіксальний і префіксально-суфіксальний способи, словоскладання й абревіація. У розбудові сучасної УВТ найпродуктивнішою є аналітична деривація. За структурою видавничі терміни-словосполучення найчастіше двокомпонентні (моделі „прикметник + іменник” та „іменник + іменник”). Аналітичні конструкції з чотирьох і більше компонентів функціонують в УВТ, проте здебільшого в писемному науковому мовленні. Найнижчу продуктивність у творенні видавничих термінів виявляє морфолого-синтаксичний спосіб.

6. У всі періоди розвитку УВТ формувалася на питомій мовній основі, водночас поповнюючись і чужомовними запозиченнями. Інтенсивність і вибір мови-джерела запозичення термінів найбільше залежали від позалінгвальних чинників. На початкових етапах становлення УВТ визначальним був вплив класичних мов. Починаючи з ХVІ ст. видавнича термінологія збагачувалася численними германізмами; у ХІХ ст. – запозиченнями з французької мови. Протягом ХХ ст. суттєвим для розвитку УВТ був вплив російської мови. Починаючи з 80-х рр. ХХ ст. особливо виразною є хвиля запозичень-англіцизмів, чимало з яких українська мова ще не засвоїла.

7. Терміни, що ними УВТ постійно поповнюється на сучасному етапі розвитку, вимагають аналізу з боку фахівців, які здатні визначити точність й адекватність нової номінації позначуваному поняттю, і мовознавців, які можуть оцінити відповідність нового терміна мовним нормам. Спільне опрацювання нової термінології дозволить чинити опір надмірним захопленням чужомовними запозиченнями.

Висновки з дослідження можуть бути використані у подальшій праці над унормуванням і стандартизацією УВТ, у підготовці галузевих термінологічних словників та загальномовних тлумачних лексикографічних праць.