Категорії працівників, праця яких нормується у видавництві.

Редагува́ння — це приведення об'єкта редагування у відповідність із чинними у певний час у конкретному суспільстві нормами, а також його творча оптимізація, метою яких є отримання заданого соціального ефекту. Складається з двох рівноправних процедур: контролю (аналізу) та виправлення (реконструкції) авторського оригіналу.

Редактор

06.02.2013 15:57

Якщо говорити про економічні аспекти вузівського книговидання, на практиці виникає одна гостра тема - це гранично допустима завантаження редактора. Відносно недавно в видавництвах існували строгі місячні норми редакторської завантаження. Кількісний показник - обсяг відредагованих за місяць рукописів - був найголовнішим критерієм оцінки праці редактора.

Настільною книгою по організації його праці був «Довідник нормативних матеріалів для видавничих працівників» під редакцією В.А. Маркуса (М., 1977). Ці матеріали також лягли в основу «Типових нормативів для розрахунку штату редакційно-видавничих працівників, зайнятих в установах і організаціях підготовкою і випуском відомчої літератури та інформаційних друкованих матеріалів, минаючи видавництво», затверджених наказом Держкомвидаву СРСР від 11.07.1978 № 281 та включених в «Збірник керівних і нормативних матеріалів для редакційно-видавничих працівників вузів»(М., 1982).

З 1986 р ситуація змінилася. Колегією Держкомвидаву СРСР було прийнято рішення про розширення прав і самостійності видавництв і вдосконаленні тематичного планування (наказ від 20.11.1986 № 23). Об'ємні показники роботи редакторів в якості основних були скасовані. Видавництвам надавалося право самостійно затверджувати норми виробітку редакційно-видавничих працівників, виходячи з конкретних особливостей продукції, що випускається літератури, в межах певної видавництву чисельності та форм зарплати. Ця обставина торкнулося в основному комерційних видавництв. У вузівської видавничої діяльності ще довго дотримувалися встановлених нормативів.

І як же бути зараз? Як оцінювати обсяг роботи редакторів у вузі за певний відрізок часу? Найбільш доцільним видається наступний підхід до цієї проблеми.

Твори різних авторів, навіть написані по одній тематиці і мають однаковий обсяг, бувають різними за складністю і вимагають різної кількості часу на редакційно-видавничу підготовку. Тому при визначенні оптимальної і усередненої редакторської завантаження з великою точністю необхідно аналізувати досить великий відрізок часу, наприклад рік.

Що стосується нормативів, то в «Збірнику керівних і нормативних матеріалів для редакційно-видавничих працівників вузів» (далі - «Збірник») наведені нормативи для розрахунку штату працівників, що займаються редагуванням різних видів літератури, причому в залежності від цільового призначення видань і характеру міститься в них інформації. Для вузу найбільш прийнятні нормативи завантаження редакторів, зазначені в табл. 1. На відміну від нормативних матеріалів для розрахунку штату редакторів, наведених у довіднику В.А. Маркуса, в «Збірнику» укладачі дають розрахункові нормативи для більш широкого асортименту видів видань, випущених вузами: тексти лекцій, каталожні-довідкові видання, науково-технічні реферативні збірники та журнали.

Нерідко в вищих навчальних закладах адміністрація залучає видавничі підрозділи до процесу підготовки вузівських нормативних документів (статуту, різних положень, договорів і т.д.), буклетів і проспектів про університет, видань, що містять оглядову інформацію. Тому при визначенні навантаження редактора можуть використовуватися розрахункові місячні нормативи на офіційні, службові та нормативні матеріали (16 уч.- вид. Л.), Буклети, путівники та проспекти (5 уч.- вид. Л.), Оглядова і експрес-інформація (8 уч.- вид. л.).

Крім того, вузівським видавцям доводиться не тільки редагувати, а й готувати інформацію різного роду, тобто виконувати функції упорядника і займатися організацією збору інформації. Наприклад, при виданні анотованого тематичного плану видань вузу на рік редактор повинен зібрати матеріал з усіх кафедр вузу, обробити його, вибудувати в певному порядку і т.д. Зрозуміло, що оплачуватися така праця працівникові повинен з урахуванням всіх трудовитрат, а не тільки за редагування матеріалу. У «Збірнику» наводяться саме розрахункові нормативи для працівників, зайнятих пошуком інформації, організацією, підбором, складанням і редагуванням матеріалу.

При визначенні розрахункових нормативів для вузівського редактора слід враховувати деякі особливості, на які вказував В.А. Маркус: «Редагування не піддається нормуванню в буквальному сенсі цього слова, так як робота редактора над кожною рукописом носить індивідуальний характер; в процесі редагування немає повторюваних однакових елементів роботи, на виконання яких можна встановити певний час. Відомо, що два рукописи однакового обсягу, написані на одну і ту ж тему, але різними особами, вимагають різного часу, в залежності від літературного досвіду і кваліфікації їх авторів.

Штатно-розрахункові нормативи не можна розглядати як норми виробітку, що застосовуються, наприклад, в промисловості...»(Маркус В.А. Організація і економіка видавничої справи. М., 1982).

На нормативи, зазначені в довіднику В.А. Маркуса і «Збірнику», цілком можна орієнтуватися і зараз, оскільки інших детальних розробок для редакційно-видавничих працівників поки немає. Але в кожному конкретному вузі доцільно розрахувати свій середньорічний норматив в залежності від співвідношення обсягів різних видів видань у тематичному плані і з урахуванням специфіки видавничого процесу, а потім затвердити його в установленому порядку.

Кілька слів про затвердження нормативів. Відповідно до ст. 8 і 162 Трудового кодексу РФ норми виробітку встановлюються з урахуванням думки представницького органу працівників (тобто профспілки). Таким чином, наказ про чинні норми виробітку для працівників видавничого підрозділу повинен бути підписаний ректором і узгоджений з головою профспілки. Крім того, норми виробітку повинні бути відображені в обліковій політиці вузу і в документах, що регламентують оплату праці (Положення про стимулюючі виплати, Положення про оплату праці). Також вони відображаються в документах по видавничої діяльності (Положення про видавництво (РІО, ІСЦ), Положення про стимулюючі виплати працівникам видавництва).

В університетах діє окладная система оплати праці. Працівникові виплачується фіксована зарплата за виконання трудових (посадових) обов'язків за календарний місяць (оклад), а також змінна компонента заробітної плати (стимулюючі і компенсаційні виплати).

У нашому випадку норми виробітку пов'язані зі відрядними (тарифними) розцінками, яких в заробітній платі працівників університету немає. Але вони могли б бути визначені за згодою сторін і лежати в основі змінного компонента заробітної плати як оплата за суміщення професій (посад), розширення зон обслуговування, збільшення обсягу роботи або виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника без звільнення від роботи, визначеної трудовим договором (ст. 151 Трудового кодексу РФ).

Таким чином, керівникам видавничих підрозділів складно ставити питання про застосування норм виробітку для відрядної оплати праці в умовах фіксованого окладу.

Але повернемося до норм виробітку. Наведемо приклад розрахунку середньорічного обсягу, який спрощує облік виконуваних робіт. Це необхідно зробити ще й для того, щоб серед рукописів, що розподіляються між працівниками, не було явно «вигідних» або «невигідних» по оплаті.

Частка в розрахунковому місячному нормативі на кожен вид видання визначається співвідношенням обсягу випуску даного виду видання до загального обсягу випуску. Типові розрахункові нормативи наведені з «Збірника». Наприклад, монографії складають 16,6% в загальному обсязі продукції, що випускається літератури (300 уч.- вид. Л. / 1800 уч.- вид. Л. Ч 100), відповідно, їх частка в середньомісячному розрахунковому нормативі складе 1,5 уч.- изд. л. (9 уч.- вид. Л. Ч 16,6%) (див. Табл. 2).

Подібним чином розраховуються і інші види продукції, що випускається в вузі друкованої продукції. У нашому прикладі усереднена місячна норма навантаження редактора становитиме, якщо округлити, 8 уч.- вид. л. Але якщо у вузі випускається більший обсяг навчальної літератури, то середнє навантаження для редактора може бути менше (6-7 уч.- вид. Л.), Якщо домінує випуск наукових видань, то керівництвом може бути затверджена велика норма (10 уч.- вид. л.).

У деяких вузах, бажаючи підвищити економічну ефективність видавничої діяльності, свідомо завищують норми редакторів, змушуючи їх тим самим обробляти значно більший обсяг матеріалів для видання. Чи досягається при цьому висока професійна підготовка, що випускається літератури? Скоріш за все ні. Для того щоб зробити правильну оцінку, необхідно уявляти собі специфіку редакторського праці. Редактор читає рукопис, тематика якої найчастіше не викликає у нього інтересу, напружує свою увагу, щоб вдуматися в авторський текст, проаналізувати його структуру, зрозуміти, що хотів сказати автор, а що він сказав насправді, і як це буде сприйнято читачем. Це напружений процес, який вимагає від редактора значних зусиль і певних витрат часу. І в якийсь момент настає втома, навіть при великій посидючості і бажанні продовжувати роботу у редактора починає розсіюватися увага, текст проходить повз свідомість, пропускаються помилки, не помічаються серйозні похибки, словом, страждає якість майбутньої книги. З іншого боку, якщо редактор буде читати текст, нехай і зі «свіжою головою», але зі швидкістю, що не дозволяє вдуматися в нього, ефект буде той же.

В організації роботи вузівського редактору є деякі моменти, які дозволяють змінити норму виробітку. Розглянемо особливості роботи вузівського редактора, що впливають на збільшення нормативу.

Згадаймо, що в видавничої діяльності ВНЗ задіяні, крім видавництва, ще чимало структур. Якість підготовленої авторської рукописи оцінюють кафедра, рецензент, редакційно-видавнича рада. Наприклад, з огляду на, що робота по науковому редагуванню рукописів в вузах в основному проводиться працівниками кафедр, нормативи для редакторів видань, що випускаються вищими навчальними закладами, можуть бути збільшені на 30% («Збірник»).

З метою оптимізації видавничого процесу такий етап роботи з рукописом, як складання редакторського висновку, в більшості вузів опускається.

Іншою особливістю підготовки видань у вузі є та обставина, що несе жодної відповідальності за цитований матеріал і наведений джерело, написання приводяться в тексті прізвищ та ініціалів, вживану спеціальну термінологію. Найчастіше книг, на які посилається автор, немає в бібліотеці вузу. І редактор не має можливості перевірити правильність приводиться цитати або даних. А також, з огляду на великий тематичний розкид вузівських видань, редактор не може добре орієнтуватися в вузько спеціальної термінології.

На цей процес раніше в видавництвах редактору відводилися спеціальні дні для роботи в бібліотеці, в штаті видавництва були помічники редактора, в обов'язки яких входило виконання доручень щодо уточнення будь-яких питань і виконання допоміжних робіт.

Зараз від редактора вузу не потрібно оформлення виконання щоденного нормо-завдання, як це було в радянський період. У більшості випадків немає необхідності писати редакторська висновок на представлену рукопис.

Ці обставини дозволяють переглянути норму виробітку редактора в кожному конкретному вузі. У деяких вузах місячна норма для редактора може становити 10-15 уч.- вид. л.

З іншого боку, якщо ми заговорили про норму виробітку редактора, логічно ввести в стандарт підприємства поправочний коефіцієнт, що зменшує норму виробітку при роботі з особливо складним за змістом текстом і з урахуванням стану підготовлених рукописів. Ускладнює фактором є і текст з великою кількістю орфографічних помилок (В.А. Маркус. Довідник нормативних матеріалів для видавничих працівників. М., 1977).

Наприклад, якщо для РІО встановлений середньомісячний норматив 10 уч.- вид. л., то норма вироблення для редакційного опрацювання складного тексту становить 7 уч.- вид. л. (Тобто знижена на 30%). Прикладом застосування норм складного тексту є редагування наукового журналу, навчальних посібників з економічних спеціальностей, з математики та фізики, де є велика кількість формул і графіків. У випадках, якщо авторська рукопис погано підготовлена ​​і в ній міститься велика кількість орфографічних і стилістичних помилок, редактору така робота може оплачуватися виходячи з нормативу складного тексту.

Однак у видавничій практиці вузів існують ситуації, коли взаємодія редактора з автором неможливо в силу деяких обставин. Наприклад, у всіх вузах випускаються навчальні посібники з іноземних мов. При цьому далеко не у всіх редакційно-видавничих підрозділах є фахівці, досить добре володіють іноземними мовами, щоб з усією відповідальністю редагувати такий текст. А що робити, якщо необхідно видати посібник на китайському або японському мові?

У таких випадках, в силу обставин, відповідальність за текст іноземною мовою лягає на автора (про що вказується у виданні), а на редактора - за оформлення цього видання і редагування невеликого обсягу тексту російською мовою (а такий майже завжди є). Адже необхідно правильно оформити титульний лист і оборот титулу видання, вихідні дані, вказати кількість обліково-видавничих і друкованих аркушів, звірити зміст з назвами розділів, простежити виділення заголовків різного рівня і підрівня і т.д. Звичайно ж, оплачується така робота виходячи з тимчасових витрат редактора при такому скороченому циклі. Наприклад, в Львівському державному університеті ім. Ф.М. Достоєвського на таке редакторська оформлення встановлена ​​норма в 50 уч.- вид. л.

Редакторська оформлення необхідно і при виданні тез доповідей різних конференцій. Особливість редакційно-видавничої підготовки цього виду видань полягає в тому, що більшість авторів, які надсилають тези доповідей своїх виступів, не є співробітниками вузу і не доступні для редактора. А втручатися в текст без погодження з автором некоректно, та й протизаконно, навіть якщо цей текст, на ваш погляд, містить стилістичні помилки. З іншого боку, оргкомітет конференції в інформаційному листі повинен вказати, що залишає за собою право редагувати текст (вносити зміни), якщо надійшов текст тез неможливо опублікувати в даному виді, але його можна зробити придатним до видання шляхом виправлення.

В даному випадку резонно вказати ступінь відповідальності редакційної колегії при підготовці такого видання. Наприклад, що «збірник видається відповідно до оригіналу, підготовленим редакційною колегією, за участю видавництва».

При обліку обсягів роботи вузівського редактора досі залишаються актуальними галузеві видавничі нормативи 1970-х років. Яскравим прикладом їх використання є організація видавничої діяльності у вищих навчальних закладах, підвідомчих Міністерству внутрішніх справ Росії. Наказом МВС РФ від 18.03.2002 № 242 (Д) «Про підвищення ефективності редакційно-видавничої діяльності в освітніх установах МВС Росії» було затверджено типові нормативи навантаження редакторів з урахуванням юридичної спрямованості, що випускається в цих вузах літератури.

Редактор є ключовою фігурою у видавничому процесі, від якого залежить якість редакційно-видавничої підготовки випускається вузом навчальної та наукової літератури. Тому використання галузевих нормативів при обліку обсягів роботи редактора забезпечує необхідну якість вузівських видань.

Ведуча рубрики Ірина Сергіївна Сковородіно, кандидат історичних наук, провідний спеціаліст відділу професійної освіти фахівців редакційно-видавничих і поліграфічних підрозділів вищих навчальних закладів МДУП ім. Івана Федорова

Коректор