Історія Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського.

Історія бібліотечної справи.

Відповіді до ПМК 3.

Історія Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського.

Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського (НБУВ) — найбільша за обсягом фонду та площею приміщень бібліотека України, головний науково-інформаційний центр держави[1], науково-дослідний інститут Відділення історії, філософії та права НАН України. Входить додвадцяти найбільших національних бібліотек світу. Згідно з наказом ВАК України і НАН України від 07.07.2008 N 436/311 усі електронні версії періодичних друкованих наукових фахових видань оприлюднюються на офіційному сайті Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського[2].

Заснована 2(15) серпня 1918 року як Національна бібліотека Української держави. Заснування бібліотеки було проведено на підставі Закону про утворення фонду «Національної Бібліотеки Української держави», ухваленого Радою Міністрів. 23 серпня (5 вересня) 1918 року було утворено Тимчасовий Комітет для заснування Національної Бібліотеки Української Держави в м. Києві. Перший склад Тимчасового Комітету: голова В. І. Вернадський (перший президент Української Академії наук) і його члени: С. О. Єфремов, А. Ю. Кримський, Г. П. Житецький і В. О. Кордт.

На початку 1919 року бібліотеці було надано одну кімнату в будинку Міністерства освіти (вулиця Терещенківська, № 2). У березні 1919 року бібліотека одержала тимчасове приміщення — головний корпус Колегії Павла Галагана на вулиці Фундуклеївській. Згодом бібліотеку було переведено до 4 кімнат у найменшому корпусі Колегії (на розі вулиць Пушкінської та Фундуклеївської).

3 травня 1919 року Спільне зібрання Академії наук ухвалило змінити термін «Національна» терміном «Всенародна». тож бібліотека стала називатися «Всенародна Бібліотека України при Всеукраїнській Академії наук у м. Києві» (ВБУ). 30 серпня 1919 року головою Ради Бібліотекарів ВБУ обрано члена Тимчасового Комітету Євгена Олександровича Кивлицького, який у 1919–1920 роках став першим завідувачем Всенародної бібліотеки України. У жовтні 1920 року Кивлицького на посаді завідувача Всенародної бібліотеки змінив Ю. Іванів—Меженко.

З ініціативи завідуючого Подільським краєвим архівом Ю. С. Олександровича і за допомогою Всенародної бібліотеки України було засновано Вінницьку філію ВБУ. 1923 року її очолив В. Д. Отамановський.

З 1923 року бібліотека почала одержувати два обов'язкових примірники творів друку УРСР, на базі його розпочато створення фонду архівного примірника творів друку УРСР. Першим офіційним директором став Постернак Степан Пилипович.

У серпні 1941 року бібліотеку було евакуйовано в столицю Башкирії Уфу, де у приміщенні Державного педагогічного інституту було відкрито читальний зал з фондом відкритого доступу. У травні 1944 року бібліотека повернулася до Києва.

1946 року під керівництвом тодішнього директора Бібліотеки Ю. О. Меженка відроджується традиція видання фахового бібліотечного журналу, починає виходити «Журнал Бібліотеки Академії наук УРСР» (відповідно до тодішньої назви бібліотеки).

З 1957 року бібліотека включається до системи міжнародного абонемента.

До 1965 р. — Державна Публічна Бібліотека АН УРСР.

24 травня 1964 року у відділі бібліотеки, де зберігалися видання і матеріали періоду української державності (1917–1920), спалахнула пожежа, що тривала кілька днів. Кола українських дисидентів приписували цю дію шовіністові Погружальському, що свідомо виконав цей злочин при мовчазній згоді органів безпеки[3].

1965 року отримала назву Центральна Наукова Бібліотека Академії Наук УРСР.

У 1980 її фонди нараховували понад 10 млн назв, у тому числі 516 інкунабул, близько 300 000 рукописів, понад 6 500 книг церковнослов'янським шрифтом 15 — 16 ст. Найповніша в Україні збірка комплектів газет і журналів (понад 119 тис.).

19 лютого 1988 згідно з постановою Ради Міністрів УРСР Центральній науковій бібліотеці Академії наук УРСР було присвоєно ім'я академіка Володимира Івановича Вернадського.

5 квітня 1996 р. указом Президента України[4] Бібліотеці надано статус національної бібліотеки. Тим саме указом у Бібліотеці утворено Фонд Президентів України.

У 1998 р. Бібліотека спільно з Інститутом проблем реєстрації інформації НАН України розпочала формування реферативної бази даних «Україніка наукова» та видання українського реферативного журналу «Джерело».

22 жовтня 2002 р. у філії № 1 Бібліотеки сталася аварія, спричинена неполадками в тепломережі, під час якої близько 6 тонн гарячої води вилилося на літературні та рукописні пам'ятки. Від води та пару постраждали понад 200 тисяч документів, вийшла з ладу система опалення.

У грудні 2003 р. Бібліотека виступила одним зі співзасновників технопарку «Інтелектуальні інформаційні технології».

25 серпня 2004 р. Кабінетом міністрів України затверджено Державну програму розвитку діяльності Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського на 2005–2010 роки, яка визначає Бібліотеку як головний науково-інформаційний центр держави. Завданнями програми, зокрема, є нарощення технологічної потужності установи та запровадження нових інформаційних технологій формування та використання документних ресурсів[1].

У Бібліотеці понад 40 підрозділів, що згруповані за напрямами їх діяльності в інститути (бібліотекознавства, української книги, рукопису, архівознавства, біографічних досліджень), центри (консервації і реставрації, культурно-просвітницький, комп'ютерних технологій, науково-видавничий), Фонд президентів України і Службу інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади (СІАЗ). В Бібліотеці працюють понад 900 співробітників, з них бібліотечних — 65%, наукових — 20% і допоміжних — 15%.

Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського є найбільшою за площею приміщень бібліотекою України[5].

У 1929–1930 рр. за проектом архітекторів В. О. Осьмака та П. Ф. Альошина для Бібліотеки було споруджено будинок по вул. Володимирська, 62. Архітектура будівлі витримана у стилі неокласицизму. Цей будинок складає цілісний архітектурний ансамбль разом з будинком Наукової бібліотки імені М.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (вул. Володимирська, 58), що збудований за проектом тих же архітекторів у1939–1940 рр., та Головним («Червоним») корпусом Університету. З 1989 р. у цьому приміщенні знаходиться Філія № 1 Бібліотеки.

Основна будівля Бібліотеки України імені В. І. Вернадського побудована 1989 р. на ділянці площею 3 га. за проектом архітекторів «Київпроекту» Вадима Гопкала, Вадима Гречини і В. П. Песковського. Вертикальна частина споруди (книгосховище) налічує 27 поверхів, у горизонтальній частині розміщені читальні зали та службові приміщення бібліотеки.

Докладніше: Будинок Бібліотеки імені Вернадського

Інтер'єр основного приміщення оздоблений витворами образотворчого мистецтва значної художньої цінності.

У вестибулі Бібліотеки розташоване монументально-декоративне панно «Болі землі» (автори В. І. Пасивенко та В. М. Прядка, площа 300 м²), виконане у техніці енкаустики. Основною темою цієї композиції є розкриття головного призначення науки — захисту життя на Землі.

Фойє перед читальними залами прикрашає гобелен-триптих «Витоки слов'янської писемності» (автори М. Т. Литовченко та І. С. Литовченко, розмір 7×3,5 м.), виконаний у техніці ручного ткацтва. Матеріали — вовна, люрекс. Композиційне рішення гобелену (триптих) обумовлене наявністю колон, які не дозволяють глядачу сприйняти всю площу полотна одночасно. У центральній частині на фоні яскравого вогню зображені язичницькі символи, які уособлюють образи створення світу та зародження писемності. Далі на зміну символічним образам приходять конкретні: київський літописець таписьменник Нестор, творці слов'янської азбуки Кирило і Мефодій, лексикограф, письменник і гравер Памво Беринда — автор першого друкованогоукраїнського словника, український і російський першодрукар Іван Федоров, політичний і освітній діяч України митрополит київський Петро Могила. Ліва та права частини триптиху присвячені еволюції засобів писемності в умовах інформатизації суспільства.

Автори обох названих вище робіт 1998 року стали лауреатами Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Окрасою бібліотечного інтер'єру є скульптурні композиції авторського колективу під керівництвом Б. С. Довганя. У центральному вестибюлі встановлений бюст організатора і першого президента Української академії наук, фундатора бібліотеки В. І. Вернадського. Вздовж пандусу (пологих сходів), що з'єднує перший і другий поверхи бібліотеки, встановлені 11 мармурових бюстів видатних осіб, які внесли значний вклад у розвиток світової науки і культури:Ярослав Мудрий, Іван Федоров, Михайло Ломоносов, Григорій Сковорода, Микола Лобачевський, Олександр Пушкін, Тарас Шевченко, Дмитро Менделєєв,Ілля Мечников, Костянтин Ціолковський та Олександр Попов.

Обсяг фондів — близько 15 млн. одиниць зберігання. Це унікальне зібрання джерел інформації, що включає книги, періодичні та серіальні видання, карти,ноти, естампи, репродукції та інші образотворчі видання, рукописи, стародруки, архіви історичних газет, документи на нетрадиційних носіях інформації.Бібліотека має найповніше в державі зібрання пам'яток слов'янської писемності та рукописних книг, автографи та особисті архіви видатних діячів української й світової науки та культури. Складові фондів — бібліотечно-архівна колекція «Фонд Президентів України», архівний примірник творів друку України з 1917 р., архівний фонд Національної академії наук України. З 1998 р. здійснюється цілеспрямоване комплектування електронними документами, з 2005 — архівування науково-інформаційних ресурсів Інтернет.

Щорічно до фондів надходять 160–180 тис. документів (книг, журналів, газет тощо). Бібліотека комплектується всіма українськими виданнями. Згідно з Законом України «Про обов'язковий примірник документів» та рядом інших законів та підзаконних актів, бібліотека отримує обов'язковий друкований примірник всіх тиражованих документів, виданих на території України. На практиці, починаючи з 1990-х рр. багатьма видавцями норми законів щодо обов'язкового примірника не виконуються[6]. Виключно Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського отримує друкований примірник дисертацій, які захищаються на території України, та деякі види обов'язкового електронного примірника: авторефератів дисертацій (з 1998 р.) та наукових фахових видань (з 2009 р.).

Іншим джерелом комплектування є міжнародний книгообмін, який бібліотека веде з понад 1500 науковими закладами і бібліотеками 80 країн світу. До Бібліотеки як депозитарію документів і матеріалів ООН в Україні надсилаються публікації цієї організації та її спеціалізованих установ (з 1969 р.).

Виняткове науково-культурне значення має одне з найбагатших зібрань стародавніх пам'яток слов'янської писемності, рукописних книг XI–XVIII ст., історичних документів XVI–XVIII ст. В Бібліотеці зберігається також велике зібрання пам'яток слов'янського та західноєвропейського книгодруку XV–XVI ст., у тому числі колекція з 524 інкунабул.

· Пересопницьке Євангеліє (1556–1561) — визначна рукописна пам'ятка староукраїнської мови та мистецтва XVI ст. Один із перших українських перекладів канонічного тексту четвероєвангелія. Вважається найдорожчою духовною святинею українського народу, на якій під час інавгурації приймають присягу Президенти України.

· Київські глаголичі листки (X ст.) — одна з найдавніших глаголичних пам'яток старослов'янської писемності.

· Сліпченський Апостол (XII ст.) — рукопис на пергаменті.

· Оршанське Євангеліє (XIII ст.)

· Сербський Апостол (XIV ст.)

· «Трактат» Матвія Краківського (1459–1460) — пам'ятка книгодруку XV ст., видана у Майнці (на батьківщині Й. Гутенберга) ще за його життя.

· «Історія тварин» Арістотеля (Венеція, 1476), надрукована на пергамені (один з двох відомих у світі пергаменних примірників).

· Києво-Печерський патерик (1553–1554) — пам'ятка оригінальної літератури Київської Русі, збірка релігійно-фантастичних оповідань про історію Києво-Печерської Лаври та перших її подвижників.

· «Апостол» Івана Федорова (1564, 1574) — перша книга, надрукована в Україні.

Зібрання фонографічних записів єврейського музичного фольклору (1912–1947). Колекція нараховує 1017 воскових фоноциліндрів та значний за обсягом додатковий матеріал: нотні i текстові розшифровки до фонозаписів[7]. Пам'ятка включена до реєстру ЮНЕСКО «Пам'ять світу»[8].

Універсальними інформаційними ресурсами Бібліотеки користується близько 500 тис. читачів, яким щорічно видається до 5 млн. документів. Щодня Бібліотеку відвідує 2 тис. науковців, фахівців, аспірантів і студентів. Їх інформаційне обслуговування здійснюється в 16 галузевих та спеціалізованих залах основного бібліотечного комплексу, а також у 6 залах філії, де розміщено найбільше в Україні зібрання газет, фонди рукописів, стародруків і рідкісних видань, естампів і репродукцій, нотних видань, зібрання юдаїки, а також значна частина Архівного фонду Національної академії наук України. Інтернет-портал Бібліотеки щодоби відвідують понад 40 тис. користувачів. Особлива категорія абонентів — інформаційні служби органів державної влади, серед яких Верховна Рада України, Адміністрація Президента України і Кабінет Міністрів України. Пошуковий апарат Бібліотеки має в своєму складі систему бібліотечних каталогів та картотек і фонд довідково-бібліографічних видань обсягом 200 тисяч примірників. Цей фонд включає документи нормативного характеру (закони, укази, постанови тощо), енциклопедії, тлумачні словники, довідники, бібліографічні посібники. Систему бібліотечних каталогів і картотек утворюють генеральний алфавітний каталог, читацькі алфавітний і систематичний каталоги та понад 30 каталогів і картотек підрозділів бібліотеки. З 1994 р. наповнюється електронний каталог, з 1998 — загальнодержавна реферативна база даних «Україніка наукова».

У локальних інформаційних мережах Бібліотеки знаходиться понад 700 комп'ютерів; на Інтернет-порталі — 3,5 млн. бібліографічних і 320 тис. реферативних записів, а також 300 тис. повних текстів документів; у Інтранет-середовищі — 700 тис. публікацій. Пошук у електронних ресурсах здійснюється програмним модулем WWW-ISIS (ЮНЕСКО).

Бібліотека — науково-дослідний інститут у галузі науково-інформаційної діяльності, бібліотекознавства та суміжних наук. Вона має аспірантуру і спеціалізовану раду по захисту дисертацій на здобуття ступенів кандидата та доктора наук зі спеціальностей:

· 07.00.08 — Книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство;

· 07.00.10 — Документознавство, архівознавство;

· 05.13.06 — Інформаційні технології.

· Бібліотека видає ряд наукових фахових видань, зокрема, журнал «Бібліотечний вісник», збірники наукових праць «Наукові праці НБУВ», «Рукописна та книжкова спадщина України», «Українська біографістика» тощо; проводить щорічні міжнародні наукові конференції, науково-просвітницькі та інші заходи.

Підрозділом бібліотеки є Інститут рукопису НБУ ім. В. І. Вернадського

З 1992 р. Бібліотеку очолює академік НАН України О. С. Онищенко. На 1 січня 2009 р. у Бібліотеці працює 888 (без сумісників) осіб, у тому числі 212 наукових працівників, з яких 5 мають учений ступінь доктора наук, 72 — кандидата наук. Серед науковців 2 академіки НАН України (О. С. Онищенко та П. Т. Тронько) і член-кореспондент НАН України (Л. А. Дубровіна).