Значення бібліотек братств.

Братські школи — навчальні заклади в Україні у 16-18 ст., які організовувалися при братствах — громадських організаціях православних міщан з метою зміцнювати православ'я і чинити опір денаціоналізаційним впливам латинських (єзуїтських) і протестантських шкіл. Першу школу заснувало Успенське братство у Львові 1586 р. За її зразком постало чимало Б. Ш. у різних містах України: в Перемишлі (1592 р.), Галичі, Городку, Рогатині, Стрию, Миколаєві, Комарному, Ярославі, Холмі, Красноставі, Замості (1606 р.), Любліні, Більському, Бересті, Володаві, Пінську, Києві (1615 р.), Стрятині, Вінниці, Немирові, Кам'янці-Подільському, Меджибожі, Луцьку (1620 р.), Володимирі-Волинському, Дубно, Крем'янці, а також в Білорусі. В І-й пол. 17 ст. створені були Б. Ш. й у деяких селах. Найважливішими серед Б. Ш. були Львівська і Київська. Спочатку Б. Ш. мали характер греко-слов'янських із слов'янською мовою викладання, друге місце займала грецька мова (Б. Ш. називали також грецькими). Вивчалася також тодішня руська (українська) мова. Пізніше Б. Ш. наблизилися організацією і навчанням до ієзуїтських шкіл (з латинською головною мовою), зокрема школи, які мали зразком Києво-Могилянську колегію. Програмою навчання більшість Б. Ш. відповідала тодішнім середнім школам: класичні мови, діалектика, риторика, поетика, арифметика, геометрія, астрономія, музика (церковні співи). В деяких Б. Ш. викладали православне богослів'я і знайомили (з полемічною метою) з католицьким богослів'ям. Б. Ш. були доступні для різних прошарків суспільності. Учнів вирізняли (передні місця в класах) не за походженням, а за успіхами (на відміну від ієзуїтських шкіл). В школах була сувора дисципліна (включно до тілесних кар). Сироти й учні з незаможних родин жили в бурсах. До викладачів ставилися вимоги зразкової поведінки й доброї педагогічної підготовки. Б. Ш. багато зробили для поширення релігійної та національної свідомості і розвитку української культури, зокрема друкуванням підручників, особливо для вивчення мов.

Навчання грамоти ділилося на три етапи: вивчення азбуки, робота з часословом і псалтирем. Кожен завершувався принесенням учнями в школу для вчителя горшків каші. В цей день занять у школі не було, діти повторювали лише «зади», тобто вивчене в минулому. Учитель і школярі приступали до спільної трапези. Оскільки учні в різний час завершували вивчення азбуки, часослова, псалтиря, такі обіди траплялися не так уже й рідко. Закінчивши їжу, учні виносили горня на подвір'я і розбивали його. Етнограф та історик М.Сумцов, котрий досліджував виникнення цього звичаю, писав, що він є відгуком далеких часів, коли східні слов'яни приносили кашу богам землеробства. Горшками після жертвоприношення не користувалися, бо вважали смертних людей недостойними брати до вжитку священий посуд.

У Львівській братській школі працювали такі видатні вчені, як Лаврентій та Стефан Зизанії, І.Борецький та інші. Значну підтримку надавав школі гетьман П.Сагайдачний. Київську братську школустворили 1615 р. за зразком статуту Львівської. У школі викладали видатні вчені 17 ст. Йов Борецький, Мелетій Смотрицький, Касіян Сакович, Захарія Копистенський. Восени 1631 р. виникла Лаврська школа, заснована П.Могилою. Тут на вищому рівні вивчали граматику, риторику, діалектику, геометрію, музику, астрономію, історію. У 1632 р. внаслідок об'єднання з Київською школою утворилася Києво-Могилянська колегія (пізніше — академія).

Під впливом братств виникають також парафіяльні школи при церквах і монастирях. Все це сприяло поширенню освіти серед широких верств населення. Іноземний хроніст Павло Алеппський писав у зв'язку з цим: «У країні козаків усі діти вміють читати, навіть сироти». Чеський педагог Ян Амос Коменський чимало використав з практики Б. Ш. для своєї «Великої дидактики». В несприятливих політичних умовах Б. Ш. в кінці 17 та у 18 ст. занепали.

Київська братська школа — одна з братських шкіл в Україні у 17 столітті, заснована у 1615 році Київським братством за зразком єзуїтських освітніх закладів. (На деревориті Ковдена 1869 р. зображено Київський Братський монастир, в якому свого часу містилось Київське братство).В основу її статуту (1620 р.) покладено статут Львівської братської школи. Київська братська школа була спробою православних міщан Києва зберегти свої звичаї та підняти на вищий рівень православну освіту, які занепали на фоні зростання популярності ідей унії та католицької єзуїтської системи освіти. Першим ректором школи був І.Борецький (1615 —1618). Ректорами також були М.Смотрицький (1619-1620), К.Сакович (1620-1624) та Хома Євлевич (1628-1632).З Київської братської школи вийшло чимало видатних українських діячів 17 століття, зокрема письменники С. Косов, С. Почаський та інші. У ній навчалися діти міщан і козаків. Матеріальну допомогу школі надавали Петро Сагайдачний та Галшка Гулевичівна. 15 жовтня 1615 р. Галшка Гулевичівнаподарувала свій київський будинок та землю навколо нього Київському братству.[1] У 1632 р. було об'єднано школу Києво-Печерської лаври з Київською братською школою і реорганізовано у вищий навчальний заклад — Києво-Могилянську колегію, яка з 1701 року була перейменована на академію.

Луцька братська школа — навчальний заклад, заснований близько 1617 у Луцьку.

Луцька братська школа була заснована Луцьким Хрестовоздвиженським (Чеснохрестським) братством.

На час свого розквіту школа належала до провідних в Україні братських шкіл. З братською школою були пов'язані, зокрема, Іван Карпович, автор «Елегії» в тому ж збірнику, і луцький міщанин Степан Полумеркович — автор вірша з приводу похорону Василини Яцківни. Учителями школи були ченці Луцького братського монастиря Єлисей (Ілковський; керівник школи 1628, відомий також як композитор), Павло (Босинський; бакалавр, тобто вчитель 1634), ігумен Августин (Славинський; викл. риторики, філософії і математики в серед. 17 ст.), можливо, також Зосима (Согникевич), маляр Йов (Кондзелевич).

Оживлення релігійного життя наприкінці XIV – початку XV торкнулося також православних українців у Луцьку. Вже в 1600 році є згадки про існування тут якогось православного братства. В 1617 році це братство остаточно зорганізувалося. [4, 3-4] Першим ктитором Луцького братства був ігумен черчицького монастиря Герасим Микулич, а основоположниками його були місцева українська шляхта, місцеве духовенство і міщани. З перших членів братства найбільше відомі: Лаврентій Древинський - чашник Волинський, Михайло Гулевич-Воютинський - підсудок Луцький, Хведір Святополк кн. Четвертинський, Юрій кн. Пузина, о. Іван Гораїнович Чернчецький, ієромонах Ісаакій Борискович, о. Іван Федорович, ієромонах Паїсій Мостицький та інші. Членами його були також славетні особи, як митрополит Київський Петро Могила, гетьман Іван Виговський, Марина Мазепина, Констянтин Вовк - запорозький полковник. В 1619 році король Жиґимонт III дає братству грамоту, на підставі якої братство будує церкву з шпиталем і притулком [4, 4-5]. В 1620 році єрусалимський патріарх Теофан дав братству грамоту з правом ставропігії, що звільняло цю організацію з-під єпископської юрисдикції [4, 8-11]. В 1623 р. константинопольський патріарх Кирило Лукарис підтверджує цю грамоту й благословляє братство [4, 29]. Користаючи в таких привілеїв, воно розвиває широку діяльність.
Необхідністю у діяльності Братства була бібліотека. Вона була тісно пов'язана із архівом, власне, це було єдине ціле. Архів братства бере свій початок від моменту закладання братства, тобто з 1617 року [4, 116-117]. Таким чином у братській бібліотеці були вже присутні цінні рукописні матеріали, звіти цієї організації, документи польською мовою, що стосувалися земельних питань. Найбільш вартісні з наукової точки зору документи з братського архіву друкувалися у виданнях Київської комісії для розбору давніх актів. Поодинокі документи також були опубліковані в періодиці кін. ХІХ – початку ХХ ст. Невелика частина архіву Луцького братства нині зберігається в Центральному державному архіві України у Києві, деякі з цих документів не друкувалися взагалі. У фондах Волинського краєзнавчого музею є також деякі матеріали архіву братства. Це документи, що стосуються фінансово-боргових операцій цієї організації XVII століття та окремих її членів. Серед них є матеріали, що стосуються життя Данила Братковського. Вони висвітлюють роки підготовки Братковським сатиричної збірки, яка вийшла друком у Кракові в 1697 році [1, 84-85].
На посаду бібліотекаря обиралася надійна людина. Це міг бути чи сам ігумен чи досвідчений братчик. Він же займався й комплектуванням бібліотеки. Історія зберегла прізвище та ім'я одного бібліотекаря. В 1633 – 1640 роках ним був Філарет Городельський [3, 33-34]. Це був досвідчений бібліотекар – записи у каталозі він робив за всіма належними правилами, окрім назви самої книги, він зазначав звідки і коли вона надійшла. Один з реєстрів майна і речей Луцького братства містить і перелік з 60-ти книг. Зазначені, зокрема, такі книги: 4 різних «Євангелій», «Євангелія учительна» (Вільно), «Апостол», «Трифолой», «Василій Великий», «Охтой», «Тріод цвітна» (Москва), «Устав» (писаний), «Псалтир», «Біблія», «Тестамент Віленський», «Служебник Стрятинський», «Требник Острозький», «Часослов Київський», «Тріод цвітна» (писана), «Ісаак Сірін» (писаний), 2 «Ірмолої», «Феофілакт» (писаний), «Анастасій» (писаний), «Поменник братський», «Бесіди апостольські» (3 книги), книжк Віленського братства [1, 120]. Окрім того зазначено книги «в скрині братській» [1, 121]. Кілька книг зазначено в числі пізніших записів[1, 122]. Фонд братської книгозбірні поповнювався різними шляхами: книги купувалися самими братчиками, їх дарували не байдужі до культури, освіти і науки особи. Деякі книги, що надходили до бібліотеки були, власне, працями самих братчиків. У комплектуванні безпосередню і активну участь брала міщанка Ірина Кравцова, Микола Гансович-Шостаковський, шляхтич Лаврентій Древинський, друкар Михайло Сльозка. Очевидно, що в поповнені бібліотеки також брали участь Гальшка Гулевичівна, шляхтич Олександр Пузина, церковні і освітні діячі Петро Могила, Богдан і Данило Братковські, Марія Мазепина, Діонісій Жабокрицький, Іван та Самуїл Виговські, Йов Кондзелевич. Братська бібліотека отримала в дар за заповітом велику кількість книг від Олександра Мозеллі. Багато книг також надходило із братської друкарні. У фондах бібліотеки зберігалися книги церковно-слов'янською, грецькою, польською, латинською мовами. Це була богослужбова, біблійна література, патристика, довідкові і навчальні видання. Було чимало філософських, педагогічних і полемічних творів. В бібліотеці був також значний масив музичних творів (понад 300) [2, 27-28]. У 1730 році Луцьке Хрестовоздвиженське припинило своє існування, надалі це вже було уніатське братство (проіснувало до 1833 року). Уніати також опікувалися бібліотекою братства. Потреба у відновленні давнього православного Луцького Хрестовоздвиженського братства обговорювалася міською громадою ще в 1864 році. Луцьке братське об’єднання розпочало свою діяльність 2 лютого 1871 р. Воно складалося з осіб православного віросповідання різного звання і соціального стану, які своєю головною метою ставили благодійницьку й культурно-просвітницьку діяльність. У 1890 р. Хрестовоздвиженське братство влаштувало своєрідний музей старожитностей – давньосховище, у яке потрапили деякі рукописні книги й стародруки, що належали братській книгозбірні XVII ст. На базі давньосховища братчики проводили екскурсійну роботу. Таким чином, було відкрито перший громадський музейний заклад у Луцьку. Братство активно пропагувало створену власними зусиллями колекцію пам’яток старовини, чим пробуджувало серед різноманітних верств населення зацікавленість історією Волині, її літературними надбаннями та залучало до поповнення новоутвореного бібліотечного зібрання. До братського бібліотечного фонду періодично надходили випуски «Волынских епархиальных ведомостей», «Подольских епархиальных ведомостей», «Почаевского листка», видання Київської археографічної комісії й твори відомого історика Ореста Левицького. Луцькій братській бібліотеці дарували книги впливові державні та громадські діячі, творча інтелігенція, заможні землевласники та ін. Зокрема, від ректора Київської духовної академії єпископа Сильвестра братська книгозбірня отримала його п’ятитомну працю з догматичного богослов’я. Бібліотека Луцького братства збагачувалася також за рахунок видань, які надходили від «Общества распространения Священного писания в России», «Общества распространения религиозно-нравственного просвещения в духе Православной Церкви», Богоявленського братства при Київській духовній академії, Віленського Свято-Духівського та Київського Свято-Володимирського братств.У створенні та комплектуванні братської бібліотеки цього періоду брав безпосередню участь Петро Антонович Косач, член Ради братства, батько Лесі Українки. Придбанням літератури для братської бібліотеки в той час займався і дослідник старовини, член окружного суду Г. К. Бугославський. Він, зокрема, зробив детальну книгознавчу характеристику рукописів, що належали бібліотеці Луцького братства у XVII–XVIII ст. та згодом увійшли як експонати до братського давньосховища. Священик Феофан Савлучинський, який виконував функції бібліографа і бібліотекаря в братській книгозбірні, комплектував фонд нотами. Проіснувало Луцьке братство до 1944 року

Львівська братська школа — перша братська школа в Україні. Заснували її бл. 1585 діячі Львівського братства Ю. Рогатинець, І. Рогатинець, І. Красовський та ін. Значною мірою школа утримувалась за кошти від діяльності Львівської братської друкарні.

Статут Л. Б. Ш. («Порядок шкільний» 1591 р.) — пам'ятка української педагогічної думки. Він передбачав демократичні основи організації школи. До Л. Б. Ш. приймали дітей різних станів зі Львова та інших міст і сіл України. Навчання проводилося тодішньою руською (українською) літературною мовою. Вивчали слов'янську, грецьку, латинську мови (риторика, граматика, піїтика), діалектику, а також арифметику, геометрію, астрономію, філософію, богослів'я, музику. Школа була й осередком розвитку хорового співу та українського шкільного театру. Із каталога братської бібліотеки видно, що значну увагу приділяли творам класичних авторів: тут були видання Арістотеля, Овідія, Вергілія, Валерія Максима та інших. В 1591 р. була надрукована греко-слов'янська граматика«Адельфотес», складена учнями школи і учителем Арсенієм Еласонським. У різний час ректорами й учителями тут були: С. Зизаній, Л. Зизаній, Ф. Касіянович, І.Борецький, П. Беринда, Г. Дорофеєвич, І. Трофимович-Козловський, С. Косов, В. Ушакевич та ін. ГетьманП. Сагайдачний заповів значні кошти на потреби школи. Л. Б. Ш. мала значний вплив на розвиток освіти не лише на Русі-Україні, а й у Білорусі, Молдові, Волощині та інших країнах. Вона виховала чимало видатних громадських і культурних діячів. З другої половини 17 ст. занепала, припинила існування в кінці 18 ст. Велику роль у культурно-освітній діяльності львівських братчиків відіграла бібліотека Львівського Успенського братства. Їй подарували свої книжки тогочасні відомі люди краю. Зокрема, письменники Іван Вишенський та Іоанікій Галятовський. Двоюрідна сестра київського митрополита Петра Могили Ганна Могилянська подарувала у 1664 році "Євангеліє" в дорогій золотій оправі вартістю 1300 злотих. Середньовічний Львів був місцем проживання не тільки русинів (українців), а й інших народностей, культура яких розвивалась паралельно українською, у тому числі й бібліотечна. Так, вірменська громада при Львівському вірменському соборі мала бібліотеку, в якій числилося понад тисячу цінних книжок. З початку 1608 року у Львові з’являються великі бібліотеки, які й по сьогодні відіграють важливу роль у популяризації книг в Галичині. У 1608 році було створено бібліотеку Львівського університету. До речі, у 2008 році вона відзначила 400-літній ювілей. Більше 400 років тому (1608) у Львові відкрито колегію єзуїтів, в якій навчалися діти польської шляхти. На основі диплома, виданого королем Яном Казіміром, у 1661 році єзуїтській колегії було надано право Академії з назвою університет. З його заснуванням пов’язане виникнення однієї з найбільших львівських бібліотек. Її основу склали бібліотечні фонди єзуїтської колегії. Про величину цих фондів зараз важко судити, бо ніяких відомостей не залишилося. Від тих часів збереглося лише декілька книжок і рукописів. У роки правління Йосифа II, який вступив на австрійський престол у 1780 році, безжалісно нищилися цінні та рідкісні документи, рукописи і цілі бібліотеки, які разом з іншим майном монастирів були секуляризовані. За розпорядженням австрійського уряду майже 40 тисяч книжок (переважно з теології, літератури та історії) з 147 монастирів Галичини і Буковини були звезені до Львова і передані бібліотеці університету. Одночасно у фонди університетської бібліотеки надійшла книгозбірня імператорського лікаря і префекта (директора) придворної бібліотеки у Відні Піюса Миколи Гареллі, померлого у 1739 році. Після смерті його сина, який успадкував книгозбірню, бібліотека стала власністю уряду. Деякий час вона належала Терезіанській академії, а в 1785 році була перевезена з Відня до Львова. Зібрання М. Гареллі нараховувало 11 тисяч томів наукової літератури з усіх галузей знань. Бібліотека університету розміщувалася в Ротринитарському костьолі по вул. Краківській (тепер на цьому місці Преображенська церква). Книги зберігалися у шафах на двох дзвіницях та на галереях. Бібліотечні фонди довго упорядковувалися, і тільки через дванадцять років бібліотеку знову відкрили. Наприкінці ХVІІІ століття почалося її систематичне комплектування літературою на німецькій мові, що на довгий час визначило склад бібліотечних фондів. З 1807 року бібліотека, одночасно з обслуговуванням студентів і викладачів Львівського університету, виконувала функції публічної крайової. До її фондів надходив обов’язковий примірник усієї літератури, виданої в Галичині.