Полезное:
Как сделать разговор полезным и приятным
Как сделать объемную звезду своими руками
Как сделать то, что делать не хочется?
Как сделать погремушку
Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами
Как сделать идею коммерческой
Как сделать хорошую растяжку ног?
Как сделать наш разум здоровым?
Как сделать, чтобы люди обманывали меньше
Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили?
Как сделать лучше себе и другим людям
Как сделать свидание интересным?
Категории:
АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Синтаксичні засоби виразності
Анафора (від гр. anaphora — піднесення), або єдинопочаток, — риторична фігура, яка передбачає повторюваність звукових або лексичних одиниць, фраз на початку віршових рядків чи частин тексту задля підсилення, увиразнення певних змістових компонентів, посилення емоційності тощо. Протилежна іншій риторичній фігурі — епіфорі. Наприклад: Не вернуться сподівані Не вернеться воля, Не вернуться запоржці, Не встануть гетьмани, Не покриють Україну Червоні жупани (Т. Шевченко). Антитеза (від гр. anti — проти й thesis — положення) — стилістична фігура, яка полягає в зіставленні протилежних (антонімічних) понять, характеристик предметів і явищ, логічному протиставленні одного твердження іншому та под. Може бути подана як у межах одного речення (Один будує, а інший ламає; «Пан гуляв у себе в замку — у ярмі гуляли люди» (Леся Українка)), так і в ширших контекстах, а інколи навіть структурувати цілі художні твори. Типовою синтаксичною конструкцією для антитези є складносурядні зіставно-протиставні речення (зі сполучником а). Наприклад: Як іскра ще в тобі горить І згаснути не вспіла, — Гори! Життя — єдина мить, Для смерті ж — вічність ціла (О. Олесь). Інверсія (від лат. inversion — перестановка, перевертання) — стилістична фігура, що полягає в незвичному, часто одивненому розташуванні слів у реченні; порушенні розміщення частин речення; відхиленні від векторного розвитку подій у художньому творів за рахунок ретроспекції (оглядання в минуле) та проспек-ції (заглядання в майбутнє). Нормальним у реченні вважається порядок такого ґатунку: Учора на весіллі молода дівчина весело співала пісню, де: • указівка на час і місце на початку або в кінці речення; • указівка на ознаку предмета перед назвою самого предмета; • указівка на ознаку дії перед назвою самої дії; • указівка на предмет перед дією, яку він виконує; • указівка на предмет, на який спрямована дія, після назви дії. При порушенні такого порядку виникають певні стилістичні нюанси. Наприклад: Дівчина молода та й козака вигляда. Тавтологія (від гр. tauto — те саме й logos — слово, учення) — синтаксичний прийом, сутність якого полягає в тому, що в реченні спеціально або випадково повторюються спільнокореневі, близькі за значенням однієї (синонімічні) або різних частин мови слова. У художніх творах виконує звичайно важливу смислову, естетично-емоційну або композиційну функції, особливо ж поширена у фольклорних творах. Наприклад: вік вікувати, жити поживати, ігри грати; Тож дай мені дійти і не зотліти, Дійти і не зотліти дай мені (В. Стус). Риторичне запитання (від гр. гУіШогікі — ораторське мистецтво) — стиліс-на фігура, що передбачає можливість постановки питання, на яке не треба іі5іти відповіді, бо вона вже приховано подана самим автором питання «між г їдками», у «духові» твору, у всім відомій позиції автора стосовно якоїсь про-: теми тощо. Наприклад: Учителю, стою перед тобою / Малий, вчарований до німоти. / Хто ще умів робити так, як ти, / Хто кликати умів ще так до бою, / Кого ще так боялися кати, / Оті бадені з пихою тупою, І Кого ще так, придавлений журбою, / Любив народ у царстві темноти?.. (Д. Павличко). Риторичне звертання — стилістична фігура, заснована на використанні звертання, що не є цілеспрямованим, конкретно адресованим, а тому не потребує відгуку, й застосоване умовно для надання мовленню бажаного звучання — патетичного, піднесеного, інтимного, іронічного, сатиричного та ін. Наприклад: Юначе! Хай буде для неї твій сміх, І сльози, і все до загину... (В. Сосюра). Риторичне ствердження — стилістична фігура, заснована на акцентованому вимовлянні судження-твердження, що сприймається слухачем або читачем як незаперечна істина, позиція-кредо автора, породжуючи почуття впевненості в правдивості сказаного, віри в щирість автора. Наприклад: Так! Я буду крізь сльози сміятись. Серед лиха співати пісні... (Леся Українка). Щоб легко запам’ятати терміни та їх визначення, а також щоб легко знаходити відповідні засоби в художніх текстах, створіть для себе просту схему «назва терміна — коротке визначення — яскравий приклад» на зразок:
|