Типи дискурсів у сучасній українській літературі: модерний, неомодерний, заповідально-селянський, постмодерний, феміністичний.

Диску́сія — це форма колективного обговорення, мета якого виявити істину або знайти правильний розв'язок порушеного питання через висловлення власних міркувань та зіставлення поглядів опонентів на проблему. Під час такого обговорення виявляються різні позиції, озвучуються протилежні думки, а емоційно-інтелектуальний стимул підштовхує до активного мислення.

У переносному значенні (розмовне слово) дискусія — це спір, суперечка окремих осіб, співбесідників.

Організація наукової дискусії передбачає 3 етапи:

1) Готувальний;

2) Основний;

3) Заключний.

Модерний

Модернізм — це сукупність мистецьких напрямів та стилів, які утвердилися наприкінці XIX— початку XX століття разом з новим розумінням людини, коли істотним стає все нетипове, особистісне.

В українській літературі одним із перших представників модернізму є Ольга Кобилянська. Також до модерністів належать Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Іван Франко та інші. Представники українського модернізму кінця XIX — початку XX століття — Дніпрова Чайка, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Олександр Олесь. У казці раннього українського модернізму, наявні ряд провідних просторових орієнтирів, а саме: хронотоп лісу, хронотоп дороги, хронотоп оселі, хронотоп палацу тощо[2]. Жанрові інтерпретації традиційного казкового часопростору в системі модерністичного мистецтва суголосні тогочасному тяжінню до фіктивних світів, снів, візій, які дозволяють письменнику створювати ефект дива в умовах реальності.

Неомодерний

Неомодернізм - те саме заперечення минулого заради гармонійного свого нинішнього, пошук життєвих форм за для себе, наслідування неможливе.

Існують окремі дискурси, пов’язані з іменами Валерія Шевчука, Емми Андієвської, Оксани Забужко і Юрія Винничука, нео- модерний дискурс поетів «Київської школи».