Нова естетична стратегія розвитку української літератури, руйнування “Карфагену української провінційності” (Юрій Шевельов), поява нової генерації українських митців слова.

Професорові Юрію Шевельова, харків'яніну родом, Який у повоєнній годину спершу працював у Лундському університеті (Швеція), а Згідно у Гарвардський та Колумбійському універсітетах (США), удалось Ефективний поєднаті доробок українських лінгвістів, історіків мови, діалектологів, зі здобуткамі західного мовознавства, зокрема относительно методів дослідження історії мови. Чудово усвідомлюючі наукову вразлівість та потужном ідеологічну й державну підтрімку шахматовської Концепції, Шевельов усьо ж зважівся дива На тривалий боротьбу з нею. Як блискучії стратег, дере удару по Теорії Шахматова Шевельов завдан не так на Українському, а на білоруському Фронті. У праці «Проблеми формирование Білоруської мови» (1953) ВІН довів, что білоруська мова постала внаслідок взаємодії давніх діалектніх зон - Полоцька-рязанської та києво-Поліської, а не в результате розпадах «загальноросійської мови», як це твердо Алєксєй Шахматов.

А це означало, что «загальноросійської мови» просто не існувало й відповідно з него не могла розвинутися й українська мова. У наступній Книзі «A Prehistory of Slavic. The Historical Phonology of Common Slavic»(1965) Юрій Шевельов розшірює свое дослідження на весь слов'янський простір, аби довести, что в доісторічні часи ні східно-, ні західно-, ні південнослов'янські мови (і народи!) Не творили ніякіх «спільніх етносів», а їхня мова споконвіку булу діалектно діференційована. Карфаген, або, як любив писати Юрій Шевельов, Картагені, шахматовської Концепції залишково зніщіло капітальне дослідження «Історична фонологія української мови» (1979). Шевельов довів, что после розпадах праслов'янської мови у VI cтолітті на теренах східного слов'янства сформувалася не одна мова - «загальноруський мова», як твердили Шахматов та чісленні его послідовнікі, а аж п'ять діалектніх зон, чі мовно-територіальних регіонів: НОВГОРОДСЬКА-Тверський, Полоцька-Смоленськ, муромо-Рязанська, києво-Поліський та галицько-подільський. Трансформація п'ятьох первісніх мовно-територіальних регіонів у пізніші трьох східнослов'янські мови -русский, білоруську та російську - Почаїв галі в VI столітті ї чає аж до ХІ століття, что ї засвідчено найдавнішімі писемності пам'ятками української та російської мов. У своїй незайманості жоден Із ціх регіонів НЕ зберігся. Натомість на базі києво-Поліської та галицько-Подільської діалектніх зон сформувалася українська мова, на Основі НОВГОРОДСЬКА-тверської та муромо-рязанської - російська, а на Полоцька-смоленській та києво-поліській - білоруська.

У сучасній славістіці окрім Юрія Шевельова факт Існування «загальноросійської єдності і мови» заперечує нижчі не лишь українських, а й зарубіжніх мовознавців, зокрема австрійський професор Міхаель Мозер та російський академік Андрєй Залізняк. Так, Залізняк, ідучі, по суті, в річіщі Теорії Шевельова, проаналізував мову, записання на аркушах Бересті в Новгороді ХІ-ХІІІ століть, и це дало Йому Підстави стверджуваті про Існування давно Новгород-псковського діалекту (у Шевельова Новгород-Тверський мовно-територіальний регіон), розвиток которого НЕ впісується в рамки ні «загальноросійської мови», ні, зрештою, російської мови. Що очень Важлива, Залізняк показує, что даже у ХІ-ХІІІ століттях новгородці вважаться Руссю НЕ свои землі, а только Кіївщіну, Переяславщину та Чернігівщіну. Так, в одній Із берестяних грамот ХІІ століття одна новгородець пише ІНШОМУ: «Я ходив у Русь», тобто мандрувать Із Новгорода в Київ чи Переяслав. А з кінця ХІІІ століття в НОВГОРОДСЬКА Літописі сказано, что НОВГОРОДСЬКА єпископ ходив в Русь, а через рік повернувши в Новгород.

ЦІ та Інші приклада засвідчують правільність наукових пошуків Юрія Шевельова, Який вважать боротьбу з науково Хибне та ідеологічно шкідлівою концепцією «загальноросійської мови» своим найважлівішім завдянням. У одному з листів до Олекси Ізарського ВІН прізнається: «Я дістав перший примірник своєї«історичної фонології»мови Нашої нещасної. Це Було діло мого життя, и я его Побачив. Тепер можу Сказати - Ніні отпущаєші». І тут же пророкує продолжает: «А агенти Якобсона - Білодіда, напевне, Вже Готові на акт розтерзання». І действительно, в борьбе с Юрієм Шевельова несподівано згуртуваліся, здавалось би, запеклі ідеологічні непріятелі: совєтський емігрант, а Згідно американский професор Роман Якобсон та совєтський академік Іван Білодід. Однако війна з Шевельова НЕ закінчілася з Розпад СРСР. Напередодні Євромайдану, напрікінці вересня 2013 року, харківські поборники «русского міра» вісунулі проти всесвітньо відомого вченого Юрія Шевельова Такі Популярні ніні звинувачений у фашізмі ї среди білого дня зруйнувалися его меморіальну дошку. Альо ні академікі- «патріоти», ні партфункціонері, ні даже вандали НЕ змоглі вберегтись шахматовській Карфаген «загальноросійської єдності», про что світу Впевнена та ще й Преса мовою заявила юна українка Анастасія Дмитрук: «Ніколи ми не будемо братами, ні за батьківщиною, ні по матері».

Ю́рій Володи́мирович Шевельо́в (прізвище при народженні — Шнейдер; псевдоніми: Юрій Шерех, Гр. Шевчук, Григорій Шевчук, Шерех, Šerech, Sherekh, Sher; Гр. Ш., Ю. Ш.[2]; * 17 грудня 1908, Харків — † 12 квітня 2002, Нью-Йорк, США) — славіст-мовознавець, історик української літератури, літературний і театральний критик, активний учасник наукового та культурного життя української еміґрації. Професор Гарвардського, Колумбійського університетів. Іноземний член НАН України (1991). 1949 — доктор філософії. Президент УВАН у 1959–1961 та 1981–1986 роках. Член Американського лінгвістичного товариства, Польського інституту мистецтв і науки в США. Почесний доктор Альбертського, Лундського, Харківського університетів та Києво-Могилянської академії.[3][4][5][6]
Головний редактор журналу «Сучасність».

Автор 17 книг та низки фундаментальних наукових праць, зокрема: «Нарис сучасної української мови» (1951), «Передісторія слов'янської мови: історична фонологія загальнослов'янської мови» (1965), «Історична фонологія української мови» (1979).