Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Закон України Про державну таємницю 6 page





Дотація щорічно поширюється на місцеві газети в кожному районі і місті та на комунальні районні, міські і міськрайонні телерадіоорганізації.

Дотація виділяється залежно від фінансових можливостей держави, органів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій.

Використання дотації редакціями газет та телерадіоорганізаціями не за цільовим призначенням тягне за собою скорочення фінансування на відповідну суму в поточному фінансовому році або позбавлення права на додаткову економічну допомогу в наступному фінансовому році.
Стаття 8. Інші форми підтримки районних, міських та міськрайонних газет, районного, міського, міськрайонного телерадіомовлення

Органи місцевого самоврядування та місцеві державні адміністрації відповідно до законодавства забезпечують:

повне виконання власних фінансових зобов'язань як засновників (співзасновників) засобів масової інформації перед їх редакціями (юридичними особами);

проведення заходів, спрямованих на повне виконання фінансових зобов'язань іншими засновниками (співзасновниками) районних, міських та міськрайонних засобів масової інформації.

Невиконання фінансових зобов'язань будь-ким із засновників (співзасновників) є підставою для судового розгляду.

За будь-яких умов структурної перебудови економіки та в процесі приватизації приміщення і майно друкарень, телерадіообладнання, інша матеріально-технічна база районних, міських та міськрайонних газет і телерадіоорганізацій, діючих інформаційно-виробничих комплексів (центрів) використовуються виключно за прямим призначенням. Перепрофілювання цих об'єктів інформаційної діяльності забороняється.
Стаття 9. Розповсюдження інформаційної продукції

Розповсюдженням друкованої та аудіовізуальної інформаційної продукції займаються державні, комунальні, приватні та інших форм власності організації, які мають для цього належну матеріально-технічну базу та інші можливості і зареєстровані відповідно до законодавства.

Тариф на оформлення передплати та доставку передплатникам друкованих періодичних видань повинен становити не більше 40 відсотків собівартості виготовлення одного примірника передплатного видання.

(частина друга статті 9 із змінами, внесеними
згідно із Законами України від 07.02.2002 р. N 3056-III,
(положення частини другої статті 9 визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 16.03.2004 р. N 6-рп/2004)

від 24.10.2002 р. N 214-IV)
(положення частини другої статті 9 визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 16.03.2004 р. N 6-рп/2004)

 


Відповідальність за неякісне та несвоєчасне доведення до споживачів аудіовізуальної інформації, неякісну і несвоєчасну доставку передплатних видань, їх пошкодження та ненадходження за передплатною адресою, інші недоліки в процесі розповсюдження інформаційної продукції несуть організації-розповсюджувачі.
Розділ III
ВІДНОСИНИ ВЛАСНОСТІ ТА ОСОБЛИВОСТІ ПРИВАТИЗАЦІЇ У СФЕРІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Стаття 10. Державна і недержавна власність у сфері інформаційної діяльності

В Україні в інформаційній сфері функціонують суб'єкти всіх форм власності.

Економічною основою та гарантом спрямування інформаційної діяльності на сприяння розвитку суспільства і держави, захисту національних інтересів України, розв'язанню соціально-економічних проблем, духовно-культурному збагаченню народу є державна і комунальна власність.

Засоби масової інформації та підприємства різних форм власності, які забезпечують інформаційну діяльність, є рівноправними.

Монополізація ринків у сфері інформаційної діяльності не допускається.

Недержавна власність у сфері інформаційної діяльності утворюється і розвивається шляхом заснування нових організацій, будівництва нової матеріально-технічної бази та придбання необхідного устаткування і обладнання за рахунок недержавного фінансування, а також шляхом приватизації окремих об'єктів.

Допускається пайова участь, фінансова підтримка недержавних організацій, фізичних осіб у створенні нових об'єктів за участю державного фінансування на підставі угод, укладених з державними органами, при збереженні цих об'єктів під державним управлінням і гарантуванні майнових та організаційно-творчих прав пайовиків.
Стаття 11. Особливості приватизації у сфері інформаційної діяльності

Не підлягають приватизації засоби масової інформації та підприємства, які забезпечують інформаційну діяльність, якщо вони визнаються Верховною Радою України провідними в сфері інформаційної діяльності.

Не можуть бути приватизовані майно редакцій друкованих періодичних видань органів державної влади, теле- і радіоорганізацій, інформаційних агентств, об'єкти матеріально-технічного забезпечення зв'язку, передачі електронної інформації та поліграфічні підприємства загальнодержавного значення.

Органам місцевого самоврядування (власникам) дозволяється в процесі приватизації з урахуванням конкретних обставин та позиції трудових колективів комунальних засобів масової інформації і поліграфічних підприємств, їх спільних інтересів і фактичного внеску в створення об'єктів, які приватизуються, застосовувати норми як Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", так і Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" - з допущенням продажу трудовим колективам майна підприємств за їх балансовою вартістю, продажу акцій та створення відкритих акціонерних товариств, інших сприятливих для інформаційної сфери форм і умов приватизації.
Розділ IV
ОРГАНІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ЖУРНАЛІСТІВ ТА ОСОБЛИВОСТІ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН
Стаття 12. Особливості соціального захисту журналістів з урахуванням специфіки журналістської діяльності

Підставами застосування окремих і особливих норм соціального захисту журналістів є такі специфічні риси та умови журналістської діяльності:

творчий характер, інтенсивність інтелектуальної праці, її нерегульована тривалість за умов жорсткої регламентації редакційного і технологічного циклу підготовки та випуску видань і програм;

суспільно впливове за наслідками значення роботи, висока соціальна відповідальність за свою працю та її результати;

постійно значне морально-психологічне навантаження і напруженість, виконання службових обов'язків і реалізація творчих планів у стресових ситуаціях;

систематичне перебування у відрядженнях та роз'їздах, включаючи відрядження до місць надзвичайних подій, професійна творча діяльність в екстремальних умовах, виконання спеціальних завдань з ризиком для здоров'я і життя;

необхідність здійснювати власний творчий пошук нової потрібної інформації та її джерел, наявність об'єктивних і суб'єктивних труднощів та перешкод у добуванні інформації;

прояви морально-психологічного тиску, погрози та безпосередні загрозливі дії проти журналіста у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків.

Професійні назви службових посад (роботи) журналістів включаються до державного класифікатора професій України, тарифно-кваліфікаційні характеристики цих посад (роботи) - до нормативного акта, який призначається для державного регулювання оплати та охорони праці.

Стаж роботи журналіста в державних та комунальних засобах масової інформації зараховується до стажу державної служби, а стаж державної служби зараховується до стажу роботи журналіста в державному або комунальному засобі масової інформації.

(статтю 12 доповнено частиною третьою згідно із
Законом України від 07.02.2002 р. N 3056-III)
Стаття 13. Охорона праці

Охорона праці журналістів здійснюється за визначеними законодавством України правовими, соціально-економічними, організаційно-технічними, санітарно-гігієнічними та лікувально-профілактичними нормами.

Журналістам гарантуються права на охорону праці, пільги та компенсації за роботу із важкими та шкідливими умовами праці, на медичні огляди, соціальне страхування, на всебічне розслідування нещасних випадків, смерті і шкоди, завданої здоров'ю при виконанні службових обов'язків, та права на відповідні відшкодування на підставі і за нормами Закону України "Про охорону праці" при обов'язковому врахуванні в колективних договорах особливих і специфічних рис журналістської діяльності та запровадженні відповідних заходів.

Журналісти мають право на щорічну відпустку тривалістю 36 календарних днів та санаторно-курортне лікування за рахунок власників (засновників, співзасновників) засобів масової інформації.

Відшкодування, заохочення і пільги журналістам, які виконують (виконували) службові обов'язки в небезпечних для життя та здоров'я умовах, забезпечуються власниками (засновниками, співзасновниками) засобу масової інформації.
Стаття 14. Заробітна плата

Заробітна плата журналістів регулюється законодавством України з урахуванням специфічних рис та умов журналістської діяльності, визначених статтею 12 цього Закону.

До заробітної плати журналіста включаються посадовий оклад, встановлені нормативними актами надбавки, доплати, авторський гонорар, премії.

Розмір заробітної плати журналіста визначається галузевими та регіональними угодами з профспілками, колективними договорами з урахуванням джерел фінансування на підставі законів, інших нормативно-правових актів України.

Журналісти державних та комунальних засобів масової інформації отримують надбавки, користуються пільгами, передбаченими для державних службовців відповідних категорій посад.

(частина четверта статті 14 у редакції
Законів України від 13.09.2001 р. N 2680-III,
від 07.02.2002 р. N 3056-III)

Заробітна плата керівника редакції друкованого засобу масової інформації, керівника телерадіоорганізації не може бути нижчою від заробітної плати заступника керівника органу державної влади, який є засновником (співзасновником) цього засобу масової інформації. У випадках, коли засновником (співзасновником) засобу масової інформації є орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, заробітна плата керівника редакції друкованого засобу масової інформації, керівника телерадіоорганізації не може бути нижчою від заробітної плати заступника керівника секретаріату (апарату) відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування. В разі відсутності посади заступника керівника секретаріату (апарату) відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування заробітна плата керівника редакції друкованого засобу масової інформації, керівника телерадіоорганізації не може бути нижчою від заробітної плати керівника секретаріату (апарату) органу державної влади, який є засновником (співзасновником) засобу масової інформації.

(частина п'ята статті 14 у редакції
Законів України від 13.09.2001 р. N 2680-III,
від 07.02.2002 р. N 3056-III)

Прирівняння розміру заробітної плати журналіста державного або комунального засобу масової інформації до середньої заробітної плати працівника відповідної кваліфікації та посадового рівня органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, який є засновником (співзасновником) засобу масової інформації, здійснюється за методикою та в порядку, які визначаються Кабінетом Міністрів України.

(частина шоста статті 14 у редакції
Законів України від 13.09.2001 р. N 2680-III,
від 07.02.2002 р. N 3056-III)
Стаття 15. Порядок відрядження журналістів у місця надзвичайних подій та умови їх діяльності в цих відрядженнях

Редакції (юридичні особи) засобів масової інформації можуть відряджати журналістів для виконання професійних завдань у місця надзвичайних подій за умов гарантування відшкодувань, обов'язкових виплат і пільг, передбачених статтею 13 цього Закону, інших відшкодувань і виплат відповідно до законодавства про охорону праці та соціальний захист громадян.

До журналістів за умовами і нормами цієї статті, статей 12 і 13 цього Закону прирівнюються кіно- і телеоператори, режисери та інші працівники засобів масової інформації, якщо вони за необхідністю входять до складу відряджених творчих груп.

У разі неможливості забезпечення визначених на такі випадки гарантій засоби масової інформації не мають права відряджати працівників у місця надзвичайних подій без їхньої згоди.

Засоби масової інформації зобов'язані забезпечувати відряджених журналістів та інших працівників належними документами, знаковими, сигнальними та іншими засобами позначення особи представника преси.

Працюючи в місцях збройних конфліктів, вчинення терористичних актів, при ліквідації небезпечних злочинних груп, журналіст (учасник творчої групи) зобов'язаний дотримувати вимог щодо нерозголошення планів спеціальних підрозділів, відомостей, що є таємницею слідства, не допускати фактичної пропаганди дій терористів та інших злочинних груп, їхніх вчинків і заяв, спеціально інспірованих для засобів масової інформації, не виступати в ролі арбітра, не втручатися в інцидент, не створювати штучної психологічної напруги в суспільстві.

За порушення цих вимог журналіст (учасник творчої групи) несе відповідальність відповідно до законодавства України.
Стаття 16. Пенсійне забезпечення

Пенсійне забезпечення працівників засобів масової інформації здійснюється відповідно до принципів та норм, встановлених пенсійним законодавством України.

При нарахуванні пенсії журналісту державного або комунального засобу масової інформації застосовуються норми, методика та порядок нарахування пенсії державному службовцю.

(частина друга статті 16 у редакції
Законів України від 13.09.2001 р. N 2680-III,
від 07.02.2002 р. N 3056-III)

Частину третю статті 16 виключено

(статтю 16 доповнено новою частиною третьою
згідно із Законом України від 13.09.2001 р. N 2680-III,
у зв'язку з цим частину третю
вважати частиною четвертою,
частину третю статті 16 виключено
згідно із Законом України від 07.02.2002 р. N 3056-III)

У разі поранення, контузії, каліцтва, одержаних під час виконання службових обов'язків у місцях надзвичайних подій, журналіст або прирівняний до нього працівник має право на призначення дострокової пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку (для чоловіків - 60 років, для жінок - 55 років), за наявності страхового стажу не менше 25 років - для чоловіків і не менше 20 років - для жінок.

(частина четверта статті 16 в редакції
Закону України від 17.11.2005 р. N 3108-IV)
Стаття 17. Відповідальність за посягання на життя і здоров'я журналіста, інші дії проти нього та відповідальність журналіста за завдану ним моральну (немайнову) шкоду

Відповідальність за скоєння злочину проти журналіста у зв'язку з виконанням ним професійних обов'язків або перешкоджання його службовій діяльності прирівнюється до відповідальності за скоєння таких же дій проти працівника правоохоронного органу.

Службова діяльність журналіста не може бути підставою для його арешту, затримання, а також вилучення зібраних, опрацьованих, підготовлених ним матеріалів та технічних засобів, якими він користується в своїй роботі.

У разі відшкодування, відповідно до Цивільного кодексу України, журналістом і засобом масової інформації заподіяної ними моральної (немайнової) шкоди на них покладається солідарна відповідальність з урахуванням міри вини кожного.

У разі розгляду судом спору щодо завданої моральної (немайнової) шкоди між журналістом або засобом масової інформації як відповідачем та політичною партією, виборчим блоком, посадовою особою (посадовими особами) як позивачем суд вправі призначити компенсацію моральної (немайнової) шкоди лише за наявності умислу журналіста чи службових осіб засобу масової інформації. Суд враховує наслідки використання позивачем можливостей позасудового, зокрема досудового, спростування неправдивих відомостей, відстоювання його честі і гідності, ділової репутації та врегулювання спору в цілому. З урахуванням зазначених обставин суд вправі відмовити у відшкодуванні моральної шкоди.

(частина четверта статті 17 у редакції
Законів України від 13.09.2001 р. N 2680-III,
від 03.04.2003 р. N 676-IV)

Умислом журналіста та/або службової особи засобу масової інформації є таке їх/її ставлення до поширення інформації, коли журналіст та/або службова особа засобу масової інформації усвідомлювали недостовірність інформації та передбачали її суспільно небезпечні наслідки.

(статтю 17 доповнено частиною п'ятою згідно із
Законом України від 03.04.2003 р. N 676-IV)

Журналіст та/або засіб масової інформації звільняються від відповідальності за поширення інформації, що не відповідає дійсності, якщо суд встановить, що журналіст діяв добросовісно та здійснював її перевірку.

(статтю 17 доповнено частиною шостою згідно із
Законом України від 03.04.2003 р. N 676-IV)
Стаття 18. Інші норми соціальної підтримки та захисту журналістів

З метою створення сприятливих умов для плідної творчої діяльності членам всеукраїнських професійних творчих об'єднань журналістів надається право на додаткову жилу площу у вигляді окремої кімнати або в розмірі десяти квадратних метрів понад норму жилої площі в державному та комунальному житловому фонді.

Засновники (співзасновники) державних та комунальних засобів масової інформації для виконання журналістами службових обов'язків забезпечують за свій рахунок їх безплатний проїзд міським та приміським транспортом (крім таксі).

Журналісти, які живуть і працюють у сільській місцевості, селищах міського типу, безплатно користуються житлом, опаленням і освітленням відповідно до законодавства - через систему державних субсидій на утримання цього житла та оплату зазначених комунальних послуг.

Власником (засновником, співзасновниками) засобу масової інформації в разі смерті журналіста його сім'ї подається матеріальна допомога та допомога в організації похорону. Витрати на похорон журналіста, який загинув при виконанні службових обов'язків, ритуальні послуги, спорудження надгробка повністю здійснюються за рахунок власника (засновника, співзасновників) засобу масової інформації.
Розділ V
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЦЬОГО ЗАКОНУ
Стаття 19. Підстави відповідальності

Підставами відповідальності за порушення цього Закону є безпосереднє невиконання та порушення його норм, створення перешкод для їх реалізації, а також невиконання і порушення норм, передбачених іншими законодавчими актами, зазначеними в цьому Законі.

Підставами відповідальності посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування є також їх втручання в професійну організаційно-творчу діяльність засобів масової інформації та в індивідуальну професійну творчу діяльність журналістів, інші посягання на свободу інформаційної діяльності, однобічні рішення щодо засобів масової інформації та їх працівників за наявності інших співзасновників.
Стаття 20. Оскарження неправомірних дій

Неправомірні дії посадових осіб органів державної влади і місцевого самоврядування, керівників недержавних організацій - засновників (співзасновників) засобів масової інформації та керівників самих засобів масової інформації, порушення ними норм цього Закону можуть бути оскаржені відповідно до Цивільного, Цивільного процесуального кодексів України та Кодексу України про адміністративні правопорушення з метою захисту порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу, а також розв'язання спорів між організаціями і трудових спорів.
Стаття 21. Відповідальність за порушення законодавства про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів

Невиконання посадовими особами та іншими працівниками державної влади і органів місцевого самоврядування норм цього Закону, інших законодавчих актів, зазначених у ньому, тягне за собою кримінальну, адміністративну, дисциплінарну або іншу відповідальність відповідно до законодавства України.
Розділ VI
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон вводиться в дію з 1 січня 1998 року.

2. До приведення інших законодавчих актів у відповідність з цим Законом вони застосовуються і діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

3. Кабінету Міністрів України в чотиримісячний термін з дня прийняття цього Закону подати до Верховної Ради України проект відповідних змін та доповнень до законів України з питань митного, валютного регулювання, підприємницької діяльності, охорони праці, пенсійного забезпечення, судочинства тощо.

4. Нормативно-правові акти Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади приводяться у відповідність з цим Законом Президентом України, Кабінетом Міністрів України, міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади у тримісячний строк після прийняття цього Закону і підлягають реєстрації в новій редакції згідно з нормами законодавства.

В такий же строк Кабінет Міністрів України виробляє і затверджує нові нормативно-правові акти, які випливають з цього Закону, з метою встановлення порядку та регулювання реалізації його норм.

Президент України
Л. КУЧМА

м. Київ
23 вересня 1997 року
N 540/97-ВР З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про державну підтримку книговидавничої справи
в Україні

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, N 24, ст.162)

{ Дію Закону зупинено на 2003 рік згідно із Законом
N 380-IV (380-15) від 26.12.2002, ВВР, 2003, N 10-11, ст.86 }

{ Із змінами, внесеними згідно із Законом
N 1300-IV (1300-15) від 20.11.2003, ВВР, 2004, N 14, ст.195 }

{ Дію Закону зупинено на 2004 рік, крім виготовлення
учнівських зошитів, підручників та навчальних посібників
вітчизняного виробництва згідно із Законом
N 1344-IV (1344-15) від 27.11.2003, ВВР, 2004, N 17-18, ст.250 }

{ Дію Закону відновлено згідно із Законом
N 1801-IV (1801-15) від 17.06.2004, ВВР, 2004, N 43-44, ст.493 }

{ Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 521-VI (521-17) від 18.09.2008, ВВР, 2009, N 6, ст.20
N 2289-VI (2289-17) від 01.06.2010, ВВР, 2010, N 33, ст.471
Кодексом
N 2755-VI (2755-17) від 02.12.2010, ВВР, 2011, N 13-14,
N 15-16, N 17, ст.112
Законом
N 3352-VI (3352-17) від 12.05.2011, ВВР, 2011, N 45, ст.486
Кодексом
N 4495-VI (4495-17) від 13.03.2012, ВВР, 2012,
N 44-45, N 46-47, N 48, ст.552
Законом
N 954-VIII (954-19) від 28.01.2016 }


Цей Закон визначає засади державної підтримки книговидавничої
справи в Україні і спрямований на подолання кризи у вітчизняному
книговиданні та створення сприятливих умов для його розвитку.

Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів і понять

У цьому Законі наведені нижче терміни і поняття відповідно до
державних стандартів вживаються у такому значенні:

книжкове видання - видання, особливістю матеріальної
структури якого є скріплення аркушів у корінці з обкладинкою чи
оправою. Книжкове видання може бути текстовим, образотворчим,
нотним, картографічним;

книжкова продукція - сукупність книжкових видань, випущених
видавцем (видавцями) або призначених до випуску.

Інші поняття і терміни вживаються в цьому Законі у значеннях,
визначених законодавством України.

Стаття 2. Книговидавнича справа

Книговидавнича справа як складова частина видавничої справи -
сфера суспільних відносин, що поєднує в собі організаційно-творчу
та виробничо-господарську діяльність юридичних і фізичних осіб,
які займаються створенням, виготовленням і розповсюдженням
книжкової продукції.

Складовими частинами книговидавничої справи є видавнича
діяльність, виготовлення та розповсюдження видавничої продукції,
визначені Законом України "Про видавничу справу" (318/97-ВР) в
частині, що стосується книжкових видань.

Стаття 3. Мета державної підтримки книговидавничої справи

Метою державної підтримки книговидавничої справи в Україні є:

визнання духовної функції книги в суспільстві;

задоволення духовних, освітніх і культурних потреб
Українського народу за допомогою книг;

забезпечення державних інтересів щодо захисту національного
інформаційного простору;

сприяння збільшенню випуску книжкової продукції в Україні,
зниженню її собівартості та підвищенню конкурентоспроможності як
на вітчизняному книжковому ринку, так і за межами України;

оновлення і переоснащення видавничо-поліграфічної бази
суб'єктів видавничої справи та створення сприятливих умов їх
розвитку.

Стаття 4. Сфера дії Закону

Дія цього Закону поширюється на суб'єктів видавничої справи,
які провадять свою діяльність відповідно до Закону України "Про
видавничу справу" (318/97-ВР).

Стаття 5. Державна політика у книговидавничій справі

Державна політика у книговидавничій справі ґрунтується на
визнанні духовної, науково-освітньої і культурно-творчої функції
книги в суспільстві та на принципах дотримання свободи у
книговидавничій справі, протидії її монополізації, зміцнення
матеріально-технічних, організаційних, правових і наукових засад
книговидавничої справи, гарантії соціального і правового захисту
її працівників.

Державна політика у книговидавничій справі спрямовується на
підтримку розвитку національного книговидання, задоволення
духовних, освітніх і культурних потреб Українського народу за
допомогою книг.

Державна політика у книговидавничій справі відповідно до
поставленої мети здійснюється шляхом податкового, митного,
валютного та інших видів регулювання, а також шляхом державного
замовлення на видання книжкової продукції.

Державна закупівля послуг з випуску (підготовки до видання,
виготовлення та розповсюдження) книжкової продукції здійснюється
відповідно до законів України "Про здійснення державних
закупівель" (2289-17), "Про авторське право і суміжні права"
(3792-12), інших законів України з урахуванням особливостей,
визначених цим Законом. При проведенні процедур закупівлі послуг з
випуску (підготовки до видання, виготовлення та розповсюдження)
книжкової продукції учасник процедур закупівлі самостійно визначає
постачальників необхідних для випуску (підготовки до видання,
виготовлення та розповсюдження) матеріалів, але замовником
встановлюється вимога щодо обов'язкового використання учасником
процедур закупівлі друкарського паперу та палітурного картону
вітчизняного виробництва. Надання переваг учаснику процедур
закупівлі залежно від форми власності забороняється. { Статтю 5 доповнено частиною четвертою згідно із Законом
N 1300-IV (1300-15) від 20.11.2003; із змінами, внесеними згідно
із Законом N 2289-VI (2289-17) від 01.06.2010 }

Після виконання державного замовлення виконавець має право
на виготовлення за власні кошти на умовах, визначених авторським
договором, додаткового тиражу видання, випущеного за державним
замовленням, для наповнення книжкового ринку та задоволення
виробничих потреб. { Статтю 5 доповнено частиною п'ятою згідно із Законом N 3352-VI
(3352-17) від 12.05.2011 }

Стаття 6. Законодавство у сфері книговидавничої справи

Відносини у сфері книговидавничої справи регулюються
Конституцією України (254к/96-ВР), Господарським кодексом
України (436-15), законами України "Про видавничу справу"
(318/97-ВР), "Про інформацію" (2657-12), "Про авторське право
і суміжні права" (3792-12), "Про державну таємницю" (3855-12),
цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. { Стаття 6 із змінами, внесеними згідно із Законом N 521-VI
(521-17) від 18.09.2008 }

Стаття 7. Український інститут книги

Український інститут книги є державною установою, що належить
до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що
забезпечує формування державної політики у сферах культури та
мистецтв (далі - орган управління), і здійснює свою діяльність
відповідно до статуту, який затверджується органом управління.

Статут Українського інституту книги розробляється за участю
громадських організацій у сфері культури, книговидавців та
книгорозповсюджувачів.

Метою діяльності Українського інституту книги є:

підтримка книговидавничої справи;

популяризація читання;

стимулювання перекладацької діяльності;

популяризація української літератури у світі.

Український інститут книги здійснює діяльність на засадах
професійності, прозорості, підзвітності.

Виконавчим органом Українського інституту книги є директор,
який призначається органом управління за результатами конкурсного
добору.

В Українському інституті книги діє наглядова рада -
спеціальний орган, що здійснює нагляд за діяльністю Українського
інституту книги, його посадових осіб та діє в межах повноважень,
передбачених законом і Статутом Українського інституту книги.

Український інститут книги має відокремлене майно, що є
об’єктом права державної власності та перебуває в його
оперативному управлінні. Український інститут книги може
розміщувати на поточних рахунках у банках державного сектору
власні кошти, отримані як плата за послуги, що надаються ним
згідно з основною діяльністю, а також благодійні внески та гранти.

Date: 2016-07-22; view: 251; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.006 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию