Виробництво кам'яної кладки в зимових умовах

Для виконання кам'яної кладки при від’ємній температурі застосовується метод заморожування, що використовується при зведенні багатьох видів споруд. Методом заморожування не можна вести кладку позацентрово навантажених конструкцій, стовпів, пілястр, бутобетонної кладки, зводів, арок. У робочих кресленнях повинні бути приведені вказівки про дозвіл кладки методом заморожування.

Метод заморожування полягає в наступному. Цегла (камінь), очищений від снігу і льоду, укладають у стіну (фундамент) на підігрітому розчині, температура якого повинна бути не нижче +10°, якщо температура зовнішнього повітря —10°, і відповідно +15 і +20°, якщо температура зовнішнього повітря —15 чи —20°. Для збереження тепла й зручності вкладання розчину кузови автосамосвалів і розчинні ящики повинні бути утеплені. Крім цього, розчинні ящики іноді підігрівають. Узимку розчин обов'язково повинний містити портландцемент. Товщина швів узимку не повинна перевищувати товщини літніх швів. За замерзлою кладкою ведеться систематичне спостереження.Навесні при відтаванні розчин робиться пластичним. Відтанута кладка поступово набирає міцності. У стадії відтавання кладки товщиною 1,5 цеглини і більш межа міцності розчинів марки М 25 і більш приймається рівним 0,2 Мпа, якщо розчин приготований із застосуванням портландцементу. При товщині кладки менше 1,5 цеглини межу міцності такого розчину вважають рівною нулю.

У разі приготування розчину із застосуванням шлакопортландцементу або пуццоланового портландцементу при будь-якій товщині кладки межа міцності розчину прирівнюється нулю. У розчині, що відтанув, йде реакція гидратации і кладка поступово набирає міцність, проте кінцева величина останньої в порівнянні з міцністю літньої кладки буде нижча на 10— 25 % і більш залежно від вигляду і марки розчину, а також від температурних умов.

Найбільш небезпечний для стану кам'яної кладки, виконаної заморожуванням, період коли кладка відтає. В цей період пластичний розчин, що відтанув, обтискається вище розміщеними шарами кладки і конструкція отримує просідання (1—2 мм на кожен метр висоти кладки). Таке просідання нестрашне, якщо вона рівномірна по всьому перетину конструкції. Насправді ж просідання, як правило, нерівномірне. Пояснюється це нерівномірністю відтавання розчину по товщині кладки. Наприклад, неоднаково (вірніше, неодночасно) відтають стіни, повернені на північ і на південь, а також стіни при штучному відігріванні. Таким чином, в період відтавання одна частина розчину в кладці ще зберігає замерзлий стан, інша частина відтає, а деяка кількість розчину вже набрала міцність. Така кладка, природно, стає нестійкою. Положення посилюється дією на конструкцію ексцентричного навантаження. Досвід показує, що основне число деформацій і обвалень кам'яних конструкцій, зведених в зимових умовах, доводиться на весняний період, тобто на період відтавання кладки.

Саме до настання відтавання необхідно забезпечити збереження стійкості кладки, підсилити спостереження за станом конструкцій, особливо в навантажених частинах. Для розвантаження конструкцій до початку відтавання з перекриттів прибирають зайві матеріали, конструкції, непотрібне обладнання, сміття.

Щоб забезпечити просідання конструкції від обтиску розчину, що відтанув, висоту отворів роблять декілька більшою, ніж для літньої кладки (на 5 мм для цеглини і на 3 мм для каменів). Для розвантаження простінків в отворах враспір встановлюють стійки на двосторонніх клинах, що дозволяють регулювати положення стійкий у міру осідань кладки. Іноді використовують металеві стійки з домкратними опорами.

З метою зменшення навантаження від прогонів під їх кінці підводять стійки, що опираються на дерев'яні клини. При цьому стійки встановлюються по прямовисній лінії на всіх нищележачих поверхах. Нижні стійки краще оперти на фундамент або на грунт через підкладки.

Для збільшення несучої здатності і забезпечення стійкості стовпів і простінків встановлюють інвентарні хомути з металевих кутників, стягнутих болтами. У промислових одноповерхових будівлях із стінами висотою б—8 м використовуються кріплення з вертикальних двосторонніх брусів-стискань, стягнутих болтами і посилених відтяжками і підкошуваннями.

Для сприйняття деформацій, обумовлених нерівномірними осіданнями грунту, в місцях примикань, перетинах, кутах стін, в стовпах і простінках згідно проекту укладаються арматурні зв'язки. У глухих стінах ставлять зв'язки завдовжки 120 см. При розташуванні каналів, отворів в стіні поблизу від місць примикання зв'язку не повинні перетинати їх. При необхідності для кріплення стін встановлюють металеві стягування, що розташовуються в перекритті.

Перекриття кожного поверху анкеруются з метою забезпечення стійкості кладки в період відтавання. Залишені в кладці штраби, ніші, борозни повинні бути закладені, хоча б сухою цеглою. Тимчасові кріплення встановлюються на весь період відтавання кладки, але не менше, ніж на 12 днів.

Кладка способом заморожування ведеться на розчинах не нижче за М 10 без хімічних добавок. Для приготування розчину використовують просіяний пісок. Останній не повинен містити домішок льоду і мерзлих грудок розміром більше 10 мм. Для кладки застосовують цементні, цементно-вапняні і цементні глинисті розчини.

Якщо в цементний розчин вводять вапняне або глиняне тісто, то воно повинно бути талим. Для підвищення пластичності розчину в нього додають органічні пластифікатори — мікропіноутворювачі.

Підігрів розчину здійснюється шляхом нагріву води до тем ператури не вище 80 °С. Якщо цього недостатньо, нагрівають і пісок до температури, що не перевищує 60 °С. Температура розчину у момент використання повинна бути не меншого 5, 10 і 15 °С при температурі повітря відповідно до —10, —20 °С і нижче.