Історія земель, зайнятих сучасною Одесою. Ранні поселення людини в межах сучасної Одеси.

РЕФЕРАТ

на тему:

«Заснування Одеси. Особливості економічного та культурного розвитку міста Одеси у ХІХ-ХХ ст.»

Студентка 1-го курсу

фортепіанного відділу

Юдіна Тамара

Одеса - 2015

ЗМІСТ

стор.

Вступ.........................................................................….…...3-4

Розділ І. Історія земель, зайнятих сучасною Одесою. Ранні поселення людини в межах сучасної Одеси..........…………..…..5-11

Розділ ІІ. Заснування Одеси…………………………….......12-17

Розділ ІІІ. Одеса в другій половині ХІХ ст. ………….............…17-22

Розділ ІV. Одеса в першій та другій половині ХХ ст......23-27

Висновки...................................................................….28-29

Список використаної літератури…………………………..30

ВСТУП

Одеса – великий культурний центр України і водночас одне з най­са­мо­бутніших українських міст. Одесити не схожі ні на кого в сві­­­ті, ін­ко­­ли може здатися, що вони окрема нація зі своєю мовою та своєрідною культурою. Коли людина потрапляє в це місто, вона од­ра­­­­зу відчуває, що Одеса і весь інший світ – “це дві великі різни­ці”.

Вивчення культури Одеси, знайомство з її історією збагачує кожного її

мешканця знанням, дає почуття гідності та самоповаги, ставить в один ряд з

людьми, що утілили любов до нашого міста у своїй творчості.

Хтось Одесу любить за тепле літнє море, хтось за гумор і привітність городян, хтось за романтичну красу. Спроби проникнути в саму суть, розкрити секрет чарівності та екзотичності Одеси, чинилися з першого дня появи її на карті світу. Не інакше як з дивом сучасники молодого міста пов’язували стрімке перетворення Одеси з провінційного містечка до Південної столиці.

Одеса зводилася кращими архітекторами по образам Генуї, Ліворно, Неаполя. Розквітала завдяки ентузіазму і таланту Рішельє, Ланжерон, Воронцов, Маразлі — з цими іменами пов’язаний «золотий вік» міста Одеса.

Одеса оспівана блискучими майстрами літератури, вона надихнула художників, поетів, музикантів на створення шедеврів світової культури. А весела вдача одеситів і яскраві традиції здобули нашому місту світову славу столиці гумору.

У багатьох літературних творах, присвячених Одесі, автори сходяться на думці, що головний секрет світової популярності Одеси і загальної до неї любові полягає в пануванні атмосфері свободи. Дух свободи пронизав кожен

куточок нашого міста. І ця свобода була й залишається комфортним і сприятливим середовищем для народження та розкриття талантів цілої плеяди діячів мистецтва, архітекторів, інженерів, підприємців, які, де б не перебували, в якій частині світу не жили б, в душі залишаються одеситами і патріотами своєї малої батьківщини.

Розділ І

Історія земель, зайнятих сучасною Одесою. Ранні поселення людини в межах сучасної Одеси.

Поява перших слідів життєдіяльності людини на території поблизу сучасної Одеси відноситься до епохи верхнього палеоліту (40—60 тис. років тому). Цими людьми були неандертальці, які влаштували мисливський табір у печері біля сучасного села Ільїнка, що в 20 км на північ від Одеси, на правому березі Куяльницького лиману. Під час розкопок в ній було виявлено 30 тис. кісток, що належали таким тваринам як: бізон, дикий кінь, сайгак, благородний олень, козуля, гієна, вовк, носоріг, лев, дикобраз. Але найбільша кількість кісток належала печерним ведмедям (всього знайдено 374 тварини).

Разом з цим було виявлено 60 знарядь з каменю та 20 з кісток, які були зроблені первісною людиною. Ці знаряддя використовувалися при обробленні м’яса. Завдяки цим знахідкам одеський археолог І. В. Сапожніков визначив, що печеру біля с. Ільїнка стародавні люди використовували як тимчасовий мисливський табір, куди після вдалого полювання приносили здобич для поділу. Багато зі знайдених кісток тварин є розколоті. Це означає, що стародавні мешканці витягували кістковий мозок тварин, та вживали його в їжу, як делікатес.

Одна з ділянок печери під Одесою, на глибині 19 м.

П’ять тисяч років тому на території сучасного селища Усатове, під Одесою, знаходилось величезне поселення людей епохи мідного віку. Поблизу розташувалися величезні кургани – перші поховальні споруди у всьому Причорноморському степу[1]. На честь назви села, де було зроблено перші знахідки, самобутню археологічну культуру назвали Усатівською, хоча поширювалася вона й на території нинішніх Румунії та Молдови.

Населення усатівської культури з’явилися на руїнах зникаючої культури Трипілля, увібравши в себе також новоприбульців з приуральських степів. Від трипільців усатівці запозичили кераміку та манеру будівництва житла, а від прийшлих степовиків – звичку зводити кургани над могилами своїх предків. З цих місць усатівці мігрували на Балкани, де зіграли свою роль у становленні місцевих етносів, став попередниками давніх греків та фрігійців. Античним попередником Одеси є давньогрецьке місто Гавань Істріан, яке знаходилось на території сучасної центральної частини Одеси дві з половиною тисячі років тому. Залишки цього древнього міста збереглися під усім Приморським бульваром на глибині 1,5 м. З боку нинішнього Оперного театру до стародавнього міста примикав некрополь (у перекладі з давньогрецької: «місто мертвих», кладовище). Високі кургани розташовувалися на площі Грецькій, доки їх не знесли при будівництві ринкових споруд молодої Одеси у 1803 р. Два поховання також було знайдено в 1910˙р. на розі вулиць Катерининської та Грецької, безліч фрагментів античних ваз і амфор було знайдено в Пале-Роялі. Та найбільшу кількість античних поховань знайдено в районі Театрального провулка. Так у березні 1823 р. один з робітників копав рів у дворі будинку Телесніцького (Приморський бульвар, біля готелю «Лондонський»). Раптом він знайшов поховання з залишками людського скелета та розкішними грецькими вазами. У дворі будинку Делявоза (провулок Театральний на розі Приморського бульвару), виявлена «стародавня могила, як і інші, обкладена простим вапняковим каменем». А в саду будинку пана Сен-Прі було виявлено поховання з червоно фігурною розписною вазою. Це свідчить, що житлові квартали стародавнього міста на Приморському бульварі V в. до н.е. складалися з кам’яних будівель, на яких були черепичні дахи, а в середині знаходилися опалювальні печі. Там, де сьогодні знаходиться Морвокзал, в античний час також розташовувався порт. Але найдавніший район Гавані Істріан був виявлений у 1996р. експедицією професора А.О. Добролюбського при розкопках біля Воронцовського палацу[2]. Перші грецькі колоністи побудували тут тимчасові землянки, спорудили ями для зберігання зерна, влаштували культові майданчики в середині VI століття до нашої ери, тобто за століття до кам’яних будівель напроти готелю «Лондонський».

Одним з головних занять перших поселенців було рибальство. Так, навколо однієї землянки була виявлена яма, в якій лежав згорнутий в бухту невід, від якого збереглися лише сотні кам’яних та керамічних риболовних грузил. Поруч знаходилися спеціальні рибні тарілки з залишками кісток, сільничка, кілька великих судин, залізний ніж і точильний камінь. На думку вчених, це був занедбаний льох невідомого рибалки.

Гавань Істріан – найдавніший та найбільший з античних населених пунктів на території Одеси. Стародавні греки заснували навколо Одеської затоки 12 поселень. Найзначніші з них: поселення Сухий лиман, навпроти нинішнього м. Іллічівськ, поселення Жевахова гора, на підвищенні між Хаджибейським та Куяльницьким лиманами, та поселення Лузанівка, на території сучасного піонертабору «Молода Гвардія». Лузанівські поселення і Гавань Істріан розташовувалися по різні сторони затоки й були суперниками, оскільки повз Хаджибейського лиману в IV столітті до нашої ери проходив кордон між територіями двох найбільших грецьких держав того часу – Істрією та Ольвією. Одеські археологи отримали на Жеваховій горі унікальну знахідку. В одній із стародавніх напівземлянок знайдено лист на свинцевій пластині, вік якого сягає 24 століття. Якомусь аристократу з Ольвії на ім’я Протагор, в листі пропонувалося повернутися додому у зв’язку з тим, що якісь події, що мали несприятливий для нього характер, вляглися. Отже, Протагор, мабуть, вирушив у дорогу негайно, відкинувши в дальній кут свого скромного житла важливе послання – благо, до Ольвії звідси всього один день шляху. Цей лист прочекав на археологів дві с половиною тисячі років.

На Жеваховій горі в V—IV ст. до н.е. розташовувалося грандіозне святилище на честь давньогрецької богині Деметри, покровительки родючості та землеробства. У спеціальних культових ямах археологи виявили «дари» давньогрецьких жителів берегів Одеської затоки своїй божественній покровительці: амфори, рибні тарілки, витончений чорнолаковий посуд, персні, бронзові наконечники стріл, рибальські грузила, залізні ножі, і, навіть, посуд для парфумів. На честь Деметри в Причорномор’ї існувало спеціальне свято – тесмофорії. У святі брали участь тільки жінки. Тесмофорії були пов’язані не тільки із землеробством або родючістю, але й зі шлюбним життям жінок. Жевахівське святилище знаходилося на міжнародних морських торгових шляхах. Тому, можливо, ольвійський аристократ Протагор не просто ховався тут від своїх столичних проблем, але й брав участь в культових таїнствах, «задобрюючи богів» у важкі для себе часи. У другій половині IV – початку III ст. до н.е. Ольвія вступає в конфлікт з сусідніми грецькими державами: Херсонесом (Крим, на місці нинішнього Севастополя) та Істрією (біля гирла Дунаю). Причина конфлікту проста. З цього часу грецькі моряки навчилися підкоряти морські простори без орієнтації по береговій смузі (так зване каботажне плавання – вздовж берега). Відтепер, увійшовши в Чорне море, кораблі заходили на стоянку в Істрію, а потім прямували відразу до Херсонесу, через відкрите море, скорочуючи свій шлях вдвічі і минаючи Ольвію, яка стала зазнавати збитків.

Знахідки з жертовних ям святилища на Жеваховій горі

Вступивши у війну з Істрією, Ольвія була зацікавлена у перерозподілі сфер впливу в регіоні з метою підриву престижу своїх могутніх сусідів. Гавань Істріан була прикордонним форпостом Істрійської держави, розташовуючись на рубежах з Ольвійським полісом (якому підпорядковувалася Лузанівка). В результаті військових зіткнень античний попередник Одеси приходить в запустіння ще до початку III ст. до н.е., а Лузанівське поселення існує ще ціле століття, аж до II ст. до н.е.

Припинення життя античних поселень і міст на території Північно-Західного Причорномор’я пов’язане з вторгненням диких кочових племен

гунів в 375 році. На довгі століття землі навколо Одеської затоки перетворюються в незаселені «Дикі Степи».

Перша значна історична подія відбувається тут у 1300 р. На північний схід від нинішнього житлового масиву ім. Котовського, на березі Куяльницького лиману, сталася велика битва хана Золотої Орди Токти з Ногаєм, намісником окремої державної області Орди, що розкинулася від Криму до Дунаю. Лиман Куяльник (по-татарськи – Куганлик) перебував у самому центрі володінь Ногая[3]. У 1300 році його війська зустрічаються тут з воїнами хана Токти. Відбулася значна битва, результат якої вирішила зрада декількох воєначальників Ногая. Токта переміг. Битва при Куяльнику справила великий вплив на історичні долі всієї Золотої Орди та інших держав Східної Європи. Токта об’єднав Орду і надовго припинив усобиці в ханстві.

Десь наприкінці XIV ст. на місці Гавані Істріан з’являється італійська торгова факторія Джінестра. Як і давні греки, італійці вивозять з Причорномор’я

зерно і рабів. Про місце розташування генуезьких колоній ми можемо судити

по збережених навігаційних картах мореплавців – портуланам. На портуланах Джінестра займає місце нинішньої історичної частини Одеси. Джінестра була невеликою якірної стоянкою для перехожих повз торгівельних кораблів. Точне значення назви «Джінестра» до цих пір не визначено. Одеський вчений XIX ст. Ф. К. Брун перекладав його з італійського як «дрік» (це така рослина, з причорноморських схилів). Інші вважають, що назва схожа на змінене слово «Дністер». За відомостями документальних джерел пересип Хаджибейського лиману утворилася не раніше кінця XIV ст. Процес відділення лиману від моря відбувався поступово. У Куяльнику і Хаджибеї починають випаровувати сіль — «біле золото середньовіччя». Цінність солі полягала в тому, що це був єдиний на той час консервант, здатний зберегти надовго швидкопсувні продукти (наприклад, м’ясо або рибу). Хаджибей неодноразово штурмували запорізькі козаки. На світанку 2 жовтня 1769 р. фортеця зазнала першого в своїй історії нападу. Загін під командуванням Семена Галицького з 3 тис. осіб захопив багато полонених, а також 20 тис. голів великої рогатої худоби, коней, овець і 180 верблюдів з військового резервного запасу самого кримського хана.

Влітку 1770 р. відбувся наступний похід на Хаджибей, під проводом кошового отамана Петра Калнишевського, із загоном з 7 тис. чоловік. Калнишевський діяв спільно з регулярним російським військом під командуванням генерала Олександра Прозоровського. Генерал у своїх рапортах про цю операцію, підкреслював виявлену хоробрість запорожців, які вели бій під перехресним вогнем ворога. Втрати козаків становили: 10 людей убитими та 27 пораненими.

Але все ж таки вперше Хаджибей підкорився російським багнетам та козацьким шаблям на початку 1774 р. Призначений комендант фортеці, по-

ручик Семен Веденятін вже в травні місяці успішно відбиває атаку турків, які намагалися повернути укріплення. За умовами Кучук-Кайнаджирського миру (27 липня 1774 р.) підписаного з Туреччиною до Росії відходили землі між Бугом і Дніпром. Але Хаджибей залишався за межами цих територій, і його довелося повернути туркам.

Розділ ІІ

Заснування Одеси

Офіційно назва нашого міста – Одеса, з’являється лише в 1795 р., тобто

через рік після його заснування. Протягом усього цього періоду молоде портове місто носить стару, турецьку назву, яку промовляють на слов’янський манер: Гаджибей. Місцеве населення, що залишилось тут з турецьких часів, було нечисельним. Так, за рік до заснування Одеси, у 1793 р., в окрузі Хаджибея було лише 8 населених пунктів, де мешкали 254 людини. Серед них: Дальницька слобода, чотири малих безіменних слободи при річці Свинячий і дві такі ж слободи при річці Куяльник. Що стосується самого Хаджибея, то в ньому було лише 10 дворів, з населенням 28 чоловік. Ці десять дворів були розкидані по пустельному степу навколо руїн старої фортеці. Такою була до початку 1794 р. кількість населення тієї місцевості, на якій судилося вирости Одесі та її передмістям. Не всіляке місто в світі може похвалитися знанням не тільки точного часу, але й місця свого заснування. У цьому сенсі – Одеса, місто унікальне. Перший будинок у майбутній Одесі заснував власноруч граф Г. С. Волконський, зі своїм другом Йосипом де-Рібасом, на розі нинішніх Рішельєвської та Ланжеронівської вулиць. Сталося це 22 серпня (за старим календарним стилем) 1794 року.

При розкопках на місці будинку Волконського, на Театральній площі, археологи виявили траншею біля фундаменту. В ній знаходилися уламки двох кришталевих келихів і підносу, осколки пляшки з пробкою, монета –«п’ятак» 1784 року, з вензелем імператриці Катерини, а також проржавілий

офіцерський кинджал. Келихи були розбиті об цегляний фундамент першого

одеського будинку, потім траншею засипали. Катерининський «п’ятак» був

акуратно покладений гербом вгору, та дата з нього вказувала на час, коли відбувся цей ритуал, тобто після 1784 р. – року карбування монети. З кришталевих кубків пили віце-адмірал Йосип де-Рібас – як засновник міста, і генерал-поручик Григорій Волконський, як господар першого будинку. Але монета, покладена ними в основу фундаменту, свідчить, що була так відсвяткована не лише закладка першого будинку, а заснування самої Одеси.

Справа в тому, що в ту епоху, епоху класицизму, монети закладалися тільки

під пам’ятники видатним діячам культури чи політики.

Так у 1827 р. при закладанні підніжжя пам’ятника Дюку де Ришельє на

Приморському бульварі у фундамент пам’ятника були покладені медалі та

монети, що належать до часів Людовика XVI, Катерини II, Павла I, Олександра I, Людовіка XVIII, яким Ришельє мав щастя служити. А також була покладена медаль імператора Миколи I, кілька срібних монет 1827 р. і бронзовий медальйон із зображенням покійного Дюка, вибитий з нагоди його смерті в Парижі у 1822 році.

Отже, археологи знайшли місце закладки не просто будинку, а цілого міста, якому судилося незабаром стати найбільшим портом на берегах всього

Чорного моря, і перетворитися на четверте за величиною місто Російської

імперії (після Санкт-Петербурга, Москви та Варшави). Що ж міг мати на увазі Йосип де-Рібас, закладаючи в основу майбутнього міста монету з вензелем імператриці Катерини? Чи не пам’ятник своєму дітищу – новонародженій Одесі?

Заснування Одеси має довгу історію. 14 вересня 1789 загоном віце-адмірала І.Дерібаса, за участю загону чорноморських козаків, був узятий замок Хаджибея.

Дон Хосе Де Рибас

Наприкінці 1791 на місці фортеці вирішили створити воєнізований селище для матросів Середземноморської флотилії, проект якого склав в Санкт-Петербурзі військовий інженер голландського походження Франц Павлович Деволан. Проектом передбачалося, крім розміщення порту і житлових кварталів, створення головній міській площі з розміщенням соборної церкви. У серпні 1794 відбулася закладка порту, міста і православних храмів.При князя Михайла Семеновича Воронцова (1823-1854 рр.) Одеса бачила саме аристократичне суспільство. Граф, а згодом князь Воронцов був родичем з вищою аристократією Росії та Англії, який надалі перетворив Одесу на головне торгове місто півдня Росії, добився продовження порто-франко ще на 10 років. У 1820 - 1840-х рр. в Одесі будувалися красиві ансамблі, громадські, культові, житлові споруди. Бурхливу діяльність розгорнув заснований ще при І.Рішелье Одеський Будівельний Комітет. З перших днів свого існування місто забудовувався під керівництвом інженерів і архітекторів. Так, після указу про його підставі була заснована Експедиція будови гавані і міста Хаджибея з купецької пристанню. Своїм виникненням та первісними успіхами Одеса зобов'язана переважно іноземцям. Її засновником був, неаполітанець де-Рібас, план забудованих міста складений французом де-Воланом, адміністративна влада в краї перебувала в руках знатних французьких емігрантів Рішельє і Ланжерона. Їх найближчими помічниками та співробітниками були майже виключно іноземці - Рошешуар, Кобле, Кастельнo та ін. Незнайомі з життям російських міст, зі звичаями російської провінційної адміністрації, правителі Одеси повели місто по новому шляху. За свідченнями російських та іноземних мандрівників, що побували в Одесі на початку минулого століття, в ній дійсно «все дихало і віяло Європою»: звістка з далекого Заходу виходили з перших рук, а зближення іноземцями сприяло засвоєнню європейських смаків і навичок. Адміністративний гніт мало відчувався в Одесі; тут частіше лунало вільне слово, суспільна самодіяльність знаходила собі більше простору, ніж в решті Росії. Звичайно, справжнього «вільного європейського повітря», як правильно зауважив Пушкін, в Одесі не було, та й не могло бути: знатні емігранти, налякані 6истрим зростанням революційної демократії у себе на батьківщині, навряд чи бажали протегувати засадам лібералізму в прихистила їх Росії. Переважання іноземного елемента в Одесі з самого її заснування викликало нападки з боку крайніх патріотів. Вони скаржилися на Дерібаса, який обманним чином змусив у пристарілої государині згоду на побудову нікому не потрібного міста; відстоювали інтереси російської скарбниці, безкарно розграбовуйте неаполітанцем; виступали і захист російських людей, принесених в жертву його безглуздим, затіям. «Ніколи ще злочин не піднімало голови так високо, - писав в 1796 році гр. Ф. В. Ростопчина:» Безнаказанocть і зухвалість досягли свого апогею... Те, що краде один тільки Рібас, перевищує 500000 рублів на рік. Він домігся затвердження проекту спорудження порту для гребного флоту в Хаджибеї, прозваному Одесою... Перебіг, особливо сильне в місці проведення робіт, під час бурі руйнує все дощенту, і доводиться постійно поновлювати роботи, пов'язані з новими ассигновки. Цей порт повинен бути споруджений в десять років... Щороку асигнується січня 2000 00 рублів і відряджається +5000 солдатів, четверта частина яких помирає почасти під тягарем непосильної роботи, почасти в наслідок нестачі в прісній воді і страшної спеки, властивої тамтешньому клімату в літній час»...Читання пріведенногo листи гр. Растопчина викликає подив: людина, що жила в таку епоху, коли принцип «nil admirari» слід було звести в систему, серйозно обурений підставою нікчемного містечка на півдні Росії. Це тим більше дивно, що в царствонаніі імператриці Катерини створення нових міст було справою самим звичайним. «Обирався який-небудь пункт місцевим адміністратором, знайдений ним зручним і необхідним або, напр.,«Для користі водяної комунікації», або в інтересах держави взагалі; писалося про це в Петербург, звідки йшов на його ім'я указ:» наказуємо на се, обраному вами, місці град спорудити». І град споруджувався яким-небудь спеціально для цього призначеним «генерал-майором» при допомозі і сприянні «досвідченого в таких закладах людини». Таких міст споруджувалося до десятка щорічно. Може бути, «нечувана зухвалість» де-Рібаса, на думку Растопчина, полягала в нескінченному перебільшенні майбутніх успіхів маленького порту? Але і в цьому відношенні, як виявляється, де-Рібас лише дотримувався усталеною традицією. «Жителі потечуть в безлічі з надлишками своїми до новоустроєного міста», творилося в плані проектованого міста Вознесенська: «багато хто, побачивши знаменитість майбутнього міста, без сумніву, забажає учинити громадянами його, і незабаром берега Бугу узрят на собі численні селища; вся сія країна оживлена буде і Авраамове інший вигляд». «Так будували міста посилалися для того генерал-майори; а от як будував їх чудовий Потьомкін.» Я зробив, - пише він імператриці, - проект складе гідний високому сет граду назвою ". У план міста входило не тільки пристрій" чудового храму ", "лавок півкругом зразок пропилей з біржею і театром посередині", але навіть "університету купно з академією музичної". Навряд чи де-Рібас з усіма своїми грандіозними планами міг змагатися з гордим польотом фантазії "катерининських орлів".27 травня 1794 був підписаний рескрипт, що починався словами: «Поважаючи вигідне положення Хаджибея при Чорному морі і зв'язані з ним користі, визнали ми повинні влаштувати там військову гавань купно з купецьким пристанню».

Місто Одеса розташоване на березі Одеської затоки Чорного моря. Велика частина міста, включаючи історичний центр, розташовується на рівнині, що підноситься над морем приблизно на 50 м. Мінімальна висота Одеси становить -4,2 м над рівнем моря (Куяльницький лиман), максимальна висота 65 м. Площа території міста 163 км², щільність населення +6139 чол. / км². Джерела питної води на території міста в даний час - бюветні комплекси, основне постачання водою Одеси та прилеглих околиць здійснюється з річки Дністер по сорока кілометрова водопроводу через водозабір в районі Біляївки. Поблизу міста знаходяться три великих лиману: Куяльницький, Хаджибейський та Сухий.

Розділ ІІІ