Спадкування за законом: коло спадкоємців, обсяг спадщини, черговість.

Спадкування за законом регулюється гл.86 ЦК. Закон визначає черговість спадкування за законом — спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

ЦК передбачає п’ять черг спадкування за законом, що спрямоване на найповніше охоплення числа осіб, до яких спадщина може перейти за відсутності заповіту.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст. 1259 ЦК (ст. 1258 ЦК).

Тобто суть черговості спадкування полягає у тому, що законні спадкоємці закликаються до спадкування не одночасно, а послідовно: спочатку успадковують особи, які належать до першої черги. Якщо хоча б одна з них приймає спадщину, то спадкоємці наступних черг автоматично усуваються від спадкування.

У межах кожної черги законні спадкоємці закликаються одночасно і поділяють спадщину між собою порівну.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя останнього та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК).

Діти мають право на спадкування незалежно від їх віку і працездатності. Підставою виникнення спадкових прав є кровна спорідненість із спадкодавцем, засвідчена у встановленому законом порядку. Пасинки і падчерки не є спадкоємцями вітчима і мачухи, так само як і останні не визнаються спадкоємцями пасинків і падчерок, якщо не мав місця факт усиновлення або утримання. Право спадкування усиновителів і усиновлених випливає із загального правила про прирівнювання їх до родичів за походженням.

Дружина (чоловік) — це особа, яка перебувала з померлим у зареєстрованому шлюбі. Фактичні шлюбні відносини, як і шлюб, визнаний недійсним, спадкових прав не породжує. Роздільне проживання подружжя за відсутності розлучення не позбавляє того з них, хто пережив іншого, права спадкування.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (ст. 1262 ЦК).

Однакові спадкові права закон надає як повнорідним, так і неповнорідним братам і сестрам. Двоюрідні брати і сестри спадкоємцями за законом не визнаються.

У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця (ст.1263 ЦК).

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини (ст. 1264 ЦК).

У п’яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів дальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.

У п’яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п’ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів для існування (ст.1265 ЦК).

Спадкоємцями за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Згідно зі ст. 1218 ЦК до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя.

Не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.

Не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини.

Не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

Не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду.

Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу.

За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов'язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.

До кола обов’язкових спадкоємців законодавство України відносить осіб, які потребують особливого, підвищеного захисту. Це:

· малолітні діти спадкодавця (особи у віці до 14 років);

· неповнолітні діти спадкодавця (особи віком від 14 до 18 років);

· повнолітні непрацездатні діти, удівець (вдова), батьки спадкодавця (н епрацездатними є особи по досягненя пенсійного віку, встановленого законодавством України та інваліди І, ІІ, ІІІ груп).

Цей перелік є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

Стосовно дітей спадкодавця у віці до 18 років, то їх право на обов’язкову частку у спадщині законодавцем не пов’язується з отриманням доходів та з тією обставиною, працюють вони чи ні.

Право на обов’язкову частку мають також непрацездатні вдова (вдівець), тобто та особа, яка перебувала у зареєстрованому шлюбі зі спадкодавцем. Чоловік і жінка, які не перебували у зареєстрованому шлюбі між собою, права на обов’язкову частку не мають.

При видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус визначає коло осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині і витребовує докази, які підтверджують право таких спадкоємців на одержання обов’язкової частки.

Непрацездатність підтверджується відповідними документами:

· непрацездатність, пов’язана з віком встановлюється за паспортом, свідоцтвом органу РАЦС;

· непрацездатність, пов’язана зі станом здоров’я підтверджується довідкою, виданою відповідним органом медико-соціальної експертизи.

Продовження особою трудової діяльності після досягнення загального пенсійного віку не позбавляє права на обов’язкову частку у спадщині. Однак, вихід на пенсію на пільгових підставах права на обов’язкову частку у спадщині не дає.

Слід зазначити, що обов’язкова частка особам, які мають на неї право видається лише у таких випадках, коли:

- вказаний спадкоємець взагалі не зазначений у заповіті,

- спадкоємцю заповідано частку, яка є меншою від обов’язкової.

Непрацездатність, незалежно від критерію визначення, установлюється на момент відкриття спадщини.