Підстави та правові наслідки позбавлення дієздатності фізичної особи.

Цивільне законодавство України передбачає можливість визнання громадянина недієздатним. За ст. 39 ЦК фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу нездатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Вказане правило свідчить про те, що громадянин може бути позбавлений цивільної дієздатності з урахуванням його психічного стану і неможливості розсудливо вести свої справи. Інші обставини, зокрема сліпоглухонімота, параліч тощо, не спричинюють настання такого наслідку.

Визнання громадянина недієздатним можливе в судовому порядку. Сам по собі факт душевної хвороби або недоумства, хоч і очевидний для оточення чи навіть підтверджений довідкою лікувального закладу, ще не означає, що даний громадянин є недієздатним. Лише наявність судового рішення дає підставу вважати громадянина недієздатним. Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішення суду про це. Якщо від часу виникнення недієздатності залежать певні правові наслідки (укладення шлюбу, договору), суд може визначити день, з якого особа визнається недієздатною.

На підставі рішення суду про визнання особи недієздатною виникають правові наслідки:

1. У п. 2 ст. 41 ЦК встановлюється, що недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину.

2. Над особою, що визнана недієздатною призначається опікун, який від імені особи укладає угоди (п. 3 ст. 41 ЦК). Укладені раніше односторонні угоди (видача довіреності, заповіт), договори, пов’язані з особою громадянина, визнаного недієздатним (договір доручення), припиняють свою дію.

3. За ст. 1184 ЦК шкода, завдана недієздатною фізичною особою, відшкодовується опікуном або закладом, який зобов’язаний здійснювати нагляд за нею, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини. Обов’язок цих осіб відшкодувати шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, не припиняється в разі поновлення її цивільної дієздатності.

8. Підстави визнання фізичної особи безвісті зниклою.

Безвісна відсутність — засвідчений у судовому порядку факт довготривалої відсутності громадянина в місці його проживання, якщо не вдалося встановити місце його перебування.

Відповідно до чинного законодавства (ст. 43 ЦК) фізична особа може бутивизнана в судовому порядку безвісно відсутньою, якщо:

1) протягом одного року в місці, де вона постійно або переважно проживала, немає відомостей про місце її перебування. День одержання останніх відомостей може бути підтверджено пред’явленням останнього листа відсутнього громадянина або іншим способом (наприклад, показання свідків). Якщо неможливо встановити день одержання останніх відомостей, початком безвісної відсутності вважається перше число місяця, наступного за тим, у якому були одержані останні відомості, а якщо неможливо встановити цей місяць — 1 січня наступного року (п. 2 ст. 43 нового ЦК);

2) визнання громадянина безвісно відсутнім допустимо за умови, що встановити місце його перебування неможливо. Тому до розгляду справи у відповідні організації за останнім відомим місцем перебування громадянина, місцем роботи, місцем народження і т. п. надсилаються запити про існуючі відомості про нього. Заінтересовані особи повинні надати докази того, що вони вживали всіх необхідних заходів до встановлення місця перебування такої особи Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою встановлюється ЦПК.

Визнання фізичної особи безвісно відсутньою на підставі рішення суду тягне за собою ряд правових наслідків, але не відображається на його правоздатності та дієздатності. Фізична особа, що перебуває живою, не перестає бути суб'єктом права.

Правові наслідкивизнання фізичної особи безвісно відсутньою:

1. Встановлення опіки над майном фізичної особи, яка визнана безвісно нотаріусом, який за останнім місцем проживання особи описує належне їй майно (ч. 1 ст. 44).

Опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або фізичної особи, місце перебування якої невідоме, приймає виконання цивільних обов'язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах (ч. 3 ст. 44 ЦК).

З майна, що належить безвісно відсутньому, видається утримання громадянам, яких безвісно відсутній зобов'язаний за законом утримувати. За рахунок цього майна опікун задовольняє вимоги зі сплати боргів за зобов'язаннями безвісно відсутнього (ч. 4 ст. 44 ЦК).

За заявою заінтересованої особи опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, надає за рахунок цього майна утримання особам, яких вона за законом зобов'язана утримувати (ч. 2 ст. 44).

1. Неповнолітні та повнолітні непрацездатні діти, непрацездатні батьки, дружина незалежно від віку і працездатності, якщо вона доглядає за дітьми безвісно відсутнього, що не досягли 8 років, має право вимагати призначання їм пенсії у зв'язку з визнанням годувальника безвісно відсутнім.

2. Чоловік або дружина безвісно відсутнього набувають права розірвати шлюб у спрощеному порядку через органи реєстрації актів громадянського стану.

3. Припиняються зобов'язання, тісно пов'язані з особою безвісно відсутнього (наприклад, дія довіреності, договору поруки);

4. Кредитори мають право вимагати задоволення з майна цієї особи.

Зазначені юридичні наслідки спрямовані на усунення невизначеності у правових відносинах за участю безвісно відсутнього громадянина.

Правові наслідки якщо фізична особа, визнана безвісно відсутньою, з'явилася або виявлено її місце перебування:

1. Якщо фізична особа, визнана безвісно відсутньою, з’явилася або виявлено її місце перебування, районний (міський) суд, одержавши відповідну заяву, призначає справу до слухання і скасовує попереднє рішення (ст. 265 ЦПК України, ст. 45 ЦК).

2. На підставі рішення суду відміняється опіка, встановлена над майном безвісно відсутньої особи.

3. П рипиняються виплати пенсій відповідним особам на підставі с удового рішення про скасування визнання безвісно відсутньою особою.

4. Можливе поновлення шлюбних відносин між громадянином, який повернувся, та його дружиною шляхом нової реєстрації шлюбу, якщо шлюб було розірвано.

Але ті правовідносини, які були припинені на підставі раніше винесеного рішення, не відновлюються.