Розділ 1. Поняття та ознаки джерел права

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………3
Розділ 1.Поняття та ознаки джерел прав……………………………………......5
Розділ 2.Нормативно-правовий акт як основне джерело права в України…..11
Розділ 3.Правові звичаї та правова доктрина як джерела права……………...17
Висновки………………………………………………………………………....25
Використані джерела……………..……………………………………………..27

Вступ

Актуальність досліджуваної теми: Безумовно, для того щоб функціонувала правова система необхідна наявність правовімих норм, певних правил поведінки, без яких неможливе існування держави та суспільства. При цьому варто враховувати ті історичні засади, принципи погляди, які склалися у певній країні. Так, як у світі існують загальноприйняті дві правові системи – це англосаксонська та романо-германьска, Україна відповідно відноситься до другої, при визначенні джерел права тієї чи іншої країни варто враховути й те до якої системи відноситься держава. Адже, джерела права формуються та укорінюються у державі історично, під впливом багатьох факторів та подій.

В сучасному світі важливим є процес реалізації правових норм, виконання ними свого призначення, свої функцій, що неможливо без їх відповідного вираження у певній формі. Адже, так їх вираження є, безумовно, гарантом ралізації прав, свобод людини та громадянина, побудови правової та демократичної держави, де правові норми є загальновизнаними та загальнообов’язковими.

Предмет дослідження: джерела права – як зовнішня форма вираження правових норм, їх ознаки та функції, нормативно-правовий акт як основне джерело права в Україні, джерела права інших правових систем, їх роль в системі права України.

Обєкт дослідження: Конституція України, підручники з теорії держави і права, наукові статті та окремі думки, тези з даного питання.

Методологічна база дослідження: визначається специфікою об'єкта і предмета. Методологічна основа курсової складається з базових науково-теоретичних положень, прийнятих у юридичній науці, зокрема у теорії держави та права. При підготовці курсової роботи були використані загальнонаукові та спеціальні методи. Зокрема, порівняльно - правовий, системний, логічний метод, структурно - функціональний, а також метод систематизації та узагальнення - для обгрунтування висновків та теоретичних положень курсової роботи.

Мета дослідження: визначити роль джерел права у правовій ситемі, процес їх формування та значення для реалізії правоих норм та принципів права. Тому для цього необхідно вирішити такі завдання:

1. Поняття джерела права

2. Значення нормативно-правовго акту як основного джерела права в Україні

3. Основні ознаки та функції н-п акту

4. Визначити роль інших джерел права

Отже,дослідження джерел права - це одне із пріорітетних завдань науки, так як саме від закріплення норм права, адже зміст і форма –це єдине ціле – залежить їх реалізація та коректне використання до відповідних правовідносин

Розділ 1. Поняття та ознаки джерел права

Термін «джерело права» вперше було введено у науковий обіг ще за часів Давнього Риму. Тіт Лівій у праці «Римська історія» назвав Закони ХІІ таблиць «джерелами всього публічного і приватного права», оскільки вони вважалися давньоримськими правознавцями витоками права. Таке розуміння джерела права відповідає первинному лінгвістичному значенню слова «джерело», під яким розуміється те, що дає початок чому-небудь, звідки походить що-небудь.

На доктринальному рівні джерела права починають досліджуватися правознавцями лише наприкінці ХІХ ст.[1]

Представники різних шкіл праворозуміння по-різному визначали зміст цього поняття.Позитивісти вважали, що джерелом права є позитивні, створені державою нормативні приписи, які захищаються її примусовою силою. Прихильники нормативістської школи права вбачали джерело права в абстрактній, неписаній основній нормі («грунднормі»), що і дає початок усьому праву. Всі правові норми виводяться з «грунднорми», при цьому кожна вища за юридичною силою норма є джерелом для нижчої, що їй підпорядкована: конституція є джерелом законів, закони джерелом судових рішень та інших індивідуальних актів.

Прихильники соціологічного напрямку в правознавстві вважали джерелами права соціальну і юридичну практику.[2]

В юриспруденції склалися такі підходи до розуміння терміна «джерела права»:

· джерела виникнення права як соціального явища, сила, що творить право (правоутворююча сила);

· пам'ятки історії, літератури, судові справи та звичаї, що існували історично та мали значення для чинного на той час права;

· певний вид діяльності державної влади з утворення норм права;

· матеріали, взяті за основу того чи іншого законодавства;

· способи зовнішнього виразу, існування та перетворення права.[3]

Поняття «джерела права» нерідко використовується в літературі у розумінні «джерела пізнання права». Цим поняттям охоплюється все те, що містить відомості, які дають можливість пізнати зміст та особливості права різних країн у різні історичні періоди. В цьому значенні джерелами права виступають тексти законів, записи звичаїв, судові справи, промови видатних юристів, літописи та історичні хроніки, археологічні пам' ятки тощо. Таке розуміння джерел права є не менш виправданим, оскільки відповідає другому лінгвістичному розумінню слова «джерело» як письмової пам'ятки, документа, що стає основою наукових досліджень.

Джерела права це способи вираження і закріплення правових норм, на-дання їм юридичного значення.
Прийнято виділяти:
1)джерело права в матеріальному змісті;
2)джерело права в ідеальному змісті;
3)джерело права в юридичному (формальному) змісті.
Джерелом права в матеріальному змісті є розвиток суспільних відносин. До них належать засоби виробництва матеріального життя, форми власності та інше.[4]
Під джерелом права в ідеальному змісті розуміють правову свідомість.
в) тонкощі між розумінням понять джерела та форми права
Коли ж кажуть про джерела у юридичному змісті, то мають на увазі різноманітні форми (засоби) вираження правових норм. Окремі вчені (Н.Г.Александров, Л.Р.Сюкияйнен) відносять до джерел права діяльність держави по встановленню правових норм або адміністративні і судові прецеденти. При цьому форми вираження таких норм розглядаються як форми, а не як джерела права.[5] Форма права - це форма саме права як окремого явища, і співвідноситься вона тільки зі змістом права. Її призначення - впорядкувати право, додати йому властивості державно-владного характеру. Виділяють зовнішню і внутрішню форми права. Форми (джерела), звичайно, класифі-куються на різні види. Так, форми права поділяються на дві великі групи: внутрішня форма права;
зовнішня форма права.
Під внутрішньою формою права розуміють систему права, що має об’єктивний характер своєї побудови, який відображається в єдності і узгодженості всіх її норм, диференційованих за правовими комплексами, галузями, підгалузями, інститутами і нормами права.
Зовнішня форма права – це спосіб об’єктивізації форми права, зовнішнього прояву, матеріальної фіксації.
Внутрішня форма права - це структура і зв'язки. До неї відносять систему права, горизонтальну і вертикальну структури співпідпорядкованості всіх її елементів. Щодо зовнішньої форми права в сучасній юридичній літературі не сформувалося єдиного розуміння, що, мабуть, пов'язано з неоднозначним трактуванням різноманітними авторами вже самого змісту права. Іноді, наприклад, думають, що поняття права виражає державна воля, а форма права – це юридичні норми. [6]Здається, проте, що більш близькі до істини є ті вчені, що поняття права визнають не як державну волю (це - його сутність), а як юридичні норми, і в цьому зв'язку формою називають джерела права. Правова норма це не форма права, а саме право. Як уже відзначалося, в юридичній літературі, термін"джерело" у сенсі форми вираження норм права одержав широке поширення, він достатньо зручний і образно показує, що нормативний правовий акт містить правові норми і з нього як із джерела беруться дані про склад правових норм..Для позначення форм вираження правових норм доцільно використовувати термін "джерело норм права", тоді "джерелом права" можна позначати соціальні умови і передумови права, а "юридичним джерело" (Р.О.Халфін) – правотворче рішення компетентного органу про прийняття, зміну або скасування нормативного правового акту, правових норм.[7]

Прийнято виділяти такі основні джерела права:

Нормативно-правовий акт - це вихідний, як правило, від компетентного органа держави акт-документ, що містить норми права.

У сучасних державах нормативно-правовий акт являє собою найпоширеніше джерело права. Він установлює, змінює, скасовує норми права, уводить їх у дію. Основними суб'єктами права, які приймають і видають нормативно-правові акти, є відповідні правотворческие органи держави. Вони приймають і видають нормативно-правові акти на основі й у межах своєї компетенції.[8]

Нормативно-правовий договір - це добровільна угода двох і більше сторін, що містить норми права.

Нормативно-правовий договір - це, як правило, спільний акт-документ, що містить норми права, що є результатом добровільного, взаємопогоджуваного волевиявлення правотворческих органів (суб'єктів правотворчества).

Нормативно-правовий договір - основне джерело права в міжнародному праві. Ратифіковані міжнародні договори України - джерело права України, невід'ємна частина її національного законодавства (ст. 9 Конституції України). У внутрішньодержавному праві України до нормативно-правових договорів ставиться, наприклад, колективний договір, що укладається профкомом підприємства від імені трудового колективу із власником або уповноваженим їм органом.[9]

Правовий звичай - це санкціонований державою звичай, що здобуває в чинність цього загальнообов'язкове значення.

Санкціонування того або іншого звичаю державою означає визнання їм певного звичаю як загальнообов'язкове правило поводження, адресованого відповідним суб'єктам права. Підставою санкціонування державою звичаїв є відповідність спрямованості їхнього регулятивного впливу на суспільні відносини цілям, завданням, інтересам держави. Санкціонування державою звичаю обумовлює придбання їм таких ознак як загальобов'язковість, охорона державою від порушень. Ці ознаки правових звичаїв властиві й нормам права безпосередньо встановлених державою

Правові звичаї як джерело права з'явилися давно. Про це свідчать, наприклад, закони XІІ. таблиць (Древній Рим V в. до, н.е.). Закони Драконта (Афіни VII в. до н.е.) і інші юридичні пам'ятники. Один зі шляхів виникнення права- поява так званого звичаєвого права, що складає із правових звичаїв.

У сучасних державах, включаючи Україну, сфера суспільних відносин, регульованих правовими звичаями, помітно мала й обмежена, на відміну від сфери дії законодавства.[10]

Правовий прецедент - це рішення державного органа (судового, адміністративного) по конкретній юридичній справі, що являє загальнообов'язковий приклад рішення наступних аналогічних справ.

Види правових прецедентів:

а) судовий;

б) адміністративний.

Розходження цих прецедентів пов'язане з існуванням у механізмі держави судових і адміністративних органів. У ряді сучасних держав судовий прецедент займає помітне місце серед джерел (форм) права. До числа таких держав насамперед ставляться Англія (батьківщина правового прецеденту) і США. Однак правила й межі дії судового прецеденту в цих країнах неоднакові.

В Україні судовий прецедент не є джерелом права, оскільки суди не ставляться до числа правотворческих органів. Публикуемые в Україні збірники рішень конкретних юридичних справ вищими судовими інстанціями служать орієнтиром правильного розуміння й однакового застосування норм матеріального й процесуального права.[11]