Централізованих функцій політики, керування та обліку QoS.

Засоби QoS-вузла – основний виконавчий механізм служби QoS, тому що саме вони безпосередньо впливають на процес просування пакетів між вхідними й вихідними інтерфейсами комутаторів та маршрутизаторів, а отже, визначають вплив цього пристрою на характеристики якості обслуговування мережі. Засоби QoS вузла можуть містити компоненти двох типів:

• механізми обслуговування черг;

• механізми кондиціонування трафіку.

Механізми обслуговування черг є необхідним елементом будь-якого пристрою, що працює за принципом комутації пакетів. Коли швидкість надходження трафіку стає вищою від швидкості його просування, виникають черги. Саме в такі періоди є необхідними механізми обслуговування черг: варіюючи вибіркою пакетів, вони впливають на час їх перебування в черзі, а значить, і на величину затримування, яка є одним із найважливіших параметрів якості обслуговування. За замовчуванням у мережевих пристроях черги обслуговуються за найпростішим алгоритмом FIFO (першим прийшов – першим обслугован), що є достатнім тільки для реалізації обслуговування "якщо це можливо".

Підтримування повноцінного обслуговування QoS потребує більш складних механізмів, які обробляють кілька класів потоків, наприклад алгоритми пріоритетного або зваженого обслуговування.

Механізми кондиціонування трафіку вирішують завдання створення умов для якісного обслуговування трафіку інакше: не шляхом вибору оптимального алгоритму обслуговування черги, а за рахунок її скорочення. Скоротити чергу можна, впливаючи на вхідний трафік: наприклад, уповільнити надходження потоку в даний вузол, зменшити його нерівномірність тощо Механізми кондиціонування трафіку можна реалізувати в кожному вузлі мережі або тільки в прикордоних пристроях.

Останній варіант часто використовують провайдери, кондиціонуючи трафік своїх клієнтів.

Протоколи сигналізації QoS застосовують для того, щоб механізми QoS у окремих вузлах могли обмінюватися службовою інформацією для координації зусиль у забезпеченні параметрів якості обслуговування на всьому шляху проходження потоку, тобто "з кінця в кінець".

Наприклад, за допомогою засобів сигналізації застосовання може зарезервувати собі вздовж усього маршруту слідування до потрібного пункту середню пропускну здатність (для мереж IP цю функцію підтримує протокол RSVP).

Централізовані функції політики, керування та обліку QoS не є обов'язковими в архітектурі служби QoS, але їх наявність є потрібною у великих мережах. Кожен користувач і кожне застосовання потребують обслуговування з максимально високим рівнем якості (наприклад, пропускною здатністю). Отже, необхідними є засоби, за допомогою яких адміністратор міг би визначати раціональний рівень якості обслуговування для окремих користувачів та застосовань, або для їх груп. Функції політики дають змогу адміністратору створювати правила, за якими мережеві пристрої можуть формально, на основі набору ознак, розпізнавати окремі типи трафіку й застосовувати до них певні можливості QoS.

Правила можна конфігурувати та зберігатися окремо в кожному мережевому пристрої. Однак це вимагає від адміністратора великої мережі значних зусиль та стає причиною виникнення великої кількості помилок, що порушує узгоджену роботу мережевих пристроїв.

Для великої мережі централізація засобів QoS є закономірною та очевидною. У цьому випадку спільні правила, чинні для всіх пристроїв мережі, зберігають на сервері політики (чи декількох серверах, що дає змогу забезпечити надійність і продуктивність системи підтримки політики). Адміністратор конфігурує правила в одній точці, що зменшує витрати його праці й кількість помилок. Потім спеціальний протокол інформує про них усі мережеві пристрої, які підтримують якість обслуговування, а ті, у свою чергу, застосовують їх для кондиціонування трафіку та керування чергами відповідно до вказаних параметрів.

33. Що розуміють під бізнес-моделлю надання послуг? Охарактеризуйте основні бізнес-моделі та їх особливості?

Бізнес-модель надання послуг визначає учасників процесу надання та споживання послуг та їх співвідносення.

У той час, коли телекомунікації ще були тільки набором спеціалізованих мереж, призначених для передавання інформації конкретного виду, користувачі в основному користувалися транспортними послугами мережі для обміну своїми повідомленнями. Мережеві оператори в основному займалися створенням і підтриманням працездатності телекомунікаційної мережі, тобто інфраструктурою зв'язку, та мінімально зосереджували уваги маркетингу. Це призвело до появи операторів монополістів. Якщо виникала конкуренція, то вона зводилася до того, що оператори змагалися у розвитку інфраструктур – географічному покритті, ефективності експлуатації та ін.

У біснес-моделі надання традиційних послуг електрозв'язку наявними були лише два основних учасника: оператор і користувач. Цю модель прийнято називати інфраструктурною бізнес-моделлю. На її основі надають кінцеві послуги користувачам або у вигляді однієї послуги (наприклад, послуга телефонії) або комплексу (телефонія + доступ у Інтернет за тією ж абонентської лінії).

З появою цифрової комунікаційної техніки та волоконно-оптичних ліній зв'язку мережеві ресурси стають більш якісними й суттєво дешевшими. Розвиток технологій мобільного зв'язку дає змогу ліквідувати прихильність абонентського терміналу до стаціонарного гнізда телекомунікаційної мережі. І, нарешті, поява концепції інтелектуальної мережі IN забезпечує найважливіший ідеологічний прорив – відокремлення процесу формування послуги від пристроїв мережної комутації. Цю ідеологію реалізують також у архітектурі Інтернету.

Усе більш цінними для споживача ставали не послуги транспорту, а сервіси мережі, доступ до яких забезпечується завдяки споживанню послуг транспорту. У результаті в ланцюжку формування послуг між оператором і користувачем виникла ланка сервіс-провайдерів, компаній, що мають маркетингову спрямованість і створюють послуги, необхідні кінцевим користувачам.

Тріада оператор, сервис-провайдер, користувач утворюють інфраструктурно-сервісну бізнес-модель надання послуг. Ця модель вже сформовано під впливом підвищеного попиту на послуги. Сервіс-провайдери, які працюють на основі цієї моделі пропонують певний пакет послуг, який забезпечують за допомогою обладнання їх власного сервісного вузла, але на основі мережевої інфраструктури, яка належить операторові зв'язку.

Мультисервісність мереж, яка забезпечувалась процесами галузевої конвергенції в телекомунікаціях, сприяла подальшому розвитку сервісної бізнес-моделі надання послуг.

В таку модель під'єднують нові суб'єкті, зацікавлені у розширенні та розвитку ринку послуг у цілому. Крім оператора, сервіс-провайдера та користувача можуть бути наявними такі додаткові суб'єкти ринку послуг, як постачальники інформації, брокери, ритейлери та ін.

Постачальник інформації надає інформацію постачальнику послуг – сервіс-провайдеру для розміщення на Web-серверах. Брокер надає інформацію про постачальників послуг та їх потенційних абонентів, сприяє користувачам у пошуку постачальників, які надають необхідні послуги.

Ритейлер виступає як посередник між абонентом і постачальником з метою адаптації послуги до індивідуальних вимог абонента. Усі ці компанії мають на меті заповнити мережі трафіком, що стимулює подальший розвиток інфраструктур операторів зв'язку, в яких зниження прибутковості від базових телекомунікаційних послуг змінюється зростанням доходів від участі в наданні інтегрованих послуг на основі різноманітного контенту.

Розглянута модель називається сервісною бізнесмоделлю надання послуг (див. рис. 15.1). У ній послуги знаходяться на перехресті інтересів різних груп: технічних спеціалістів, маркетологів, інформаційних агентств, комерційного персоналу й користувачів.

34. Перерахуйте основні класифікаційні ознаки, за якими здійснюється виділення сегментів в телекомунікаційних мережах. Що таке сегменти LAN, MAN, WAN?

Ієрархічність одна з ознак мереж зв'язку, що постулює розташування частин та елементів цілого в порядку від вищого до нижчого. Дотримуючись цієї закономірності, ми можемо розчленовувати мережу на окремі підмережі (сегменти) нижчого порядку. Наприклад, глобальна мережа може бути представлена сукупністю територіальних мереж різного масштабу: континентальних, регіональних, міських, локальних та ін.

Принципи побудови телекомунікаційної мережі як складного об'єкта базуються на способах її декомпозиції. Цей процес полягає у виділенні в мережі відносно незалежних структурних фрагментів, так званих сегментів. Будь-який сегмент глобальної мережі можна розглядати як самостійну мережу більш низького рівня.

Сегментний підхід слід розглядати не стільки як спосіб декомпозиції мережі, скільки як спосіб її синтезу (що нагадує принцип «дитячого конструктора»), метою якого є визначення принципів утворення сегментів і правил поєднання сегментів між собою.

Зважаючи на економічну доцільність, основним завданням сегментації слід вважати максимізацію частки трафіку, який замикається всередині сегментів, та мінімізацію тієї його частини, яка циркулює між сегментами.