Практична цінність даної роботи полягає у можливості застосування її висновків при викладанні англійської мови як іноземної.

Вступ

Сучасна лінгвістика все більшу увагу приділяє вивченню закономірностей відображення емоцій у мовленні. Це явище можна пояснити тим фактом, що мова напряму зв’язана з описом об’єктивної дійсності, яка оточує людину та її реакції на неї, яка проявляється у людських емоціях, які реалізуються не тільки невербально, але виражаються та описуються за допомогою мови та мовлення.

У 1987 році у Берліні пройшов XIV Міжнародний конгрес лінгвістів, на якому було підкреслено важливість вивчення лінгвістичної сторони прояву людських емоцій. [20; 213] Когнітивні основи таких досліджень було розроблено вітчизняними та зарубіжними вченими, серед яких можна виокремити О.О. Селіванову, О. Потапенко, С.Г. Воркачова, Є.В. Димитрова, Н.А. Красавського, В.В. Леонтьєва, В.І. Шаховського, П. Екмана, Дж.Лакофа, A. Вержбицьку та ін. [цит. за 17]

Дослідники художнього тексту підкреслюють, що у художніх творах обов’язково присутні вербальні засоби вираження емоцій. Емоція за своєю суттю є явищем невербальним, однак спеціалісти з психолінгвістики та емотології зазначають можливість вербалізації емоцій та вивчають особливості цього процесу у різних мовах.

Емоції - це таке психічне явище, яке залежить від статі людини, її віку, навіть, учені стверджують, що кожній історичній епосі відповідає та чи інша емоційна домінанта. Емоція характеризується універсальністю, здібністю бути розпізнаною та вербалізованою.

Страх (жах) є однією із домінантних та універсальних емоцій людини. Однак, незважаючи на свою універсальність, дана емоція по-різному виражається носіями різних мов, це пов’язано із специфікою картини світу, яка притаманна тій чи іншій мовній спільноті.

На нашу думку, вивчення лексико-граматичних особливостей вербалізації концепту страх в англійській мові дає можливість більш детально визначити особливості картини світу носіїв англійської мови.

Актуальність нашого дослідження пояснюється відсутністю комплексного аналізу концепту страх в англійській мові з урахуванням особливосей вживання різнорівнех одиниць мовлення.

Об’єкт нашого дослідження складали лексичні та граматичні особливості вербалізації емоційного концепту страх у сучасній англійській мові.

Предметом дослідження у нашій роботі слугувала 1000 відрізків мовлення, що описують стан страху, відібраних методом суцільної вибірки із творів сучасних американських та британських авторів.

Методи дослідження включали:

1) контекстуальний аналіз, який дав можливість встановити особливості вживання мовних одиниць у певних контекстах;

2) інтерпретативний аналіз, що дав змогу встановити особливості осмислення концепту «страх» носіями англійської мови та встановити номінативні особливості мовних одиниць,що слугували для вербалізації даного концепту.

Практична цінність даної роботи полягає у можливості застосування її висновків при викладанні англійської мови як іноземної.

Теоретичною базою дослідження слугували роботи вітчизняних та зарубіжних учених у галузі лінкгвокультурології, психолінгвістики, концептології, эмотиології таких як О.О.Селіванова, О.Потапенко, С.Г. Воркачев, Кубрякова, Ю. Степанов, П.Екман, Дж.Лакоф, A. Вержбицька та ін. [цит. за 8]

Робота складається із вступу, розділу І, розділу ІІ та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ І. Визначення поняття «емоційний концепт страху»

У даному розділі ми робимо спробу пояснити взаємозв’язок між емоцією страху та її ментальною презентацією у нашій свідомості.

1.1. Емоція страху: визначення та психологічний опис

Автор книги «Психологія емоцій», психолог Керрол Е. Ізард починає свою книгу з пояснень походження емоції, так як це, на його думку, є важливий початок у вивченні емоції.

У міру еволюції наших предків період дорослішання і навчання молодих осіб ставав все більш тривалим - їм було потрібно все більше часу, щоб навчитися добувати їжу та піклуватися про себе. Для того щоб дитина вижила, між нею і людиною, яка піклується про нього (мати), повинна була виникнути потужна взаємна прихильність. Ґрунтуючись на даних сучасних досліджень, можна з упевненістю стверджувати, що цементуючим фактором взаємної прихильності матері і дитини є емоції. [1; 19]

Однією з причин виникненням емоції в ході революції була необхідність забезпечити соціальний зв'язок між матір'ю і дитиною. [1; 19]

Іншою причиною виникнення емоції була нагальна потреба в комунікації між матір'ю і дитиною, так само як і між дорослими людьми. Численні дослідження, присвячені питанням емоційного розвитку дитини, показують, що задовго до того, як дитина починає розуміти звернену до неї мову і вимовляти окремі слова, вона уже може повідомляти оточуючим про свій внутрішній стан за допомогою деякого набору сигналів. Наприклад, голод і біль можуть проявлятися через зовнішнє вираження фізичного страждання. Про залучення в ситуацію, інтерес до людини або предмету сигналізує вираження радості та інтересу в наявності дитини, тоді як фрустрація виражається гнівом. [1; 22] Система соціальної комунікації, яка ґрунтується на емоціональній експресії, життєво важлива, бо без неї зв’язок між матір’ю та дитиною був би неможливим.

Емоція - це щось, що переживається як почуття (feeling), яке мотивує, організовує і направляє сприйняття, мислення та дії. [1; 27]

Пол Томпсон Янг, у своїй книзі «Психологія емоцій» ("The psychology of emotions"), дає наступне визначення емоції:

Емоція (від лат. Emoveo - вражаю, хвилюю) - психічний процес середньої тривалості, що відображає суб'єктивне оціночне ставлення до існуючих або можливих ситуацій. Емоції відрізняють від інших видів емоційних процесів: афектів, почуттів і настроїв. [23; 441] Емоції, як і багато інших психічних явищ, вивчені слабко і розуміються різними авторами по-різному, тому наведене вище визначення не можна вважати ані точним, ані загальноприйнятим. [28; 327]

Кожен аспект даного визначення є надзвичайно важливим для розуміння природи емоції. Емоція мотивує. Вона мобілізує енергію, і ця енергія в деяких випадках відчувається суб'єктом як тенденція до вчинення дії. Емоція керує розумовою та фізичною активністю індивіда, спрямовує її в певне русло. Емоція регулює або фільтрує сприйняття. Емоція щастя змушує людину сприймати світ через горезвісні рожеві окуляри.

Взаємодія почуття і думки - афективно-когнітивні структури. Коли емоція виникає як відгук на конкретний ментальний образ - символ, поняття або думку, можна говорити про виникнення зв'язку між почуттям і думкою, або про афективно-когнітивні структури. [24; с. 27]

Більшість вчених, як і звичайні люди, неспеціалісти, класифікують емоції на позитивні та негативні. Подібна класифікація - узагальнена класифікація емоцій в цілому правильна і корисна, і все-таки поняття «позитивний», «негативний», «позитивний» і «негативний» в додатку до емоцій вимагають деякого уточнення. Такі емоції, як гнів, страх і сором, - відносять до категорії негативних. І в той же час відомо, що спалах гніву може сприяти виживанню індивіда або частіше - захист особистої гідності, збереження особистісної цілісності, виправлення соціальної несправедливості. Корисним для виживання може стати і страх; він, як і сором, виступає регулятором агресивності і слугує утвердженню соціального порядку. Невиправдані, безпричинні спалахи гніву або страху можуть привести до негативних наслідків, як для людини, що зазнає гнів або страх, так і для її оточення. До таких саме наслідків може привести і радість, якщо в її основі лежить зловтіха, якщо радісне переживання пов'язано з надмірним збудженням чи викликано прихованими мотивами, - такі випадки описані Лоренцом як приклад «войовничого ентузіазму». Замість того щоб говорити про негативні і позитивні емоції, було б правильніше вважати, що існують такі емоції, які сприяють підвищенню психологічної ентропії, і емоції, які, полегшують конструктивну поведінку. Подібний підхід дозволить віднести ту чи іншу емоцію в розряд позитивних або негативних залежно від того, який вплив вона робить на всередині особистісні процеси і процеси взаємодії особистості з найближчим соціальним оточенням при обліку більш загальних екологічних факторів. Так, звичайно відносяться до розряду негативних емоцій страх (наприклад, боязнь авіа перельотів, антибіотиків, школи) найчастіше дійсно має шкідливі наслідки. [цит. за 27; 34] Керрол Е. Ізард визначає страх так: страх - це абсолютно певна, специфічна емоція, яка заслуговує виділення в окрему категорію. [27; 293]

Розгляд страху як специфічної емоції дозволяє відокремити його від феномена тривоги. Тривога це комбінація, або зразок емоцій, і емоція страху - лише одна з них. Розгляд страху як окремої емоції, відмінною від феномена тривоги, дозволить проаналізувати специфічний вплив страху на когнітивні процеси і поведінкові акти, а також особливості його взаємодії з іншими емоціями. Короткий визначення емоції: страх складається з певних і цілком специфічних фізіологічних змін, експресивної поведінки та специфічного хвилювання, що виникає через очікування загрози або небезпеки. У маленьких дітей, так само як і у тварин, відчуття загрози або небезпеки пов'язано з фізичним дискомфортом, з неблагополуччям фізичного «Я»; страх, яким вони реагують на загрозу, це боязнь фізичного пошкодження. [27; с. 35]

Як причини страху Томкінс називає драйви, емоції і когнітивні процеси. Деякі дослідники розглядають розвиток емоції страху як функцію якості прихильності дитини до матері. Інші дослідники, говорячи про причини страху, виділяють специфічні події та ситуації. Драйви та гомеостатичні процеси як активатори страху. У порівнянні з емоціями і когнітивними процесами, драйви та процеси, що забезпечують гомеостаз організму, складають найменш значимий клас активаторів страху. Драйв набуває психологічне значення тоді, коли його інтенсивність досягає критичного рівня, коли він сигналізує людині про гострий фізіологічному дефіциті. У цих випадках драйв активує емоцію, і такою емоцією може бути страх. Томкінс наводить такий приклад:

«Коли потреба в кисні стає настільки критичною, що активує драйв, вона в той же самий час активує і афект, і цим афекту, як правило, є масована реакція страху. Якщо перешкоди, що стоять на шляху задоволення потреби, що не будуть негайно усунені, реакція страху переросте в паніку. Потреба в кисні - одна з життєво важливих потреб живого організму, і потужний афект, який супроводжує відчуття задухи, гарантує негайну концентрацію уваги на задоволенні потреби, і тому є одним з найважливіших факторів безпеки» [29; 441].

Емоції є активаторами страху, виходячи з робіт Томкінса. Будь-яка емоція може активувати страх за принципом емоційного зараження. На думку Томкінса, реакції переляку і збудження в силу подібності їх нейрофізіологічних механізмів з механізмами, що лежать в основі емоції страху, часто є активаторами останнього. Він вважає, що базова взаємозв'язок між емоціями інтересу, подиву і страху обумовлена ​​схожістю їх нейрофізіологічних механізмів. Томкінс вважає, що «раптове і повне звільнення від тривалого й інтенсивного». Переживаючи страх і висловлюючи його в поведінці, людина отримує зворотній зв'язок від власної емоційної експресії, і це може посилювати його страх. У цьому сенсі саме по собі переживання страху лякає людину. [25; с. 68]

Страх - надзвиячайно сильна емоція, і вона має досить помітний вплив на перцептивно-когнітивні процеси і поведінку індивіда. Коли ми відчуваємо страх, наша увага різко звужується, загострюючись на об'єкті або ситуації, що сигналізує нам про небезпеку. Інтенсивний страх створює ефект «тунельного сприйняття», тобто істотно обмежує сприйняття, мислення і свободу вибору індивіда. Крім того, страх обмежує свободу поведінки людини. Можна сказати, що в страху людина перестає належати собі, він рухається одним-єдиним прагненням - усунути загрозу, уникнути небезпеки. Даний ефект може мати адаптивне значення, і ми пізніше переконаємося в цьому. Якщо страх обґрунтований і людина в стані сконцентрувати всю свою енергію і швидко усунути загрозу, то ми можемо з повним правом заявити, що звуження сприйняття і обмеження свободи поведінки не тільки виправдані, але й необхідні. Слабкий страх переживається як тривожне передчуття, занепокоєння. У міру наростання страху людина відчуває все більшу невпевненість у власному благополуччі. Інтенсивний страх переживається як почуття абсолютної незахищеності і невпевненості у власній безпеці. У людини виникає відчуття, що ситуація виходить з-під його контролю. Він відчуває загрозу своєму фізичному і/або психічному «Я», а в екстремальних випадках - навіть загрозу своєму життю. [22; 213]

На думку Томкінса, страх - сама токсична, сама згубна емоція. Згубність страху проявляється в тому, що він в буквальному сенсі може позбавити людину життя, досить згадати випадки смерті, викликаної страхом перед «псуванням». Крайній прояв страху, яке ми називаємо жахом, супроводжується надзвичайно високим рівнем активації вегетативної нервової системи, відповідальної за роботу серця та інших органів. Надлишкова активація вегетативної нервової системи створює непомірне навантаження на життєво важливі органи, які в цих умовах працюють на межі зриву. Саме тому, що страх є потенційно небезпечним переживанням. [25; с. 87] Дослідження Ніни Бал дає нам цінну інформацію про феноменології страху і про парадоксальному впливі страху на поведінку, - перелякана людина може або одержати параліча, або втекти. Бал вселяла своїм випробуваним, що знаходяться в гіпнотичному сні, відчуття страху. Випробовувані описували свої відчуття, не виходячи зі стану гіпнозу, після того як інтенсивність емоції знижувалася. Ось деякі приклади зі звітів випробуваних: «Я хотів відвернутися... і не міг... я був занадто переляканий, щоб зрушити з місця». Або: «Все моє тіло немов стало ватяним... я хотів втекти... але немов скам'янів і не міг рухатися». [27; с. 248]

Немає точного пояснення, чому страх іноді викликає заціпеніння, повну нездатність до руху. Можливо, ця реакція була успадкована від наших предків-тварин, які завмирали, прикидаючись мертвими, щоб не стати здобиччю хижака. Подібне припущення виглядає досить правдоподібним. І сьогодні є хижаки, які нападають тільки на рухому здобич. Реакція заціпеніння, так само як і реакція втечі, виконує захисну функцію [27; с. 251]

Другий безпосередній ефект страху - його здатність мотивувати втеча - цілком зрозумілий і пояснимо. Страх - надійний захисник: не існує більш сильної мотивації для пошуку безпечного середовища існування, ніж страх. У сучасної людини страх можуть викликати не тільки фізичні об'єкти або фізична загроза. Ми можемо боятися втратити кохану людину або роботу, але ще страшнішою може стати загроза втрати любові і поваги, в тому числі самоповаги. Помірно виражена емоція страху допомагає нам уникати ситуацій, що загрожують нашому фізичному і психічному «Я».

Поки страх не виходить за межі розумного, в ньому немає нічого жахливого або дезадаптивного. Він захищає людину від небезпеки, змушує враховувати можливий ризик.

Страх виконує соціальну функцію. За спостереженням етолога Ейбл-Ейбесфельдта, страх змушує індивіда шукати допомоги. Так, наприклад, якщо квартиру одного з мешканців будинку обікрали, то дружні сусіди зберуться і вироблять спільний план дій для запобігання подібного в майбутньому. Кожен раз, коли комусь в родині загрожує небезпека, всі члени сім'ї об'єднуються, щоб підтримати близького їм людини. Те ж саме можна спостерігати в будь-якому згуртованому колективі і навіть всередині окремо взятої нації. [28; с. 598]

Незважаючи на те що страх, особливо в його крайніх проявах, переживається досить рідко, більшість людей боїться цієї емоції. Переживання страху відчувається і сприймається людьми як загроза особистій безпеці. Страх спонукає людей робити зусилля, спрямовані на уникнення загрози, на усунення небезпеки. Страх може бути викликаний як фізичної, так і психологічної загрозою. Існує ряд стимулів і ситуацій, на які біологічно люди схильні реагувати страхом. До таких «природним сигналам» небезпеки відносяться біль, самотність і раптова зміна стимуляції. Але в міру набуття досвіду людина навчаються боятися самих різних ситуацій, явищ і об'єктів. Більшість умовних активаторів страху так чи інакше пов'язані з природними сигналами небезпеки. [1; с. 324].

Таким чином із всього зазначеного вище ми можемо зробити висновок, що страх є універсальною, спонтанною емоцією, що не піддається контролю з боку індивіда, який її відчуває. Може у ряді випадків трактуватись як позитивна, тоді як з боку суб’єктивних відчуттів індивіда розглядається як негативна.

Наступна проблема стосується засобам її ментального відображення у свідомості індивіда. На нашу думку, оскільки весь об’єктивний світ сприймається нами через призму відчуттів, які одержують понятійну інтерпретацію у нашій свідомості через формування низки концептів, то і відчуття страху також у нашій свідомості формує свій специфічний концепт, який через особливості феномену, з яким він асоціюється, може бути названим емоційним концептом.

1.2. Суттєві характеристики емоційного концепту «страх»

Ключивим поняттям когнітивістики є «концепт». Дане поняття досліджувалось представниками когнітивної науки впродовж декількох десятиліть, але і сьогодні воно не одержало однозначного трактування.

У сучасній науці існує два основних підходи до вивчення концепту: лінгвокогнітивний та лінгвокультурологічний.

Прихильники першого підходу вважають концепт «оперативною змістовною одиницею пам’яті, ментального лексикону» [цит. за 16; 49]. На їх думку, концепт має різноманітну і перш ніж стати певною концептуальною системою проходить декілька етапів формування [3; 72]

Спочатку з’являються початкові образи понять, які згодом ускладнюються, модифікуються і перетворюються на складні когнітивні утворення. [цит. за 3; 78].

Концепти прийнято класифікувати на семантико-структурній основі: прості (одно слово), складні (такі, що виражаються словосполученнями та реченнями) [3; 48]

У лінгвокультурологічному аспекті концепт - це не тільки суто когнітивне утворення, це також ментальна одиниця із етносемантичною складовою. Н.Д. Арутюнова, А. Вежбицька, С.Г. Воркачов, Ю.С. Степанов, В.И. Шаховський та ін. являються прихильниками зазначеного підходу до розуміння концепта. [цит. за 18; 147]

У свою чергу О.Селіванова зазначає, що концепт є фрагментом знання, досвідом особистості з мовною та позамовною інформацією. Він є ментальним прообразом, ідеєю поняття та самим поняттям. Для нього характерна двоїста сутність: психічна та мовна. Він є ідеальним образом, який уособлює культурно зумовлені уявлення мовця про світ та володіє іменем у мові. [17; 82]

На думку Ю.С. Степанова концепт є смисловим згустком, ментальним утворенням, загальним знаменником між близькими за лексичними значенням одиницями однієї або різних мов [18, с. 40], він виділяє 3 основні рівні у структурі концепту:

1) внутрішня форма(буквальний смисл);

2) пасивний або історичний;

3) новітній, актуальний, або активний.

Як показує аналіз поняття «страх», його структура включає всі зазначені вище аспекти, на цій основі його можна вважати концептом. Його специфіка полягає у тому,що він співвідноситься із емоційним станом, тому його можна вважати емоційним концептом.