Адаптація вищої освіти України до вимог Болонсь­кого процесу.

Євроінтеграція України як чинник соціально-економічного розвитку держави. Системи вищої освіти в країнах Європи і Америки. Болонський процес як засіб інтеграції і демокра­тизації вищої освіти країн Європи. Цілі, принципи та етапи формування Європейської системи вищої освіти в Україні. Європейська кредитно-трансферна система (ECTS). Принципи, шляхи і засоби адаптації Європейської кредитно-трансферної системи (ECTS) у вищу освіту України.

1.1. Концептуальні напрями розвитку вищої освіти в Україні

У сучасному світі, який увійшов у трете тисячоліття, розвиток України визначається в загальному контексті Європей­ської інтеграції з орієнтацією на фундаментальні цінності захід­ної культури: парламентаризм, права людини, права національ­них меншин, лібералізацію, свободу пересування, свободу отри­мання освіти будь-якого рівня та інше, що с невід'ємним атрибутом громадянського демократичного суспільства.

Для України в культурно-цивілізаційному аспекті, європейсь­ка інтеграція — це входження до єдиної сім'ї європейських наро­дів, повернення до європейських політичних і культурних тради­цій. Як свідомий суспільний вибір перспектива європейської інте­грації — це вагомий стимул для успіху економічної і політичної трансформації, що може стати основою національної консолідації.

З метою реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу Указами Президента України затвер­джено Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу. Основними напрямами культурно-освітньої і науково-технічної інтеграції визначено впровадження європейських норм і стандар­тів в освіті, науці й техніці, поширення власних культурних і на­уково-технічних здобутків у ЄС.

Здійснення цього завдання передбачає взаємне зняття будь-яких принципових, на відміну від технічних, обмежень на кон­такт і обміни, на поширення інформації. Особливо важливим є здійснення спільних наукових, культурних, освітніх та інших проектів, залучення українських вчених та фахівців до загально­європейських програм наукових досліджень.

Прогягом 1992—2005 pp. Міністерство освіти і науки України на підставі міжнародних документів з питань демократії, гуманізації в галузі освіти і прав людини здійснило ряд масштабних заходів щодо створення нової нормативно-правової бази національної вищої осві­ти України. Прийнятий в Україні комплекс нормативно-правових документів пройшов апробацію на міжнародному рівні і визначає ідеологію реформування всієї освітньої галузі [1—5].

Незважаючи па досягнення освіти, які забезпечує нова соціо-політична система України, вона ще не забезпечує потрібної яко­сті. Чимало випускників вищих навчальних закладів не досягли належного рівня конкурентоспроможні на європейському ринку праці. Це зобов'язує глибше аналізувати тенденції в європейській та світовій освіті.

Необхідність реформування системи освіти України, її удо­сконалення і підвищення рівня якості є найважливішою соціоку-льтурною проблемою, яка значною мірою обумовлюється проце­сами глобалізації та потребами формування позитивних умов для індивідуального розвитку людини, її соціалізації та самореалізації у цьому світі. Зазначені процеси диктують необхідність визна­чення, гармонізації та затвердження нормативно-правового за­безпечення в галузі освіти з урахуванням вимог міжнародної та європейської систем стандартів та сертифікації.

Історична довідка

Зараз в Україні 347 ВНЗIII—IVрівнів акредитації, з них 233 (67 %) — державні (з них 82 — національні). В Україні навчаються: 2,05 млн студентів (з них 33% — на економічних спеціальностях). На 10 тис. населення припадає 550 студентів [28].

інститути. Держава є основним джерелом фінансування освіти й залишає за собою основні функції управління освітньою діяльні­стю. Більшість ВНЗ підпорядковано профільним міністерствам. Навчання безкоштовне, але студенти сплачують за використання інфраструктури студмістечок, проживання, харчування тощо.

У США понад 2500 коледжів з чотирирічним курсом навчання (бакалаври) та університетів, у яких навчаються майже 15 млн студентів (близько 600 тис. — іноземці). Разом з приватним існує державна вища освіта. Система вищої освіти США теж децентра­лізована. Кожен штат має повноваження проводити свою освітню політику у відповідності до федерального закону про освіту. Ко­жен університет має свою систему оцінювання знань і диплом. Студентів приваблює насамперед можливість вибору навчальних дисциплін та практична спрямованість освіти. Останні 10 років США акцентують увагу на науковій діяльності університетів, ро­блячи ставку на розвиток наукового потенціалу країни. З 2002 р. державна політика у сфері освіти спрямована на підвищення яко­сті і доступності освіти в країні. У 2004 р. видатки на освіту ста­новили 2,3 % ВВП.

У Росії дворівнева система освіти була введена на два роки раніше, ніж в Україні, але, як і в нас, поряд з рівнем бакалавра і магістра зберігається рівень дипломованого спеціаліста. В країні останній час закріплена міждисциплінарність, шо дає можливість студентам обирати курси на різних факультетах.

Японія має близько 600 університетів, з яких 425 приватні. У вищих навчальних закладах навчається майже 2,5 млн студен­тів. Однак у цій країні багато «карликових» університетів, у яких іноді навчається всього 200—300 студентів. У всіх вузах навчан­ня платне. Залежно від престижності навчального закладу і попу­лярності спеціальності вартість навчання становить 5—-100 тис. доларів. Розмаїття мережі навчальних закладів призвело до зни­ження якості освіти. Колишній президент університету Тама Гри-горі Кларк назвав ситуацію в японських вузах «освітнім комуніз­мом», коли студенти роблять вигляд, що вони вчаться, а ви­кладачі вдають, що вони навчають. Виправити таку ситуацію повинна освітня реформа 2001 p., зміст якої полягає в скороченні вищих навчальних закладів за рахунок їх об'єднання в націона­льні університетські корпорації. Крім того, планується впровади­ти наукову діяльність в освітній процес, про що свідчить лозунг: «30 Нобелівських лауреатів за 50 років».

Враховуючи останнє, міністр освіти і науки С. Ніколаєнко пропонує: «В університеті повинен запрацювати трикутник нау-

ка — освіта — бізнес. Зараз маємо дуже розгорнуту освітню сто­рону. А виробнича і наукова — не об'єднані. Коли цей трикутник замкнеться, можна сказати, що Україна готова до інтеграції в Єв­ропу і США [38, с. 23].

1.3. Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти

Основна концепція — участь вищої освіти України в Боннських перетвореннях має бути спрямована лише на її розви­ток і набуття нових якісних ознак, а не втрату кращих традицій і зниження національних стандартів якості.

Слід зауважити, що спроби надати вищій школі загальноєвро­пейського характеру фактично розпочалися ще в 50-ті роки ми­нулого століття з підписання Римської угоди.

У подальшому ці ідеї знаходили свій розвиток у рішеннях цілого ряду конференцій міністрів освіти європейських країн, зокрема:

1. Лісабонська конвенція під егідою Ради Європи — «Про визнання кваліфікацій», 1997 р. Лісабонська угода декларує на­явність і цінність різноманітних освітніх систем і ставить за мету створення умов, за якими більшість людей, скориставшись усіма цінностями і здобутками національних систем вищої освіти і на­уки, зможуть бути мобільними на європейському ринку праці.

2. Сорбонська декларація (1998), коли міністри освіти Фран­ції, Німеччини, Великобританії та Італії підписали Сорбоннську декларацію, яка починається словами: «Останнім часом європей­ський процес набув надзвичайно великого розвитку. Та якими б суттєвими не були ці здобутки, вони не повинні затіняти той факт, що Європа — це не лише зона евро, банків та економічних інститутів: вона також має бути Європою знань».

3. Болонська конвенція стала основою для розвитку Болон­ського процесу. Вона підписана 19 червня 1999 р. 29 євро­пейськими країнами. «Болонським процесом» останніми роками прийнято називати діяльність європейських країн, спрямовану на те, щоб зробити узгодженими системи вищої освіти цих країн. Основний зміст Болонської декларації полягає в тому, що країни-учасниці зобов'язалися до 2010р. привести свої освітні системи у відповідність до єдиного стандарту.

Вихідні позиції учасників процесу в тексті Болонскої деклара­ції формулюються так: «Європа знань» є на сьогодні широко ви-

знаним незамінним фактором соціального і людського розвитку, а також невід'ємною складового зміцнення та інтелектуального збагачення європейських громадян.

Болонський процес — один з інструментів не лише інтегра­ції в Європі і в Європу, а й інструмент загальної світової тен­денції нашого часу — глобалізації. Європейська спільнота має намір зробити внесок у якісну освіту шляхом заохочення кра-їн-учасниць до сприяння підвищенню якості власної освіти. Нині східноєвропейські країни лише починають приймати Бо­лонські ідеї.

Продовженням Болонських ідей стали такі навчально-наукові організаційні заходи: Саламанська конференція європейських ВНЗ (Саламанка, 2001); Празьке комюніке міністрів європейсь­ких країн (Прага, 2001); Берлінське комюніке міністрів європей­ських країн (Берлін, 2003); Бергенська конференція міністрів єв­ропейських країн (м. Берген, Норвегія, 19 травня 2005).

Основна ідея цих документів — двоступенева структура ви­щої освіти, використання системи кредитів CCTS, міжнародне визнання бакалавра як рівня вищої освіти, що надає особі квалі­фікацію та право продовжувати навчання за програмами магістра в інших європейських країнах.

Причини запровадження Болонської концепції:

1. Докорінні перетворення в економічних системах усіх розви­нутих країн. Можна стверджувати, що нині відбувається небува­ла за масштабами революція в економічній сфері.

2. Друга причина пов'язана з тим, що нині конкуренція все бі­льше переноситься в наукову сферу. Зараз виграє той, хто здат­ний швидше розробити і впровадити у виробництво новий товар. Враховуючи те, що наука і творчість починають відігравати про­відну роль у розвитку економіки, організації та фірми прагнуть набирати собі не просто високоосвічені кадри, а молодь віком до 30-ти років, яка здатна до нестандартного продуктивного творчо­го мислення.

3. Внутрішня зацикленість національної системи освіти. Практика довела, що система освіти, не пов'язана з виробницт­вом, не може готувати спеціалістів для практичної роботи.

А. Прагнення об'єднати розрізнені потенціали європейських країн у єдиний економічний механізм. Адже після створення Єв­ропейського Союзу, введення єдиної грошової одиниці (євро) Європа мала б бути єдиною. Проте реально цього не відбулося. Виникли проблеми з різними рівнями підготовки фахівців та

трудовими законодавствами європейських країн, що стало на пе­решкоді переміщенню населення в межах Європи з метою одер­жання роботи через відмінність дипломів про вищу освіту.

5. Сполучені Штати Америки значно випереджають Євро­пейські країни з ряду показників, які відносяться до системи освіти. Перший показник — це частка вже підготовлених фахів­ців, що мають вищу освіту. В Європі цей показник вдвічі ниж­чий, ніж у Сполучених Штатах. Другий показник— кількість іноземних громадян, що навчаються в країні. У США число іно­земних студентів перевищує 500 тисяч осіб. Ця цифра значно пе­реважає кількість студентів-іноземців, які опановують знання в європейських університетах. Третій показник — розвиток науки й інтенсивність нарощення наукового потенціалу. Сполучені Штати Америки на фінансування наукових досліджень щороку виділяють понад 3 % від валового національного доходу. Країни Європи вкладають у науку в середньому 1,9 %.

Отже, постало питання про те, що якщо країни Європейського співтовариства не зможуть інтегруватися повністю, то роздрібне­на і розрізнена економіка Європи не зможе бути економічно ефе­ктивною, протистояти зростаючому конкурентному опору США та Японії.

Мета Болонського процесу:

1) підвищити якість освітніх послуг та набути європейською освітою незаперечних конкурентних переваг;

2) розширити доступ до європейської освіти;

3) сформувати єдиний ринок праці вищої кваліфікації в Єв­ропі;

4) розширити мобільність студентів та викладачів;

5) прийняти порівнювану систему ступенів вищої освіти з ви­дачею зрозумілих у всіх країнах Європи додатків до дипломів;

6) підвищити рівень конкурентоспроможності Європейської системи вищої освіти.

Принципи Болонського процесу:

1. Введення двох циклів навчання. Перший цикл для одержання ступеня бакалавра з тривалістю навчання 3—4 роки. Другий цикл — для одержання ступеня магістра (1—2 роки навчання пі­сля бакалаврату) або для одержання ступеня доктора.

2. Введення кредитної системи. Пропонується ввести в усіх національних системах освіти єдину систему обліку трудомістко­сті навчальної роботи в кредитах. Систему пропонується зробити

накопичуваною, здатною працювати в рамках концепції «на­вчання протягом усього життя».

3. Контроль якості світи. Оцінювання якості освіти буде гру­нтуватися не на тривалості або змісті навчання, а на тих знаннях, уміннях та навичках, які набули випускники. Оцінку будуть да­вати незалежні акредитаційні агентства.

4. Розширення мобільності. Передбачається на основі вико­нання попередніх пунктів розвиток мобільності студентів та ви­кладацького складу.

5. Забезпечення працевлаштування випускників. Проголошу­ється орієнтація ВНЗ на кінцевий результат: знання випускників мають застосовуватись і використовуватись в усій Європі.

6. Забезпечення привабливості європейської системи освіти. Одним із завдань, що мають бути вирішені в ході Болонського процесу, залучення до Європи велику кількість студентів з інших регіонів світу.

7. Вища освіта повинна ґрунтуватися на наукових дослі­дженнях. Викладачі повинні обов'язково мати тему наукових до­сліджень і пов'язувати її з навчальним процесом. Залучати сту­дентів до науково-дослідної роботи.

Вищенаведені принципи грунтуються на основі статуту євро­пейських університетів XIX ст., який визначає три основні функ­ції ВНЗ: 1) освітня (просвітницька, виховна); 2) культурологічна; 3) наукова.

(Вільгельм Фон Гумбольт)

1.4. Адаптація вищої освіти України до вимог болонського процесу

Неадекватність системи вищої освіти Украї­ни Європейським освітнім стандартам

1. Ступенева система підготовки фахівців. В Україні стру­ктура ступеневої підготовки фахівців з вищою освітою не по­вністю відповідає уніфікованим умовам структури, що діють у європейському співтоваристві. При цьому акцентуємо увагу на тому, що:

• Болонська декларація не передбачає освітньо-кваліфіка­ційного рівня спеціаліст;

• бакалавр за європейськими взірцями — це фахівець з по­вною вищою освітою.

2. Система організації навчального процесу. Організація на­вчального процесу в Європі ґрунтується на основі кредитно-модульної системи.

3. Система навчального навантаження грунтується на євро­пейській кредитно-трансферній системі (ECTS). Остання перед­бачає ведення системи обліку навчального навантаження однако­во для всіх європейських країн. Введення такої системи є нагальною потребою з огляду на мобільність студентів, необхід­ність перезарахування результатів навчальної діяльності. Креди­ти ECTS відображають загальне навантаження студента при ви­вченні певного курсу або якоїсь його частини (блоку). Кредити враховують усі види навчальної роботи (лекції, семінари, лабора­торні заняття, заліки, екзамени, практику тощо) і забезпечують уніфікований підхід до визначення трудомісткості освітньої дія­льності студентів.

При використанні ECTS навчальний рік еквівалентний 60 кре­дитам. У навчальному році повинно бути не більше 12 дисциплін (6 у семестр). Якщо поділити 60 кредитів на 12 дисциплін, отри­маємо навчальне навантаження на одну дисципліну на рівні 5 кредитів. Більшість дисциплін за Болонським взірцем мають 4— 5, кредитів, а у вітчизняній практиці 1—2 кредити.

Для вирішення цієї неадекватності необхідно вико­нати такі завдання:

1. Впровадити кредитно-модульну систему. Кредитно-модульна технологія навчання (КМТН) запроваджується з метою подальшої гуманізації і демократизації навчального процесу; ор­ганізації найбільш раціонального та ефективного засвоєння ви­значених знань з максимальним використанням індивідуальних, індивідуально-групових форм навчання; стимулювання студентів до систематичної навчальної праці через вільний вибір навчаль­них дисциплін для самостійного вивчення, створення якнайспри-ятливіших умов для якомога повнішого засвоєння студентами навчального матеріалу, організації модульного контролю і пере­творення його в дійовий механізм управлінського процесу [11].

Очікуваними соціальними, економічними та іншими наслід­ками впровадження кредитно-модульної системи організації на­вчального процесу можуть бути:

• інтенсифікація навчального процесу та підвищення якості підготовки фахівців;

• систематичність засвоєння навчального матеріалу;

• установлення зворотного зв'язку з кожним студентом на ви­значених етанах навчання;

• контроль та своєчасне коригування навчально-виховного процесу;

• підвищення мотивації учасників навчально-виховного про­цесу, зменшення пропусків навчальних занять;

• психологічне розвантаження студентів у кінці семестру;

• підвищення відповідальності студентів за результати навча­льної діяльності;

• максимальне забезпечення потреб особи у виборі освітнього рівня та кваліфікації:

• підвищення рівня адаптації особи до зміни вимог ринку праці;

• скорочення непродуктивного навчального часу (за рахунок ліквідації екзаменаційних сесій);

• економія матеріальних ресурсів (опалення, електроенергія) тощо.

2. Переглянути перелік спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах, на основі ви­вчення тенденцій розвитку потреб національного та світового ринків праці;

3. Ступеневу систему підготовки фахівців пропонується здій­снювати на двох рівнях: бакалавр (3—4 роки) — освітньо-квалі­фікаційний рівень з повною вищою освітою; магістр двох типів: магістр прикладного напряму за відповідною спеціальністю ба­калавра (1 рік); магістр науки (2 роки).

4. Переглянути та удосконалити освітньо-професійну про­
граму підготовки бакалаврів і магістрів з метою укрупнення ди­
сциплін (не більше ніж 6 за в семестр).

5. Запровадити стандартизований додаток до диплому.

6. Впровадити систему організації навчального процесу з ура­хуванням положень системи ECTS (європейська кредитно-транс­ферна система).

■ /\а > ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ ЗНАНЬ

Pound;?

1. Пріоритетні напрями державної політики щодо розвит­ку вищої освіти в Україні.

2. Заходи з реформування системи освіти в Україні.

3. Комплекс нормативних документів щодо розроблення складових системи стандартів вищої освіти в Україні.

4. Європейський простір вищої освіти.

5. Особливості систем вищої освіти у країнах Європи, у СІЛА та Японії.

6. Історичні етапи розвитку Болонського процесу.

7. Болонська декларація міністрів освіти європейських кра­їн.

8. Розвиток Болонського процесу.

9. Причини запровадження Болонського процесу.

10. Мета Болонського процесу.

11. Принципи Болонського процесу.

12. Основні етапи входження України до Болонського про­цесу.

13. Відмінності національної системи освіти від Європей­ської.

14. Зміст Європейської кредитно-трансферної системи (ECTS).

15. Адаптація вищої освіти України в Європейський освіт­ній простір.

16. Основні положення кредитно-модульної системи та наслідки її впровадження.

«Я бачу в педагогіці не науку, а мистецтво,

але переконаний, що в теорії' цього

мистецтва є багато чого, які необхідно

знати людям, що беруться за практику

виховання і навчання»

К. Д. Ушинський

ДИДАКТИЧНІ ОСНОВИ ПІДГОТОВКИ УПРАВЛІНСЬКИХ КАДРІВ У СИСТЕМІ ВИЩОЇ ОСВІТИ